ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/24533/25
провадження № 1-кс/753/3241/25
"19" листопада 2025 р. слідчий суддя Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні в м. Києві скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
13.11.2025 ОСОБА_3 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність слідчого Дарницького УП ГУНП у м. Києві щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі також - ЄРДР).
На обґрунтування скарги вказала, що 06.11.2025 надіслала на електронну адресу Дарницького УП ГУНП у м. Києві заяву про вчинення певними особами кримінального правопорушення з обґрунтуванням неправомірності їх дій та правової кваліфікації за частиною 3 статті 358 КК України. 12.11.2025 їй стало відомо, що відомості за вказаною заявою не внесені до ЄРДР, що призвело до порушення її прав як заявника.
20.11.2025 від ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд скарги без її присутності.
Слідчий (дізнавач) та прокурор в судове засідання не з'явились без повідомлення причин неявки, проте їх відсутність не є перешкодою для розгляду цієї скарги (частина третя статті 306 КПК України).
За результатами дослідження матеріалів скарги слідчий суддя встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.
06.11.2025 ОСОБА_3 надіслала на електронну адресу Дарницького УП ГУНП у м. Києві заяву (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення.
У заяві ОСОБА_3 вказала, що працювала в ТОВ «Сільпо-Фуд» продавцем продовольчих товарів та у зв'язку з численними порушеннями на підприємстві трудового законодавства подала заяву про звільнення з роботи з наведеної підстави (частина 3 статті 38 КЗпП України). З метою перевірки викладених у її заяві фактів на підприємстві було проведено службове розслідування, за результатами якого комісія у складі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 склала Акт службового розслідування від 24.10.2025, у якому дійшла висновку, що роботодавець не порушив законодавство про працю.
За міркуванням заявниці члени комісії підробили Акт службового розслідування шляхом внесення до нього недостовірної інформації, оскільки їм достеменно відомо, що на підприємстві (в магазині) до всіх працівників застосовується підсумований облік робочого часу, місячна мінімальна норма робочих годин визначена без урахування законодавчих положень, а частину заробітної плати продавців виплачують під виглядом премії з порушенням строків її виплати.
Зі змісту скарги убачається, що вказана заява була зареєстрована у підсистемі «Єдиний облік» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції» за № 83257, проте відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР не внесені.
Відповідно до частини першої статті 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Дотепер у слідчій та судовій практиці існує щонайменше два підходи щодо порядку виконання уповноваженими особами органу досудового розслідування вимог вищенаведеної норми за результатами розгляду заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення.
Перший підхід полягає у так званому «автоматичному» внесенні відомостей про кримінальне правопорушення, якщо такі відомості викладені особою у заяві чи повідомленні про кримінальне правопорушення. Цей підхід не передбачає оцінки відповідної заяви чи повідомлення на предмет того, чи викладені заявником відомості дають підстави констатувати певні ознаки кримінального правопорушення.
У свою чергу другий підхід не передбачає «автоматичного» внесення відомостей, викладених у будь-яких заявах чи повідомленнях - вносяться лише визначені як такі, що на думку суб'єкта, який їх вносить, дійсно можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Перший підхід по суті є формальним і полягає у тому, що будь-яка заява (повідомлення), що має назву (якщо це письмовий документ), чи якщо його так називає заявник (в усній формі) «заява (повідомлення) про вчинене кримінальне правопорушення» абсолютно незалежно від змісту такого повідомлення, мають спричиняти внесення уповноваженими особами (слідчим, дізнавачем чи прокурором) відомостей з такої заяви (повідомлення) до ЄРДР та початок досудового розслідування.
Для слідчого судді очевидно, що обрання такого формального підходу спричиняє ряд негативних наслідків як для держави та суспільства, так і для окремих людей, і може в окремих випадках зумовлювати внесення до ЄРДР явно недоречних відомостей (наприклад, у разі якщо така заява не містить взагалі жодних даних окрім назви; у разі якщо в ній йдеться про очевидно правомірну поведінку тих чи інших осіб; у разі, якщо в заяві не зазначається яке саме кримінальне правопорушення скоєно (навіть не йдеться про його родову приналежність); у разі, якщо йдеться про події, які взагалі відбуваються поза волею людини тощо).
У зв'язку із цим слідчий суддя дотримується іншого підходу - змістовного. Такий підхід базується на нормах кримінального процесуального закону.
Так, за приписами частини п'ятої статті 214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться зокрема короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела та попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі статтею 1 цього Кодексу порядок кримінального провадження на території України визначається кримінальним процесуальним законодавством України.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
Імперативним положенням, зафіксованим у статті 7 цього Кодексу, законодавець визначив, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, серед яких верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо.
Частина друга статті 9 КПК України визначає, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження …, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення та винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення (стаття 91 КПК України).
Частина перша статті 11 КК України дає загальне визначення поняття кримінального правопорушення, яке містить у собі сукупність ознак, обов'язкових для будь-якого конкретного кримінального правопорушення. Такими ознаками є суспільна небезпечність діяння, передбаченість його Кримінальним кодексом, винність та вчинення його суб'єктом злочину.
Аналіз наведених положень кримінального процесуального та кримінального закону в їх системній сукупності вказує на необхідність попередньої оцінки (аналізу) слідчим, дізнавачем, прокурором, слідчим суддею (у разі оскарження заявником бездіяльності уповноваженої особи щодо невнесення відомостей до ЄРДР) змісту заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення в ньому інформації саме про кримінальне правопорушення на основі викладених вище критеріїв.
У протилежному випадку особа, уповноважена на внесення відомостей до ЄРДР, буде позбавлена можливості виконати вимоги частини п'ятої статті 214 КПК України щодо внесення до ЄРДР викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, та визначення попередньої правової кваліфікації кримінального правопорушення, орган досудового розслідування не зможе визначитись з предметом доказування у кримінальному провадженні, а відтак зміст такого кримінального провадження не буде відповідати засаді законності.
Внесення до ЄРДР неконкретних тверджень (у тому числі припущень) заявника про вчинення кримінального правопорушення за відсутності будь-яких об'єктивних відомостей про обставини його вчинення не відповідає також завданням кримінального провадження, оскільки призводить до розпорошення обмежених сил і засобів правоохоронної системи держави на перевірку безпідставних та абстрактних повідомлень про кримінальні правопорушення, що не дозволяє концентрувати зусилля на розслідуванні дійсно суспільно-небезпечних діянь, що неминуче знижує ефективність захисту особи, суспільства та держави від цих кримінальних правопорушень, ускладнює охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, які зазнали шкоди від таких правопорушень, а також порушує права та законні інтереси осіб, згаданих у таких повідомленнях, які незаконно і необґрунтовано залучаються в орбіту кримінального процесу.
Такий висновок узгоджується з рішенням Конституційного Суду України від 17.06.2020 у справі № 3-180/2018 за конституційною скаргою ОСОБА_7 , у пункті 5 мотивувальної частини якого зазначено, що встановлений законодавцем обсяг судового захисту стосовно оцінки бездіяльності уповноважених державних органів має забезпечити ефективність судового контролю, який має бути забезпечено під час розгляду відповідних питань хоча б у двох судових інстанціях: законодавець має запровадити такий обсяг судового контролю за бездіяльністю слідчого чи прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Реєстру після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, що дозволяв би здійснити ефективний судовий контроль щодо відповідних питань та за наявності підстав надати особі можливість ініціювати початок кримінального провадження, а отже, надати їй реальний доступ до судового захисту.
Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2019 (справа № 761/20985/18, провадження № 51-8007км18) також наголосив, що якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин.
За змістом заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 вбачає в діях підписантів Акту службового розслідування ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 358 КК України.
Об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у підробленні посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб'єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
З наведеного убачається, що обов'язковим елементом цього складу злочину є його предмет - посвідчення або інший офіційний документ, який надає права або звільняє від обов'язків.
Акт службового розслідування, достовірність якого оспорює заявниця, являє собою документ, зміст якого відображає особисту позицію членів комісії щодо повідомлених заявницею обставин невиконання роботодавцем трудового законодавства, засвідчений їх підписами.
Незважаючи на те, що цей документ може мати певне значення, зокрема, бути доказом під час вирішення судом трудового спору, сам по собі він не надає ні роботодавцю, ні працівникам, ні іншим особам жодних прав та не звільняє їх від будь-яких обов'язків.
Наведене свідчить про те, що Акт службового розслідування не відповідає критеріям офіційного документа, а відтак не є предметом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 358 КК України.
Отже ураховуючи, що здійснення досудового розслідування за очевидно безпідставним повідомленням про кримінальне правопорушення не відповідає завданням і загальним засадам кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що у даному випадку слідчий Дарницького УП ГУНП у м. Києві правомірно не вніс до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_3 .
На підставі викладеного, керуючись статтями 306, 307 КПК України, слідчий суддя
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Слідчий суддя: