02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 753/22949/25
провадження № 2-з/753/227/25
"14" листопада 2025 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Каліушко Ф.А., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Верби Андрія Петровича про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, -
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Вказана позовна заява обгрунтована тим, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 25.06.2024 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), належала 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 . 14.01.2022 консулом Генерального консульства України у м. Кракові Республіки Польща Кравченко О.М. за реєстровим №67/ПД/22 було посвідчено довіреність від імені ОСОБА_1 , якою уповноважено ОСОБА_2 продати від його імені вищевказану частину квартири та вчиняти інші юридичні дії, передбачені довіреністю. Так, 25.09.2024 ОСОБА_2 , діючи як представник за довіреністю та будучи уповноваженою особою ОСОБА_1 , уклала із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу 1/2 частки квартири, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Любенко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за №1031. Загальна сума проданої частки квартири становила 1 522 000,00 грн., які продавець, в особі представника отримав від покупця до підписання вказаного договору. Водночас, ОСОБА_2 не повернула ОСОБА_1 кошти, отримані від продажу майна, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025 дану справу визначено за суддею Каліушком Ф.А.
05.11.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру надійшла відповідь №1976354 щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.
Ухвалою суду від 06.11.2025 відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження та призначено її в підготовче судове засідання.
11.11.2025 представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Вербою А.П. через систему «Електронний суд» подано заяву про забезпечення позову, у якій він прохає суд, задля уникнення реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду у цій справі про задоволення позовних вимог, накласти арешт на майно, зокрема на належну на праві власності відповідачці ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 , а також заборонити ОСОБА_2 та іншим особам здійснювати будь-які дії, пов'язані з відчуженням, переобладнанням, реконструкцією, переуступленням права вимоги, здачею в оренду, безкоштовним користуванням, заставою майна і майнових прав на вказану квартиру.
Суд, вивчивши матеріали справи та заяву про забезпечення позову, дійшов наступного висновку.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Згідно положень ч. 1 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
У відповідності до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений ч. 1 ст. 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Під час вирішення питання щодо наявності підстав для забезпечення позову суд повинен врахувати обґрунтованість заявленого клопотання, пов'язаність заходів забезпечення позову з предметом позову, співмірність заходів забезпечення із заявленими вимогами, а також запобігти порушенню прав третіх осіб в зв'язку з вжиттям судом заходів забезпечення позову.
При цьому, слід зазначити, що згідно роз'яснень, які містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року №9, встановлено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, згідно з роз'ясненнями, викладеними у вказаній постанові, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише у разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Разом з тим у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, обґрунтуванням співмірності виду забезпечення позову, інші відомості, необхідні для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Представник позивача посилається на те, що на час звернення з даним позовом до суду ціна позову становить 1 752 857,38 грн. з яких: 1 522 000,00 грн. - сума основного боргу; 180 722,28 грн. - інфляційна складова боргу; 50 165,10 грн. - 3% річних. Проте, вказаний розмір не є остаточним, оскільки в процесі розгляду справи позивач планує збільшувати розмір позовних вимог, оскільки тривале неповернення відповідачем боргу в процесі розгляду справи призведе до збільшення розміру штрафних санкцій у вигляді інфляційного збільшення і 3% річних за користування коштами позивача, отриманих відповідачем за продаж нележної йому частки квартири. Так, представник позивача вказує, що відповідачка є особою похилого віку, джерелом для її існування є пенсія за віком, інших дежерел доходу вона не має, у зв'язку із чим не зможе одноразово повернути суму боргу за рішенням суду, у разі задоволення позовних вимог, що призведе до знецінення коштів внаслідок інфляції. Відповідачка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , проте має у власності квартиру АДРЕСА_2 , вартість якої станом на 11.11.2025 становить 6 170 841,20 грн. Таким чином, враховуючи первісну ціну позову - 1 752 857,38 грн., а також законодавчо закріплене право позивача на збільшення розміру позовних вимог і нарахування штрафних санкцій, є цілком співмірними заходами забезпечення позову запропонованих позивачем у цій заяві.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
При дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову ключовим є встановлення: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Даний спір стосується стягнення коштів, отриманих та неповернутих відповідачем від продажу належної позивачу частки квартири. Водночас, суд зауважує, що вид забезпечення позову, який позивач прохає застосувати в даному випадку, не є домірним заявленим позовним вимогам, враховуючи заявлену ціну позову 1 752 857,38 грн. та ціну квартири, належної відповідачці, яка згідно довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості станом на 11.11.2025 становить 6 170 841,20 грн.
Окрім того, згідно наданих позивачем процесуальних документів будь-яких доказів того, що відповідачка має намір відчужити (здати в оренду) або ж передати у заставу належну їй квартиру, суду надано не було.
Отже, суд зауважує, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову може у майбутньому істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у справі про стягнення грошових коштів. Викладені у заяві доводи ґрунтуються лише на припущеннях, які не можуть бути покладені в основу судового рішення, як і не можуть бути покладені доводи того, що в майбутньому позивач планує збільшувати розмір позовних вимог.
Дослідивши матеріали заяви, обставини, доводи викладені у заяві, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову з огляду на недоведеність заявником можливості ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в майбутньому, у разі задоволення позовних вимог, а відтак суд дійшов висновку про необґрунтованість даної заяви та відмовляє в її задоволенні в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись стст. 149-153, 259-260, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Верби Андрія Петровича про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А
Дата складення повного тексту ухвали - 14.11.2025.