712/15869/25
2-о/712/316/25
18 листопада 2025 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
судді Борєйко О.М.,
за участю секретаря судового засідання Чорнуцької І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,
ОСОБА_1 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з вказаною заявою.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Щастя Луганської області померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт смерті останньої може бути підтверджений лише фотокопією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 24 червня 2025 року, виданого т.зв. «99400003 жовтневим відділом запису актів громадянського стану м. Луганська департаменту запису актів громадянського стану міністерства юстиції лнр», згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Щастя Луганської області. Враховуючи викладене, заявник позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану, і тому звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з вказаною заявою.
Крім того, заявник в своїй заяві фактично просить встановити факт родинних відносин з ОСОБА_2 , оскільки остання є донькою його матері від іншого шлюбу.
Також заявник в своїй заяві зазначає, що встановлення факту родинних відносин та встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території необхідно останньому для набуття ним права власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
Заявник та його представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Представник заінтересованої особи - Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на заяву не надав.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, в разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали заяви, надані заявником докази, дослідивши їх всебічно, повно, об'єктивно, безпосередньо в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.
Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Згідно ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п.5) ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно п.8) ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 28 листопада 2023 року №7102-5003052068 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 24 червня 2025 року, виданого т.зв. «99400003 жовтневим відділом запису актів громадянського стану м. Луганська департаменту запису актів громадянського стану міністерства юстиції лнр», згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Щастя Луганської області.
Враховуючи викладене, заявник позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану, і тому звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з вказаною заявою.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України, встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою, або рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час чи про оголошення її померлою. Не може вважатись легітимним на території України свідоцтво про смерть особи, видане органом, який створено на цій території в порядку, не передбаченому законом України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно ч.1ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання в повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, в тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до п.1 Постанови Верховної Ради України «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької і Луганської областей тимчасово окупованими територіями», визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Згідно ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Переміщені всередині країни особи є громадянами своєї держави і мають широке коло громадських, політичних, екологічних, соціальних і культурних прав.
Відповідно до п.20 Керівних принципів з питання про переміщення осіб всередині країни, які були розроблені та прийняті в 1998 році за дорученням Генеральної Асамблеї ООН та Комісії з прав людини, кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності. Для забезпечення цього права особам, які переміщені всередині країни, відповідні органи влади надають всі документи, які необхідні для поваги і здійснення їхніх законних прав, як-то паспорти, посвідчення особи, свідоцтва про народження і свідоцтва про шлюб. Органи влади сприяють, зокрема, у видачі нових документів або заміні документів, втрачених під час переміщень, без будь-яких необґрунтованих умов, як-то вимога повернення на місце звичайного проживання для отримання цих та інших необхідних документів.
Згідно ч.3 та ч.4 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові особи та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не визначеному законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків.
Згідно роз'яснення Верховного Суду від 22 квітня 2021 року за вих. № 985/0/208-21, під час розгляду судами справ про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України вимога щодо отримання письмової відповіді органів реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Документи, надані заявником, як виняток, можуть братися до уваги судом та оцінюватися разом з іншими доказами в їх сукупності і взаємозв'язку під час розгляду справи по суті.
Аналогічна позиція викладена в інформаційному листі Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15 квітня 2016 року №9-1130/0/4-16.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показами свідків.
Згідно ч.1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 24 червня 2025 року, виданого т.зв. «99400003 жовтневим відділом запису актів громадянського стану м. Луганська департаменту запису актів громадянського стану міністерства юстиції лнр», згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Щастя Луганської області.
Враховуючи викладене, заявник позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану, і тому звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з вказаною заявою.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).
У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частина перша-друга статті 318 ЦПК України).
Таким чином, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях" розширено перелік територій, щодо яких поширює свою дію стаття 317 ЦПК. На даний час до них відносяться території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до діючого законодавства.
Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан встановлено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України, тому даний спрощений порядок розповсюджується на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України (до закінчення воєнного стану). Але, в основному такий спосіб стосується зони воєнних дій та тимчасово окупованих територій, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум "реєстрація народжень, смертей і шлюбів", виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21.
Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема, щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
Заявник в своїй заяві фактично просить встановити факт родинних відносин з ОСОБА_2 , оскільки остання є донькою його матері від іншого шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим повторно Відділом держаної реєстрації актів цивільного стану місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 31 жовтня 2025 року, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 ; свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 .
Також заявник в своїй заяві зазначає, що встановлення факту родинних відносин та встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території необхідно останньому для набуття ним права власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
На підтвердження заявлених вимог заявником до заяви додано лише копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке видане органом окупаційної влади на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом; будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсними і не створює правових наслідків.
Отже, копія свідоцтві про смерть серії НОМЕР_1 від 24 червня 2025 року, виданого окупаційною владою, про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті: рф лнр м. Луганськ, м. Щастя - не створює правових наслідків та не може бути самостійною підставою чи достатнім, достовірним, належним доказом на підтвердження викладених в заяві обставин.
Разом з тим, будь-яких інших доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , заявником суду не надано та матеріали справи не містять.
Згідно ч. 1,3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Заявник і представник заявника в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
На підставі вищевикладеного, відповідно до ст.ст. 4, 9, 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно Постанови Верховної Ради України «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької і Луганської областей тимчасово окупованими територіями», ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та керуючись ст.ст. 12, 13, 76 - 81, 83, 89, 95, 293, 294, 315, 317, 352, 354, 430 ЦПК України,
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони справи:
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ;
Заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), адреса: 18002, м. Черкаси, вул. Небесної Сотні, б.3, ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 05387096.
Суддя О.М. Борєйко