справа № 753/5328/25
провадження № 2/753/5992/25
12 листопада 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Лавринчук А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд -
Позивач в особі ТзОВ «Бізнес Позика»у березні 2025 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилаючись на те, що 27.06.2023 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Бізнес Позика» був укладений Кредитний договір № 468889-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит для споживчих цілей в сумі 10 000 грн. 00 коп., зі сплатою комісії - 1 500 грн. 00 коп., відсотків 2, 00 % на день, на строк 24 тижні днів, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів до 12.12.2023 року, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів.
Позивач виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, й станом на 14.09.2024 року загальна заборгованість відповідача перед кредитною установою за кредитним договором становить 43 436 грн. 38 коп., яка складається з наступних складових: 10 000 грн. 00 коп. - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 31 936 грн. 38 коп. - сума прострочених платежів по відсоткам, 1 500 грн. 00 коп. - сума прострочених платежів за комісією.
В судове засідання позивач повторно не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог, просив їх задовольнити, посилаючись на вимоги закону про належне виконання зобов'язань за кредитним договором та його умов, з можливим ухваленням заочного рішення.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду).
Згідно положень п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, а відтак за матеріалами справи відповідач вважається належно повідомленим про час розгляду.
Відзив на позов відповідачем не поданий без поважних причин.
Відповідачем в особі його представника Антоненка В.І., діючим на підставі довіреності від 22.01.2025 року, подано клопотання без дати звернення до суду, яке надійшло до суду 05.11.2025 року, про зупинення провадження по справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 11.03.2025 року, що підтверджує довідкою військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2025 № 2508/1572.
Позивачем подано заперечення на клопотання відповідача прозупинення провадження по справі, вважаючи, що правових підстав для зупинення провадження по справі немає, довідка надана відповідачем не є доказом, який подано у порушення правил подачі доказів по справі, визначених ЦПК України, має ознаку як такого, що одержавний з порушенням порядку, встановленого законом, й за відсутності наказу по особовому складу, визначеному порядком п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, інші докази (довідки, листи з військової частини) суд має визнати недостатніми для встановолення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом (контрактом), що відповідає правовій позиції викладеній Касаційним цивільним судом Верховного Суду у постанові від 29.03.2023 року по справі № 756/3462/20. Отже самі по собі довідки, листи, виписки про перебування особи на військовій службі, у складі Збройних Сил України, не є доказом для зупинення провадження по справі. Прецедентна практика Верховного Суду вимагає від сторін надання доказів залучення особи до бойових дій, здійснення заходів з національної безпеки та оборони, переведения конкретної війсовової частини на військовий стан.
Для вирішення питання про зупинення провадження по справі недостатньо самого факту введення воєнного стану і формального перебування сторони у складі Збройних Сил України, оскільки не коже структурний елемент в складі Збройних Сил України переведений на воєнний стан, тобто виконує бойові завдання в зоні бойових дій (постанова Верховного Суду від 27.02.2023 року у справі № 380/7845/21).
Суд, зважаючи на надану представником відповідача довідку військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2025 № 2508/1572 про те, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом з 11.03.2025 року, за відсутності наказу по особовому складу, визначеному порядком п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, відомостей про залучення ОСОБА_1 до бойових дій, здійснення заходів з національної безпеки та оборони, переведения конкретної війсовової частини на військовий стан, а відтак позбавлений права на реалізацію процесуальних прав сторони у справі, вважає відсутніми підстави для зупинення провадження по справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України, відхиливши таке клопотання з підстав необгрунтованості.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Наведені обставини свідчать, що сторони завчасно повідомлені про розгляд справи судом.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз'ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін, за погодженням позивача.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розгляд справи відбувся у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Сторони перебувають у договірних (зобов'язальних) правовідносинах.
Так, 27.06.2023 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Бізнес Позика» був укладений Кредитний договір № 468889-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит для споживчих цілей в сумі 10 000 грн. 00 коп., зі сплатою комісії - 1 500 грн.00 коп., відсотків 2, 00 % на день, на строк 24 тижні днів, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів до 12.12.2023 року, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів (а.с.20-27, 28, 29-32, 33-41, 42-50, 51-59, 60-62, 63, 64, 65-94, 97-105).
Позивач виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, й станом на 14.09.2024 року загальна заборгованість відповідача перед кредитною установою за кредитним договором становить 43 436 грн. 38 коп., яка складається з наступних складових: 10 000 грн. 00 коп. - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 31 936 грн. 38 коп. - сума прострочених платежів по відсоткам, 1 500 грн. 00 коп. - сума прострочених платежів за комісією (а.с. 20-27, 28, 29-32, 33-41, 42-50, 51-59, 60-62, 63, 64, 65-94, 97-105).
Відповідно до умов кредитного договору позивач зобов'язаний був надати відповідачу кредит на умовах, передбачених кредитним договором.
Позивач виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, що підтверджується розгорнутим розрахунком заборгованості, рухом коштів по рахунку позичальника, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, який як позичальник зобов'язувався своєчасно сплачувати проценти на користування кредитом, дотримуватися графіку повернення кредитних коштів, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші зобов'язання згідно кредитного договору, й погасити всю суму кредиту у визначений договором строк.
Відповідач відповідно до умов Кредитного договору засвідчив, що всі умови кредитного договору йому зрозумілі й він вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтвердив свою здатність їх виконувати.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Як встановлено в ході судового розгляду справи відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, передбачені кредитним договором, тобто не сплачує відсотки за користування кредитними коштами та не повертає чергові суми отриманого кредиту, не погашає всю суму кредиту згідно вимогами Кредитного договору.
Позивачем на виконання умов кредитного договору надсилалися боржнику рекомендовані листи з повідомленням про вручення щодо існуючої заборгованості й необхідністю погасити вказаний борг, проте дані повідомлення відповідачем залишено без уваги та виконання, сума боргу залишилась незмінною.
Судом також встановлено, що відповідач належним чином ознайомлений зі змістом кредитного договору, що засвідчується його особистим підписом; його умови ним не спростовуються.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частино першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Відповідач порушив свої зобов'язання щодо щомісячного повернення частини кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.
У разі порушення відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, відповідно до ч.2 ст. 1050, ч.2 ст. 1054 ЦК України, позивач має право достроково стягнути заборгованість по кредиту, відсоткам та комісії, вимагати виконання інших зобов'язань за кредитним договором відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В абзаці 2 частини 2 ст.639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Загальна заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором перед кредитною установою становить 43 436 грн. 38 коп., й складається з наступних складових: 10 000 грн. 00 коп. - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 31 936 грн. 38 коп. - сума прострочених платежів по відсоткам, 1 500 грн. 00 коп. - сума прострочених платежів за комісією (а.с. 20-27, 28, 29-32, 33-41, 42-50, 51-59, 60-62, 63, 64, 65-94, 97-105).
За відсутності доказів на спростування позовних вимог, наявність заборгованості за договором, яка визначена позивачем у розрахунку заборгованості станом на 14.09.2024 року в загальній сумі 43 436 грн. 38 коп., складається із таких складових: 10 000 грн. 00 коп. - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 31 936 грн. 38 коп. - сума прострочених платежів по відсоткам, 1 500 грн. 00 коп. - сума прострочених платежів за комісією (а.с. 20-27, 28, 29-32, 33-41, 42-50, 51-59, 60-62, 63, 64, 65-94, 97-105), його розрахунок (суми) відповідачем не спростовується належними, достатніми та допустими доказами, адже обов'язок доказування покладається на сторін, й вказаного процесуального обов'язку по доказуванню відповідачем не досягнуто.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України), адже обов'язок доказування покладається на сторони.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення .
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Ч.2 ст. 78 ЦПК України визначені критерії допустимості доказів. Так, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (ст. 89 ЦПК України)
Відповідно, відповідачем до суду не надано належних та допустимих доказів про спростування позовних вимог.
Натомість, із наданих позивачем доказів судом встановлено, що сума боргу за кредитним довогором кредитодавцем розрахована у відповідності до умов договору, й складається із основої суми боргу (тіло кредиту) та відсотків за користування кредитом, комісії, тобто трьох складових, що узгоджується із умовами договору.
Умови договору погоджені позичальником, а тому він має дотримуватися принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium - «не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці».
Добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.
Так, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір в сумі 2 422 грн. 40 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 6, 526, 527, 530, 627, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, з урахуванням Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальності «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Бізнес Позика», код ЄДРПОУ - 41084239, 43 436 грн. 38 коп. - заборгованості за кредитним договором, 2 422 грн. 40 коп. - судового збору, а всього - 45 858 (сорок п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят вісім) грн. 78 (сімдесят вісім) коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.