Справа № 752/9112/22
Провадження № 2/752/411/25
Іменем України
30.10.2025 року Голосіївський районний суд міста Києва
у складі головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,
при секретарі судового засідання - Бєляєвої К.Д.,
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представників відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним, -
У провадженні судді Голосіївського районного суду м. Києва Колдіної О.О. перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним.
Згідно Розпорядження керівника апарату Голосіївського районного суду м. Києва № 1237 від 15.12.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку зі звільненням судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 .
У грудні 2023 дана цивільна справа надійшла в провадження судді Голосіївського районного суду м. Києва Мазура Ю.Ю.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 24.04.1998 ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, який було розірвано 14.08.2019. 24.07.2019 між позивачем та відповідачем було укладено договір про поділ майна подружжя, відповідно до пунктів 2, 4 якого в особисту приватну власність відповідача перейшло майно, яке було набуте за час перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме: квартири АДРЕСА_1 , квартира АДРЕСА_2 , автомобіль марки Mitsubishi, моделі Lancer 2.0 Intense, 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 . Зазначає, що вказане нерухоме майно перебуває у власності відповідача. Позивач зауважує, що вважає, що договір було укладено ним під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для себе умовах, відповідно за відсутності вільного волевиявлення позивача і відповідності його внутрішньої волі, а також за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності зі сторони відповідача, що є підставами для визнання договору недійсним.
Враховуючи викладене, позивач просить визнати недійсним договір про поділ майна подружжя, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 24.07.2019, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною, зареєстрований у реєстрі за № 4199; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.05.2023 заяву позивача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним - задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , власницею якої є ОСОБА_5 . Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 , власницею якої є ОСОБА_5 . Накладено арешт на автомобіль марки Mitsubishi, моделі Lancer 2.0 Intense, 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , власницею якої є ОСОБА_5 .
Постановою Київського апеляційного суду від 14.11.2023 апеляційну скаргу адвоката Поліщука Сергія Володимировича в інтересах ОСОБА_5 - залишено без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 15.05.2023 залишено без змін.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12.01.2024 прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.
У квітні 2024 відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що договір про поділ майна не тотожний шлюбному договору. Зауважила, що доводи позивача про те, що в результаті поділу майна позивач нібито «не отримав нічого», є неправдивим, оскільки у власності ОСОБА_1 залишилося нерухоме майно, яке не ввійшло до поділу і залишилось зареєстрованим на праві власності за ОСОБА_1 . Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
У березні 2025 відповідач надала письмові пояснення, які просила врахувати під час розгляду даної справи.
Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позов та просили його задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позову, зазначили, що між подіями, що спричинили стресову ситуацію для позивача та укладення договору про поділ майна подружжя минуло 6 місяців. Вважають, що стороною позивача не подано до суду докази того, що він перебував у стресі на момент укладення договору. Позивач підтвердив, що підписував договір про поділ майна подружжя, а отже його можна укладати з представником за довіреністю.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна в судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена в установленому законом порядку.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши представника позивача, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає необхідним позов задовольнити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 14.08.2019 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 14.08.2019.
24.07.2019 між позивачем та відповідачем було укладено договір про поділ майна подружжя, відповідно до пунктів 2, 4 якого в особисту приватну власність відповідача перейшло майно, яке було набуте за час перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме: квартири АДРЕСА_1 , квартира АДРЕСА_2 , автомобіль марки Mitsubishi, моделі Lancer 2.0 Intense, 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 .
Як вбачається з договору про поділ майна подружжя від 24.07.2019 сторони здійснили поділ майна, набутого ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі у спільну сумісну власність.
Згідно п. 2, 2.1. вказаного договору за час перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами було набуто в спільну сумісну власність наступне майно: квартира АДРЕСА_1 , придбана на ім?я ОСОБА_5 , згідно Свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 23.01.2012 на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 18.01.2012 № 95-С/КІ, зареєстрованого Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 23.02.2012, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав, виданого Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 23.02.2012. номер витягу № 33270029; квартира АДРЕСА_2 , придбана на ім?я ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Морозовою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 28.08.2008, за реєстровим № 22121, зареєстрованому в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 03.09.2008 згідно реєстраційного посвідчення № 014832, виданого Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 03.09.2008 та записано в реєстрову книгу № 495-99 за реєстровим № 45055; автомобіль марки Mitsubishi, моделі Lancer 2.0 Intense, 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , набутий на ім?я ОСОБА_1 , який належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого ВРЕР-6 УДАІ в м. Києві 31.03.2010.
Відповідно до п. 4 вказаного договору в особисту приватну власність ОСОБА_5 переходить вищезазначене майно.
Як вбачається з матеріалів справи, вказане нерухоме майно перебуває у власності відповідача, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13.07.2022 щодо відповідача.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст. 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у ст. 215 ЦК України.
За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1, ч. 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Положеннями ч. 1 ст. 233 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц вказано, що як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. Тобто, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлюючи свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає внутрішній волі (постанови Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 6-1766цс16, від 06.04.2016 у справі № 6-551цс16, від 03.06.2015 у справі № 6-232цс14, постанова Верховного Суду від 11.07.2022 у справі № 483/977/19, від 23.02.2022 у справі № 523/5152/17, від 26.01.2022 у справі № 368/622/20, від 30.04.2020 у справі № 309/818/17). Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.01.2019 приблизно о 17:00 год позивач направлявся у відділення «ПриватБанк» за адресою: м. Київ, вул. Лятошинського, 4, з метою оренди депозитної скриньки і розміщення там коштів у розмірі 67520 доларів США, яка була отримана від продажу квартири клієнта позивача за довіреністю. Припаркувавши свій автомобіль неподалік відділення та направляючись до останнього, позивач був атакований невідомими особами, які силою вирвали у позивача сумку з грошовими коштами, збили з ніг та у подальшому зникли у невідомому напрямку. Всі спроби позивача наздогнати грабіжників, знайти свідків виявились марними. Того ж дня, приблизно ло 19:00 год. до відділення № 1 Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, що розташовано за адресою: м. Київ, вул. Юрія Смолича, 6Б, прибув позивач, у якого співробітниками Голосіївського УПГУНП у м. Києві ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відібрало письмову заяву та пояснення про скоєння відносно нього 10.01.2019 о 17:00 год. відкритого заволодіння грошовими коштами у сумі 67250 доларів США в районі будинку АДРЕСА_3 , які зареєстровано у Журналі реєстрації повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події відділення № 1 Голосіївського УП ГУНП у м. Києві за № 152 від 10.01.2019, що підтверджується повідомленням про зміну раніше повідомленої підозри від 23.07.2019 повідомлену ОСОБА_10 слідчим Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Києві Гостриком С.Р. у кримінальному провадженні № 62019100000000044 від 16.01.2019, а також Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 19.03.2019 кримінальне провадження № 12019100010002226 (правова кваліфікація ч. 5 ст. 186 КК України).
Реалізуючи відповідний злочинний умисел, ОСОБА_10 звинуватив позивача у брехні, висунув погрози насильства, позбавлення волі та наніс декілька ударів руками у тулуб позивача, з метою змусити останнього визнати те, що він звернувся до органу досудового розслідування з завідомо неправдивим повідомленням про вчинення злочину, що підтверджується Повідомленням про зміну раніше повідомленої підозри, а також довідкою № 150 Київської міської клінічної лікарні № 17.
За наслідками здійснення фізичного та психологічного тиску, позивач написав заяву на ім?я начальника Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, про те, що він просить перевірку за його заявою по факту грабежу не проводити, у зв'язку з тим, що такого злочину вчинено не було. Примусивши позивача написати вище вказану заяву, ОСОБА_10 діючи з корисливих мотивів, висунув вимогу позивача про надання йому 34000 доларів США, які станом на 10.01.2019 становили за курсом НБУ 956050 грн.
Як зазначає позивач, одночасно із вимогою у наданні йому вищевказаних коштів, ОСОБА_10 зазначив, що у разі не отримання грошових коштів він як працівник поліції, тимчасово виконуючий обов'язки керівника структурного підрозділу Голосіївського УП ГУНП у м. Києві у функціональні обов'язки якого входить якого входить забезпечення своєчасності та повноти розгляду заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення, вчинити дії у межах своєї компетенції для притягнення до кримінальної відповідальності позивача, а саме реєстрацію та розгляд у правоохоронних органах заяви позивача про завідомо неправдиве повідомлення ним про вчинення злочину.
На вимогу ОСОБА_10 грошові необхідно було надати частинами у розмірі 4000 доларів США в той же день та в подальшому 30000 доларів США.
Продовжуючи свій злочинний умисел, 11.01.2019 близько 00 год. 10 хв. ОСОБА_10 разом з позивачем та особами, які «співпрацювали» з ОСОБА_10 , прибули у двір будинку АДРЕСА_4 , де позивач, сприймаючи реально погрози ОСОБА_10 взяв за місцем проживання у квартирі АДРЕСА_5 власні грошові кошти у сумі 4000 доларів США та 11.01.2019 близько 00 год. 15 хв. у дворі будинку передав їх спільнику ОСОБА_10 , який передав їх останнього.
Після передачі частини грошових коштів позивач разом з ОСОБА_10 та особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження поїхали до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Голосіївська, 15, де за вказівкою спільника ОСОБА_10 позивач написав заяву про те, що він повідомив до органу досудового розслідування завідомо неправдиве повідомлення про вчинення тяжкого злочину, а саме: грабежу відносно нього.
В подальшому тимчасово виконуючий обов'язки начальника відділення поліції Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_10 отримані від чергового заяви та пояснення позивача щодо вчинення грабежу, а такою відібрані у останнього заяви про завідомо неправдиве повідомлення позивачем про вчинення злочину, для реєстрації до чергової частини Голосіївського УП ГУНП у м. Києві не здав, залишивши собі для використання під час висунення подальших вимог.
28.01.2019 близько 19:00 год позивач прибув до відділення поліції Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, що розташовано за адресою: м. Київ, вул. Німецька, 1, де в службовому кабінеті начальника, в усній розмові, у присутності спільника ОСОБА_10 , домовився з останнім про зменшення суми грошових коштів, які вимагаються до 15000 доларів США.
05.02.2019 близько 10 год. 40 хв. , знаходячись у своєму службовому кабінеті відділення поліції Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, під час чергової зустрічі з позивачем, у присутності спільника ОСОБА_10 , останній завершуючи реалізацію свого злочинного умислу, отримав від позивача грошові кошти у сумі 420000 грн, які вимагав.
В результаті вищевказаного, ОСОБА_10 підозрюється у вимозі передачі чужого майна, з погрозою насильства над потерпілим, обмеження прав та свобод потерпілого, за попередньою змовою групою осіб, службовою особою з використанням свого службового становища, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, а позивач відповідно є потерпілим у вказаному вище кримінальному провадженні.
Вищезазначене підтверджується Повідомленням про зміну раніше повідомленої підозри від 23.07.2019, пам'яткою про процесуальні права та обов'язки потерпілого, отриманою позивачем від 23.07.2019.
Враховуючи вказані обставини, позивач з січня 2019 і до моменту підписання договору 24.07.2019 постійно знаходився у сильному стресі та важкому моральному стані, оскільки побоювався за своє життя та здоров?я та подальше порушення своїх прав та інтересів, як це вже було, не міг спокійно пройти по вулиці, постійно реагував на всі сторонні звуки, оскільки боявся, що спільники ОСОБА_10 , якими можуть бути й інші працівники поліції, або він сам можуть його переслідувати, завдати фізичної та майнової шкоди тощо, оскільки ОСОБА_10 було обрано запобіжний захід у вигляді застави, а не тримання під вартою, що підтверджується копією ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 03.08.2020.
Позивач зазначив, що у подальшому відповідач, достеменно знаючи всю ситуацію з самого початку та розуміючи тяжкий та пригнічений моральний стан позивача, в якому він перебував внаслідок вчинення проти нього працівниками поліції кримінального правопорушення, якими вона, як виявилось, і скористалась, запропонувала позивачеві розірвати шлюб та поділити спільне набуте у шлюбі майно. Відповідач запропонувала оформити все майно на неї, щоб ні ОСОБА_10 , ні його спільники не могли примусити не змогли примусити позивача за допомогою фізичного чи психологічного насильства, що вже мало місце, переоформити на третіх осіб придбане у шлюбі майно, номінальним власником якого був позивач, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , та автомобіль марки Mitsubishi, моделі Lancer 2.0 Intense, 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , що додатково підтверджується п. 2 договору.
Позивач погодився з пропозицією відповідача, так як вважав, що за допомогою останньої дійсно можна буде уникнути ризиків страти майна, насамперед житла, в якому зареєстрований та фактично проживав позивач, відповідач, їх позивача.
23.07.2019 ОСОБА_10 було вручено Повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри о 15:50, а позивачу - пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого. Тому, відповідно на наступний день, тобто 24.07.2019, було підписано договорів. При цьому, позивач після підписання договору позивач і далі проживає у квартирі АДРЕСА_6 , яка відповідно до п. 4 договору перейшла в особисту приватну власність відповідача, утримує її, що підтверджується квитанціями про сплату комунальних послуг, особовими рахунками. Іншого житла у позивача не має, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо позивача від 22.07.2022.
Таким чином, позивач укладав договір перебуваючи у постійному стресі та пригніченому стані, побоюючись за своє життя та здоров?я, а також втрату майна, у тому числі житла, що обумовлено вчиненим щодо позивача працівниками поліції кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 189 КК України, що підтверджує укладення позивачем договору під впливом тяжкої обставини, за відсутності якої позивач не укладав би договорів на умовах, відповідно до яких він при поділі майна подружжя не отримує нічого.
Відповідно до п. 23 Постанови пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона скористалась. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особа, членів її сім?ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2022 у справі № 206/811/21-ц.
У п. 13 Аналізу окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», який був підготовлений Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вказано, що для того, щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України, позивачу в сукупності необхідно послатися на такі підстави, які будуть використані в суді як докази, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. По-перше, ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов'язані з обставинами вчинення правочину. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити. По-друге, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. По-третє, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи. По-третє, хоча ЦК і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи умови.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 20.05.2022 у справі № 536/1123/18, від 26.01.2022 у справі № 368/622/20 від 15.11.2021 у справі № 149/1962/20, від 19.10.2021 у справі № 199/987/20, від 29.03.2021 у справі № 369/13272/18-ц, від 12.03.2021 у справі № 295/17488/15-ц, від 16.10.2019 у справі № 333/1238/16-ц. Так, останній зазначає, що правочин, який оспорюється на підставі ст. 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Підставами є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним на підставі ч.1 ст. 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в ч. 1 ст. 233 ЦК України сполучника «і» за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлено ст. 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання ч. 1 ст. 233 ЦК України. Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім?ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах. Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Суд зауважує, що у ч. 1 ст. 70 СК України встановлена презумпція рівності часток подружжя у разі поділу майна. Аналогічне передбачене у ч. 2 ст. 372 ЦК України. Однак дана презумпція повністю нівельована умовами договору.
Верховний суд у постановах від 10.05.2022 у справі № 755/5802/20, від 25.11.2020 у справі № 2014255/16-ц зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наведеними умовами шлюбного договору позивач поставлена у надзвичайно невигідне майнове становище порівняно з відповідачем та положеннями закону, оскільки фактично, усе майно, набуте сторонами за час шлюбу, а саме: нерухоме майно, земельні ділянки, побутова техніка, побутові речі, меблі, обладнання, корпоративні права тощо, окрім транспортних засобів, переходить у власність відповідача на підставі шлюбного договору. Повне та беззастережне скасування у певних відносинах презумпції спільності майна, набутого подружжям під час шлюбу, є можливим виключно за умов, якщо це не призводитиме до виникнення ситуації, коли одному із подружжя передбачається передання в особисту власність фактично усього майна, набутого ними спільно за час шлюбу. Верховний суд виходить із того, що шлюбний договір може містити особливі умови про розподіл спільного майна певним чином, відмінним від визначеного законодавством, а не запроваджувати дискримінаційну умову про безумовну передачу усього майна одному із подружжя.
Суд зазначає, що у п. 4 договору про поділ майна подружжя від 24.07.2019 зазначено, що відповідач отримує майно (2 квартири та автомобіль), набуте у зареєстрованому шлюбі і зазначене у п. 2 договору, загальною вартістю 4541574 грн, відповідно до п. 3 договору. У свою чергу, позивач не отримує нічого, у тому числі будь-якої компенсації, і відповідно позбавляється єдиного житла, підписавши такий договір.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного прав у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право ні захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Таким чином, позивачем доведено обставини викладені в позовній заяві, що підтверджуються відповідними документами, які знаходяться в матеріалах цивільної справи та досліджувались у судовому засіданні, і є належними та допустимими доказами.
Аналізуючи обставини, встановлені у судовому засіданні у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним, - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним договір про поділ майна подружжя, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) та ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) 24.07.2019, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною, зареєстрований у реєстрі за № 4199.
Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) судові витрати у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Текст рішення складений 21.11.2025.
Суддя: Ю.Ю. Мазур