Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/4046/25
Номер провадження2/711/1987/25
20 листопада 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі головуючого судді Демчика Р.В., секретаря судового засідання Кобилки Є.О., за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача Архипенка О.А., представників відповідачів Яроша С.В., Олябин Ю.І., Дубіч Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Архипенка Олександра Анатолійовича до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції у Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду,-
встановив:
ОСОБА_1 , діючи в особі свого представника адвоката Архипенка О.А. звернувся в суд з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції у Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду.
Позов обгрунтовує тим що, СУ ГУ МВС України в Черкаській області 10.09.2010 року була порушена кримінальна справа №3701000042 ДП-3 стосовно начальника Управління технічного забезпечення будівництва Головного управління капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації Лиходєдова Л.Б., за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. У той же день, 10.09.2010 року його було затримано у порядку ст. 115 КПК України (1960 року) за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України із утриманням в Черкаському ізоляторі тимчасового тримання строком до 3 діб.
У подальшому, постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.09.2010 року строк його тимчасового затримання продовжено до 10 діб.
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 18.09.2010 року стосовно нього обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту з триманням у СІЗО №30 м. Черкаси строком до 2 місяців. Далі строк тримання під вартою у СІЗО №30 м. Черкаси продовжувався двічі, постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.11.2010 року до 4-х місяців та постановою Апеляційного суду Черкаської області від 10.01.2011 до року 6 місяців, до 10.03.2011 включно.
В подальшому, постановою Апеляційного суду Черкаської області в порядку ст.165-3 КПК України від 09.03.2011 року у задоволенні клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 до 9 місяців відмовлено та звільнено останнього 10.03.2011 з під варти.
У зв'язку із відмовою у задоволенні клопотання про продовження строків тримання під вартою до 9 місяців, 10.03.2011 року органом досудового розслідування порушена нова кримінальна справа, а позивача знову затримано в порядку ст.115 КПК України.
Не погоджуючись із такими діями органу досудового розслідування, адвокатом подано скаргу до Соснівського районного суду м. Черкаси за наслідками розгляду якої судом прийняте рішення від 12.03.2011 року, яким задоволено скаргу захисника позивача щодо незаконного затримання останнього та визнано затримання від 10.03.2011 року в порядку ст. 115 КПК України (1960 року) ОСОБА_1 незаконним. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 29.03.2011 року постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 12.03.2011 залишено без змін.
Після звільненні із під варти, з 14.03.2011 року він повернувся до виконання обов'язків начальника Управління технічного забезпечення будівництва Головного управління капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації.
Одночасно, постановою старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів СУ УМВС в Черкаській області від 11.03.2011 року ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності як обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.09.2021 року його визнано не винуватим і по суду виправданим за відсутності в його діях складу злочину.
Ухвалою Черкаського апеляційного суді від 19.12.2022 року та ухвалою Верховного Суду від 15.02.2024 року у задоволенні апеляційної та касаційної скарг прокурора відмовлено, а вирок Смілянського міськрайонного суду від 22.09.2021 року залишено без змін.
Із прийнятим рішенням та повним текстом ухвали Верховного Суду від 15.02.2024 року позивач ознайомився 28.02.2024 року, після її отримання засобами поштового зв'язку.
Таким чином, строк незаконного перебування позивача під вартою у період часу з 10.09.2010 року по 12.03.2011 року, склав 6 місяців та 4 днів або 184 дні відповідно.
Водночас строк незаконного перебування позивача під слідством у період часу з 10.09.2010 року по 19.12.2022 року (дата його виправдання Черкаським апеляційним судом), склав 12 років 3 місяці та 9 днів або 4483 дні відповідно.
Також, у період з 10.09.2010 року по 12.03.2011 року ОСОБА_1 перебував під вартою із триманням у Черкаському ІТТ та з 18.09.2010 року з утриманням у СІЗО №30 м.Черкаси, тобто був позбавлений досудовим слідством, прокуратурою та судом свободи і внаслідок цього був позбавлений можливості фізично з'являтись за основним місце роботи та виконувати обов'язки за посадою начальника Управління технічного забезпечення будівництва Головного управління капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації. Таким чином, внаслідок тримання його під вартою як застосованого запобіжного заходу, тобто примусового позбавлення свободи та права на працю, за місцем основної роботи.
За період з 10.09.2010 року до 12.03.2011 року він втратив заробіток в сумі 37733,11 грн. (у тому числі невиплачена сума заробітної плати за період з 10.09.2010 року по 12.03.2011 року становить 14042,05 грн. та сума компенсації за вказаний період становить 23731,06 грн.)
Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон №266/94-ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Період перебування позивача під слідством і судом складає (з 10 вересня 2010 року по 19 грудня 2022 року - день набуття виправдувальним вироком законної сили) 147 місяців 9 днів, тому розмір мінімального морального відшкодування не може бути меншим за 1 178 400 грн. (8000*147 = 1 176 000+9*(8000/30)).
Час перебування позивача під вартою в Черкаському ІТТ та СІЗО №30 м. Черкаси, з 10.09.2010 по 12.03.2011, що дорівнює 6 місцям 2 дням. За таких умов мінімальний розмір відшкодування за час перебування позивача під вартою складає 48 533 грн. (8000*6=48000+2*(8000/30)).
Однак указана сума, на думку позивача, є недостатньою для відшкодування завданих йому страждань та переживань, до яких призвели протиправні дії органу розслідування та прокуратури. Зокрема, особливим виявом упередженості поєднаної із недбалістю правоохоронних органів є той факт, що ОСОБА_1 незаконно утримано під вартою більш ніж півроку за ч. 2 ст. 367 КК України у кримінальному провадженні, яке в подальшому було закрите за відсутністю ознак складу злочину, крім того незаконність такого тримання під вартою встановлено рішенням суду.
Він був змушений вживати заходів для захисту від незаконного обвинувачення, відшукувати можливість знайти захисника для себе, сплачувати йому гонорар, що стало для нього значним випробуванням та спричинило додаткові неочікувані та значні фінансові витрати для нього та його сім'ї.
Як наслідок постійного нервового напруження протягом 12 років, організм не витримав цього удару. Постійна нервова напруга, безсонні ночі, тривога вдень виснажували, підточували здоров'я. Діагноз "хвороба Паркінсона" став жорстоким вироком - невиліковним наслідком перенесеної несправедливості. Тремтіння в руках, скутість рухів, порушення ходи - тіло зраджувало, наче протестуючи проти пережитого.
Із урахуванням викладеного, позивач оцінює свої моральні страждання у зв'язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та перебуванням під слідством і судом, а також за час незаконно затримання із триманням під вартою, втрачений час і можливості, заробіток, втрачене здоров'я, порушення нормальних життєвих зв'язків і дружніх відносин, опорочені честь, гідність та ділову репутацію, позивач оцінює в розмірі 1 800 000 грн.
Крім того, позивач незаконно був затриманий 10.09.2010 органом досудового розслідування у рамках кримінального провадження відносно нього за ч. 2 ст. 367 КК України та незаконно тримався під вартою до 12.03.2011 (6 місяців і 2 дні). За цей час позивач не був відсторонений від посади, що підтверджується постановою листом Прокуратури Черкаської області від 27.10.2010 про відмову у погодженні клопотання про відсторонення ОСОБА_1 від посади. Однак, через те, що він фактично не виконував своїх посадових обов'язків, перебуваючи у СІЗО №30 м. Черкаси, йому не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата. Таким чином, з вини правоохоронних органів позивач втратив значну частину свого річного заробітку.
Так, згідно відповіді наданої на адвокатський запит Департаментом будівництва Черкаської ОДА б/н від 03.12.2024 у вересні 2010 ОСОБА_1 було нараховано та виплачено заробітну плату за 5 робочих днів у вересні 2010 року, у березні 2011 року нараховано та виплачено відпускні за 18 днів березня. За період з 10.09.2010 по 12.03.2011 заробітна плата позивачу не нараховувалась і не виплачувалась. Середня заробітна плата позивача за період з 01.03.2010 по 31.08.2010 складала 2288,34 грн., а всього за 6 місяців (з вересня 2010 по березень 2011) мала б складати 14042,05 грн.
Просив суд стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на відшкодування моральної шкоди, завдану незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду за незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, за час перебування під слідством і судом, а також за час незаконно затримання із триманням під вартою, втрачений час і можливості, втрачене здоров'я, порушення нормальних життєвих зв'язків і дружніх відносин, опорочені честь, гідність та ділову репутацію, в розмірі 1 800 000 грн.
Стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку втрачений заробіток за час незаконного затримання та тримання під вартою у сумі 14042,05 грн., а також суму компенсації втраченого заробітку у зв'язку із несвоєчасним розрахунком по заробітній платі в сумі 23731,06 грн., а всього на суму 37733,11 грн.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.05.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрите загальне позовне провадження у справі
29.05.2025 року представником Державної казначейської служби України Ярош С. подано відзив на позов, в якому він просить відмовити у задоволенні позову. Так, зазначає, що позивачем не надано жодних доказів наявності завдання йому моральної шкоди, не надано доказів на підтвердження наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідачів.
За приписами п. 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України Законом про Державний бюджет України визначаються розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період. Відповідно до ст. 8 Закону України від 19.11.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-ІХ) мінімальний розмір заробітної плати з 01.04.2024 складає 8 000,00 грн.
Проте, абз. 4 ст. 8 Закону № 4059-ІХ визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абз. 9 ст. 7 Закону № 4059-ІХ.
Відповідно до абз. 9 ст. 7 Закону № 4059-ІХ установити з 01.01.2025 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення, в тому числі за рішеннями суду, - 1 600 гривень.
Казначейство вважає, що при визначенні мінімального розміру моральної шкоди необхідно застосовувати величину мінімальної заробітної плати в розмірі 1 600,00 грн., оскільки, за приписами ст. 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди вирішується виключно судом, відповідно до чинного законодавства за наявності заяви громадянина.
Отже, мінімальний розмір моральної шкоди становить 235 680,00 грн. (235 200,00=1 600,00*147) + (480,00=1 600,00/30*9).
Також зазначив, що згідно з п. 1 ст. 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в ст. 1 Закону № 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Відшкодування шкоди у випадку втраченого заробітку провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 Закону № 266/94-ВР і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (ч. 1 ст. 4 Закону № 266/94-ВР).
За приписами п. 8 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР, затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.03.1996 за № 106/1131 (далі - Положення № 6/5/3/41), що прийнятий на виконання пункту 3 Постанови Верховної Ради України від 01.12.1994 № 267/94-ВР «Про введення в дію Закону № 266/94-ВР» передбачено, що згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 267/94-ВР розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 Закону № 267/94-ВР і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт (абз.2 п. 8 Положення № 6/5/3/41).
Отже, втрачений заробіток визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання.
Казначейство вважає, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача втраченого на його думку заробітку за період з 10.09.2010 року по 12.03.2011 року, оскільки згідно даних трудової книжки позивача, що наявна в матеріалах справи, в цей час працював в Управлінні капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації і був звільнений 26.11.2013 у зв'язку зі скороченням штату працівників вже з Департаменту капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації.
Відомостей про відсторонення позивача від роботи (посади) чи його звільнення внаслідок кримінального переслідування матеріали справи не містять.
30.05.2025 року представником ГУ НП в Черкаській області Олабин Ю.І. подано відзив на позов, в якому вона просить відмовити у задоволенні позову.
Зазначає, що позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Позивач повинен в підтвердження своїх доводів про заподіяння моральної шкоди, надати докази застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків, здоров'я і відновлення стосунків з оточуючими людьми, тощо.
Право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.
За таких обставин справи та враховуючи відсутність належних доказів заподіяння моральної шкоди позивачу, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Крім того відповідно, до пункту 3 статті 13 Закону України від 01.12.1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 року № 4059-ІХ встановлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8000 гривень, а також визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Тобто при визначенні розміру відшкодування повинні враховуватися вимоги розумності і справедливості та ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600 гривень. За таких обставин, при обрахунку розміру морального відшкодування потрібно брати за основу саме 1600 грн., а не 8000 грн., оскільки розміри заробітної плати в сумі 8000 грн. встановлені законодавцем у сфері регулювання відносин оплати праці між роботодавцем та працівником та не мають жодного відношення до виплат за рішенням суду. Такого висновку дійшов і Київський апеляційний суд у своїй постанові від 16.04.2024 по справі № 758/4865/23.
Період перебування позивача під слідством та судом становить 147 місяців і 9 днів.
Отже, сума повинна становити 235 680 грн. (1600*147= 235 200 + 9 * (1600/30)).
Вказана позивачем сума моральної шкоди в розмірі 1 800 000 грн. належним чином не підтверджена та суперечить нормам закону.
Також вважає, що позивач на законних підставах тримався під вартою під час досудового слідства протягом шести місяців.
Таким чином ГУНП в Черкаській області не погоджується з твердженням представника позивача про те, що строк незаконного перебування позивача під вартою становить з 10.09.2010 по 12.03.2011, оскільки постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.03.2011 визнано незаконним затримання ОСОБА_1 лише 10.03.2011. Жодним рішенням суду факт незаконного утримання позивача під вартою з 10.09.2010 по 10.03.2011 не встановлено. Таким чином, позивач утримувався під вартою відповідно до вимог чинних на той час норм КПК України.
Крім того, оскільки позивач не був відстороненим від посади, як передбачають норми законодавства, а тому останній не є особою, яка має право на відшкодування неодержаного заробітку.
05.06.2025 року представником Черкаської обласної прокуратури Дубіч Т.М. подано відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити у задоволенні позову. У відзиві вказує на те, що за наявності встановлення судом підстав для морального відшкодування ОСОБА_1 , з Державного бюджету підлягають стягненню грошові кошти із розрахунку мінімальної заробітної плати на час постановлення судового рішення (1600 грн) за 147 місяців 9 днів перебування під слідством і судом з 10.09.2010 (затримання позивача) по 19.12.2022 (винесення постанови Черкаським апеляційним судом) у сумі 235 680 грн (1600 * 147 міс. 9 дн.).
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 12.03.2011 року, залишеною в силі ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 29.03.2011 року визнано незаконним затримання саме 10.03.2011. Доводи позивача про незаконне тримання під вартою з 10.09.2010 по 10.03.2011 не підтверджується жодним рішенням суду. Також позивач не надав жодного медичного або психологічного висновку, що підтверджує завдання йому моральної шкоди у зв'язку з цим.
За таких обставин, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою здійснено у порядку та в спосіб, що передбачені КПК України (1960 року).
Також вважає що позивач не має права на компенсацію неотриманого заробітку за час перебування під вартою, оскільки він не був відсторонений від посади.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30.09.2025 року закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до розгляду по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що СУ ГУ МВС України в Черкаській області 10.09.2010 року була порушена кримінальна справа №3701000042 ДП-3 стосовно начальника Управління технічного забезпечення будівництва Головного управління капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації Лиходєдова Л.Б., за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів СУ УМВС в Черкаській області від 11.03.2011 року, ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності як обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.09.2021 року ОСОБА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 366 КК України, визнано невинним і по суду виправданим за відсутністю в його діях складу злочину.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 19.12.2022 року вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.09.2021 року залишено без змін
Ухвалою Верховного суду від 15.02.2024 року вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.09.2021 року та Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 19.12.2022 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без змін.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов'язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.01.2021р. у справі №227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22.03.2021р. у справі №203/1067/19 (провадження № 62-23293св19), від 25.03.2021р. у справі №227/3052/19 (провадження № 61-22337св19).
На думку суду, в даному випадку спір виник з правовідносин про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, який регулюється нормами Цивільного Кодексу України та Закону України від 01.12.1994р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (Закон №266/94-ВР).
Відповідно до частин першої та другої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону №266/94-ВР.
Як передбачено ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
Відповідно до ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду .
У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3)штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода (ст. 3 цього Закону).
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 4 згаданого Закону, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (ч.3 ст. 13 згаданого Закону).
Правові висновки щодо вказаного питання викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018р. у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), постанові Верховного Суду від 02.12.2015р. у справі № 6-2203цс15. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018р. у справі №686/23731/15-ц зауважила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У постанові Верховного Суду від 21.08.2019р. у справі № 523/13432/16-ц, зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Крім того, при вирішенні спору судом враховувалися висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 14.09.2022р. у справі №759/7630/20.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995р. розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом («STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12.07.2007р.).
ЄСПЛ у справі «THOMA v. LUXEMBOURG», № 38432/97 від 29.03.2001р. використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «THOMA v. LUXEMBOURG», «CALOCv. FRANCE» та «NIEDBALAv. POLAND» ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у вказаний Закон не вносились.
У постанові від 18.10.2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Відповідно до положень ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року в Україні встановлено розмір мінімальної заробітної плати щомісячно у розмірі 8000 грн.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд роз'яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 грн.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).
Судом встановлено, що строк незаконного перебування позивача під слідством та судом у період часу з 10.09.2010 року по 19.12.2022 року (дата його виправдання Черкаським апеляційним судом), склав 12 років 3 місяці та 9 днів або 4483 дні відповідно.
Таким чином, оскільки період перебування позивача під слідством і судом складає 147 місяців 9 днів (з 10 вересня 2010 року по 19 грудня 2022 року - день набуття виправдувальним вироком законної сили), розмір морального відшкодування не може бути меншим за 1 178 400 грн. (8000*147 = 1 176 000+9*(8000/30)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Отже, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж визначено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», враховуючи принцип розумності, справедливості та співмірності, а також те, що відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи та не повинно бути джерелом його безпідставного збагачення.
Висновок суду узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), згідно з яким розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен проводити до її безпідставного збагачення.
Також слід зазначити, що позивачем не доведено обставин виникнення конкретних захворювань, не доведено причин їх виникнення та їх зв'язок, з незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури та отриманням інвалідності під час перебування під слідством.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої під час незаконного тримання під вартою, то вказана вимога підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 10.09.2010 року ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 115 КПК України (1960 року), що підтверджується копією протоколу про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.09.2010 року продовжено строк затримання ОСОБА_3 до десяти діб.
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 18.09.2010 року обрано стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді взяття під варту з триманням у СІЗ №30 м. Черкаси строком на 2 місяці.
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.11.2010 року продовжено строк тримання ОСОБА_1 в СІЗО №30 УДДУ ПВП в Черкаській області до чотирьох місяців.
Постановою судді Апеляційного суду Черкаської області від 10.01.2011 року продовжено строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 6 місяців, тобто до 10.03.2011 року.
Постановою судді Апеляційного суду Черкаської області від 09.03.2011 року відмовлено в задоволенні подання слідчого про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою до 9 місяців.
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 12.03.2021 року відмовлено в задоволенні подання відносно ОСОБА_4 про обрання йому міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Визнано незаконним затримання 10.03.2011 року ОСОБА_1 .
Із змісту вказаної постанови вбачається, що адвокат Хмельницький І.О. звернувся до суду із скаргою в порядку ст. 106 КПК України та просив визнати затримання його підзахисного ОСОБА_1 , яке було проведено 10.03.2011 року незаконним. Скаргу обгрунтовує тим, що ОСОБА_1 перебуває під вартою з 10.09.2010 року. 09.03.2011 року апеляційним судом Черкаської області було відмовлено в продовженні терміну перебування під вартою ОСОБА_1 до 9 місяців. Вважав що порушення нової кримінальної справи 10.03.2011 року по ст.191 ч.5 КК України було здійснено лише з метою отримання підстав для тримання під вартою його підзахисного.
Також, у вказаній постанові судом встановлено, що ОСОБА_1 утримувався під вартою на протязі 6 місяців по кримінальній справі №3701000042, яка була порушена за фактом привласнення та заволодіння бюджетними коштами, за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України. Порушена 10.03.2011 року нова кримінальна справа фактично є епізодом справи, по якій на протязі вже 6 місяців ведеться слідство.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 29.03.2011 року постанова Соснівського районного суду м. Черкаси від 12.03.2021 року залишена без змін.
В постанові Верховного Суду від 2.10.2020 року у справі №610/3221/19-ц викладено правовий висновок, відповідно до якого, виходячи із буквального тлумачення норми статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» можна дійти висновку, що усі перелічені випадки, як то: незаконне засудження; незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; незаконне взяття і тримання під вартою; незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки; незаконне накладення арешту на майно; незаконне відсторонення від роботи (посади), інші процесуальні дій, що обмежують права громадян - є самостійними підставами відшкодування моральної шкоди, тобто такими що не охоплюються їх початком, до прикладу - незаконне взяття під варту і їхнім закінченням винесенням виправдувального вироку за реабілітуючих обставин.
Отже, за кожну із незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, суду особа може вимагати відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи те, що позивач незаконно утримувався під вартою в період часу з 10.09.2010 року по 12.03.2011 року, що дорівнює 6 місцям 2 дня, а тому мінімальний розмір відшкодування за час перебування позивача під вартою складає 48533 грн. (8000*6=48000+2*(8000/30)).
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що Відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 226 933 грн. в повній мірі компенсує ті моральні втрати, яких зазнав позивач за час розслідування кримінального провадження, яке фактично здійснювалось щодо нього.
Крім цього, позивачем заявлена вимога про стягнення втраченого заробітку за час незаконного затримання та тримання під вартою у сумі 14042,05 грн., а також суми компенсації втраченого заробітку у зв'язку із несвоєчасним розрахунком по заробітній платі в сумі 23731,06 грн., а всього на суму 37733,11 грн.
Суд вважає, що вказана вимога не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Так, на підтвердження цієї позовної вимоги представником позивач надано довідку Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації від 05.12.2024 року.
З довідки вбачається, що згідно наказу Головного управління капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації від 01.10.2009 року №36-к ОСОБА_1 працював на посаді начальника управління технічного забезпечення будівництва у період з 01.10.2009 року по 25.11.2013 року.
Накази щодо відсторонення ОСОБА_1 у період з серпня 2010 року по квітень 2011 року в Департаменті відсутні.
Департаменту невідомо чи виконував ОСОБА_1 фактично свої посадові обов'язки з вересня 2010 року по квітень 2011 року в Головному управління капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації, оскільки Головне управління капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації ліквідоване.
Нараховано за вересень 2010 р:відрядження 5 р.д. 471,40 грн; зарплата 3 р.д 228,41 грн; вислуга 34,26 грн; індексація 09/2010 15.23 грн. Всього 749,30 грн. Нараховано за березень 2011 р: відпустка чергова 18 дн. (березень) 693,90 грн., відпустка чергова 8 дн. (квітень) 308,49 грн; матер.допом. на оздоровлення 1595 грн. Всього 2597,30 грн.
З вказаної довідки вбачається, що позивачу заробітна плата за період з вересня 2010 року по квітень 2011 року нарахована не була.
Так, згідно з п. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Згідно з пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04 березня 1996 року, розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, неодержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
Отже, право на відшкодування неодержаного особою заробітку на підставі «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду виникає у зв'язку з відстороненням даної особи від роботи (посади).
В судовому засіданні сторони не заперечували того, що ОСОБА_1 не був відстороненим від посади.
Таким чином позивач не був відстороненим від посади, як передбачають норми законодавства, а тому останній не є особою, яка має право на відшкодування неодержаного заробітку.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що питання щодо нарахування чи не нарахування заробітної плати під час перебування ОСОБА_1 під вартою повинно вирішуватися між працівником та роботодавцем, відповідно до вимог КЗпП України.
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у п. 43 постанови від 27.11.2019 по справі № 242/4741/16-ц зробила висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. В п. 44 вищезазначеної постанови Великої палати Верховного Суду зазначено, що Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. У п. 46 вказаної постанови зазначено, що Казначейство та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
В пункті п. 6.21. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.08.2018 по справі № 910/23967/16 зазначено, що резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.
А тому моральну шкоду в сумі 1 226 933 грн. на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України
За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст.4,12,76,81,223,258,259,263-265,268,280-284,354,355 ЦПК України, Законом України «Про державний бюджет», Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд,-
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 1 226 933 грн.. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: Р. В. Демчик