Справа № 559/4366/25
Провадження № 3/559/2280/2025
14.11.2025 м. Дубно
Суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області Томілін О.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, паспорт № НОМЕР_1 від 15.01.2019, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.3 ст. 173-2 КУпАП,
встановив:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №326490 від 10.09.2025, ОСОБА_1 , будучи особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 ч.1 КУпАП, 10.09.2025 близько 22:40 год. за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство стосовно матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: умисно вчинив дії психологічного та фізичного характеру (погрожував, ображав, переслідував), що не спричинило тілесних ушкоджень, чим завдав шкоду психологічному та фізичному здоров'ю потерпілої.
Дії ОСОБА_1 , правоохоронним органом кваліфіковані за ч.3 ст. 173-2 КУпАП.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Потерпіла ОСОБА_2 надала суду заяву, в якій просить закрити провадження у справі про притягнення її сина ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, так як вони примирилися.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Статтею 268 КУпАП не передбачено обов'язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП у випадку, якщо вона сповіщена про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Приймаючи до уваги те, що судом вжиті необхідні заходи для забезпечення участі у судовому засіданні особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від нього не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи, у зв'язку з чим причини неявки ОСОБА_1 до суду визнані неповажними, та, відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, суд вважає за можливе провести розгляд справи у його відсутність на підставі наявних матеріалів.
Судом досліджені наступні докази по справі.
Так, до протоколу додано рапорт поліцейського, з якого вбачається, що на лінію 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про те, що її брат- ОСОБА_1 вчиняє насильство в сім'ї відносно матері ОСОБА_2 .
Письмових пояснень інших осіб, а також інших доказів до матеріалів справи не долучено.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, в тому числі, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.
За змістом ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, не встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. ст. 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 252 КУпАП, оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною 1 статті 173-2 КУпАП, передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Частиною 3 ст.173-2 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки: настання фізичної чи психологічної шкоди потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Таким чином, об'єктивну сторону цього правопорушення складають певні дії (бездіяльність), реальне настання шкідливих наслідків та причинний зв'язок між ними.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ст.173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
У статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що:
домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до диспозиції ст. 173-2 КУпАП суб'єктивна сторона зазначеного адміністративного правопорушення характеризується умисною формою вини і передбачає наявність прямого умислу правопорушника на спричинення страждань потерпілій стороні.
Таким чином, під домашнім насильством, зокрема психологічного характеру та фізичного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному та фізичному здоров'ю іншого члена сім'ї.
Аналіз вищевказаної правової норми та її конструкції дає підстави для висновку, що завдання шкоди психічному або фізичному здоров'ю потерпілій особі є однією з, а не єдиною кваліфікуючою ознакою психологічного домашнього насильства.
Так, законодавець між словами “нездатність захистити себе» і “завдали шкоду» використав сполучник “або», у зв'язку з чим виникнення у потерпілої особи побоювань за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинення емоційної невпевненості, нездатності захистити себе є (кожна окремо) окремими кваліфікуючими ознаками домашнього насильства, і їх наявність та доведення у встановленому законодавстві порядку є достатньою підставою для висновку про наявність в діях особу ознак складу адміністративного правопорушення за статтею 173- 2 КУпАП.
Отже, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання та образи не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Тобто, за змістом закону слідує, що вчинення особою дій, передбачених даною статтею, тягнуть за собою завдання шкоди фізичному або психологічному здоров'ю особи, у відношенні якої вчинені дії, тобто настання певних наслідків.
В той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ст. 173-2 КУпАП, необхідно з'ясувати, чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які в їх сукупності та взаємозв'язку доводили б винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 173-2 КУпАП.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 інкримінується повторне вчинення стосовно матері ОСОБА_2 домашнього насильства фізичного та психологічного характеру. Однак жодними доказами даний факт не підтверджено.
Вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами, що є необхідним елементом складу даного правопорушення.
Так, потерпіла ОСОБА_2 подала до суду заяву, вказавши, що вони з сином примирилися та просила не притягати його до адміністративної відповідальності.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 було вчинено домашнє насильство фізичного та психологічного характеру повторно протягом року стосовно матері ОСОБА_2 .
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, в даному випадку на органи поліції.
Крім того, згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» (№46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
Протокол сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами є лише початковим правовим висновком щодо дій певної особи та не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Зазначене узгоджується із судовою практикою ЄСПЛ (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey)).
У рішенні у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
У відповідності до положень ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, доказів вини ОСОБА_1 за ч.3 ст. 173-2 КУпАП матеріали справи не містять, а тому враховуючи викладене, всі сумніви суд тлумачить на користь особи, яка притягається до відповідальності згідно ст. 62 Конституції України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Всебічно, повно та об'єктивно дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, враховуючи ст.62 Конституції України, роблю висновок, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.173-2 КУпАП, а тому провадження по справі підлягає закриттю.
Керуючись ст. 62 Конституції України, ст.ст. 7, 9, 173-2, 245, 251, 252, п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 284 КУпАП, суд,
постановив:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.3 ст. 173-2 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Дубенський міськрайонний суд Рівненської області протягом десяти днів із дня її винесення.
Суддя О.М. Томілін