Провадження № 2/537/24/2025
Справа № 537/2375/23
17.11.2025 в м. Кременчуці Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі: головуючої судді Фадєєвої С.О. з участі секретаря судових засідань Супруненко О.О., позивача ОСОБА_1 , представників позивача ОСОБА_1 адвокатів Охмака В.І., Бахмата О.І., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Кондрик Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , де просив суд здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 частину спільного сумісного майна: адміністративних будівель зі складами продбази та частину складського приміщення площею 1238,3 кв.м. по АДРЕСА_1 , будівлю по АДРЕСА_2 , вбудований магазин непродовольчих товарів площею 135,0 кв.м. по АДРЕСА_3 , приміщення вбудованого магазинузагальною площею 95,6 кв.м., приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м., вбудоване приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " площею 257,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 . Також просив стягнути з відповідача судові витрати. Позовні вимоги обгрунтував тим, що з 17.05.1999 він з відповідачкою перебував у шлюбі та за час спільного проживання ними було набуто нерухоме майно, яке на праві власності зареєстроване за ОСОБА_2 . Оскільки вони на час подачі позову проживають окремо та не можуть дійти згоди щодо поділу майна, просив здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя.
ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , де просила визнати за нею право особистої приватної власності на приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м., приміщення вбудованого магазину площею 95,6 кв.м., місце розташування яких по АДРЕСА_4 , за результатами реконструкції вбудованого приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " загальною площею 257,3 кв.м. по АДРЕСА_5 (після зміни нумерації - будинок АДРЕСА_4 ); вбудований магазин непродовольчих товарів загальною площею 55,7кв.м., вбудований магазин непродовольчих товарів загальною площею 135 кв.м., місце розташування яких по АДРЕСА_3 , після реконструкції вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 165,5 кв.м.по АДРЕСА_3 ; будівлю загальною площею 485 кв.м. по АДРЕСА_2 після реконструкції кафе "Північ" по АДРЕСА_2 ; адміністративні будівлі зі складами продбази та частину складських приміщень загальною площею 1215,9 кв.м. по АДРЕСА_1 . У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 просила відмовити, стягути з позивача судовий збір. На обґрунтування позову зазначила, що майно, заявлене до поділу позивачем, набувалося нею за рахунок виплати їй вартості частки засновника, що була в уставному фонді ТОВ "Сервіс Гарант" станом на 29.03.1999, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_1 . Вважає, що вказане майно не є спільним сумісним майном подружжя, не набуто за рахунок коштів подружжя чи спільної з позивачем праці.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.10.2025 позови об'єднано в одне провадження.
Позивачем ОСОБА_1 подано відзив на зустрічну позовну заяву, де він вказав, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і дружина, чоловік мають рівні права на володіння, користування, розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Стверджуючи у зустрічному позові, що всі будівництва та реконструкції здійснювалися ОСОБА_2 за особисті кошти від підприємницької діяльності, відповідач не надає документів про здійснені витрати, які б відповідали її особистому доходу. Зазначив, що за позицією Верховного Суду майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для господарської діяльності ФОП, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Вказав, що, якщо ОСОБА_2 наполягає на таму, що вказане спірне майно використовується нею не в інтересах сім'ї, а виключно для здійснення підприємницької діяльності, то йому належатиме грошова компенсація його частки у вказаному майні, яку вона має сплатити на його користь. З огляду на те, що ОСОБА_2 не довела своєї фінансової участі власними коштами у будівництві та реконструкції спірного майна, вважає, що її позов задоволенню не підлягає.
Відповідачем ОСОБА_2 подано відповідь на відзив, де вона вказала, що належність майна до спільної сумісної власності визначається сукупністю критеріїв: час набуття майна та джерело набуття. ОСОБА_2 зустрічний позов обгрунтовує тим, що джерелом набуття первинних об'єктів нерухомості є кошти її особистих внесків (вкладу) як засновника ТОВ "Сервіс-Гарант" (до зміни назви - орендне підприємство "Смак"), відступлення частки ОСОБА_3 за рахунок чого часта (пай) ОСОБА_2 збільшилась. Джерелом набуття нерухомості не були кошти подружжя. ОСОБА_2 , як суб'єкту підприємницької діяльності, рішеннями виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області надано дозвіл на реконструкцію її особистої власності : вбудованого нежитлового приміщення по АДРЕСА_3 загальною площею 165,5 кв.м. під два магазини непродовольчих товарів з улаштуванням прибудови та демонстраційної вітрини і вбудованого приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " загальною площею 257,3 кв.м. під кафе-бар площею 161,7 кв.м. та магазин загальною площею 95,6 кв.м. з влаштуванням окремого входу по АДРЕСА_4 . Також у 2000 році після передачі з 95% готовності об'єкту споруди незавершеного будівництва бару по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 здійснила поліпшення (добудувала) 5% об'єкту, ввела в експлуатацію та оформила право власності на будівлю кафе-юбару. Роботи з реконструкції проводилися нею як ФОП, за результатами проведених поліпшень первинні об'єкти нерухомості, належні ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, не понесли істотного збільшення у вартості, значного перетворення об'єктів не відбулося. Також додатково повідомила суд про розмір судових витрат у виді сплаченого судового збору, витрат на експертизу у загальній сумі 26359,49 грн., витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100000 грн. та витрат, пов'язаних із переїздом від постійного місця проживання до суду.
Надалі 29.11.2023 у підготовчому судовому засіданні представником позивача ОСОБА_1 подано заяву про зміну предмету позову, де він просив суд встановити факт проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у період з 1991 року по 17.05.1999; визнати право спільної сумісної власності позивача та відповідача на майно, як таке, що набуте в порядку ч.1 ст.17 Закону України "Про власність" внаслідок спільної праці членів сім'ї, а саме на : приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м., приміщення вбудованого магазину загальною площею 95,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 ; вбудований магазин непродовольчих товарівзагальною площею 55,7 кв.м., вбудований магазин непродовольчих товарів площею 135,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ; будівлі загальною площею 485 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ; приміщення адміністративних будівель зі складами продбази та частини складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Також просив стягнути судові витрати.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.12.2023 у прийнятті заяви відмовлено, оскільки заява містила як зміну предмета позову, так і зміну підстав позову.
18.01.2024 у підготовчому судовому засіданні представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Охмаком В.І. подано заяву про зміну підстав позову, де він просив здійснити поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину майна: адміністративні будівлі зі складами продбази та частину складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м. по АДРЕСА_1 ; будівлю по АДРЕСА_2 ; вбудований магазин непродовольчих товарів площею 135,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ; приміщення вбудованого магазину загальною площею 95,6 кв.м., приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м., вбудоване приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " площею 257,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 . Також просив стягнути на його користь судовий збір.
У заяві ОСОБА_1 вказав, що його спільне життя з відповідачкою почалося у 1991 році. Він, ОСОБА_2 та її син ОСОБА_4 спільно проживали, як одна сім'я, за адесою: АДРЕСА_6 . Він, ОСОБА_1 , у той час працював на посаді комерційного директора МПП "Мікадо", займався підприємницькою діяльністю, створював та приймав участь у інших підприємствах та отримував стабільний немалий дохід. Кошти витрачав в інтересах та на забезпечення потреб сім'ї. Відповідач з 1991 по 1997 роки не була працевлаштована, здійснювала догляд за сином ОСОБА_4 , який мав групу інвалідності, отримувала відповідну компенсацію від держави та перебувала на його, ОСОБА_1 , утриманні. Сім'я неодноразово виїздила за кордон на відпочинок разом із синами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , інколи - без нього. Вказав, що у 1995 році вони з відповідачкою вирішили вкласти накопичені сімейні кошти, які фактично були частиною його доходу, у заснування ТОВ "Сервіс-гарант". Він, довіряючи відповідачу, надав їй можливість реалізувати себе у підприємницькій діяльності і саме тому вона від імені сім'ї оформила на себе корпоративні права на вказану юридичну особу. Вартість внеску становила близько 200000 доларів США. У 1999 році на підставі поданої відповідачем заяви рішенням загальних зборів засновників ТОВ "Сервіс-гарант", оформлених протоколом № 9 від 29.03.1999, відповідача було виключено зі складу засновників підприємства та вирішено питання повернення пайового внеску у вигляді майна у м.Кременчуці, належного товариству, а саме: адміністративної будівлі зі складами продбази по АДРЕСА_7 площею 1215,9 кв.м., будівлі ресторану " ІНФОРМАЦІЯ_2 " по АДРЕСА_8 загальною площею 2001,4 кв.м., вбудованого приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " по АДРЕСА_4 площею 247,8 кв.м., вбудованого приміщення по АДРЕСА_3 загальною площею 165 кв.м., об'єкту незавершеного будівництва кафе " ІНФОРМАЦІЯ_3 , з готовністю до прийняття та введення у експлуатацію 95%, загальною площею 485 кв.м. У подальшому вже під час перебування сторін у шлюбі ці об'єкти були реконструйовані та біьш вигідно поділені задля здійснення підприємницької діяльності за спільні кошти подружжя. Щлюб був укладений через місяць після того, як відповідач оформила свої права на вказане майно. Вважає, що оскільки сума вартості отриманих приміщень не перевищує суми пайового внеску засновника, дане нерухоме майно слід розглядати не як дохід, а саме як повернення вкладеного внеску, який фактично був сплачений за рахунок коштів, здобутих внаслідок здійснення ним, ОСОБА_1 , підприємницьвої діяльності та заробітку на посаді комерційного директора МПП "Мікадо". Вважає, що матеріали справи не мітять доказів, що внеском були особисті кошти ОСОБА_2 , оскільки доходів, окрім допомоги від держави на догляд за сином, вона не отримувала. У подальшому, перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_2 за спільні кошти придбала чатину складського приміщення загальною площею 28,7 кв.м. Таким чином вважає, що спільне майно придбане у власність відповідачем до реєстрації шлюбу за спільні кошти та здобуте спільною працею, оскільки він забезпечував сім'ю, а ОСОБА_2 займалася домашнім господарством, піклувалася про дітей, а коли діти стали більш самостійними, вони обоє займалися підприємницькою діяльністтю задля забезпечення потреб сім'ї. Згідно Закону України "Про властність", який діяв на час набуття більшості нерухомого майна, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено угодою між ними. Доказом того, що він та відповідач проживали однією сім'єю саме з 1991 року вказує також власноруч написану ОСОБА_2 заяву до Автозаводського районного суду м. Кременчука, копію протоколу судового засідання у справі № 2-1512/99, рішення суду про усиновлення ним сина відповідачки, фотографії спільного сімейного життя, закордонним паспортом громадянина України та іншими доказами. Зазначив, що, як вказував Європейський суд з прав людини, сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків, поняття сім'ї не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші "сімейні" зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом.
Крім цього представником позивача подано заперечення на відповідь на відзив, де він вказав, що відповідач ОСОБА_2 не довела, що спірне майно набуте або покращене, перебудоване за її особисті кошти, які належали їй до шлюбу, не надано доказів її фінансової спроможності за рахунок власних коштів нести значні витрати на створення, перебудову та догляд за майном.Тягар доказування наявності особистих коштів, за які майно було набуте, покладається на сторону, яка заявляє позовні вимоги про визнання майна особистою власністю. Зустрічний позов просив залишити без задоволення.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представники адвокати Охмак В.І. та Бахмат О.І. позовні вимоги ОСОБА_1 підтримали у повному обсязі з підстав, вказаних у заяві про зміну підстав позову. У задоволенні зустрічного позову просили відмовити. Звернули увагу суду на те, що позивач та відповідач проживали разом як сім'я з 1991 року. Грошові кошти, які відобразилися у пайових внесках ОСОБА_2 , і за які вона отримала спірне майно, були надані ОСОБА_1 , що у суді підтверджено показаннями свідка ОСОБА_6 , протоколом № 2 від 07.03.1994 року загальних зборів СП «Вімср», у якому ОСОБА_1 , просить надати в борг грошові кошти в сумі 106 000 гривень свого прибутку ОСОБА_7 , яка є матір'ю ОСОБА_2 , для збільшення її частки в ТОВ «Сервіс - гарант». Зазначені докази узгоджуються з протоколом ТОВ «Сервіс - гарант» від 03.11.1998 року, згідно якого частину коштів у розмірі 8 148 гривень було повернуто СП «Вімер» гр. ОСОБА_3 . Вважають, що вказаними доказами доведено, що ОСОБА_1 брав участь у фінансовому розвитку та збільшенні частки у статутному капіталі ТОВ «Сервіс - гарант» в інтересах сім'ї, на той час фактично тещі, ОСОБА_3 . В свою чергу позивач не заперечував та не оспорював передачу частки в ТОВ «Сервіс - гарант» ОСОБА_3 відповідачу ОСОБА_2 , так як проживав однією сім'єю з ОСОБА_2 , та спільною працею і вкладом спільних коштів вони отримали майно для сім'ї.. В подальшому, за їхні спільні кошти, а саме доходи від підприємницької діяльності ОСОБА_1 , та доходи відповідача ОСОБА_2 , дані об єкти нерухомого майна ними були реконструйовані, що підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , і ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , та ОСОБА_12 . Всі реконструкції та ремонти у вказаних приміщеннях були здійснені за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вже під час шлюбу, який було зареєстровано 17.05.1999 року. Вважають, що оскільки сума вартості отриманих приміщень не перевищує суми пайового внеску засновника, дане нерухоме майно слід розглядати не як дохід, а саме як повернення вкладеного внеску, який фактично був сплачений за рахунок коштів, здобутих внаслідок здійснення ОСОБА_13 підприємницької діяльності та заробітку на посаді комерційного директора МПП «Мікадо». Зауважили, що у період шлюбу ОСОБА_2 за спільні кошти сім'ї придбала частину складського приміщення, що в цілому складається зі складу «літ.Г», загальною нежитловою площею 28,7 м2., по АДРЕСА_9 . На даний час сукупно відповідачу належить адміністративні будівлі із складами продбази та частини складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Отже, вважають, що спірне майно було набуте у власність відповідачем до реєстрації шлюбу, проте фактично воно набуте за спільні кошти та спільною працею. ОСОБА_2 упродовж багатьох років власних доходів, крім фінансової виплати від держави за догляд за дитиною з інвалідністю, не мала. Зазначили, що у відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність", який діяв на час набуття спірного майна, майно придбане внаслідок спільної праці членів сім"ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено угодою між ними. Аналогічний підхід рекомендовано застосовувати судам Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року за № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин).
Додатково позивач ОСОБА_1 суду пояснив, що все спірне майно було спільною сумісною власністю, придбавалося за рахунок його доходів, проте було оформлене на відповідача, оскільки у ті роки економічна ситуація була складною і всі об'єкти можна було оформити на одну особу. Це було вимушеним технічним рішенням того часу, пов'язаним із особливостями ведення бізнесу у 1990 -х роках, а не з метою передачі комусь права власності. Фактично все майно використовувалося для потреб сім'ї, приносило спільний дохід і сприймалося обома сторонами, як спільне сімейне надбання.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Кондрик Н.Г. у судовому засіданні позовних вимог ОСОБА_1 не визнали, просили йому відмовити у задоволенні позову, зустрічний позов просили задовольнити з підстав та мотивів, вказаних у ньому. Адвокат Кондрик Н.Г. вважала, що позов є недоведеним доказами, безпідставно заявленим, при зверненні до суду ОСОБА_1 , обрано неналежний спосіб захисту, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні. Додатково звернула увагу суду на те, що позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні визнав, що жодних договорів між ним та ОСОБА_2 на створення майна, укладення коштів, як внеску у статутний капітал ТОВ «Сервіс-гарант», ніколи не укладалось. ОСОБА_2 до укладення шлюбу із ОСОБА_1 набула у особисту приватну власність спірне на тепер майно, жодні грошові кошти сім'ї у придбання майна не вкладались, ОСОБА_1 засновником ТОВ «Сервіс-гарант» ніколи не був, членом сім'ї ОСОБА_2 до 17.05.1999 року, тобто до дати реєстрації їх шлюбу, також не був. До грудня 1992 року ОСОБА_2 знаходилась у зареєстрованому шлюбі із іншим чоловіком, від якого має сина ОСОБА_4 . З березня 1992 року по 2001 рік дійсно працювала разом із ОСОБА_1 , вони були колегами на МПП «Мікадо». Вважає, що надані до суду фотознімки у кількості 5 штук, закордонний паспорт щодо перетину ОСОБА_1 кордону з кінця 1998 року та у 1999 роках, у більшій частині після реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , свідки, не можуть слугувати належним доказом обставин спільного проживання, ведення спільного господарства, побуту та бюджету з 1991 року по 17.05.1999 рік. Вважає, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження після укладення шлюбу участі у проведенні будь-яких робіт (невід'ємних поліпшень), придбанні будівельних матеріалів під час реконструкції нерухомого майна чи доказів, що майно дружини за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, який не його власником. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період здійснення реконструкції майна, яке належить на праві особистої приватної власності дружині, не є підставою для визнання майна спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Саме відповідач провела роботи з невід'ємних поліпшень 5% належного їй на праві особистої приватної власності та набутого до шлюбу із ОСОБА_1 об'єкта по АДРЕСА_2 загальною площею 494,6 кв.м., привівши його до 100% готовності, ввела об'єкт у експлуатацію та зареєструвала за собою право власності. Саме ОСОБА_2 , як суб'єкту підприємницької діяльності, надано дозвіл Кременчуцькою міською радою, на підставі якого власник провела в інтересах своєї підприємницької діяльності поліпшення майна, яке належить їй на праві особистої приватної власності та набуте до шлюбу із ОСОБА_1 , а саме приміщеннях кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_4 загальною площею 247,8 кв.м. та магазину по АДРЕСА_3 , загальною площею 165,5 кв.м., що розташовуються на перших поверхах у багатоповерхових житлових будинках. Роботи з невід ємних поліпшень у об єктах по АДРЕСА_2 , приміщеннях кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_4 загальною площею 247,8 кв.м. та магазину по АДРЕСА_3 загальною площею 165,5 кв.м. є незначними, їх не можна відділити чи поділити, вони нерозривно пов'язані із іншими складовими об'єктами і спорудами,| отриманими при виході засновника із товариства як пайова виплата ОСОБА_2 . Звернула увагу суду, що саме у цей час ОСОБА_1 постійно проживав та перебував за межами території України - у ФРН.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні суду пояснила, що до укладення шлюбу вона не жила з позивачем однією сім'єю, спільного бюджету не мала, до укладення шлюбу він не був членом її сім'ї, спільного майна у них не було. До 17.05.1999 вона та ОСОБА_1 були колегами, сусідати та товаришували. На той час вона проживала у шлюбі з іншим чоловіком, а ОСОБА_1 проживав з іншими жінками. До статутного капіталу ТОВ "Сервіс-гарант" ОСОБА_1 грошових коштів ніколи не вкладав. Все майно, заявлене позивачем до поділу, належить їй на праві особистої приватної власності, оскільки набуте до укладення шлюбу з ОСОБА_1 та за її особисті кошти. Після укладення шлюбу ОСОБА_1 участі у реконструкції та добудові приміщень не брав, а сам факт перебування їх у шлюбі під час проведення нею, як підприємцем, реконструкції та добудови, не надає права позивачу у частці її особистого майна. Вказала, що у Автозаводському районному суді м. Кременчука Полтавської області дійсно розглядалася справа про усиневлення її сина ОСОБА_4 позивачем ОСОБА_1 , позов був поданий з метою виїзду сім'ї за кордон. У судовому засіданні 26.05.1999 року вона не приймала участі, чому до протоколу судового засідання судом занесено недостовірні відомості про її присутність, про недостовірне місце проживання заявника і заінтересованої особи пояснити не може. Оскільки з протоколом вона не ознайомлювалась, подати свої заперечення у відведений процесуальний строк була позбавлена можливості.
Допитаний судом свідок ОСОБА_6 суду показав, що з позивачем він знайомий близько 40 років, і він, і позивач займалися бізнесом у м. Кременчуці. З відповідачем він знайомий приблизно з 1992 року, коли вперше побачив її разом з ОСОБА_1 . На тай час ОСОБА_1 мав магазин на АДРЕСА_2 , де директором працювала ОСОБА_2 . Десь у 1993 році він дізнався, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одружилися, почали проживати разом. Їх сім'я та його сім'я дружили, разом святкували свята, їздили на відпочинок, 2-3 рази на тиждень ходили один до одного на обід, у 1994 році разом їздили на відпочинок за кордон. Йому було очевидно, що вони проживають разом, оскільки він особисто бачив речі ОСОБА_1 у квартирі: зубну щітку, бритву, взуття, куртку на вішалці, також у квартирі стояла зброя. Номер квартири він не пам'ятає, пам'ятає, що розташована вона біля базару. Про те, що ОСОБА_2 належала інша квартира він не знав. Приблизно у 1996-1998 роках позивач і відповідач повінчалися. Вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працювали разом, доповнювали один одного. Вони разом відбудовували кафе "Стара Башта", ОСОБА_1 фінансував роботи. На той час ОСОБА_1 та він були засновниками підприємства "Вімер", з девідендів ОСОБА_1 і фінансувалися роботи по відбудові кафе. У 1996 році на загальних зборах СП "Вімер", де він працював, що проводилися за підсумками роботи за 1995 рік, ОСОБА_1 попросив, щоб його девіденди за минулий рік у сумі 106000 грн. відправили на розрахунковий рахунок ТОВ "Сервіс-гарант" для поповнення внеску в уставний фонд ОСОБА_3 , матір'ю відповідача ОСОБА_2 . Вказав, що ОСОБА_3 на зборах не було. Він перерахував кошти, на які саме рахунки - не пам'ятає. Із цих коштів ОСОБА_3 було повернуто 8000 грн. Він, свідок, напередодні, коли готувався до допиту, згадував події та знайшов вдома у себе прококол загальних зборів СП «Вімер», який показав позивачеві.
Свідок ОСОБА_8 суду показав, що із ОСОБА_1 він познайомився на початку 1993 року, коли шукав роботу. Із ОСОБА_2 він познайомився наприкінці 1993 року, знав її як дружину ОСОБА_1 . На роботу його позивач у 1993 році не взяв, оскільки не було освіти. У 1997 році він, свідок, пішов працювати в СБУ, до цього бачився з ОСОБА_1 ще раз, бо позивач взяв на роботу його друзів, а йому знов відмовив. Після 1997 року бачилися часто. У 2001 році він, ОСОБА_8 , звільнився та ОСОБА_1 взяв його на посаду директора підприємства "Мікадо".
Свідок ОСОБА_14 суду показав, що з ОСОБА_2 він знайомий давно, вона - однокласниця його дружини. З ОСОБА_1 познайомився приблизно у серпні 1996 року. Товаришували парами, інколи зустрічалися у кафе "Стара Башта", були на сімейних святах, на вінчанні у 1996 році. Також він був у них вдома, запам'ятав тільки нестандартні вікна і те, що квартира розташована на останньому поверсі. У кафе " ІНФОРМАЦІЯ_4 " розпоряджалася відповідач, знає, що вона займалася магазином "Темп" і магазином " ОСОБА_15 ". Яке кому майно належало він не знає. Сторони спілкувалися як сім'я, обговорювали побутові питання, ОСОБА_1 до сина ОСОБА_2 відносився, як до рідного.
Свідок ОСОБА_9 , допитаний судом, пояснив, що з ОСОБА_1 він знайомий з 1990 -х років. Його фірма проводила роботи з електрики приблизно у 2000 -х роках у кефе "Дворянське гніздо" та "Стара Башта", два заклади біля ринку і на вул. Пролетарській в м. Кременчуці. Замовником був ОСОБА_1 , оплачував усе він. ОСОБА_2 брала участь у встановленні обладнання на одному об'єкті, замовлення вона не робила.
Допитаний як свідок ОСОБА_12 суду показав, що він є сином позивача. ОСОБА_2 знає з 1992 року, коли йому виповнилося 9 років, завдяки їй він став спілкуватися з батьком. Батько та ОСОБА_2 були у нього на святкуванні Дня народження у 1993 році. Приблизно у 1993 році він, батько, відповідачка та її син ОСОБА_4 разом їздили в Крим відпочивати, через рік-два він літав разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до Туреччини. У 1997 році їздили до Угорщини та Хорватії. У 1993-1994 роках його часто забирали ночувати у їхню сім'ю, де саме була розташована квартира він не пам'ятає. Батько займався бізнесом, у нього був ряд магазинів, футбольний клуб.
Свідок ОСОБА_16 суду пояснив що у 1997 році він познайомився з сторонами по справі. На той час він керував будівельною бригадою і займався установкою пластикових вікон та дверей у магазинах. Він вважав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є чоловіком та дружиною. У 1998 році він, ще троє засновників та ОСОБА_2 створили компанію "Паритет плюс", яка займалася встановленням пластикових вікон та дверей, встановлювали вікна в магазині " ОСОБА_15 ", власником якого, як він зрозумів, були сторони, а також у житловому будинку на АДРЕСА_2 . При замовленнях були присутні як позивач, так і відповідач, всі роботи здійснювалися за рахунок девідендів ОСОБА_2 , яка була у складі засновників підприємства. Потім, приблизно у 2009 році замість ОСОБА_2 засновником став ОСОБА_1 . Він також не отримував доходу у вигляді грошей, в отримував дивіденди у натуральному вигляді, тобто установленням вікон та дверей на його об'єктах. ОСОБА_1 приймав участь у замовленні вікон у кафе "Стара Башта", в офісі, у особистому кабінеті, магазині біля ринку. Адрес він не пам'ятає.
ОСОБА_11 , допитана судом як свідок, пояснила, що вона до 1985 року перебувала з позивачем у шлюбі, надалі у кожного склалося своє життя. З 1991 чи 1992 року він почав відносини з ОСОБА_2 , її з позивачем сину було тоді 9 років. У неї, свідка, і з ОСОБА_1 , і з відповідачкою були нормальні стосунки, вони часто брали до себе її сина. У 1992 році і вона, і ОСОБА_2 із сином були на похоронах свекра, через рік ОСОБА_1 з ОСОБА_2 були на похоронах її батька. Якщо їй потрібні були гроші, а ОСОБА_1 , був у відрядженні, він відсилав її до ОСОБА_2 , щоб та дала гроші. Коли її сину виповнилося 17 років вона надала дозвіл на його виїзд за кордон разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_3 суду показала, що вона є матір'ю ОСОБА_2 . У 1994 році вона працювала у КП "Смак", а потім, у 1995 році, орендне підприємство "Смак" викупило у приватну власність приміщення зі складами по АДРЕСА_7 , магазин по АДРЕСА_10 . Пізніше КП «Смак» змінило назву на ТОВ «Сервіс-гарант». У 1996 році співзасновником підприємства стала ОСОБА_2 , перший внесок був у розмірі 1003,06 грн., що становило 6,5 % від загального установго фонду. Згодом пай поповнювався. У листопаді 1998 року вона, свідок, передала свій накопичений пай донці, ОСОБА_2 у сумі приблизно 532 тисяч 746 грн. У 1998 році ОСОБА_2 подала заяву про вихід з підприємства, на загальних зборах було прийнято рішення про виділ її частки майном на суму 532 746 грн. За двома актами прийому-передачі ОСОБА_2 було виділено нерухоме майно, у тому числі спірні приміщення. Зазначила, що її донька познайомилася з позивачем у 1992 році, коли працювала на підприємстві "Мікадо", що належало позивачеві, юристконсультом. До кінця грудня 1992 року її донька перебувала у шлюбі, якраз на Новий рік вона з першим чоловіком, ОСОБА_17 припинила спільно проживати. З 1993 і до початку 1999 року ОСОБА_2 жила з ОСОБА_18 , після розірвання цих стосунків ОСОБА_2 повернулася жити до неї. 17.05.1999 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб та почали проживати разом з нею, свідком, у її квартирі. До реєстрації шлюбу вони спільно не проживали, не мали спільного бюджету та не були сім'єю. Вказала, що у 1997 році ОСОБА_2 зареєструвалася як підприємець. Кафе "Північ" на час її одруження з позивачем не було введене у експлуатацію, хоча і було повністю готове, не було лише огорожі і вимощення. Все ОСОБА_2 робила з її, свідка, допомогою та купувала сама, будь-якої участі у будівництві та реконструкціях ОСОБА_1 не брав, коштів не вкладав, він на той час перебував за кордоном. Пам'ятає, що за мідними трубами вона з донькою та архітектором також їздила за кордон. Контроль за реконструкцією кафе "Лакомка" проводила вона, ОСОБА_3 : замовляла проекти, спілкувалася із забудовниками, у неї були оформлені довіреності від ОСОБА_2 . Розраховувалася за все ОСОБА_2 за кошти, отримані від підприємницької діяльності. Суттєво там нічого не змінювали, зробили додаткові входи, отвір донизу у " ОСОБА_19 " та вітрину на АДРЕСА_3 . Після укладення шлюбу ОСОБА_1 запропонував переїхати до Німеччини, але батько її онука ОСОБА_4 , сина відповідачки, не надавав дозвіл на виїзд. Тоді вона, ОСОБА_3 звернулася до адвоката, який написав та подав до суду позовну заяву про усиновлення сина ОСОБА_2 ОСОБА_4 . Документами займалася вона, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , вона ж і писала та подавала заяву від імені ОСОБА_2 , вказавши спільне проживання з 1991 року під диктовку адвоката.
Свідок ОСОБА_3 подавала суду письмове клопотання про залучення її як третьої особи у справі, проте до вирішення судом клопотання через свого представника відмовилась від нього. Судом постановлено протокольно ухвалу про залишення клопотання без розгляду. Сторони необхідності у залученні до розгляду справи ОСОБА_3 як третьої особи не вбачали, відповідних клопотань не заявляли.
Вислухавши сторони та їх представників, свідків, дослідивши і оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання такого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц). Суд також має встановити мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Правовий режим майна, набутого у власність у період з 1991 року до 01 січня 2004 року, тобто під час дії Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України України), визначається за нормами чинного на той час законодавства. Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» СК України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
Суд зазначає, що положення КпШС України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.
У судовому засіданні встановлено, що 17.05.1999 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 . Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 08.11.2024 року шлюб між сторонами розірвано, судове рішення на даний час не набрало законної сили.
З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу наступних об'єктів нерухомого майна, що на час розгляду справи зареєстровані належним чином у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на праві власності за відповідачем ОСОБА_2 : 1) приміщення вбудованого магазину та кафе-бару загальною площею 161,7 кв.м. по АДРЕСА_4 , 2) приміщення вбудованого магазину площею 95,6 кв.м по АДРЕСА_4 ; 3) вбудованого магазину непродовольчих товарів загальною площею 55,7 кв.м. по АДРЕСА_11 ) вбудованого магазину непродовольчих товарів загальною площею 135 кв.м. по АДРЕСА_3 , 5) будівлі загальною площею 485 кв.м. по АДРЕСА_2 ; 6) адміністративних будівель зі складами продбази та частини складських приміщень загальною площею згідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно 1238,3 кв.м. по АДРЕСА_9 .
Адміністративні будівлі зі складами продбази та частина складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м по АДРЕСА_9 складають один об'єкт нерухомості та зараєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_2 07.05.2012 на підставі договору купівлі-продажу АВО № 365967 від 27.12.2000, посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу за р.№ 10979; свідоцтва про право власності від 13.07.1999, виданого Кременчуцькою міською радою Полтавської області за № 62.
За положеннями ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнавалося у тому числі вручення речей набувачеві. Таке правове регулювання правовідносин з права власності на майно застосовується до прав, які виникли, або могли виникнути до січня 2004 року. Тобто до 01.01.2004 право власності на нерухому річ у набувача майна за договором виникало з моменту передання речі та у передбачених законом випадках підлягало державній реєстрації.
Актом прийому-передачі у власність ОСОБА_2 об'єктів нерухомого майна від ТОВ "Сервіс-гарант" від 15.04.1999 підтверджено фактичну передачу нерухомого майна та прийняття його відповідачкою у власність за договором від 29.03.1999 про повернення їй частки пайового внеску, а саме адміністративної будівлі по АДРЕСА_7 , 15.04.1999, а тому право власності на це майно у відповідача виникло з 15.04.1999. Також 13.07.1999 ОСОБА_2 видане свідоцтво № НОМЕР_2 про право власності на адміністративні будівлі зі складами продбази загальною площею 1215,9 кв.м. по АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано у Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації 13.07.1999 за р.№ 184. Крім цього 07.05.2012 на підставі договору купівлі-продажу АВО № 365967 від 27.12.2000, посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу за р.№ 10979, набуто право власності на частину складських приміщень загальною нежилою площею 28,7 кв.м. по АДРЕСА_9 . Отже право власності на об'єкт нерухомості - адміністративні будівлі зі складами продбази та частину складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м по АДРЕСА_9 - виникло до 01.01.2004, причому право власності на частину цього об'єкту (адміністративні будівлі зі складами продбази) виникло до укладення шлюбу сторонами.
Право власності на приміщення вбудованого магазину та кафе-бару загальною площею 161,7 кв.м., а також приміщення вбудованого магазину площею 95,6 кв.м по АДРЕСА_4 зареєстроване за ОСОБА_2 12.07.2006 на підставі свідоцтв про право власності серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , виданих Кременчуцькою міською радою Полтавської області 12.07.2006. Матеріалами справи доводиться, що обидва об'єкти нерухомості утворені шляхом реконструкції вбудованого приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". З копії свідоцтва № НОМЕР_5 про право власності ОСОБА_2 на вбудоване приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " загальною площею 247,8 кв.м. по АДРЕСА_4 вбачається, що свідоцтво про право власності їй видано 13.07.1999, цього ж дня право власності зареєстровано у Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації за р.№ 182. Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 20.12.2004 за № 1202 дозволено суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2 провести реконструкцію вбудованого приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " під кафе та магазин з влаштуванням окремого входу по АДРЕСА_4 , а рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 16.06.2006 № 656 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію вбудованого магазину та кафе-бару по АДРЕСА_4 та вбудованого магазину за цією ж адресою, замовник - ОСОБА_2
22.12.2006 внесено запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вбудований магазин непродовольчих товарів загальною площею 55,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 на підставі виданого Кременчуцькою міською радою Полтавської області свідоцтва про право власності серії НОМЕР_6 від 22.12.2006 та на вбудований магазин непродовольчих товарів загальною площею 135 кв.м. за цією ж адресою на підставі виданого Кременчуцькою міською радою Полтавської області свідоцтва про право власності серії НОМЕР_7 від 22.12.2006. Вказані об'єкти нерухомості були також утворені шляхом реконструкції нежилого приміщення, належного відповідачеві. 13.07.1999 видано свідоцтво № НОМЕР_8 про право власності ОСОБА_2 на вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 165,5 кв.м. по АДРЕСА_3 та право власності зареєстровано у Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації за р.№ 183. 28.09.2005 рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області затверджено акт попереднього погодження місця розташування прибудови та демонстраційної вітрини до нежилого приміщення, що підлягає реконструкції, під два магазини промислово-продовольчих товарів по АДРЕСА_3 від 10.06.2005, а рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 20.11.2006 № 1226 були затверджені акти державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію двох вбудованих магазинів непродовольчих товарів по АДРЕСА_3 .
Будівля по АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності за відповідачем 18.08.2005 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_9 від 18.08.2005, виданого Кременчуцькою міською радою Полтавської області. З акту передачі споруди незавершеного будівництва бару по АДРЕСА_12 (після зміни назви та нумерації будинків - АДРЕСА_2 ), вбачається, що 01.04.1999 ОСОБА_2 , як власнику, було передано споруду бару, будівельно-монтажні роботи виконані на 95 %. Відповідно до акту прийому-передачі у власність ОСОБА_2 об'єктів нерухомого майна від ТОВ "Сервіс-гарант" від 15.04.1999 підтверджено фактичну передачу нерухомого майна та прийняття його відповідачкою, у тому числі об'єкту, що будується, по АДРЕСА_13 ). Рішенням виконкому Кременчуцької міської ради № 425 від 24.03.2000 ОСОБА_2 були передані функції замовника на завершення будівництва кафе по АДРЕСА_14 , рішенням виконкому Автозаводської районної ради м. Кременчука № 419 від 23.11.2000 затверджено акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта будівлі кафе-бару по АДРЕСА_2 в експлуатацію, та вирішено оформити право власності на будівлю кафе-бару по АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 і видати свідоцтво про право власності.
Згідно з ст. 331 ЦК України у редакції станом на 17.08.2005 право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону ідлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа важається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). За заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною. Надалі редакція статті дещо змінювалася.
Отже право власності на всі спірні об'єкти нерухомості у тому вигляді, у якому вони існують на даний час, було зареєстроване за відповідачем у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі. Право власності на усі спірні об'єкти нерухомості у тому вигляді, у якому вони існують на даний час, крім об'єкту нерухомості - адміністративних будівель зі складами продбази та частини складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м по АДРЕСА_9 , було зареєстроване після 01.01.2004 року.
Право власності на реконструйовані, введені в експлуатацію та належним чином зареєстровані приміщення: приміщення вбудованого магазину та кафе-бару загальною площею 161,7 кв.м. по АДРЕСА_4 ; приміщення вбудованого магазину площею 95,6 кв.м по АДРЕСА_4 ; вбудованого магазину непродовольчих товарів загальною площею 55,7 кв.м. по АДРЕСА_3 ; вбудованого магазину непродовольчих товарів загальною площею 135 кв.м. по АДРЕСА_3 , а також на добудовану будівлю загальною площею 485 кв.м. по АДРЕСА_2 виникло з моменту державної реєстрації такого права у період перебування сторін у шлюбі.
Суд зазначає, що позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві об'єкт нерухомості - адміністративні будівлі зі складами продбази та частина складських приміщень по АДРЕСА_9 вказаний загальною площею 1238,3 кв.м. відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, тоді як відповідачем у зустрічному позові вказана площа адміністративних будівель зі складами продбази розміром 1215,9 кв.м. окремо від площі частини складського приміщення розміром 28,7 кв.м. З Реєстру прав власності вбачається, що і адміністративні будівлі зі складами продбази, і частина складських приміщень по АДРЕСА_9 є одним об'єктом нерухомого майна, право власності на частини якого оформлене у різний час.
Крім того, позивачем у позові помилково вказані як три окремі обєкти нерухомості: приміщення вбудованого магазину загальною площею 95,6 кв.м., приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м. та вбудоване приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " площею 257,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , тоді як з матеріалів справи вбачається, що приміщення вбудованого магазину загальною площею 95,6 кв.м. та приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м. утворилися за результатами реконструкції вбудованого приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " площею 257,3 кв.м. Вбудований магазин непродовольчих товарів загальною площею 55,7кв.м. по АДРЕСА_3 не вказується у позові ОСОБА_1 як об'єкт спільної сумісної власності, проте це майно відповідач ОСОБА_2 просить також визнати об'єктом особистої приватної власності, вказуючи, що позивач не визнає її право особистої приватної власності на це майно.
З урахуванням зазначених вище правових норм порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися і за нормами КпШС України України, і за нормами СК України залежно від часу набуття права власності на майно, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.
Згідно зі статтею 22 КпШС України України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Аналогічна норма закріплена у статті 60 СК України.
Для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (постанови ВСУ у справах № 6-612цс15, № 6-2641цс15).
Частиною першою статті 25 КпШС України України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (аналогічні положення містить стаття 62 СК України).
Верховний Суд у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-606цс15 вказав, що визначаючи правовий статус майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Набуття майна за час шлюбу є підставою для виникнення у подружжя права спільної сумісної власності на це майно. У разі коли презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, не спростовано, за відсутності належних доказів того, що майно набуте за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність» у редакції, що діяла станом на 1999 рік, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Сторони підтверджують, що письмових угод, які б стосувалися спірного майна, між ними не укладалося.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 11 березня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-211цс14, предметом якої був спір про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна і зробив правовий висновок, про те, що згідно із частиною першою статті 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (аналогічні положення містять пункти 1, 2 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України).
Суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 1 січня 2004 року особами, які проживали однією сім'єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю.
Судом у цій справі встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є набута у шлюбі згідно з договором купівлі-продажу від 27.12.2000, що посвідчений нотаріально, частина складського приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_1 та складається зі складу літ. "Г" загальною площею 28,7 кв.м. За загальним правилом ст. 22 КпШС України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Стороною відповідача не спростовано жодними доказами презумпцію спільності права власності подружжя на це майно, суду не доведено жодними доказами, що вказане приміщення придбавалося за її власні кошти, а не за кошти сім'ї, чи не з метою використання у інтересах сім'ї.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя встановлений ст. 71 СК України. Згідно з цією статтею майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Висновком судового експерта № 47-23 від 25.07.2023 визначено, що враховуючи технічний стан приміщення, провести розподіл в натурі приміщення "1" площею 28,7 кв.м. будівлі складу літ. "Г", розташованої по АДРЕСА_7 , у відповідності до Державних будівельних норм та правил неможливо. Судом враховується, що це приміщення є складовою об'єкта нерухомості - адміністративних будівель зі складами продбази та частини складських приміщень по АДРЕСА_9 загальною площею 1238,3 кв.м. (відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно) та перебуває у стані, непридатному до нормальної експлуатації.
У постанові ВС КЦС від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18 зазначено, що залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі, але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації. Якщо за позовом одного із подружжя суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у неподільному майні, таке судове рішення не буде ефективним для захисту відповідних прав та інтересів.
З огляду на внесення відповідачем ОСОБА_2 грошової суми на депозитний рахунок суду, відсутність заперечень позивача щодо можливості отримання ним грошової компенсації та допущення такої можливості у письмовому відзиві на зустрічний позов, суд вважає за можливе у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на частину складського приміщення "1" площею 28,7 кв.м. будівлі складу літ. "Г", розташованої по АДРЕСА_7 , стягнувши з неї на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості його 1/2 частки у цьому майні у сумі 2073 грн. Вартість цієї частки визначена за погодженням між подружжям, виходячи із оцінки спеціаліста, наданої стороною позивача на увесь об'єкт нерухомості та висновку експерта №47-23, згідно з якими вартість усього об'єкта складає 177000 грн., вартість 1 кв.м. становить 143 грн., площа складу дорівнює 28,7 кв.м. Припинення права власності позивача на цю частку очевидно не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.
Що стосується іншого спірного майна, то суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірне майно набуте ним та ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу внаслідок їх спільної праці як членів однієї сім'ї, тому таке майно не може бути об'єктом права спільної сумісної власності. Водночас відповідачем ОСОБА_2 доведено, що інше майно, вказане нею у зустрічному позові, є об'єктом особистої приватної власності відповідача, набувалося нею до реконструкції за особисті кошти до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , було реконструйоване з метою здійснення нею підприємницької діяльності.
Як вже зазначалося, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована та один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17. І навпаки, у разі набуття одним із подружжя у власність майна до шлюбу, другий із подружжя, який не визнає особистої приватної власності, повинен довести поширення правового режиму спільного сумісного майна на такий об'єкт.
У постанові ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 214/6174/15-ц зазначено, що зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. При цьому Верховний суд виснував, що для визнання особистого нерухомого майна одного з подружжя спільним майном подружжя істотність збільшення вартості майна має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення. Розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта. Якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості у період шлюбу, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов'язане з вкладенням у об'єкт особистої приватної власності за час шлюбу спільних коштів подружжя. Істотність такого збільшення має бути пов'язана із спільними затратами грошових коштів чи трудовими затратами або затратами іншого з подружжя, який не є власником майна. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Як встановлено судом розпорядженням голови міської Ради народних депутатів від 17.02.1994 за № 205/4 зареєстровано організація орендарів підприємства "Смак". Згідно з договором № 10 від 25.09.1995 організація орендарів орендного підприємства "Смак" купила державне комунальне майно, яке передано у оренду організації орендарів орендного підприємства "Смак", яке знаходиться за адресою: м. Кременчук, вул. Жовтнева (зараз - Ігоря Сердюка), 47. Із придбанням майна покупець також отримав виключне право на заключення окремих договорів оренди нежитлових приміщень, які займало до укладення цього договору орендне підприємство "Смак", у тому числі кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " по АДРЕСА_15 ), їдальня АДРЕСА_16 ). Згідно з договором передане в оренду державне майно надалі іменується "об'єкт приватизації". Згідно з п. 3.1.1 договору покупець отримує право власності на обєкт приватизації з моменту підписання акту прийому-передачі. Договір посвідчено нотаріально 25.09.1995.
Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради народних депутатів Полтавської області від 22.12.1995 № 1374 перереєстровано ОП "Смак" у ТОВ "Сервіс-гарант", видане свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ "Сервіс-гарант". В Установчому договорі ТОВ "Сервіс-гарант" від 18.07.1996, який містить підписи засновників та оригінал якого оглянутий у судовому засіданні, засновником товариства вказана також ОСОБА_2 з долею викупу майна підприємства 6,2% та сумою внеску 1003,60 грн.
Відповідно до договорів купівлі-продажу приміщень від 28.02.1996 представництво фонду державного майна України в м. Кременчук зобов'язувалося передати у власність ТОВ "Сервіс-гарант", а ТОВ "Сервіс-гарант" прийняти нерухоме майно та оплатити ціну, визначену договором, а саме вбудоване приміщення загальною площею 165,5 кв.м. по АДРЕСА_3 та вбудоване приміщення загалюною площею 247,8 кв.м. по АДРЕСА_4 .
З протоколу №5 від 18.02.1997 загальних зборів засновників ТОВ "Сервіс-гарант" вбачається, що підприємством отримано дозвіл на проектування кафе " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", замовлений та оплачений проект на будівництво. Крім цього, з протоколу №5 від 18.02.1997, протоколу № 6 від 30.06.1997, протоколу № 8 від 03.11.1998 загальних зборів засновників ТОВ "Сервіс-гарант" вбачається, що загальними зборами прийнято рішення про збільшення частки ОСОБА_2 в уставному фонді на суму 1500 грн. (за ранунок повернення ОСОБА_2 пайового внеску засновникам, що вибули), 41900 грн. (поповнення нею статутного фонду підприємства), 47200 грн. (придбання ОСОБА_2 матеріалів та оплата нею будівельних робіт), 29287 грн. (внесення ОСОБА_2 у період з 30.03.1998 по 30.10.1998 готівкових коштів до статутного фонду) та 203908 грн. (вартість пайового внеску ОСОБА_3 , переведеного за її заявою на користь ОСОБА_2 ). Станом на 01.11.1998 пай ОСОБА_2 в уставному фонді підприємства складав 532764 грн., що підтверджується протоколом № 8 від 03.11.1998 загальних зборів засновників ТОВ "Сервіс-гарант", розпорядженням міського голови м. Кременчука від 12.11.1998 № 1344-Р про реєстрацію змін до установчих документівТОВ "Сервіс-гарант" відповідно до протоколу № 8 від 03.11.1998. Протоколом № 9 від 29.03.1999 загальних зборів засновників товариства "Сервіс-гарант" постановлено виключити зі складу засновників у тому числі ОСОБА_2 , повернути їй частку пайового внеску у сумі 532764 грн. майном, у тому числі наступним: адміністративна будівля по АДРЕСА_17 ), магазин по АДРЕСА_3 , що будується по АДРЕСА_13 ). Відповідні зміни внесено до установчих документів ТОВ "Сервіс-гарант" згідно з розпорядженням міського голови від 13.04.1999 № 337-Р.
З акту передачі споруди незавершеного будівництва бару по АДРЕСА_12 (після зміни назви та нумерації будинків - АДРЕСА_2 ), вбачається, що 01.04.1999 ОСОБА_2 , як власнику, передано споруду бару, будівельно-монтажні роботи виконані на 95 %. Відповідно до акту прийому-передачі у власність ОСОБА_2 об'єктів нерухомого майна від ТОВ "Сервіс-гарант" від 15.04.1999 підтверджено фактичну передачу нерухомого майна та прийняття його відповідачкою, у тому числі адміністративної будівля по АДРЕСА_18 ), магазин по АДРЕСА_19 ,5 кв.м. та об'єкт, що будується, по АДРЕСА_13 ).
Рішенням міського голови м. Кременчука Полтавської області від 05.07.1999 № 942 вирішено оформити право власності у тому числі на адміністративні будівлі зі складами продбази по АДРЕСА_7 загальною площею 1215,9 кв.м.; вбудованого приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " по АДРЕСА_4 загальною площею 247,8 кв.м.; вбудоване приміщення по АДРЕСА_3 загальною площею 165,5 кв.м. за ОСОБА_2 та видати свідоцтва про право власності.
З рішенням міського голови м. Кременчука від 15.12.2000 № 2324 вбачається, що рішенням виконкому Кременчуцької міської ради № 425 від 24.03.200 ОСОБА_2 були передані функції замовника на завершення будівництва кафе по АДРЕСА_14 , рішенням виконкому Автозаводської районної ради м. Кременчука № 419 від 23.11.2000 затверджено акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта будівлі кафе-бару по АДРЕСА_2 в експлуатацію, та вирішено оформити право власності на будівлю кафе-бару по АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 і видати свідоцтво про право власності.
З копії свідоцтва № НОМЕР_5 про право власності ОСОБА_2 на вбудоване приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " загальною площею 247,8 кв.м. по АДРЕСА_4 вбачається, що свідоцтво про право власності видано 13.07.1999, цього ж дня право власності зареєстровано у Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації за р.№ 182. Цього ж дня, 13.07.1999, видано свідоцтво № НОМЕР_8 про право власності ОСОБА_2 на вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 165,5 кв.м. по АДРЕСА_3 та право власності зареєстровано у Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації за р.№ 183. Також 13.07.1999 ОСОБА_2 видане свідоцтво № НОМЕР_2 про право власності на адміністративні будівлі зі складами продбази загальною площею 1215,9 кв.м. по АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано у Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації 13.07.1999 за р.№ 184.
Як зазначалося вище, до 01.01.2004 право власності на нерухому річ у набувача майна за договором виникало не з моменту реєстрації, а з моменту передання речі, якщо інше не передбачено законом або договором (ст. 128 ЦК УРСР). Отже, право власності на вбудоване приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " загальною площею 247,8 кв.м. по АДРЕСА_4 та вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 165,5 кв.м. по АДРЕСА_3 (до їх реконструкції) також виникло у ОСОБА_2 до укладення шлюбу. Крім цього до укладення шлюбу ОСОБА_2 була власником недобудованого будівництвом об'єкта будівлі кафе-бару по АДРЕСА_2 .
З 06.05.1997 ОСОБА_2 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, що підтверджено копією свідоцтва, виданого 02.11.1999 Крюківською районною радою м. Кременчука, витягом з ЄДРЮОФОПГФ. Основний вид економічної діяльності: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 20.12.2004 за № 1202 дозволено суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2 провести реконструкцію вбудованого приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " під кафе та магазин з влаштуванням окремого входу по АДРЕСА_4 . Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 16.06.2006 № 656 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію вбудованого магазину та кафе-бару по АДРЕСА_4 та вбудованого магазину за цією ж адресою, замовник - ОСОБА_2
20.07.2005 затверджено та остаточно 30.07.2025 погоджено ордер № 47, виданий виконавчим комітетом Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області ОСОБА_2 саме як приватному підприємцю, про дозвіл на виконання земельних робіт з виносу газопроводу та будівництва окремого входу під магазин за адресою: АДРЕСА_3 . 28.09.2005 рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області затверджено акт попереднього погодження місця розташування прибудови та демонстраційної вітрини до нежилого приміщення, що підлягає реконструкції, під два магазини промислово-продовольчих товарів по АДРЕСА_3 від 10.06.2005, дозволено ОСОБА_2 , як суб'єкту підприємницької діяльності, розробку проекту будівництва. Дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлового приміщення під два магазини непродовольчих товарів з прибудовою та демонстраційною вітриною по АДРЕСА_3 отримано ОСОБА_2 31.10.2006.
Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 20.11.2006 № 1226 затверджено акти державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію двох вбудованих магазинів непродовольчих товарів по АДРЕСА_3 .
Письмовими доказами підтверджено, що всі роботи з реконструкції приміщень до передачі їх ОСОБА_2 замовлялися, оплачувалися ТОВ "Сервіс-гарант" як замовником в особі засновника ОСОБА_2 . Надалі з видаткового касового ордеру від 11.08.2000 вбачається, що ОСОБА_2 як ФОП сплатила 980 грн. 28 коп. за виконані зварювальні роботи згідно кошторису за серпень 2000 року за адресою: АДРЕСА_2 . Приватним підприємцем ОСОБА_2 , як замовником, затверджено 07.08.2000 та 11.08.2000 акти приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2000 року у кафе " ІНФОРМАЦІЯ_3 " за адресою: АДРЕСА_2 . 07.08.2000 приватним підприємцем ОСОБА_2 сплачено грошові кошти у сумі 2012 грн. 02 коп. за виконання будівельних робіт у кафе " ІНФОРМАЦІЯ_3 " за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідачем також надано суду товарні чеки від 22.04.2000, від 11.08.2000 зі штампами про оплату нею, як приватним підприємцем, коштів за купівлю будівельного товару на суми 858 грн. та 237,45 грн. відповідно. Також відповідачем надано рахунок-фактура № 157 від 21.04.2000 (доставка за адресою: АДРЕСА_2 ) на суму 2311,71 грн. та квитанція про сплату 2311,71 грн. ОСОБА_2 коштів за придбання матеріалів згідно рахунку від 21.04.2000.
Відповідачем суду також надано копію рахунку № 28 від 20.10.2006 по об'єкту, розташованому по АДРЕСА_3 , з відміткою про отримання коштів постачальником від платника ПП ОСОБА_2 у сумі 21526,92 грн. за використані матеріали та вартість будівельних робіт підрядника по об'єкту будівництва згідно кошторису від 14.07.2006; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 21 про сплату ПП ОСОБА_2 за будівельні матеріали 10310 грн.; рахунок-фактура № 2 від 07.01.2006 про отримання за умовою повної оплати будівельних матеріалів на суму 10310 грн.; квитанція про отримання від ПП ОСОБА_2 07.01.2006 грошових коштів у сумі 10310 грн. за вироби з профілю ПВХ (вікна та двері); квитанцію до прибуткового касового ордера про сплату ОСОБА_20 3109 грн.64 коп. за виконання будівельних робіт згідно кошторису; акти від 20.10.2006 приймання приватним підприємцем ОСОБА_2 виконаних будівельних робіт за жовтень 2006 з реконструкції нежитлового приміщення під два магазини непродовольчих товарів з улаштуванням прибудови та демонстраційної вітрини по АДРЕСА_3 ; акти від 12.06.2006 приймання приватним підприємцем ОСОБА_2 виконаних будівельних робіт за червень 2006 з реконструкції вбудованого приміщення "Лакомка" під кафе і магазин з улаштуванням окремого входу по АДРЕСА_4 ; рахунок-фактура від 25.05.2006 про отримання, за умовою повної оплати, вікон та дверей на загальну суму 16687,04 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 24 від 25.05.2006 про сплату ПП ОСОБА_2 16687 грн. 04 коп. за вікна та двері по рахунку від 25.05.2006.
Всі акти приймання приватним підприємцем ОСОБА_2 виконаних будівельних робіт підписані як замовником, так і підрядником, у них вказані суми грошових коштів, витрачених на будівництво.
Відповідно до висновку експертів № 3571, складеного 30.10.2023, за результатами проведення комісійної судової будівельгно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, розмір частки проведених невід'ємних поліпшень у нерухомому майні - приміщенні кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " загальною площею 257,3 кв.м. (нині після реконструкції приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м. і приміщення вбудованого магазину площею 95,6 кв.м.) по АДРЕСА_4 , враховуючи, що приміщення до реконструкції знаходилось у доброму стані, складає 37/1000 частини та з округленням до десятих складає 221930 грн. Розмір частки невід'ємних поліпшень унаслідок проведення 5% будівельних робіт з приведення будівлі по АДРЕСА_2 незавершеного будівництва до 100% готовності, ураховуючи, що на час передачі ОСОБА_2 станом на березень 1999 року будівля становила 95% готовності, складає 1/20 частини та з округленням до десятих складає 465860 грн.
З висновку судового експерта №10/6-23 складеного за результатами проведеної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи 31.10.2023, вбачається, що ринкова вартість вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 165,5 кв.м. (нині вбудований магазин непродовольчих товарів загальною площею 55,7 кв.м. і вбудований магазин непродовольчих товарів загальною площею 135,0 кв.м.) по АДРЕСА_3 в цінах на дату проведення експертизи в технічному стані, що був до проведення реконструкції ураховуючи, що приміщення до реконструкції знаходилось у доброму стані, та наявну кошторисну документацію, квитанції, станом на дату проведення експертизи становить: 3978387,00 грн. Ринкова вартість вбудованого магазину непродовольчих товарів загальною площею 55.7 кв.м. і вбудованого магазину непродовольчих товарів загальною площею 135,0 кв.м. реконструйованих з нежитлового приміщення загальною площею 165,5 кв.м. по АДРЕСА_3 в цінах на дату проведення експертизи з урахуванням реконструкції, ураховуючи, що приміщення до реконструкції знаходилось у доброму стані, та наявну кошторисну документацію, квитанції, станом на дату проведення експертизи становить: вбудований магазин непродовольчих товарів загальною площею 55,7 кв.м.,- 1435829,00 грн.; вбудований магазин непродовольчих товарів загальною/ площею 135,0 кв.м., - 3320900,00 грн. Унаслідок здійсненої добудови (проведених невід'ємних поліпшень) нежитлового приміщення загальною площею 165,5 кв.м. по АДРЕСА_3 ринкова вартість досліджуваного об'єкту збільшилась на 778342,00 грн. Вартість нежитлового приміщення загальною площею 165,5 кв.м. по АДРЕСА_3 після реконструкції збільшилась за рахунок здійсненої добудови, у вигляді прибудови та демонстраційної вітрини та в зв'язку з наявними поліпшеннями у вигляді утворення з нежитлового приміщення 165,5 кв.м. двох приміщень магазинів непродовольчих товарів, оскільки приміщення з меншою площею на ринку нерухомості є більш ліквідними порівняно з приміщеннями більшою площею, при цьому вартість 1 кв. м. площі нежитлових приміщень з меною площею є вищою, ніж вартість 1 кв.м. площі нежитлових приміщень, які мають велику площу, що і вплинуло на збільшення вартості. Розмір частки у нерухомому майні по АДРЕСА_3 унаслідок здійсненої добудови (проведених невід'ємних поліпшень) нежитлового приміщення загальною площею 165,5 кв.м. по АДРЕСА_3 згідно з п. 3.8. Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна (9) складає 136/1000.
З вказаних експертних висновків вбачається, що доля первинної власності не стала незначною чи неспівмірно малою за остаточною ціною кожного з об'єкта, реконструкція полягала у проведенні невід'ємних поліпшень. Таким чином суду не доведено, що реконструйоване під час шлюбу майно істотно збільшилося у вартості, тобто зазнало такого значного перетворення, внаслідок якого первинні об'єкти нерухомості (які належали відповідачці на праві приватної вартості, що виникла з моменту передання майна (до 2004 року), розчинилися, нівелювалися, втратилися чи стали несуттєвими, малозначними у порівнянні із об'єктами нерухомого майна, які з'явилися під час шлюбу.
Як виснував Верховний Суд істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подруж.ж:я. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Суду не доведено належними доказами спільних трудових чи грошових затрат позивача. Суд зазначає, що свідчення свідків, як і факт працевлаштування позивача у період набуття цього майна у власність відповідачкою, не можуть бути належними доказами підтвердження факту його грошової участі у придбанні спірного майна, будівництві, проведенні робіт з реконструкції спірного майна. Наданий свідком ОСОБА_6 та долучений до матеріалів справи за клопотанням сторони позивача ОСОБА_1 протокол спільних зборів СП "Вімер" від 07.03.1996, згідно з яким на зборах ОСОБА_1 , звертаючись до засновників, повідомив про звернення до нього ОСОБА_3 з проханням виділити їй у борг 106000 грн. для поповнення її долі в статутному фонді ТОВ "Сервіс-гарант" та за результатами голосування прийнято рішення про виділення вказаної суми, не доводить ні факту перерахування цих коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Сервіс-гарант", ні факту отримання цих коштів ОСОБА_3 , ні факту внесення цих коштів як пайового внеску ОСОБА_2 , ні грошової участі ОСОБА_1 у придбанні спірного майна, будівництві чи проведенні реконструкції. Із статутних документів ТОВ "Сервіс-гарант" не вбачається, що ОСОБА_1 входив до складу засновників. Допитана як свідок ОСОБА_3 не підтвердила суду отримання грошових коштів чи звернення із таким проханням до ОСОБА_1 .
На підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірного майна позивач мав би надати докази, з яких можливо було б встановити факт внесення ним певних коштів на його спорудження, реконструкцію чи придбання ним будь-яких будівельних матеріалів, необхідних для його будівництва, проте таких доказів суду не надано.
Як зазначалося, положення КпШС України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. З вказаних вище підстав проживання чи непроживання спільно як членів сім'ї позивача та відповідача до реєстрації шлюбу, тобто до 17.05.1999, не має правового значення у цій справі. Письмові докази, подані позивачем на підтвердження цих обставин, є неналежними, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя підлягають частковому задоволенню шляхом визнання за ОСОБА_2 права особистої власності на частину складського приміщення "1" площею 28,7 кв.м. будівлі складу літ. "Г", розташованої по АДРЕСА_7 , яке є складовою частиною цілого об'єкта нерухомості, та стягнення з неї на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості його 1/2 частки у цьому майні, а вимоги ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю підлягають задоволенню у повному обсязі. З правовстановлюючих документів на майно та висновків експертиз не вбачається наявності самочинного будівництва на об'єкті нерухомості - адміністративних будівлях зі складами продбази та частині складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м. по АДРЕСА_9 , а тому суд вважає за можливе визнати за відповідачкою право власності на це майно вцілому.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю задовольти у повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на наступне майно: 1) приміщення вбудованого магазину та кафе-бару загальною площею 161,7 кв.м. по АДРЕСА_4 , 2) приміщення вбудованого магазину площею 95,6 кв.м по АДРЕСА_4 ; 3) приміщення вбудованого магазину непродовольчих товарів загальною площею 55,7 кв.м. по АДРЕСА_11 ) приміщення вбудованого магазину непродовольчих товарів загальною площею 135 кв.м. по АДРЕСА_3 , 5) будівлю загальною площею 485 кв.м. по АДРЕСА_2 ; 6) адміністративні будівелі зі складами продбази та частину складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м. по АДРЕСА_9 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя компенсацію вартості частини належної йому частки у спільному сумісному майні подружжя у сумі 2073 грн.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.О.Фадєєва
Повне рішення складено 17.11.2025