12.11.2025 Провадження по справі № 2/940/709/25
Справа № 940/1733/25
Іменем України
12 листопада 2025 року Тетіївський районний суд Київської області у складі :
головуючого судді Самсоненка Р.В.
за участю секретаря судового засідання Зіп'юк Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» пред'явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 122688162 від 10.03.2021 в розмірі 29416,00 грн. та понесених судових витрат.
Позовна заява мотивована тим, що 10.03.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 122688162 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач добровільно за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, заявив про бажання отримати кошти, подавши відповідну заявку. Відповідно до п. 1.1. договору, Кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит на суму 8000,00 грн., а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. У подальшому до Договору факторингу 1 укладались Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факорингу 1. Згідно Реєстру прав вимоги № 138 від 15.06.2021 первісний кредитор відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідача.
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.
08.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» уклали Договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу ТОВ «ФК «ЕЙС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників № б/н від 08.07.2025 до договору факторингу № 08/07/25-Е від 08.07.2025, ТОВ ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідача.
Позивач стверджує, що відповідач належним чином умови договору не виконував і має непогашену заборгованість перед ТОВ ФК «ЕЙС» в сумі 29416,00 грн., з яких: 8000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 21416,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом, в зв'язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 08.09.2025 року відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу роз'яснено право подавати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також наслідки ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, зокрема право суду вирішити спір за наявними матеріалами справи.
22.09.2025 до суду на виконання ухвали від 08.09.2025 від АТ «Райффайзен Банк» надійшла виписка з рахунку відповідача ( а. с. 29-30).
30.09.2025 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Зачепіло З.Я. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю та закрити провадження у справі. В обґрунтування відзиву зазначила, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування коштів за кредитним договором № 122688162 від 10.03.2021, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
Щодо укладених договорів факторингу зазначила, що у справі відсутні належні та достовірні докази передачі права вимоги до відповідача від первісного кредитора. Надані позивачем кредитний договір, договори факторингу, реєстр боржників, розрахунки заборгованості, вважає неналежними доказами, оскільки дані докази доводять перехід прав від первісного кредитора до позивача, однак жодним чином не підтверджують наявність прав вимоги в кредиторів. Разом з тим, реєстр права вимоги, не є документами, які підтверджують факт передачі кредитних коштів, і не можуть бути доказами в справі на підтвердження доводів позивача про існування будь-яких кредитних зобов'язань перед позивачем.
Представник відповідача також зазначила, що закон дозволяє відступлення лише визначених майбутніх вимог. Передача невизначених вимог тягне наслідки неукладеності правочину через відсутність згоди щодо його предмета. Отже, договір факторингу від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» не може вважатися укладеним щодо спірного зобов'язання, оскільки його предмет наперед не був визначений та індивідуалізований належним чином. Вказала, що ТОВ «Таліон плюс» не могло відступити ТОВ «Онлайн фінанс», а ті в свою чергу ТОВ «ФК «ЕЙС» право вимоги за кредитним договором № 122688162 від 10.03.2021, оскільки у самого ТОВ «Таліон плюс» було відсутнє таке право грошової вимоги.
Також представник відповідача не погоджується із розрахунком розміру заборгованості в частині нарахованих відсотків, вказує на відсутність первинних бухгалтерських документів на його підтвердження. Указала, що у матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив би перевірити правильність нарахування відсотків, а також, зробити висновок, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені.
Разом з тим, заначила, що згідно з умовами кредитного договору № 122688162 від 10.03.2021 кредит надається строком на 30 днів, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 1,229% на добу та 474,50% річних від суми надання кредиту згідно із паспортом споживчого кредиту. Зазначила, що відповідно до п. 4.1 вищезазначеного договору сторони погодили, що встановлений в договорі строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду.
Вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми відсотків у розмірі 21416,00 грн, які нараховані позивачем після 08.04.2021 на період часу після закінчення строку кредитування є необ ґрунтованими та суперечать правовим висновкам Верховного Суду в постановах, зокрема: від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 14.02.2018 у справі № 564/2199/15-ц.
Представником відповідача також наголошено на тому, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 7000,00 грн є неспівмірним із складністю справи, ціною позову, наданими адвокатом послугами, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, тому просить зменшити їх розмір до 3000,00 грн (а. с. 37-46).
03.10.2025 до суду від представника позивачаТОВ «ФК «Ейс» Полякова О.В. надійшла відповідь на відзив у якій він зазначив, що під час укладення договору відповідач ознайомився з його текстом та змістом в цілому, паспортом споживчого кредиту, зміст договору жодним чином не порушує його законних прав та інтересів, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловив та з ними погодився, про що свідчать його підписи та згода на обробку персональних даних і доступ до кредитної історії.
Відповідач не відмовлявся від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликав, не звертався за додатковим роз'ясненням положень договору, тобто не скористалася цим своїм правом.
Кредитний договір є правомірним, оскільки його недійсність законом прямо не встановлена та судом він недійсним не визнаний.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву не оспорюється факт укладання кредитного договору № 122688162 від 10.03.2021.
Уклавши договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись умов договору та правил, які є невід'ємною частиною до нього. Відповідач отримав екземпляр договору на власну електронну пошту, а також має вільний доступ до умов договору на сайті первісного кредитора.
Саме відповідач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Підтвердженням здійснення перерахування кредитних коштів є факт передачі Товариством відповідної платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, на основі якої кошти перераховуються за реквізитами платіжної картки клієнта згідно з умовами Договору. Таким чином, оскільки первинний кредитор ініціював платіжну операцію шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг із зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів для їх подальшого зарахування на рахунок отримувача (Боржника) - Позивач довів факт отримання Відповідачем коштів, а отже зобов'язання останнього за кредитним договором. Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки (штрафу, пені) відсутні.
Крім того, щодо тверджень відповідача про необґрунтованість нарахувань відсотків за користування кредитом, зазначив, що нарахування відсотків за користування Кредитом відображені в наданих розрахунках ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» відбувались згідно з погодженими умовами Кредитного договору № 122688162 від 10.03.2021.
Оскільки іншими факторами жодних нарахувань не здійснювалось, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, яка підлягає стягненню становить 29416,00 грн.
Позивачем доведено факт виконання зобов'язання первинного кредитора та перерахування на рахунок відповідача суми в розмірі 8000,00 грн. В свою чергу, відповідачем жодних доказів, що спростовують вимоги позивача не надано.
Щодо тверджень представника відповідача про порушення порядку переходу прав вимоги за договорами факторингу, зазначив, що на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало, а не виникло в майбутньому, як помилково стверджує представник відповідача. Отже, представник відповідача зробив помилковий висновок щодо предмету факторингу, що вплинуло на відмову в задоволенні позову.
Щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу зазначив, що відповідачем не надано доказів неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Враховуючи вищенаведене, просив позовні вимоги задовольнити повністю ( а. с. 52-78).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлено, що 10.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 122688162 у формі електронного документу з використанням одноразового ідентифікатора MNV6АN74.
Первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконав взяті на себе зобов'язання за договором, а саме надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 8000,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення від 10.03.2021.
Відповідач скористався кредитними коштами, але не виконує належним чином договірні зобов'язання, внаслідок чого, згідно з наданою ТОВ «ФК «ЕЙС» виписки з особового рахунку за кредитним договором № 122688162, заборгованість становить 29416,00 грн., з яких: 8000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 21416,00 грн. - прострочена заборгованість за процентами.
28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладений договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому укладались додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу.
28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31.12.2020 між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31.12.2021. У даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01.
31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.
31.12.2022 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.
31.12.2023 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2024.
З урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось протягом всього часу його дії.
Пунктом 2.1. Розділу 2 (предмет договору) договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 передбачено, що згідно умов договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Тобто, предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.2. договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 138 від 15.06.2021 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило дійсне право вимоги до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки з урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладений договір факторингу № 05/0820-01.
Предметом цього договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 до договору факторингу № 05/0820-01 від 31.07.2024 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.
08.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ ФК «ЕЙС» укладений договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ ФК «ЕЙС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 122688162 від 10.03.2021.
За цим договором фактор зобов'язуються передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких клієнту.
Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 08/07/25-Е від 08.07.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 29416,00 грн.
На виконання ухвали суду з АТ «Райффайзен Банк» надійшла інформація, з якої вбачається, що в Банку на ім'я ОСОБА_1 емітована банківська платіжна картка № НОМЕР_1 . Також надано виписку про рух коштів по КР рахунку НОМЕР_2 , банківська картка № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 за період з 10.03.2021 по 15.03.2021, із якої встановлено, що ОСОБА_1 10.03.2021 перераховані кошти в сумі 8000 грн. первісним кредитором.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Отже, відповідач ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вчинили дії, визначені статтями 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Підписавши договір, відповідач надав згоду на його укладення, погодився з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміючи і зобов'язуючись неухильно дотримуватися умов кредитного договору.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд доходить висновку, що факти виникнення між позивачем та відповідачем кредитних правовідносин, отримання відповідачем та використання коштів, утворення заборгованості по оплаті тіла кредиту та процентів у межах строку кредитування, а також правонаступництва позивача як кредитора, підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами. Зокрема, у ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача, що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до відповідача.
Кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позивача подав заявку-анкету на отримання кредиту, увівши свої персональні дані та іншу інформацію, яка дає можливість Товариству прийняти рішення про видачу кредиту та за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого отримав одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який і використав для підтвердження підписання договору.
Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора, що підтверджується довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі, сформованою в електронному вигляді.
Доказами накладеннями електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QRкод - матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договору і призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації Договору позичальника.
Одноразовий персональний ідентифікатор MNV6АN74 направлено відповідачу 10.03.2021 13:28:35 год. на номер мобільного телефону вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_4 , одноразовий персональний ідентифікатор введено відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 10.03.2021 13:29:19.
Наявність у кредитному договорі унікальних ідентифікаторів Відповідача (РНОКПП, номер телефону та адреси реєстрації), його електронний підпис є доказом його ідентифікації первісним кредитором. Про факт незаконного заволодіння банком його персональними даними відповідач не вказує.
З наданого позивачем Порядку дій Споживача в інформаційно телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Алгоритму дії ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ДОПОМОГА» стосовно укладення кредитних договорів вбачається, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику та виконання певного набору дій, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.
Отже, заповненням Заявки позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Установивши, що без здійснення вказаних дій Відповідачем кредитний договір не був би укладений, цей правочин у розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 01.11.2021 у справі №234/8084/20.
Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження№ 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження№ 61-850св22) викладено правові висновки, що встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю - ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, можна дійти обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідних договорів недійсними.
Суд відхиляє доводи представника відповідача, вказані ним у відзиві на позовну заяву, з огляду на таке.
Так, на виконання ухвалу суду першої інстанції АТ «Райффайзен Банк» надало інформацію про те, що на ім'я позивача було імітовано картку, на яку 10.03.2021 перераховані кошти в сумі 8000 грн.
Надаючи правову оцінку зазначеному, суд вважає вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» свого обов'язку за кредитним договором № 122688162 від 10.03.2021.
Жодних доказів на спростування факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, відповідачем надано не було.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
Стосовно строку дії кредитного договору та періоду і розміру нарахування процентів, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Згідно із умовами п. 1.1. договору від 10.03.2021 кредитодавець надає позичальнику кредит на суму 8000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».
1.2. Кредит надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі - «Дисконтний період»). У випадку надання Кредиту не в день укладення Договору, загальний строк надання Кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання Кредиту.
1.3. Сторони погодили, що встановлений в п. 1.2. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду.
Кількість продовжень Дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена.
1.7. Сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку користування Кредитом (продовження загального строку дії Договору) на наступних умовах:
1.7.1. зобов'язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду;
1.7.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 (вісімсот тридцять дев'ять цілих п'ять десятих) процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.
Згідно з пунктом 4.2. строк дії цього Договору обчислюється з моменту його підписання і до закінчення строку надання кредиту, визначеного в п.1.2 Договору. Строк дії Договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання Кредиту передбачених п.1.3. та п. 1.7. Договору. У будь-якому разі зобов'язання що виникли під час дій Договору діють до повного їх виконання
Отже, у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України, сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним Договором, щодо визначення строку припинення дії договірних зобов'язань та виникнення і припинення у Позичальника зобов'язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання Кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.8. цього Договору.
Оскільки у визначений у п. 1.7. договору Дисконтний період Відповідач не здійснив оплати всіх фактично нарахованих процентів, строк виконання зобов'язання після закінчення Дисконтного періоду (09.04.2021) йому автоматично продовжувався на один день, але не більше 90 днів, а нарахування процентів у період такого продовження здійснювалося за Базовою ставкою - 1,70 процентів в день від суми Кредиту.
Згідно із п.4.3. Договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному в п.1.7.2. Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Саме у межах указаного вище періоду, з урахуванням п.4.3 Договору, первісним кредитором - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та у подальшому ТОВ «Таліон Плюс» здійснено нарахування відповідачу відсотків по договору № 122688162 від 10.03.2021.
Разом з цим, досліджуючи обставини та підстави переходу права вимоги в аспекті заперечень відповідача, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Судом встановлено, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу №28/1118-01 відповідно до якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 1.3 Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Тому вважає, що договір факторингу від 28.11.2018 є рамковою угодою, оскільки він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а з урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалось не одночасно, а протягом всього часу його дії.
Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов'язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять інші права та обов'язки клієнт за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більше ніж одного Реєстру прав вимоги, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним додатком, та не змінює його (п.2.2).
Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром прав вимоги (п.4.1).
Відповідно пункту 1.3 договору, правом вимоги є всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Згідно з п. 8.1 цього договору, договір набуває чинності та всі права та обов'язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками (за наявності її у сторони).
28 листопада 2019 року додатковою угодою № 19 строк договору було продовжено до 31 грудня 2020 року, при цьому умови договору залишилися без змін.
31 грудня 2020 року між клієнтом і фактором укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу викладено у новій редакції, проте дата укладення його укладення залишено 28.11.2018.
31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року.
31 грудня 2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року.
31 грудня 2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 01 січня 2023 року.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 138 від 15.06.2021 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 29416,00 грн.
Наданий Витяг з реєстру прав вимог до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують перехід права вимоги від Клієнта - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до Фактора - ТОВ «Таліон Плюс».
Реєстр відступлення прав за кредитним договором, укладеним із відповідачем, підписаний між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» 15.06.2021, тобто у межах продовженого строку дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року, що не суперечить закону.
Отже, відповідач зробив помилковий висновок щодо предмету договору факторингу, що відступлення права вимоги не могло стосуватись конкретного кредитного договору № 122688162 від 10.03.2021, який, на його думку, на момент укладення договору факторингу не існував.
Однак, варто зазначити, що сутність договору факторингу №28/1118-01 полягає не у відступленні права вимоги за конкретним кредитним договором, а у відступленні права вимоги, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Згідно з умовами договору факторингу, Клієнт зобов'язувався передати Фактору всі права вимоги, які зазначені в реєстрах прав вимоги. Це означає, що фактичне відступлення прав вимоги не прив'язується виключно до моменту укладення кредитного договору, а відбувається на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.
У цьому контексті, важливим є те, що реєстр прав вимоги, до якого був включений кредитний договір № 122688162 від 10.03.2021, укладений 15.06.2021, тобто через три місяці після укладення кредитного договору. Зазначений Реєстр прав вимог містить індивідуалізацію щодо предмета договору та ціни. Таким чином, на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже стало існувало, а не було майбутнім.
Перехід права вимоги за подальшими договорами факторингу здійснювався вже щодо дійсного на момент їх укладення боргу.
Копії договорів факторингу містять підписи уповноважених представників сторін та скріплені печатками, на підтвердження укладання таких договорів.
З огляду на те, що договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», який було пролонговано на підставі додаткових угод №19, №26, №27, №31, № 32 до даного договору на момент укладання кредитного договору був чинним, то відповідно до витягу з Реєстру права вимоги ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до Відповідача, яке в подальшому перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», відповідно, та від ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до Позивача.
Суд зазначає, що кредитний договір ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено 10.03.2021, тобто після укладення 28.11.2018 ТОВ «Таліон плюс» і ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договору факторингу, яким не передбачалась передача права вимоги на майбутнє. Однак додатковою угодою № 26 від 31.12.2020 до цього договору внесено зміни - змінено порядок відступлення права вимоги, а саме наявне право вимоги стало переходити від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку до договору; право майбутньої вимоги стало передаватися з моменту виникнення такого права вимоги до боржника без додаткового оформлення (п. 4.1). Ці зміни внесено до укладення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем кредитного договору і вони відповідають припису ст. 1077 ЦК України. Отже майбутні вимоги є предметом договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
Указані докази надані стороною позивача.
Суд звертає увагу, що з огляду на наявність у законодавстві норм, які містять пряму вказівку щодо можливості відступлення новому кредитору майнових прав, які виникнуть у майбутньому, заперечення цього права нівелює принципи юридичної визначеності та законності у цивільно-правових правовідносинах.
У даній справі договори факторингу у встановленому законом порядку відповідачем не визнавалися недійсними.
З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).
За таких обставин, позивачем доведено та підтверджено належними доказами факт відступлення права грошової вимоги та правильність нарахування сум.
Водночас, відповідачем ОСОБА_1 не надано до суду жодних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості.
Посилання відповідача на несправедливість умов кредитного договору є безпідставними і ґрунтуються виключно на припущеннях та спростовуються змістом договору про надання кредиту.
Суд звертає увагу й на непослідовність та суперечливість позиції відповідача, який одночасно заявляє, кошти йому не перераховувалися, потім, що позивач не набув право вимоги до відповідача і одночасно оспорює розмір нарахованих процентів за кредитним договором.
Отже, з огляду на вищенаведені норми права, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши надані докази, встановивши, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свої зобов'язання за кредитним договором, а відповідач ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, до якого перейшло право вимоги, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 грн підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правничої допомоги № 09/07/25-01 від 09.07.2025 укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» та адвокатським бюро «Тараненко та партнери»; копія додаткової угоди № 25770555227 до Договору про надання правничої допомоги № 09/07/25-01 від 09.07.2025; акт прийому-передачі наданих послуг; довіреність; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 3000,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС».
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 513, 514, 525, 526, 530, 611, 638, 639, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд
вирішив:
ПозовТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, юридична адреса:вул. Алматинська, буд. 8, офіс 310а, м. Київ, 02090, заборгованість за кредитним договором № 122688162 від 10.03.2021 в розмірі 29416 (двадцять дев'ять тисяч чотириста шістнадцять) гривень 00 копійок, понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення суду: 17 листопада 2025 року.
Суддя Р.В. Самсоненко