Справа № 369/20377/25
Провадження № 2-о/369/680/25
Іменем України
03.11.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В. за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку окремого провадження справу № 369/20377/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
ОСОБА_1 (далі по тексту - заявниця, ОСОБА_1 ) звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису, у якій просить вжити заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 (далі по тексту - заінтересована особа, ОСОБА_2 ) та покласти на нього обов'язки вказані у заяві, а саме видати обмежувальний припис строком на шість місяців, яким: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за адресою - АДРЕСА_1 ; заборонити громадянину ОСОБА_2 вести листування, телефоні переговори з ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 або контактувати з нею через інші засоби звязку особисто та/або через третіх осіб.
Заявниця в обґрунтування заяви посилається на те, що між нею та заінтересованою особою був зареєстрований шлюб від 14 жовтня 2006 року Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що складено актовий запис №1944, в якому у них народилися спільні діти, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В подальшому спільне життя та побут заявниці з заінтересованою особою не склалося, подружні стосунки припинилися подальше спільне життя та збереження шлюбу не було можливим та суперечило інтересам дітей та їх безпеці, оскільки намагання зберегти сім'ю не принесли результату, заявниця звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу та 12.12.2022 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, головуючим суддею Фінагеєвої І.О., у справі 369/5772/22, було винесено рішення про задоволення позовних вимог та розірвання шлюбу. Як стверджує заявниця, вона потерпає від домашнього насильства зі сторони заінтересованої особи, внаслідок чого неодноразово зверталась до правоохоронних органів. ОСОБА_2 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності. ОСОБА_2 продовжує погрожувати їй, розуміючи її нездатність себе захистити, а проживання їх в одному будинку сприяє переслідуванню ним заявниці та вчинення щодо неї психологічного насильства. Так, заявниця вказує, що постійно ОСОБА_2 погрожує фізичною розправою, внаслідок чого заявниця турбується за своє життя та життя дітей.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2025 року дану справу передано судді Янченку А.В.
Від представника заявника до суду надійшло клопотання представника заявниці, адвоката Козоріза А.С., про розгляд заяви без участі представника та заявниці, заяву підтримували та просили задовольнити в повному обсязі з підстав викладених в заяві.
Заінтересована особа в судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Будь-які заперечення чи клопотання з процесуальних питань від заінтересованої особи на адресу суду не надходило.
Враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику)учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення заявниці, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 12.12.2022 року, Києво-Святошинським районним судом Київської області, головуючим суддею Фінагеєвої І.О., у справі 369/5772/22, було винесено рішення про задоволення позовних вимог та розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 14 жовтня 2006 року Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що складено актовий запис №1944. Від шлюбу сторони мають спільних дітей, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти до батька ОСОБА_2 відносяться з пересторогою та страхом, що підтверджується Актом та Висновком оцінки потреб сім'ї/особи № повідомлення /інформації №599 від 11.04.2025 року, в яких зазначено, що за результатами оцінювання потреб з'ясовано, що СЖО (складні життєві обставини) наявні, основними ознаками та чинниками СЖО, є факт систематичного вчинення домашнього насильства колишнім чоловіком ОСОБА_1 по відношенню до неї та двох спільних доньок : ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також зазначено, що у дітей є ознаки психологічних травм.
Факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_1 підтверджується протоколами про вчинення адміністративного правопорушення серія ВАВ №934526, серія ВАД №584254, серія ВАВ №917706, серія ВАД №853888, винесенням тимчасового заборонного припису серія АА № 351004 від 27.01.2024 року та постановами Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.04.2024 у справі №369/2514/24, 18.04.2025 року у справі №369/5930/25 та у справі №369/9216/25, якими ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 27 Конституції України встановлено, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом N 475/97-ВР від 17.07.97, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису визначений главою 13 розділу ІV «Окреме провадження» ЦПК України.
Відповідно до ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до ст. 350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства. У разі, якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
Згідно з ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана: зокрема, п. 1) особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
У ст. 350-3 ЦПК України визначено, що заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису, а також інші фізичні особи, прав та інтересів яких стосується заява про видачу обмежувального припису, а також органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції.
Згідно ст. 350-4 ЦПК України в заяві про видачу обмежувального припису мають бути зазначені, зокрема, п. 3) обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Згідно ст. 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.
Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», визначено перелік осіб на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання серед яких - колишнє подружжя, батьків (мати, батько) і дитину (дітей).
Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 ч. 1. ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Враховуючи положення Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
До переліку осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч. 3 ст. 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Таким чином, зважаючи на наведені правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Згідно вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі докази мають відповідати критеріям достатності, допустимості, належності і достовірності, визначених ст. 77-80 ЦПК України.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Положеннями ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, зокрема: заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Наявність чи відсутність ризиків в поєднанні з доведеним фактом вчинення особою домашнього насильства є основною і фактично єдиною підставою для застосування чи не застосування обмежувального припису.
«Оцінка ризиків» та «наявність ризиків» - є основними обставинами, які повинні бути встановленні судом для ухвалення законного та обґрунтованого рішення в справах про видачу обмежувального припису.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суд має встановити, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінити ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Так, судом встановлено, що заявниця піддавалась психологічному насильству, що підтверджується доказами, які наявні в матеріалах справи.
Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" на строк від одного до шести місяців.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE", N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Підсумовуючи викладене, оцінивши всі докази у сукупності та в їх взаємозв'язку між собою, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою і тому підлягає задоволенню у спосіб, який просить заявниця, а, отже, є необхідність в ухваленні судового рішення про видачу обмежувального припису шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов'язків, зокрема, встановлених ст. 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" строком на 3 місяці шляхом заборони громадянину ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто та/або через третіх осіб.
В частини вимоги про заборону громадянину ОСОБА_2 перебувати в місці проживання ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 суд відмовляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний цивільно-правовий спір щодо даного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи викладене та те, що заявником не надано суду доказів наявності у ОСОБА_2 іншого житла, суд вважає, що заборона громадянину ОСОБА_2 перебувати в місці проживання ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 буде порушувати його право на житло, а відтак дана вимога не підлягає задоволенню.
Згідно із ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.
В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. ст. 12, 81, 141, 259, 294, 350-1, 350-6, 350-8 ЦПК України, суд-
ухвалив:
Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - задовольнити частково.
Видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 строком на 3 (три) місяці, встановивши наступні заходи тимчасового обмеження його прав, зокрема:
- заборонити громадянину ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто та/або через третіх осіб.
У задоволенні решти заяви про видачу обмежувального припису - відмовити.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Копію рішення направити до Відділу №1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області для взяття на профілактичний облік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , Паспорт № НОМЕР_2 , запис №19830905-10514, орган, що видав 3247, дата видачі 07.06.2024 року.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено: 21.11.2025 року.
Суддя А.В. Янченко