Справа № 369/11248/21
Провадження №6/369/525/25
14.11.2025 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області, у складі: головуючого судді Янченка А.В., при секретарі судового засідання Лисяк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву ОСОБА_1 про захист прав неповнолітньої особи шляхом відстрочення, розстрочення виконання судового рішення та вжиття заходів щодо забезпечення позову у справі № 369/11248/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , про скасування рішення про державну реєстрацію речового права,
03.11.2025 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 про захист прав неповнолітньої особи шляхом відстрочення, розстрочення виконання судового рішення та вжиття заходів щодо забезпечення позову у справі № 369/11248/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , про скасування рішення про державну реєстрацію речового права, згідно якої останній просив суд відстрочити виконання рішення від 21 лютого 2025 року у цивільній справі № 369/11248/21 на один рік у частині витребування з мого володіння у власність ОСОБА_2 належних мені на праві приватної власності об'єктів нерухомого майна: домоволодіння (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1632934632224), земельної ділянки (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1739400232224), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а також розстрочити до спливу цього строку виконання цього рішення у частині виплати присудженого судовим рішенням відшкодування на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 2 837,50 грн.
В обґрунтування вимог поданої заяви заявник вказує на постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2025 року у цивільній справі № 369/11248/21 залишено без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року у цій цивільній справі, ухваленого без мого відома та участі, без відома та участі моєї неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без відома та участі органу опіки та піклування, зокрема у частині витребування з мого володіння у власність ОСОБА_2 належного заявнику на праві приватної власності нерухомого майна, що є єдиним зареєстрованим місцем проживання мене - з 18 травня 2021 року та моєї неповнолітньої дитини - з 08 червня 2021 року, а саме: - домоволодіння (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1632934632224), земельної ділянки (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1739400232224), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , - а також стягнення з мене на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 2 837,50 грн. Слід зазначити, що у цій цивільній справі попереднім рішенням Києво-Святошинського районного суду (суддя ДУБАС Т.В.) від 31.01.2023, залишеного в силі постановою Київського апеляційного суду (суддя-доповідач СТРИЖЕУС А.М., судді: ПОЛИВАЧ Л.Д., ШКОРІНА О.І.) від 08.11.2023 у задоволенні цих самих вимог ОСОБА_8 відмовлялося повністю унаслідок їх цілковитої неправомірності.
Проте з урахуванням рішення суду апеляційної інстанції від 26.09.2025 року у цій справі набрання чинності рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.02.2025 (суддя ЯНЧЕНКО А.В.) та виконання вказаного судового рішення призводитиме: - до одночасного перебування у власності ОСОБА_2 як вказаного витребуваного з мого володіння нерухомого майна, оціненого сторонами у розмірі 3000000 грн., як предмету іпотеки за договором іпотеки від 11.12.2007, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним банком «Енергобанк», так і отриманих від банку- іпотекодержателя суми коштів еквівалентної 745 тис. 050 доларів США, а також збережених унаслідок несплати коштів відсотків за користування кредитом загальною вартістю орієнтовно 2 мільйони доларів США; - до примусового позбавлення заявника вказаних об'єктів житлової нерухомості, що використовуються заявником та його родиною, зокрема неповнолітньою дитиною - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як єдиним місцем проживання, набутих заявником добросовісно на підставі чинного на сьогодні реального договору міни від 12 травня 2021 року, унаслідок обміну на вказані об'єкти нерухомості попередньо належного заявнику на праві приватної власності єдиного житла, а саме квартири АДРЕСА_2 , вартістю 1 963 260,00 грн. на момент укладення договору міни, та орієнтовною вартістю еквівалент 200 000 доларів США на сьогодні, тобто до визнання заявника та його неповнолітньої дитини такими, що втратили право користування житлом, виселення заявника та його неповнолітньої дитини із займаного житла, зняття його та його неповнолітної дитини з реєстрації місця проживання, визначення місця проживання мого та його неповнолітної дитини, на тлі вибуття з його власності його попереднього єдиного житла.
Отже позбавленню заявника та членів його родини, включно з неповнолітньою дитиною, права володіння та користування займаними об'єктами нерухомості, виселенню із займаних об'єктів нерухомості, має передувати забезпечення віндикаційним вигодоотримувачем ОСОБА_2 , зокрема за рахунок предмету віндикації, передбаченої вказаними нормами справедливої компенсації втрат добросовісного набувача, зокрема забезпечення моєї неповнолітньої дитини та мене, як його батька, рівноцінною благоустроєною житловою нерухомістю. Адже, за час перебування у моїй власності добросовісно набутих мною зазначених об'єктів нерухомості, як предметів віндикації, зроблено витрат на їх утримання та поліпшення, зокрема ремонт, проведення добудов, надбудов, тощо на зальну суму у межах 100 тис. доларів США, що підлягають стягненню з віндикаційного вигодоотримувача - ОСОБА_2 на його користь. Отже вирішення у рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року у цивільній справі № 369/11248/21 спору щодо місця проживання неповнолітної дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме про витребування з мого володіння у власність ОСОБА_2 належних заявнику на праві приватної власності об'єктів нерухомого майна: домоволодіння (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1632934632224), земельної ділянки (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1739400232224), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , як зареєстрованого місця проживання неповнолітньої дитини заявника та самого заявника, як батька неповнолітньої дитини, зареєстрованого місця проживання без попереднього/одночасного вирішення (за обов'язковою участю органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою), питань справедливої компенсації, а саме: - про примусову відмову дитини та заявника, як батька неповнолітньої дитини, від майнових та житлових прав на об'єкти нерухомості, що знаходяться у володінні та користуванні неповнолітньої особи, що витребувані за віндикаційним позовом; - про нове місця проживання дитини заявника та його, як батька неповнолітньої дитини, місця проживання, - про виселення дитини та мене, як батька неповнолітньої дитини, з житла, що витребовується за віндикацією, - про зняття дитини та мене, як батька неповнолітньої дитини, з реєстрації місця проживання, що витребовується за віндикацією, - про визнання дитини та мене, як батька неповнолітньої дитини, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, що витребовується за віндикацією, - про забезпечення віндикаційним вигодоотримувачем ОСОБА_2 , зокрема за рахунок предмету віндикації, моєї неповнолітньої дитини та мене, як батька неповнолітньої дитини, рівноцінною благоустроєною житловою нерухомістю натомість витребованою за віндикацією, з якої передбачається виселення; про компенсацію зроблених неповнолітньою дитиною та заявником, як батьком неповнолітньої дитини, витрат на утримання та поліпшення предметів віндикації, як зареєстрованого місця проживання неповнолітньої дитини та заявника, як батька неповнолітньої дитини; - про компенсацію віндикаційним вигодонабувачем ОСОБА_2 неповнолітній дитині та заявнику, як її батьку, добросовісним набувачам вартості майна, що витребовується унаслідок задоволення віндикаційних вимог, є обставинами, що ускладнюватимуть або робитимуть неможливим виконання рішення КиєвоСвятошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року у цивільній справі № 369/11248/21 у цій частині, що є відповідно до частини 3 статті 435 ЦПК України підставою для відстрочення виконання судового рішення.
Також заявник просить взяти до уваги, що він, як батько неповнолітньої дитини, права якої порушуються, на даний час є непрацюючим пенсіонером, на утриманні якого знаходиться непрацююча дружина та неповнолітня дитина, єдиним джерелом доходів є державна пенсія, тому зобов'язання щодо одномоментної виплати присудженого судовим рішенням відшкодування на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 2 837,50 грн. ставитиме заявника у скрутне фінансове становище та потребує відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України розстрочення його виконання.
У судове засідання 14.11.2025 року сторони не з'явилась.
Позивач подав до суду заяву про розгляд справи без участі, просив відмовити у її задоволенні.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд вважає за можливе розглянути дану заяву у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.
Вивчивши подану заяву та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява про захист прав неповнолітньої особи шляхом відстрочення, розстрочення виконання судового рішення та вжиття заходів щодо забезпечення позову у справі № 369/11248/21 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Заявник просить відстрочити виконання рішення від 21 лютого 2025 року у цивільній справі № 369/11248/21 на один рік у частині витребування з його володіння у власність ОСОБА_2 належних йому на праві приватної власності об'єктів нерухомого майна: домоволодіння (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1632934632224), земельної ділянки (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1739400232224), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а також розстрочити до спливу цього строку виконання цього рішення у частині виплати присудженого судовим рішенням відшкодування на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 2 837,50 грн., вказуючи на незгоду із судовим рішенням та скрутне матеріальне становище заявника.
Суд не приймає до уваги ці твердження заявника та вважає їх необґрунтованими.
Так, відповідно до вимог ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову (ч. 6 ст. 435 ЦПК України).
За ст. 124 ч. 5 Конституції України, ст.14 ч.1 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом, зокрема, ст. 382 КК України передбачена кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду.
У випадку невиконання рішення суду добровільно, воно підлягає виконанню у примусовому порядку. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.
Завершальною стадією судового провадження на підставі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавче провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Виконання судового рішення у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» наголошує, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.
Згідно ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову. За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду, суд повинен виходити із засад доцільності та необхідності захисту інтересів, насамперед стягувача, права якого підтверджені судовим рішенням.
Таким чином, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду може бути застосована судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов'язковому виконанню у повній мірі в строки і порядок, передбачений чинним законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 року № 14 визначено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
В рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 року зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Рішенням Суду у справі Глоба проти України №15729/07 від 05.07.2012 року суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки чи розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003р. у справі Корнілов та інші проти України, заява №36575/02, тривалість виконання вісім місяців).
Суд вважає, що незгода із судовим рішенням у справі, до чого зводяться доводи заявника, не є підставою для відстрочки виконання судового рішення.
Також, необхідно звернути увагу на те, що складне матеріальне становище не свідчить ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не може бути підставою для розстрочки виконання рішення суду.
Суд зауважує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Інших доказів, що могли б свідчити про наявність виняткових чи поважних причин неможливості виконання рішення суду заявником суду не надано.
Таким чином, аналізуючи доводи заяви в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що зазначені заявником доводи законодавчо не є підставами для задоволення заяви. Крім того, заявником не надано доказів випадку винятковості, який відповідно до вимог ст. 435 ЦПК України є обов'язковою умовою для відстрочення/розстрочення виконання рішення суду, а скрутне матеріальне становище не має характеру особливої або виняткової обставини. Крім того, надані докази не свідчать і про наявність скрутного матеріального становища.
Відтак, заявником не обґрунтовано винятковості випадку, у зв'язку з яким слід би було відстрочити/розстрочити виконання вказаного рішення суду, не зазначено достатніх обставин та не надано доказів, які б свідчили про істотне ускладнення виконання рішення, а відтак, і про необхідність відстрочення/розстрочення такого. Складне матеріальне становище не свідчить ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не може бути підставою для розстрочки виконання рішення суду. Інші доводи заявника на висновки суду не пливають і підстав для задоволення заяви не дають.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 захист прав неповнолітньої особи шляхом відстрочення, розстрочення виконання судового рішення та вжиття заходів щодо забезпечення позову у справі № 369/11248/21.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 81, 258-261, 353-355, 435 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 про захист прав неповнолітньої особи шляхом відстрочення, розстрочення виконання судового рішення та вжиття заходів щодо забезпечення позову у справі № 369/11248/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , про скасування рішення про державну реєстрацію речового права залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому ч. 2 ст. 261 ЦПК України.
Повна ухвала складена: 21.11.2025 року.
Суддя А.В. Янченко