Рішення від 14.11.2025 по справі 357/6352/25

Справа № 357/6352/25

Провадження № 2/357/3534/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

( ЗАОЧНЕ )

14 листопада 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Кошель Б. І. ,

при секретарі - Кардаш О. Р.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Біла Церква в залі суду № 6 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд», в кому просила: 1. Розірвати Договір про спільну діяльність №250521 від 25 травня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд». 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за Договором про спільну діяльність №250521 від 25 травня 2021 року та додатковими угодами до нього на загальну суму 1001863,48 грн (один мільйон одна тисяча тисяч вісімсот шістдесят три гривні сорок вісім копійок), а саме: кошти внесені за будівництво - 558 540,00 грн. (п'ятсот п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот сорок гривень);?згідно з п.5.6 Договору штраф - 100 537,20 грн. (сто тисяч п'ятсот тридцять сім гривень двадцять копійок); інфляційні втрати - 242 517,68 грн. (двісті сорок дві тисячі п'ятсот сімнадцять гривень шістдесят вісім копійок) та 3% річних - 50 268,60 грн. (п'ятдесят тисяч двісті шістдесят вісім гривень шістдесят копійок); моральну шкоду - 50 000,00 грн. (п'ятдесят тисяч гривень). 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі: зі сплати судового збору у розмірі 10 018,64 грн. (десять тисяч вісімнадцять гривень шістдесят чотири копійки) та за надання професійної правничої допомоги у розмірі 40 000,00 грн. (сорок тисяч гривень).

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 25 травня 2021 року між нею, ОСОБА_1 , та ТОВ «Біла Вежа Буд» було укладено договір про спільну діяльність №250521. Відповідно до п. 1.2. Договору, Компанія зобов'язується на свій ризик, за кошти Інвестора, виконати увесь комплекс робіт по будівництву об'єкту нерухомості: багатоповерхового житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером: 3220489500:02:021:0391, 3220489500:01:021:0392 за адресою: АДРЕСА_1 . Ввести об'єкт в експлуатацію та передати Інвестору житлове приміщення (квартиру), які визначені Сторонами в Додатку №1 до Договору (надалі - Об'єкт нерухомості). В пункті 1.3. Договору зазначено, що в поняття Об'єкт нерухомості згідно з цим Договору, крім самого Об'єкту нерухомості входять також системи електропостачання, підведення автономного опалення, газопостачання, водопостачання та водовідведення, будь-які інженерні та інші комунікації, якими обладнаний/об'єкт, що забезпечує можливість використання Об'єкту нерухомості за призначенням. Вимоги Інвестора щодо Об'єкта нерухомості, строки, кошториси будівництва та інші умови визначаються в Додатку № 1 до даного Договору. Загальна сума цього Договору визначається Сторонами в Графіку фінансування будівництва, який є додатком № 2 до Договору. Оформлення права власності Інвестору на об'єкт, будівництва здійснюється Кампанією до 31 серпня 2021 року за умови виконання Інвестором умов пункту 3.1. даного Договору. В пункті 4.1. Договору зазначено, що запланований термін введення в експлуатацію об'єкту нерухомості разом, з усіма видами робіт 31 серпня 2021 року. В пункті 8.6. Договору зазначено, що додатки до цього Договору є його невід'ємними частинами, зокрема: - Додаток №1 «Інформація щодо об'єкту нерухомості» (надалі по тексту - Додаток № 1 до Договору); - Додаток №2 «Графік фінансування будівництва» (надалі по тексту - Додаток № 2 до Договору); - Додаток №3 «Перелік робіт» (надалі по тексту - Додаток № 3 до Договору). Відповідно до пунктів 1., 1.1., 1.1., 1.3. Додатку № 1 до Договору Сторони погодили наступні специфікації Об'єкту нерухомості: - місцезнаходження Об'єкту нерухомості: АДРЕСА_2 , 2-й поверх; - загальна площа Об'єкту нерухомості (квартири) повинна становити 42,8 м2; - попередня вартість площі Об'єкту нерухомості (квартири) на час закінчення виконання будівельних робіт по Об'єкту нерухомості (Додаток №1), що будується становить 620 600,00 грн. за 42,8 м2. Відповідно до положень Додатку № 2 до Договору сума Договору про спільну діяльність №250521 від 25 травня 2021 року становить: 620 600,00 грн. Під час підписання Договору Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі: 372 360,00 грн. В строк, не пізніше 25 червня 2021 року Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі 62 060,00 грн. В строк, не пізніше 25 липня 2021 року Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі 62 060,00 грн. В строк, не пізніше 25 серпня 2021 року Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі 62 060,00 грн. До моменту отримання права власності (до 31 серпня 2021 року) Інвестор має в загальному сплати Компанії 90% від суми Договору. 10% від суми Договору, а саме: 62 060,00 грн Інвестор сплачує після отримання права власності на Об'єкт нерухомості (квартиру), а також після підписання оглядового акту приміщення та здачі об'єкта в експлуатацію, але не пізніше 5-ти денного терміну після настання даних обставин. В пункті 7.1. Договору зазначено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та закінчується в момент повного виконання Сторонами усіх свої обов'язків. ОСОБА_1 на виконання умов Договору та Додатків до нього, 25 та 28 травня 2021 року сплачено Компанії грошові кошти у загальній сумі - 558 540,00 гривень, тобто в повному обсязі виконано умови Договору. Однак, Компанією станом на даний час так і не виконано умови Договору щодо передачі позивачу житлового приміщення (квартири), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , 2-й поверх та оформленням права власності на нього за Інвестором. Позивач неодноразово, зверталась до Компанії з проханнями виконати умови Договору або повернути сплачені нею кошти, однак цього зроблено не було. ОСОБА_1 було надіслано на адресу ТОВ «Біла Вежа Буд» рекомендованими листами з повідомленням: - заяву від 21 лютого 2025 року про повернення внесених на будівництво коштів (№ відправлення: 091110168199), яке повернулось у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання; - претензію від 14 квітня 2025 року (№ відправлення: 0911100048410), яку 16.04.2025 року отримала Компанія, однак будь-яких відповідей за її результатами розгляду не було. Порушення Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов визначених змістом цього Договору (п. 5.2 Договору). Спираючись на вищевикладене та той факт, що позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за спірним договором, то Відповідачем було допущено порушення умов договору щодо обов'язку збудувати та по закінченні будівництва передати йому у власність житлове приміщення, що є істотним порушенням договору та підставою для його розірвання, оскільки Позивач значною мірою позбавляється того, на що міг розраховувати за таким договором, а саме - отримання завершеного будівництвом житлового приміщення до 31 серпня 2021 року. Таким чином, враховуючи, що ТОВ «Біла Вежа Буд» допустило істотне порушення умов договору і не забезпечило отримання позивачем завершеного будівництвом житлового приміщення (квартири), чим позбавило права Позивача розраховувати на закінчення будівництва і отримання об'єкта нерухомості за внесенні кошти, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми, сплачених ним коштів в розмірі 558 540,00 гривень. Також, відповідно до п.5.6 Договору за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором Компанія сплачує Інвестору або ж Інвестор сплачує Компанії штраф у розмірі 1,5% від суми несплачених коштів (у випадку невиконання зобов'язання Інвестором) та 1,5% від суми фактично оплачених коштів (у випадку невиконання зобов'язання Компанією) за кожен календарний місяць. У частині 2 статті 258 ЦК України зазначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Враховуючи вищевикладене, підлягає стягненню з відповідача штраф, відповідно до п. 5.6 Договору, що становить 100 537,20 грн. = (8378,10 грн. (1,5% від 558 540 грн) х 12 місяців). Крім того відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Таким чином, відповідачу необхідно сплатити інфляційні втрати у розмірі 242517,68 грн та 3% річних у розмірі 50268,60 грн, за період з 30.04.2022 по 30.04.2025. Крім того, невиконанням таких зобов'язань Позивачу було завдано моральної шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. Позивачу заподіяно моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку із порушенням її права, адже відповідачем не виконано умови договору, не дотримано строків здачі в експлуатацію об'єкта нерухомого майна та станом на даний час позивач залишився без житлового приміщення (квартири) для власних потреб, потреб її сім'ї та без коштів, які були внесені згідно умов договору на його будівництво - 558 540,00 грн, крім того, він мав обґрунтовані та законні очікування отримати у власність нерухомість відповідно до своїх фінансових вкладень (інвестицій).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2025 головуючим суддею визначено суддю Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою від 07 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою від 31 липня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з'явився, представника не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Судом 14.11.2025 р. за вх..№66495 та вх..№66496 отримано заяви, в яких позивач та представник позивача - адвокат Постельга О. А. просили розгляд справи проводити у відсутності позивача та представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, не заперечують щодо винесення заочного рішення.

Відповідач, належним чином повідомлявся про відкриття провадження у справі, своїм правом подати відзив на позовну заяву, у встановлений судом строк, не скористався, в судове засідання представника не направив, про місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Матеріали справи містять підтвердження про направлення відповідачу рекомендованого повідомлення про вручення поштою повістки в судові засідання.

При цьому слід зазначити, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. (позиція КГС ВС у справі № 911/3142/19 від 18.03.2021р).

На підставі ст.ст. 280-282 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд даної справи, про що не заперечував позивач.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що 25 травня 2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» було укладено Договір про спільну діяльність № 250521.

Згідно Розділу 1 Договору, цей договір є змішаним, містить елементи інвестиційного договору та договору підряду на будівництво, а також містить усі інші істотні умови, відносно яких за згодою сторін досягнуто згоду.

Компанія зобов'язується на свій ризик, за кошти Інвестора, виконати увесь комплекс робіт по будівництву об'єкту нерухомості: багатоповерхового житлового будинку на земельній ділянці за кадастровим номером 3220489500:02:021:0391, 3220489500:01:021:0392 за адресою: АДРЕСА_1 . Ввести об'єкт в експлуатацію та передати Інвестору житлове приміщення (квартиру), які зазначені Сторонами в Додатку № 1 до Договору (надалі - Об'єкт будівництва).

В поняття Об'єкт нерухомості згідно з цим Договором крім самого Об'єкту нерухомості входять також системи електропостачання, підведення автономного опалення, газопостачання, водопостачання та водовідведення, будь-які інженерні та інші комунікації, якими обладнаний об'єкт, що забезпечує можливість використання Об'єкту нерухомості за призначенням. Вимоги Інвестора щодо Об'єкта нерухомості, строки, кошториси будівництва та інші умови визначаються в Додатку № 1 до даного Договору.

Відповідно до п.п. 2.1.4. - 2.1.7. Договору, Компанія зобов'язана після завершення робіт, забезпечує проведення робочої комісії для виявлення та усунення недоліків та можливості введення Об'єкту нерухомості в експлуатацію.

Згідно з чинним законодавством оформлює всю документацію, включаючи інженерні мережі та благоустрій і передає її та Об'єкт нерухомості Інвестору за актом приймання-передачі.

Для оформлення права власності на Об'єкт нерухомості, Компанія зобов'язується надати Інвестору наступні документи: - акт прийому-передачі Об'єкту нерухомості; -довідку про оплату в повному обсязі вартості Об'єкту нерухомості;

Компанія оформляє правовстанавлюючі документи на Об'єкт нерухомості.

Загальна сума цього Договору складається з витрат Компанії на придбання матеріалів та обладнання для виконання робіт, передбачених цим Договором, та вартості самих робіт, що виконуються Компанією за цим Договором. Загальна сума цього договору визначається Сторонами в Графіку фінансування будівництва, який є додатком № 2 до Договору ( п. 3.1. Договору).

Відповідно п. 3.2. Договору, оформлення права власності Інвестору на об'єкт, будівництва здійснюється Кампанією до 31 серпня 2021 року за умови виконання Інвестором умов пункту 3.1. даного Договору.

Згідно п. 3.7 цього Договору, Інвестор сплачує повний розмір коштів в строки та розмірах, визначених у Додатку № 2 до даного Договору. У виключених випадках, за згодою Сторін може бути передбачений інший строк сплати коштів.

Відповідно до п. 4. 1. Договору, запланований термін введення в експлуатацію Об'єкт будівництва разом з усіма видами робіт 31 серпня 2021 року.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що порушення умов договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

За несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором Компанія сплачує Інвестору або ж Інвестор сплачує Компанії штраф у розмірі 1,5% від суми несплачених коштів ( у випадку невиконання зобов'язання Інвестором ) та 1,5% від суми фактично оплачених коштів ( у випадку невиконання зобов'язання Компанією ) за кожен календарний місяць. Сплата штрафу не знімає відповідальності з Компанії по завершенню робіт даного Договору ( п. 5.6. Договору ).

Згідно з п. 7.1. Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та закінчується в момент повного виконання Сторонами усіх своїх зобов'язань.

Згідно п. 8.6 Договору, додатки до цього Договору є його невід'ємними частинами, зокрема: Додаток №1 «Інформація щодо об'єкту нерухомост»; Додаток №2 «Графік фінансування будівництва»; Додаток №3 «Перелік робіт».

Між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» укладено Додаток № 1 «Інформація щодо Об'єкту будівництва» до Договору про спільну діяльність № 250521 від 25.05.2021 (далі - Додаток № 1).

Відповідно до п. 1.1. Додатку № 1, місцезнаходження об'єкту нерухомості: АДРЕСА_2 , 2-й поверх.

Відповідно до п. 1.2. Додатку № 1, загальна проща Об'єкту нерухомості (квартири) повинна становити 42,8 м2 .

Відповідно до п. 1.3. Додатку № 1, попередня вартість площі Об'єкту будівництва (квартири) на час закінчення виконання будівельних робіт по Об'єкту будівництва (Додаток № 1), що будується, становить: 620600,00 грн за 42,8 м2 .

Між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» укладено Додаток № 2 «Графік фінансування будівництва» до Договору про спільну діяльність № 250521 від 25.05.2021.

Умовами Додатку № 2 встановлено порядок оплати Договору, з якого вбачається, що сума Договору про спільну діяльність № 250521 від 25.05.2021 становить: 620 600,00 грн. Під час укладення Договору Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі: 372 360,00 грн. В строк, не пізніше 25 червня 2021 року Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі 62 060,00 грн. В строк, не пізніше 25 липня 2021 року Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі 62 060,00 грн. В строк, не пізніше 25 серпня 2021 року Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі 62 060,00 грн. До моменту отримання права власності (до 31 серпня 2021 року) Інвестор має в загальному сплати Компанії 90% від суми Договору. 10% від суми Договору, а саме 62 060,00 грн Інвестор сплачує після отримання права власності на Об'єкт нерухомості (квартиру), а також після підписання оглядового акту приміщення та здачі об'єкта в експлуатацію, але не пізніше 5-ти денного терміну після настання даних обставин.

Також, між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» укладено Додаток № 3 «Перелік робіт» до Договору про спільну діяльність № 250521 від 25.05.2021.

Так, на виконання обов'язку по оплаті фінансування будівництва Інвестор сплатив Компанії наступні платежі: 372 360,00 грн, що підтверджується Квитанцією від 25.05.2021; 186 180,00 грн, що підтверджується Квитанцією від 28.05.2021.

В загальному розмірі грошових коштів, які Інвестор сплатив Компанії, становить 558 540,00 грн, тобто суму коштів передбачену в Додатку №2.

Таким чином, позивачем на користь відповідача було перераховано кошти в розмірі 558 540,00 грн.

21 лютого 2025 року позивачем на адресу відповідача було направлено заяву про повернення внесених на будівництво кошті.

14.04.2025 ОСОБА_1 була спрямована на адресу ТОВ «Біла Вежа Буд» претензія.

Доказів на підтвердження виконання відповідачем умов Договору про спільну діяльність № 250521 від 25.05.2021 або повернення позивачу відповідачем 558 540,00 грн, сплачених останньою на підставі указаного договору, матеріали справи не містять.

Оскільки відповідачем не виконані умови договору та взяті на себе зобов'язання, позивач звертаючись до суду з даним позовом просила розірвати договір, стягнути сплачену нею суму, штраф за невиконання умов договору, інфляційні втрати, 3% річних та моральну шкоду.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ( ст. 11 ЦК України).

За правилами частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За правилами ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

Отже, ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторонами в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається із змісту ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому ґрунтується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язків (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Згідно статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 883 ЦК України передбачено відповідальність підрядника. Так, підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі. Суми неустойки (пені), сплачені підрядником за порушення строків виконання окремих робіт, повертаються підрядникові у разі закінчення всіх робіт до встановленого договором граничного терміну.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з п.7 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» - договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими документами (далі - розрахунковий документ);робота - діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб п.21 ч.1 ст. 1Закону України «Про захист прав споживачів».

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника п.22 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Згідно з ч.1 та 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Враховуючи, що ТОВ «Біла Вежа Буд» допустило істотне порушення умов договору і не забезпечило отримання позивачем завершеного будівництвом житлового приміщення (квартири), чим позбавило права ОСОБА_1 розраховувати на закінчення будівництва і отримання об'єкта нерухомості за внесенні кошти, суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання Договору № 250521 від 25 травня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Біла Вежа Буд» та стягнення з відповідача на її користь суми, сплачених нею коштів в розмірі 558 540,00 гривень.

Стосовно вимог позивача в частині стягнення штрафу, згідно п. 5.6 Договору, то суд зазначає про наступне.

Неустойкою, (штрафом, пенею), згідно зі статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку, відповідно до статті 550 ЦК України, виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до п.5.6 розділу 5 Договору за порушення договору - за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором Компанія сплачує Інвестору або ж Інвестор сплачує Компанії штраф у розмірі 1,5% від суми несплачених коштів (у випадку невиконання зобов'язання Інвестором) та 1,5% від суми фактично оплачених коштів (у випадку невиконання зобов'язання Компанією) за кожен календарний місяць.

Умовами Додатку № 2 встановлено порядок оплати Договору, з якого вбачається, що під час укладення Договору Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі: 372 360,00 грн. В строк, не пізніше 25 червня 2021 року Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі 62 060,00 грн. В строк, не пізніше 25 липня 2021 року Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі 62 060,00 грн. В строк, не пізніше 25 серпня 2021 року Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі 62 060,00 грн. До моменту отримання права власності (до 31 серпня 2021 року) Інвестор має в загальному сплати Компанії 90% від суми Договору. 10% від суми Договору, а саме 62 060,00 грн Інвестор сплачує після отримання права власності на Об'єкт нерухомості (квартиру), а також після підписання оглядового акту приміщення та здачі об'єкта в експлуатацію, але не пізніше 5-ти денного терміну після настання даних обставин.

Відповідно до п. 4.1. Договору, запланований термін введення в експлуатацію Об'єкту будівництва разом з усіма видами робіт 31 серпня 2021 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦУ України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Суд погоджується з доводами позивача в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 100 537,20 грн, оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, відповідно до п. 5.6 Договору компанія сплачує Інвестору 1,5% від суми фактично оплачених коштів за кожен календарний місяць з розрахунку 1,5% (558 540,00 грн х 1,5% = 8378,10 грн х 12 місяці = 100 537,20 грн ).

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд приходь до наступного.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.

В даному випадку, факт порушення відповідачем зобов'язань перед позивачем підтверджується матеріалами справи.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Таким чином платежі встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Адже, незважаючи на підставу виникнення в боржника обов'язку сплатити кредитору певну суму, таке зобов'язання все одно є грошовим.

Отже, ця норма може застосовуватися до всіх випадків порушення грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, які, по суті, є змістом зобов'язання, вказані в ст.11 ЦК). Тому попри те, як у боржника виник обов'язок щодо сплати грошей у зв'язку із заподіянням ним збитків, шкоди, безпідставністю набуття (утримання) коштів кредитора, виникненням обов'язку повернення авансу (попередньої оплати), всі ці зобов'язання є грошовими. Тому цілком обґрунтованим є право кредитора на нарахування за період прострочення інфляційних витрат та 3% річних.

Такий підхід не лише законодавчо обґрунтований, а й відповідає принципу справедливості. Адже кошти кредитора незалежно від підстав, що зумовили обов'язок їх сплатити, знецінюються, тому останній повинен бути захищений від недобросовісності боржника.

Про наявність грошового зобов'язання свідчить лише вид майна (гроші), яке підлягає переданню боржником на користь кредитора (спосіб виконання зобов'язання) незалежно від підстави виникнення.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

З огляду на те, що відповідач, прострочив виконання взятого на себе зобов'язання відповідно до умов Договору про спільну діяльність № 250521 від 25.05.2021, отримані від позивача кошти не повернуті, користується грошовими коштами позивача, тому з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що за прострочення грошового зобов'язання щодо невиконаного будівництва житла, позивач може вимагати стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Ці положення застосовуються, якщо боржник (забудовник) не виконав свої зобов'язання щодо передачі житла вчасно, і вимагають сплати суми боргу з урахуванням інфляції та зазначених відсотків.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 № 712/8916/17 (14-448цс19 ).

Позивач просив стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми 558 540,00 грн за період з 30.04.2022 по 30.04.2025 в розмірі 50268,60 грн та інфляційні втрати за період 30.04.2022 до 30.04.2025 у розмірі 242 517,68 грн.

Суд, перевіривши розрахунок позивача та провівши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 242 517,68 грн та 3% річних у розмірі 50 268,60 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача, суд виходить з наступного.

Споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону (п. 5.ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів».

Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом - ч. 1 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Статтею 23 ЦК України передбачено відшкодування моральної шкоди.

Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і з тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц та у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/3509/18.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статі 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власного ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З приводу завдання моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн, позивачем зазначено, що очевидним факт заподіяння моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку із порушенням її права, адже відповідачем не виконано умови договору, не дотримано строків здачі в експлуатацію об'єкта нерухомого майна та станом на даний час позивач залишився без житлового приміщення (квартири) для власних потреб та без коштів, які були внесені згідно умов договору на його будівництво, крім того, вона мала обґрунтовані та законні очікування отримати у власність нерухомість відповідно до своїх фінансових вкладень (інвестицій).

Дійсно позивач, в результаті порушення її прав відповідачем щодо невиконання договору про спільну діяльність, має право на відшкодування моральної шкоди через душевні страждання.

Однак, на думку суду, розмір вказаної у позовній заяві моральної шкоди, є значно завищеним та має бути не більшим для розумного задоволення потреб позивача і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Подібна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц від 15.12.2020.

Враховуючи порушення відповідачем прав споживача на своєчасне виконання умов договору про спільну діяльність, тривалість та глибину моральних страждань, яких зазнала позивач, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про те, що розмір моральної шкоди слід визначити в сумі 20 000 гривень.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» про захист прав споживачів, є такими, що підлягають до часткового задоволення.

Окрім цього, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу в розмірі 40 000 гривень.

Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, останнім було надано до суду: Договір №30/3-25 про надання правничої допомоги від 30.03.2025; Заявку на виконання робіт (надання послуг) від 30.03.2025 до Договору №30/3-25 про надання правничої допомоги від 30.03.2025; Заявку на виконання робіт (надання послуг) від 07.04.2025 до Договору №30/3-25 про надання правничої допомоги від 30.03.2025; Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) відповідно до Договору №30/3-25 про надання правничої допомоги від 30.03.2025, складений 07.04.2025; Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) відповідно до Договору №30/3-25 про надання правничої допомоги від 30.03.2025, складений 01.05.2025; Платіжну інструкцію №@2PL943378 від 31.03.2025 на суму 5000 грн; Платіжну інструкцію №@2PL806789 від 07.04.2025 на суму 35000 грн.

Згідно вказаних Актів виконаних робіт, витрати на правничу допомоги склали в розмірі 40000 грн, з яких: аналіз на відповідність вимогам законодавства умови договору про спільну діяльність №250521 від 25 травня 2021 року, укладеного між Клієнтом і Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЛА ВЕЖА БУД» та інформовання Клієнта про можливі шляхи виконання вищевказаного Договору, а також його розірвання, стягнення внесених на будівництво коштів, штрафу, інфляційних витрат, 3% річних та моральної шкоди з Товариства, вартість виконаних робіт (наданих послуг) складає - 5 000,00 грн; підготовка та направлення 14 квітня 2025 року претензії до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛА ВЕЖА БУД» щодо стягнення внесених ОСОБА_1 на будівництво коштів згідно договору про спільну діяльність №250521 від 25 травня 2021 року, вартість виконаних робіт (наданих послуг) складає - 5 000,00 грн.; підготовка та направлення 01 травня 2025 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позовної заяви про захист прав споживача, розірвання договору про спільну діяльність №250521 від 25 травня 2021 року, стягнення внесених на будівництво коштів, штрафу, інфляційних витрат, 3% річних та моральної шкоди з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛА ВЕЖА БУД», вартість виконаних робіт (наданих послуг) складає - 30 000,00 грн.

Так, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини стосовно надання правової допомоги.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Такий же правовий висновок містяться і постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Такий підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати впливає також із практики Європейського суду з прав людини ( далі ЄСПЛ ), яка є обов'язковою для застосування в Україні як джерело права в силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07 ) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені.

«115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження в Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними»( див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України», п. 97 ).

Такий висновок ЄСПЛ також викладений у вже зазначеному вище рішенні у справі «Савін проти України» ( Заява № 34725/08).

«96. Суд зазначає, що хоча заявник ще не оплатив адвокатські послуги, він зобов'язаний оплатити їх відповідно до договірних зобов'язань. Як вбачається з матеріалів справи, пан Крістенко представляв заявника протягом усього провадження у Суді, а тому має право вимагати оплати його послуг за договором. Відповідно Суд вважає ці витрати «фактичними» ( див. рішення від 08 жовтня 2009 року у справі «Теб'єтіМюхафізеКемійветіта та Ісрафілов проти Азербайджану», заява № 37083/03, п.106 ).

При цьому на необхідності розгляду витрат, які підлягають оплаті, як фактичних для цілей компенсації наголошується і в Практичних рекомендаціях ЄСПЛ від 28.03.2007 року.

Тож фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Відповідно, якщо договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визнання витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації стороні.

Судові витрати є інститутом галузі цивільного процесуального права України, відшкодування судових витрат є однією із засад ( принципів ) цивільного судочинства, а тому розповсюджується на всіх учасників цивільного судочинства.

Під-час розгляду справи на адресу суду від сторони відповідача не надходило жодних заяв або клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду самостійно на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Водночас, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Окрім цього, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов'язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є «фіксованим гонораром», визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ «Оболонь» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18).

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).

ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.

Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

У додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.

Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та постанова Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20.

Так, суд не може в повній мірі погодитися з тим, що підготовка та направлення позовної заяви склала 30 000 грн, оскільки справа не є складною та не потребувала значного часу для цього.

До того ж, з відкритого Єдиного реєстру судових рішень, який має вільний доступ вбачається, що містяться судові рішення в яких до відповідача ТОВ «Біла Вежа Буд» зверталися особи з практично аналогічними вимогами.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок позивача до 30000,00 гривень, опосередковано пов'язані з розглядом справи, втім які за оцінкою суду саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку (у пов'язаності) з розглядом справи.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернені до суду з позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 10018,64 грн, що документально підтверджено.

Отже, внаслідок часткового задоволення позову з відповідача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у відсотковому відношенні до задоволених вимог.

Так, позивачем до відповідача заявлено позовні вимоги на загальну суму 1 001 863,48 грн., задоволено судом до стягнення суму 971 863,48 грн, тобто 97% від заявленого розміру.

Таким чином, сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 9718,10 грн. (10018,64 х 97%).

Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 23, 509, 526, 530, 536, 549, 550, 610, 611, 615, 625, 626, 627, 628, 638, 632, 653, 875, 883, 903, 1167 Цивільного кодексу України та керуючись ст. ст. 2, 5, 10,12, 13, 14, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89,128, 133, 137, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 280-289 ЦПК України, п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, Законом України «Про захист прав споживачів»,Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» про захист прав споживачів, - задовольнити частково.

Розірвати Договір про спільну діяльність № 250521 від 25 травня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за Договором про спільну діяльність № 250521 від 25 травня 2021 року в розмірі 558 540,00 гривень, штраф, згідно п.5.6 Договору в сумі 100 537,20 гривень, інфляційні втрати в сумі 242 517,68 гривень, 3% річних в розмірі 50 268,60 гривень, моральну шкоду в сумі 20 000 гривень, витрати понесені по сплаті судового збору в сумі 9718,10 гривень та витрати на правову допомогу в сумі 30 000,00 гривень, загалом 1 011 581,58 грн.

В решті вимог, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд»; адреса: вул. Вернадського, буд. 10, кв. 187, м. Біла Церква, Київська обл.,09106; ЄДРПОУ: 42037881.

Суддя Б. І. Кошель