Справа № 357/14998/25
Провадження № 2-а/357/501/25
21 листопада 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Бебешко М. М. ,
при секретарі - Примак А. М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в приміщенні суду в м. Біла Церква адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
18 вересня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення №БЦРТЦК/1755/25 від 01 червня 2025 року
В обґрунтування позову зазначив, що 01.06.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 було винесено постанову за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення № 1621, за якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП і накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000, 00 грн. Зазначену постанову вважає незаконною і такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав. По-перше, оскаржувана постанова не містить даних складання щодо позивача протоколу про адміністративне правопорушення. По-друге, в оскаржуваній постанові вказано час та дата вчинення правопорушення о 10:05 год 29.01.2025 (тобто правопорушення є закінченим саме у вказану дату та не може бути триваючим), проте оскаржувана постанова винесена через п'ять місяців 01.06.2025. Таким чином відповідачем порушено строк притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Крім того, зазначив, що 29.01.2025 з самого ранку позивач був доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_3 , при цьому військово-облікові документи в нього ані працівники поліції, а ні ІНФОРМАЦІЯ_3 не запитували. В приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивача забрали телефон з електронним військово-обліковим документом, там його тримали до пізнього вечора, під тиском змусили підписати документи, які він навіть не читав і тільки після цього його випустили з приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 . З оскаржуваною постановою позивач не згоден так як мав при собі електронний військово-обліковий документ в за стосунку Резерв+, повідомляв про це працівників поліції та пред'являв його їм, але останні все одо доставили позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 . З моменту утворення військово-облікового документу в електронній формі позивач оформив його собі, де йому призначили номер в реєстрі Оберіг 200220231362300200730, що підтверджується витягом з «Резерв+». Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (фото або відеозаписом правопорушення). Таким чином, зважаючи на відсутність доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, постанова № БЦРТЦК/1755/25 від 01.06.2025 за справою про адміністративне правопорушення прийнята без всебічного, повного і об'єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому підлягає скасуванню, а провадження по справі - закриттю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2025 справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.
Ухвалою суду від 19 вересня 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 отримав ухвалу про відкриття провадження в справі 01 жовтня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
16 жовтня 2025 року на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача - Охріменка Дмитра Вікторовича з проханням відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтовано тим, що відповідно до Постанови позивач 29.01.2025 близько 10 год 05 хв по АДРЕСА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його уповноваженій особі, чим порушив вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Позивач написав заяву про те, що він визнає свою вину та не оспорює допущене ним порушення і дав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.
Враховуючи, що учасники справи будучи належним чином повідомленні про розгляд справи, відповідач у встановленні судом строки подав відзив на позов, тому суд вважає за можливе провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В силу вимог ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
01 червня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , що з адресою: АДРЕСА_2 було складено постанову №БЦРТЦК/1855/25, якою визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Зі змісту постанови, встановлено, що відповідно до матеріалів справи про адміністративне правопорушення о 10:05 год 29.01.2025 пор АДРЕСА_1 громадянин ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'являв його за вимогою поліцейського, в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. 29.01.2025 ОСОБА_1 в письмовій формі звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою відповідно до якої, останній не оспорює вчинене ним адміністративне правопорушення, згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності та просить розглядати справу у його відсутність.
Відповідно до витягу з «Резерв+» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , уточнив дані 14.08.2025.
Відповідно до вимог ч.1ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно частини першої статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яка передбачає, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач вказував, що позивачем порушені вимоги частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзац перший якої передбачає, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Аналогічні положення закріплені в абзаці третьому пункту 10-1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Правила), які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.
Таким чином, позивач як громадянин України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язаний мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженої на це посадової особи.
Позивач, звертаючись до суду із цим позовом, обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові про адміністративне правопорушення заперечив.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження обставин, вказаних в оскаржуваній постанові.
Так, відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Окрім того, при складені постанови про порушення позивачем абзацу першого частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідач не надав доказів що під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Вимоги, зазначені у частині шостій статті 22, щодо здійснення уповноваженими представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки фото- і відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, застосовуються з 17.07.2024 згідно із Законом України № 3633-IX від 11.04.2024. Тому, вказані вимоги підлягали застосуванню на час виникнення спірних правовідносин. Протокол про адміністративне правопорушення та постанова не місять такого посилання, як і інформації відносно свідків, які можуть підтвердити вчинення позивачем правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 74 КАС обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, саме фото- і відеофіксація процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації є доказом допущення позивачем інкримінованого йому порушення.
Всупереч цього, відповідач не надав доказів дотримання ним вказаних вимог абзацу другого частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не пред'явивши суду відповідні докази фото- і відеофіксації процесу перевірки документів позивача.
Крім того, суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» від 16 травня 2024 року № 559 (далі - Порядок № 559) затверджено нову форму військово-облікового документа, який і має таку назву.
Пунктом 2 цієї постанови установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Пунктом 2 Порядку № 559 встановлено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):
- в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);
- у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559.
Згідно із пунктом 7 Порядку № 559 військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.
Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.
Відповідно до абзацу другого пункту 82 та пункту 9 Порядку № 559 формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.
Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» 25.06.2024 позивач оновив дані за допомогою електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста «Резерв+», тобто виконав обов'язок встановлений Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.19).
Відповідно до абзацу другого пункту 82 та пункту 9 Порядку № 559 формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.
Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, правил військового обліку, а тому притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП є неправомірним.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будучи належним чином повідомленим про розгляд справи Відповідач будь-яких доказів в обґрунтування заперечень та відзиву на позов до суду не надав, розпорядившись своїм правом на власний розсуд.
Окремої уваги заслуговує та обставина, що відповідно примітки до ст.210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Тобто, якщо Міністерство оборони України як держатель такого реєстру може отримати відомості про особу шляхом синхронізації з іншими державними електронними реєстрами, то особу не може бути притягнуто до відповідальності за неповідомлення таких відомостей.
Відповідач на підтвердження наявності складу правопорушення надав заяву ОСОБА_1 про визнання вини в тому, що під час дії в України особливого періоду, не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його за вимогою поліцейського, чим вчинив адміністративне правопорушення, а також надав Рапорт майора поліції Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області Крупського.
Суд звертає увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача. Вказана позиція відповідає Постанові Верховного суду від 13 лютого 2020 року в справі № 524/9716/16-а
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі N 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі N 295/3099/17.
Щодо посилання представника відповідача на наявність заяви ОСОБА_1 про визнання вини у вчиненні адміністративного правопорушення, суд зазначає наступне.
Згідно Постанови Верховного суду від 15 травня 2019 в справі № 537/2088/17 факт визнання особою вини не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. З'ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке позивачу поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх аспектах.
Оскільки відповідачем у справі, не було надано до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та правомірності прийняття постанови № БЦРТЦК/1755/25 від 01 червня 2025 року, яка є предметом оскарження у даній справі, а тому приймаючи до уваги вищенаведені фактичні обставини справи, та враховуючи положення ст.62 Конституції України, ст.280, 251 КУпАП, ст.77 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для задоволення заявлених позивачем позовних вимог щодо скасування постанови.
Згідно ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Згідно ч. 2 ст. 277 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, розглядаються уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервiстами, якi перебувають у запасi Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов'язаними Служби зовнішньої розвідки України) у триденний строк після надходження відповідної заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Отже, відповідач всупереч вимогам наклав адміністративне стягнення на позивача з пропуском трьохмісячного строку з дня вчинення правопорушення.
Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України - за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, у тому числі, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Отже суд вважає, що рішення суб'єкта владних повноважень під час накладення адміністративного стягнення щодо позивача прийнято з порушенням вимог ст. 2 КАС України, що в свою чергу є підставою для його скасування та закриття справи про адміністративне правопорушення, тому позов підлягає до задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про стягнення судового збору суд вказує наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір сплачується у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки справа, що розглядається, не є справою щодо накладення адміністративного стягнення (глава 22 КУпАП), а є адміністративною справою з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності (накладення адміністративного стягнення) (стаття 286 КАС України).
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, що міститься в постанові від 21.01.2021 року у справі № 361/8616/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17 зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Частиною 2 пп.5 ст.4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 статті 4 цього Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» становив 3028,00 грн.
З позовної заяви позивача вбачається, що предметом розгляду даної справи є правомірність постанови про накладення адміністративного стягнення.
Отже, ставка судового збору за подачу позову становить 605,60 грн. Позивач сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі ч. 2 ст. 19, ст. 65 Конституції України, ст.ст. 7, 9, 210, 235, 245, 247, 251, 252, 254-256, 268, 280, 283, 287-289, 291 КУпАП та керуючись ст.ст. 5, 20, 72, 77, 79, 139, 159, 162, 165, 194, 229, 241-246, 250, 251, 255, 268, 269, 286, 293 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.
Скасувати рішення суб'єкта владних повноважень - постанову від 01 червня 2025 року №БЦРТЦК/1755/25 винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, яким рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 місце проживання: АДРЕСА_3 . РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 . Місце знаходження: АДРЕСА_2 . Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 .
СуддяМ. М. Бебешко