Справа № 357/13137/25
3/357/5459/25
20.11.2025 суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Руслан Озадовський, розглянувши в режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції у Київській області полк патрульної поліції в м. Біла Церква та Білоцерківському районі відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 411822 від 04.08.2025 вбачається, що 04.08.2025 о 08 год. 17 хв. ОСОБА_1 в Київській області, м. Біла Церква, вул. Героїв Маріуполя, керував транспортним засобом Nexia, державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП.
В судовому засіданні особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 вину не визнав та пояснив, що він в стані алкогольного сп'яніння не перебував і не мав ознак такого сп'яніння, та не відмовлявся від огляду на стан алкогольного сп'яніння. А також посилався на те, що його не було відсторонено від керування автомобілем. Крім того ОСОБА_1 зазначив, що він намагався самостійно пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння, однак в медичному закладі йому відмовили, на підтвердження чого надав лист про звернення до медичного закладу.
Суддя, заслухавши особу, яка притягується до адміністративної відповідальності та його захисника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до п. 22 ч. 1ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них.
Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Згідно ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. Отже, Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України, і підлягає застосуванню нарівні з національним законодавством України.
Відповідно до ч. 1ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Наведене вказує на те, що при розгляді зазначеного вище правопорушення повинні застосовуватись принципи кримінального судочинства. У зв'язку із цим при розгляді справи про адміністративне правопорушення, при наданні оцінки доказам та вирішенні питань про доведеність вини у вчиненні адміністративного правопорушення, суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.
Ч.1статті 130 КпАП України передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп'яніння.
Суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є водії транспортних засобів.
Положеннями ст.9КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.
Згідно п.1.1розділу 1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2006 року № 1306 (далі ПДР України), ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 ПДР).
Об'єктивна сторона правопорушення виражається у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до вимог п.2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.9а Правил дорожнього руху передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальність для водія транспортного засобу настає за доведеністю одночасно двох обставин - в даному випадку керування транспортним засобом і відмова від проходження огляду на стан сп'яніння.
Згідно правових висновків Верховного Суду, висловлених при розгляді справ на неправомірні дії поліцейського, поліцейські не мають права без задокументованих доказів вчинення водієм порушень ПДР України зупиняти автомобіль, перевіряти документи та, як наслідок, вимагати проходження перевірки на стан сп'яніння (постанова Верховного Суду від 15.03.2019 справа 686/11314/17; від 23.10.2019 справа № 357/10134/17).
Об'єктивна сторона зазначеного правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 полягає у відмові водія на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку огляд для визначення стану сп'яніння, а суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП передбачає умисну форму вини.
Так, при огляді відеозапису з нагрудної камери поліцейського, який долучено до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_1 на пропозицію поліцейського пройти огляд спочатку повідомляв, що згоден проходити огляд на стану алкогольного сп'яніння, однак, працівники поліції не доставили його до медичного закладу. Разом з тим, з відеозапису вбачається, що працівник поліції зробивши висновок, що ОСОБА_1 відмовився від огляду, склав протокол відносно нього за порушення п. 2.5 ПДР України, при цьому відмова останього від огляду відеозаписом не зафіксована.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відповідно до встановленого законом порядку не відмовлявся.
Разом з тим, під час розгляду справи встановлено, що працівниками поліції не було виконано вимог ст. 266 КУпАП щодо відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом та забезпечення його зберігання. Унаслідок цього правопорушник мав можливість самостійно сісти за кермо та продовжити рух. Таке істотне порушення порядку оформлення та фіксації адміністративного правопорушення робить зібрані докази недопустимими, а відповідно унеможливлює доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Також, суд, визнає недопустимим доказом, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оскільки дане направлення водієві не пред'являлося, на медичний огляд у медзаклад ОСОБА_1 фактично не направлявся, про що свідчить переглянутий в судовому засіданні відеозапис.
Таким чином, працівниками поліції: не було зафіксовано належного переліку ознак сп'яніння; не проведено медичного огляду; особа не відмовлялась від проходження огляду, а її недоставлення до лікаря, вище зазначене з переліку, вказує на порушення працівниками поліції ч. 2 ст. 266 КУпАП.
Окрім того, системний аналіз приписів п. 9 ч. 1 ст.31та ст.40 Закону України «Про національну поліцію» щодо застування працівниками поліції таких превентивних заходів, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, а також положень Інструкції № 1026, дає підстави для висновку про визначення чіткого переліку пристроїв, з допомогою яких поліції надано право проводити відеофіксацію.
Так, згідно вимог ст.40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;2) забезпечення дотриманняправил дорожнього руху.
Відповідно до п.5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВСУ 18.12.2018 р. № 1026, включення портативного відео реєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, авідео зйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Розділом ІІІ цієї Інструкції передбачено, що відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія.
Включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відео реєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Згідно з наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 № 100, яким затверджено Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, передбачено:
а) необхідність відеофіксації: «використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованість діяльності патрульної поліції» (п. 1.3 Розділу І Інструкції);
б) випадки застосування такого превентивного заходу: нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; при перевірці документів; при поверхневому огляді; при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї; при наданні допомоги особам; у випадках, коли усвідомлення особою факту відеофіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації. (п. 3.3 Розділу III Інструкції).
При цьому зазначається, що «після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записано безперервно» (п. 3.5 Розділу III Інструкції).
Якщо із відеозапису з нагрудної камери працівників патрульної поліції, що здійснюють оформлення адміністративного правопорушення, вбачається, що він є не безперервним та постійно переривається, то його не можна вважати належним та допустимим доказом по справі.
Зазначене кореспондує із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 по справі № 216/5226/16-а.
Тобто, з вище наведеного слідує, що відеореєстратор поліцейського повинен бути ввімкнений від самого початку контакту з особою до закінчення складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно цієї особи. Однак під час розгляду справи встановлено, що відеозапис з нагрудної камери працівника поліції не забезпечує безперервну фіксацію подій; працівник поліції періодично відходив, залишаючи особу поза об'єктивом камери, чим порушив вимоги щодо належної фіксації події; відсутні інші докази, які би однозначно підтверджували вину особи у керуванні у стані сп'яніння.
Згідно з практикою Верховного Суду «Не є допустимим доказом протокол, складений лише на підставі візуальних ознак сп'яніння без підтвердження результатами медичного огляду у разі, якщо особа не відмовлялась від його проходження» (Постанова ВС від 14.03.2019 у справі № 522/6836/17).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на принципі дотримання процесуальних гарантій при притягненні особи до відповідальності, а саме у справі Нечипорук і Йонкало проти України (№ 42310/04) ЄСПЛ зазначив, що порушення процедур, які мають забезпечити об'єктивність доказів, є порушенням статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
У справі Salduz v. Turkey [GC], no. 36391/02, суд підкреслив, що будь-яке втручання в права особи повинно мати належне правове обґрунтування, а недотримання гарантій тягне порушення Конвенції.
Наведене у своїй сукупності дає підстави стверджувати те, що винність особи у вчиненні вищезазначеного адміністративного правопорушення не доведена, а сумніви, які виникли у ході розгляду цієї справи судом витлумачені на користь особи щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), m. 161, Series А заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010№ 23рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої вст. 62 Конституції України.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає правовим позиції ЄСПЛ.
Суддя зауважує, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
З урахуванням наведених обставин, суддя дійшов висновку, що матеріали адміністративної справи не містять достатньої кількості належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в діянні ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, викладене вище дає судді обґрунтовані підстави дійти висновку про недоведеність матеріалами справи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, яке ставлять у вину ОСОБА_1 оскільки у відповідності до вимог ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, у зв'язку з чим справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 7, ст. 9, ст. 130 ч. 1, ст. 245, ст. 247 ч. 1 п. 1, ст. 251, ст. 252, ст. 266, ст. 280, ст. 283, ст. 284, КУпАП, суддя,
Провадження по справі відносно ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною пятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.
СуддяРуслан ОЗАДОВСЬКИЙ