Справа № 357/13066/25
Провадження № 2/357/5588/25
20 листопада 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А.Ю., при секретарі Козубенко Я.С.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» про захист прав споживачів,
У серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила: 1) розірвати договір про спільну діяльність № 200122/1 від 20.01.2023, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд»; 2) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором про спільну діяльність № 200122/1 від 20.01.2023 та додатковими угодами до нього у загальному розмірі 908 269,92 грн, а саме: кошти внесені за будівництво - 633 600 грн, кошти згідно з п. 5.6 договору - 66 528 грн, інфляційні втрати - 125 541,90 грн, 3% річних - 32 600,02 грн, моральну шкоду - 50 000 грн, а також судовий збір у розмірі 9 082,70 грн.
В обґрунтування позову вказано, що 20.01.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Біла Вежа Буд» укладено договір про спільну діяльність № 200122/1, згідно з умовами якого товариство взяло на себе зобов'язання на свій ризик, за кошти інвестора, у строк не пізніше 27.01.2022 виконати увесь комплекс робіт по будівництву об'єкта нерухомості - багатоповерхового житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером: 3220489500:02:021:0589 за адресою: Київська область, Білоцерківський район, в межах Шкарівської сільської ради, ввести об'єкт в експлуатацію та передати інвестору житлове приміщення, а саме - квартиру загальною площею 38,4 кв.м. на 6-му поверсі в будинку АДРЕСА_1 . Оформлення права власності на об'єкт будівництва мало відбутися до 30.11.2023. Сума договору становить 633 600 грн, які сплачено позивачем 25.01.2022. Позивач свої зобов'язання за договором виконала в повному обсязі, однак відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за спірним договором та не передав їй житлове приміщення, що є підставою для його розірвання. Також, відповідно до п. 5.6 розділу 5 договору за порушення договору позивач має право на стягнення штрафу в розмірі 0,5% від суми фактично оплачених коштів (у випадку невиконання зобов'язання компанією) за кожен календарний місяць, що становить 66 528 грн. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути на її користь інфляційні втрати у розмірі 125 541,90 грн та 3% річних у сумі 32 600,02 грн. Крім цього, внаслідок невиконанням відповідачем зобов'язань позивачу було завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в 50 000 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Цуранову А.Ю.
27.08.2025 ухвалою судді позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні та призначено розгляд справи.
30.09.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
20.11.2025 представник позивача - адвокат Жицький О.М., підтримав позовні вимоги, проти заочного рішення не заперечував.
Представник відповідача в судові засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи за юридичною адресою, отримавши копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками, з відзивом (запереченнями) на позов до суду не звертався, тому суд ухвалив провести у справі заочний розгляд відповідно до ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
20.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» (Компанія) та ОСОБА_1 (Інвестор) укладено договір про спільну діяльність № 200122/1.
Згідно з пп. 1.1.-1.3 договору, він є змішаним, містить елементи інвестиційного договору та договору підряду на будівництво, а також містить усі інші істотні умови, відносно яких, за згодою сторін, досягнуто згоду. Компанія зобов'язується на свій ризик, за кошти інвестора виконати увесь комплекс робіт по будівництву об'єкта нерухомості: багатоповерхового житлового будинку на земельній ділянці за кадастровим номером 3220489500:02:021:0589 за адресою: Україна, Київська область, Білоцерківський р-н., в межах Шкарівської сільської ради. Ввести об'єкт в експлуатацію та передати Інвестору житлове приміщення (квартиру), які визначені сторонами в додатку № 1 до договору (надалі - Об'єкт нерухомості). В поняття Об'єкт нерухомості згідно з цим договором крім самого Об'єкту нерухомості входять також системи електропостачання, централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення, будь-які інженерні та інші комунікації, якими обладнаний об'єкт, що забезпечує можливість використання Об'єкту нерухомості за призначенням. Вимоги Інвестора щодо Об'єкта нерухомості, стоки, кошториси будівництва та інші умови визначаються в додатку № 1 до даного договору.
Для оформлення права власності на об'єкт будівництва, компанія зобов'язується надати інвестору: акт прийому-передачі об'єкту будівництва; довідку про оплату в повному обсязі вартості об'єкту будівництва (пп. 2.1.6. договору).
Відповідно до п. 3.2. договору оформлення права власності Інвестору на об'єкт будівництва здійснюється компанією до 30.11.2023 за умови виконання Інвестором умов п. 3.1. даного договору, тобто у разі сплати Інвестором коштів відповідно до графіка фінансування будівництва, який є додатком № 2 до договору.
Згідно із п. 4.1. договору запланований термін введення в експлуатацію об'єкта нерухомості разом з усіма видами робіт - 30.11.2023.
Пунктом 5.6. договору передбачено, що за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором Компанія сплачує Інвестору або ж Інвестор сплачує Компанії штраф у розмірі 0,5% від суми несплачених коштів (у випадку невиконання зобов'язання Інвестором) та 0,5% від суми фактично оплачених коштів (у випадку невиконання зобов'язання Компанією) за кожен календарний місяць.
За умовами додатку № 1 до даного договору, сторони погодили наступні специфікації об'єкту нерухомості: місце знаходження об'єкту нерухомості: місцезнаходження нерухомості: Білоцерківський район, в межах Шкарівської сільської ради, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 (п. 1.1), загальна площа об'єкту нерухомості (квартири) повинна становити 38,4 кв.м. (п. 1.2), попередня вартість площі об'єкта нерухомості (квартири) на час закінчення виконання будівельних робіт по об'єкту нерухомості (додаток № 1), що планується збудувати, становить: 633 600 грн за 38,4 кв.м.
Відповідно до додатку № 2 до даного договору, сума договору про спільну діяльність № 200122/1 від 20.01.2022 становить: 633 600 грн. В строк, не пізніше 27.01.2022 Інвестор повинен сплатити Компанії грошові кошти в розмірі 633 600 грн. Остаточний розрахунок за договором відбудеться після підписання оглядового акту приміщення та здачі об'єкта в експлуатацію, в якому зазначається фактична площа об'єкту будівництва (квартири), згідно з додатком № 1.
Додатком № 3 до договору встановлено умови договору про наступне: 1. Зведення капітальної споруд з обштукатурювання внутрішніх стін. 2. 3акриття віконних отворів та зовнішніх фасадних дверних отворів склопакетними конструкціями, тильних дверних отворів - металевими дверима або вхідними групами згідно з проектом. 3. Зведення комунікацій в об'єкт будівництва (квартиру): водопостачання з монтажем лічильника (без розведення труб), водовідведення (каналізація), автономне опалення (автономний котел у квартирі), електропостачання з монтажем лічильника. 4. Ремонт території загального користування та облаштування прибудинкової території.
25.01.2022 ОСОБА_1 на виконання договору № 200122/1 від 20.01.2022 сплатила ТОВ «Біла Вежа Буд» 633 600 грн, що підтверджується копією квитанції.
19.06.2025 та 25.07.2025 позивач звернувся до відповідача з претензіями щодо врегулювання спору в добровільному порядку.
При вирішенні справи суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 42 Конституцій України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ( стаття 11 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).
Отже, ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторонами в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з встановленими судом фактичними обставинами справи, між сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договору, який є змішаним та містить елементи інвестиційного договору і договору підряду на будівництво.
Судом також встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, сплативши відповідачу вартість будівельних робіт у розмірі 633 600 грн, однак відповідач порушив взяті зобов'язання, оскільки в запланований термін (до 30.11.2023) не складено відповідний акт прийому-передачі об'єкта будівництва та довідку, а отже не введено в експлуатацію об'єкт нерухомості та не оформлено за позивачем право власності на об'єкт будівництва.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що порушення умов договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому ґрунтується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язків (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно із ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, згідно із ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.
Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору, як істотного, здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Вказана правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 04.02.2021 у справі № 607/1579/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та від 15.03.2023 у справі № 295/3792/16.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за спірним договором, при цьому ТОВ «Біла Вежа Буд» було допущено порушення умов договору щодо обов'язку збудувати та по закінченні будівництва передати позивачу у власність квартиру, що є істотним порушенням договору та підставою для його розірвання, оскільки позивач значною мірою позбавляється того, на що міг розраховувати за таким договором, а саме - отримання завершеного будівництвом житлового приміщення за адресою: Україна, Київська область, Білоцерківський р-н., в межах Шкарівської сільської ради, АДРЕСА_4 .
Відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Цією нормою права передбачено відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
За змістом ст. 525, 526, 530, 614, 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі № 607/5403/18, від 09.09.2020 у справі № 607/1585/19, від 30.12.2020 у справі №607/5404/18.
Таким чином, враховуючи, що ТОВ «Біла Вежа Буд» допустило істотне порушення умов договору і не забезпечило отримання позивачем завершеного будівництвом житлового приміщення (квартири), чим позбавило права позивача розраховувати на закінчення будівництва і отримання об'єкта нерухомості за внесенні кошти, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми сплачених ним коштів в розмірі 633 600 грн.
Також, відповідно до п. 5.6. договору за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором компанія сплачує інвестору або ж інвестор сплачує компанії штраф у розмірі 0,5% від суми несплачених коштів (у випадку невиконання зобов'язання інвестором) та 0,5% від суми фактично оплачених коштів (у випадку невиконання зобов'язання компанією) за кожен календарний місяць.
Тому, суд вважає про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача штрафу, відповідно до п. 5.6 договору, що становить 66 528 грн (0,5% х 633 600 х 21).
Щодо вимоги про стягнення з відповідача коштів, у відповідності до ст. 625 ЦК України, слід зазначити наступне.
За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином ст. 599 ЦК України.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 (справа №758/1303/15-ц, провадження №14-68цс18) ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Враховуючи ту обставину, що відповідач ТОВ «Біла Вежа Буд» порушив строки виконання договору, у ОСОБА_1 виникло право на застосування наслідків такого порушення, зокрема у вигляді стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України.
За період з 30.11.2023 до 18.08.2025 позивач просив стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми 633 600 грн в розмірі 32 287,56 грн та інфляційні втрати у розмірі 125 541,90 грн.
Згідно із інформацією про індекси інфляції, розміщеної на офіційному сайті Держстандарту, за період з грудня 2023 року по липень 2025 року (серпень не повний), визначено такий сукупний індекс інфляції 119,814062%.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, провівши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до ст. 625 ЦК України, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заявлених до стягнення сум за прострочення грошового зобов'язання.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
У ч. 4, 5 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
П. 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.
Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
До спірних правовідносин підлягає застосуванню Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки договір про спільну діяльність передбачає в подальшому набуття позивачем (покупцем) права власності на нежитлове приміщення, що має здатися в експлуатацію до 30.11.2023, тобто в даному випадку позивач є споживачем.
Пункт 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Відповідно до п. 19 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
За змістом ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Статтями 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц та у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/3509/18.
Суд вважає, що позивачем доведено факт заподіяння йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку із порушенням її права, адже відповідачем не виконано умови договору, не дотримано строків здачі в експлуатацію об'єкта нерухомого майна та станом на даний час ОСОБА_1 залишилась без житлового приміщення (квартири) для власних потреб та без коштів, які були внесені згідно умов договору на його будівництво - 633 600 грн, крім того, вона мала обґрунтовані та законні очікування отримати у власність нерухомість відповідно до своїх фінансових вкладень (інвестицій).
Що стосується розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Так, позивачем визначено моральну шкоду в розмірі 50 000 грн, разом з тим, з огляду на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, враховуючи задоволення позову у наведеній вище частині позову, суд не погоджується з вказаним розміром моральної шкоди, враховуючи також, те, що розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому, відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.
Згідно із п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц визначено, що визначаючи розмір відшкодування, суд керується принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Встановивши факт заподіяння позивачу моральної шкоди, суд дійшов висновку, що розмір моральної шкоди, який вказаний позивачем у розмірі 50 000 грн, є завищеним і таким, що не узгоджується з нормами цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов'язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Отже, суду необхідно враховувати в своїй діяльності прецеденту практику Європейського суду з прав людини.
Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007).
Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Встановлено, що бездіяльність відповідача, що полягає у невиконанні умов договору, призвели до порушення права власності позивача, завдання душевних переживань, спричинення емоційних переживань, порушення умов, позивач змушений був звертатися до суду за захистом своїх прав, витрачати на це свій час та кошти на оплату правової допомоги, що, в свою чергу, спричинило позивачу психоемоційні переживання, хвилювання, нервування.
Визначаючи розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням встановлених судом обставин справи та характеру спірних правовідносин, тривалості, глибини та ступеню моральних страждань, яких він зазнав, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог та стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, що є достатнім та співмірним із характером завданої з боку відповідача немайнової шкоди, а також буде відповідною, достатньою та справедливою грошовою компенсацією за завдану моральну шкоду.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам поданим позивачем в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений за подачу позову судовий збір в розмірі 8 682,15 грн (9 082,70 х 95,59%).
Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 280, 282, 352, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Розірвати договір про спільну діяльність № 200122/1 від 20.01.2023, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» на користь ОСОБА_1 за договором про спільну діяльність № 200122/1 від 20.01.2023 грошові кошти внесені за будівництво у розмірі 633 600 грн, штраф у розмірі 66 528 грн, інфляційні втрати у розмірі 125 541,90 грн, 3% річних у розмірі 32 600,02 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000 грн та судовий збір у розмірі 8 682,15 грн.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Позивач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд», адреса: вул. Вернадського, буд. 10, кв. 187, м. Біла Церква, Київська область, код ЄДРПОУ: 42037881.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя А. Ю. Цуранов