Справа № 361/9076/25
Провадження № 2/355/1105/25
(заочне)
12 листопада 2025 року селище Баришівка
Баришівський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді Цирулевської М. В.,
за участю секретаря судового засідання Бережної Ю. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Баришівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (надалі також позивач, ТОВ «Споживчий центр», кредитодавець, кредитор) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі також відповідач, ОСОБА_1 , позичальник).
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 14.01.2025-100000745 (надалі також договір № 14.01.2025-100000745 від 18.01.2025, договір. кредитний договір), відповідно до умов якого відповідачу було видано кредит в сумі 8000,00 грн, строком на 155 днів, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов договору.
Позивач свої зобов'язання за означеним кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі 8000,00 грн, докази чого додані до позовної заяви.
В свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на дату позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 24080,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 8000,00 грн, заборгованість за: відсотками - 9920,00 грн, комісією - 2160,00 грн, неустойкою - 4000,00 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Вищевикладене й стало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення на його користь із відповідача заборгованості за договором № 14.01.2025-100000745 від 18.01.2025 у загальному розмірі 24080,00 грн. Також позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати, що складаються із суми судового збору.
Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на позов не скористався, заперечень проти позову не подав, у судові засідання не з'явився. Жодних клопотань та/або заяв від відповідача не надходило.
ІІ. Рух справи. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання учасників справи.
09 вересня 2025 року до суду надійшли матеріали справи № 361/9076/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», за підписом представника позивача Мохира Ярослава Вікторовича (а.с. 1-15), з яких слідує, що ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06.08.2025 дана справа передана за підсудністю до Баришівського районного суду Київської області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України (а.с. 59-60).
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 12.09.2025 відкрито провадження (спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін) в означеній справі, судове засідання призначено на 17.10.2025 (а.с. 65-66).
У позовній заяві представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, проти заочного розгляду справи позивач не заперечує (а.с. 15).
З огляду на зазначене клопотання, в судові засідання 17.10.2025 та 12.11.2025 представник позивача не з'явилася. Про дати, час і місце судового розгляду позивач повідомлявся належним чином.
У судові засідання відповідач не з'явився, про причини неявки не повідомив, клопотань не надходило.
Судове засідання 17.10.2025 відкладалося з огляду на неявку відповідача та надання йому можливості висловити заперечення проти позову та/або свою позицію стосовно заявленого позову.
До суду повернулись рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення із судовими повістками відповідачу із позначками «вручено особисто» (проставленою 16.09.2025), а також із позначками «вручено особисто», проставленими 03.10.2025 та 29.10.2025, що відповідно до пункту 1 частини 8 статті 128 ЦПК України вважається належним повідомленням про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 75).
У зв'язку із неявкою відповідача, який вважається належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 12.11.2025 вирішено здійснювати заочний розгляд справи.
Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (з огляду та на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом. Зміст правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
18 січня 2025 року ОСОБА_1 , вивчивши умови пропозиції ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), прийняв пропозицію укласти кредитний договір на запропонованих і погоджених із ним умовах і порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» (а.с. 38-50).
Відтак, 18.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №14.01.2025-100000745, шляхом надання відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), який підписано відповідачем електронним підписом - відповідним одноразовим ідентифікатором (Е241), який було направлено на фінансовий номер відповідача (а.с. 49). Також вказаним ідентифікатором відповідач підписав інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 (а.с. 49-50).
Згідно із п. 3.1 означеного договору (оферти) №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025 кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію (якщо комісія(ії) встановлена(і) договором).
Пунктами 3.2, 4.3 договору №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025 встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Днем надання кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця.
Відповідно до п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-74XX-XXXX-7461.
Згідно із заявкою від 18.01.2025 (п. 1-7) (а.с. 44-46) дата надання/видачі кредиту - 18.01.2025; сума кредиту: 8000,00 грн, строк, на який надається кредит - 155 днів з дати його надання; дата повернення кредиту - 21.06.2025.
При цьому, умови щодо процентів за користування кредитними коштами (п. 6-7 заявки щодо кредитного договору №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025) такі:
1) процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
2) процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,0% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Чергові періоди зазначені у п. 14 заявки від 18.01.2025 - графіку платежів, відповідно до якого: 1 черговий період - з 18.01.2025 по 17.02.2025; 2 черговий період - з 18.02.2025 по 20.03.2025; 3 черговий період - з 21.03.2025 по 20.04.2025; 4 черговий період - з 21.04.2025 по 21.05.2025; 5 черговий період - з 22.05.2025 по 21.06.2025.
У п. 8-9 заявки від 18.01.2025 передбачені умови щодо сплати позичальником комісії: за надання кредиту в розмірі 720,00 грн та за обслуговування кредиту в розмірі по 720,00 грн у кожному з 2-х чергових періодів, наступних після першого чергового періоду.
Пунктом 17 заявки від 18.01.2025 передбачена неустойка за невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, розмір якої становить 120,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
На підтвердження виконання своїх зобов'язань за кредитним договором щодо перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів ТОВ «Споживчий центр» надало лист-підтвердження ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» № 127-2807 від 28.07.2025 (а.с. 36), яке є платіжною установою та з яким позивачем було укладено договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024 (а.с. 19-28). Відповідно до означеного листа-підтвердження ТОВ «Споживчий центр» 18.01.2025 о 21:24 год перерахувало кошти на суму 8000,00 грн на картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 628194139, призначення платежу: Видача за договором кредиту №14.01.2025-100000745.
Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в ч. 1, 5 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», а також, зокрема, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», примірник цього договору (п. 13.12 кредитного договору (оферта).
Відповідно до п. 6.1. договору позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) неустойки, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором, - негайно, з моменту пред'явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
На час розгляду справи судом відповідачем не надано даних та належних і допустимих доказів, що свідчать про погашення заборгованості за кредитним договором або про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до ст. 617 ЦК України.
Із довідки-розрахунку про стан заборгованості (а.с. 33) вбачається, що заборгованість за кредитним договором №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025 становить 24080,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 8000,00 грн, заборгованість за: відсотками - 9920,00 грн, комісією - 2160,00 грн, неустойкою - 4000,00 грн.
Позивач вважає, що відповідачем порушено умови кредитного договору №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Зміст спірних правовідносин.
Щодо змісту кредитного договору, а також правового регулювання питань стягнення заборгованості за кредитним договором, що складаються із сум основного боргу та процентів за користування кредитними коштами, суд застосовує такі норми права.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (надалі також ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із статтею 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, відповідно до якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Положеннями ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст. 611 ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.
Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
За п. 9 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит, зокрема, зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.
Суд при цьому зазначає, що 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (надалі також Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 13 п. 5 Розділу І Закону №3498-ІХ). Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, згідно із п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Вирішуючи питання підставності стягнення комісії, як складової заборгованості за кредитним договором, суд застосовує такі норми права та висновки Верховного Суду.
За статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ст. 627 ЦК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зроблено правовий висновок: «10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (надалі також Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно із частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Щодо стягнення неустойки, як складової заборгованості за кредитним договором, суд зазначає про застосування таких норм права.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже пеня, як і штраф, є різновидом неустойки, обчислення яких різниться і встановлюється умовами договору.
Разом з тим, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України унормовано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Норми процесуального права, що підлягають застосуванню.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частинами 2, 3 ст. 12 ЦПК України унормовано, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За п. 2, 4, п. 6, п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як слідує із статей 280, 281 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими главою 11 ЦПК України.
Зміст спірних правовідносин полягає у виконанні/невиконанні сторонами своїх зобов'язань за кредитним договором. Предметом позову є стягнення заборгованості позичальника (відповідача) внаслідок неповернення суми кредиту, процентів річних, комісії, а також несплати неустойки.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.
V. Мотивована оцінка аргументів учасників справи. Висновки суду за результатами розгляду позову.
За результатами дослідження фактичних обставин, що мають визначальне значення для розгляду цієї справи, зважаючи на докази, надані на їх підтвердження, а також застосувавши релевантні норми права, суд зазначає та виснує таке.
Судом встановлено, що кредитний договір №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025 укладено між сторонами в електронній формі.
Суд дійшов висновку, що при укладенні договору його сторонами було погоджено усі істотні умови кредитного договору.
Кредитний договір №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025 є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України.
Суд доходить до переконання, що відповідачем порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Добровільно відповідач не провів розрахунок за договором в строки, визначені його умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що заборгованість за кредитним договором №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025 становить 24080,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 8000,00 грн, заборгованість за: відсотками - 9920,00 грн, комісією - 2160,00 грн, неустойкою - 4000,00 грн.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Водночас, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього зі сторони відповідача.
Позивач, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник) також заборгованість за відсотками, комісією та неустойкою.
Щодо стягнення суми основного боргу.
Як встановлено судом, відповідачу були перераховані кошти у розмірі 8000,00 грн на виконання умов кредитного договору. Спосіб перерахування коштів відповідає умовам кредитного договору і заявці відповідача.
Відповідачем не спростовано факт отримання ним кредитних коштів та розмір кредиту (основного боргу).
Оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд доходить висновку про підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 8000,00 грн за кредитним договором №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025.
Належних доказів того, що відповідач повернув кредитні кошти у сумі 8000,00 грн за означеним кредитним договором, матеріали справи не містять.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в сумі 8000,00 грн основного боргу.
Щодо заборгованості зі сплати процентів.
За розрахунками позивача, розмір процентів, які має сплатити відповідач за кредитним договором, становить 9920,00 грн.
В розглядуваному випадку розмір процентів (0,5 % (процентна ставка «Економ») та 1,0% (процентна ставка «Стандарт») в день) та строк кредитування (155 днів) визначені договором.
Розрахунок заборгованості процентів за користування кредитом здійснений позивачем з 18.01.2025 по 21.06.2025, тобто, в межах строку кредитування (155 днів), що узгоджується із послідовними висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц.
Разом з тим, з огляду та на підставі норм Закону №3498-ІХ, які набрали чинності 24.12.2023, розмір денної процентної ставки із 24.12.2023 по 22.04.2024 не може перевищувати 2,5%, із 23.04.2024 по 20.08.2024 - 1,5%, а із 21.08.2024 - 1,0%.
Відтак, з огляду на дату укладення договору - 18.01.2025 - визначена у кредитному договорі найвища денна процентна ставка за користування кредитними коштами у розмірі 1,0% відповідає пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», у редакції Закону №3498-ІХ.
Зважаючи на умови пунктів 6-7, 14 заявки від 18.01.2025, суд зазначає, що за користування кредитними коштами, в межах строку кредитування - 155 днів з дати надання кредиту (тобто, з 18.01.2025 по 21.06.2025) відповідач мав сплатити:
1)за процентною ставкою «Стандарт» - 1,0% за 93 дні (перші 3 чергові періоди) - проценти в розмірі 7440,00 грн (8000 грн х 1,0% х 93 дні),
2)за процентною ставкою «Економ» - 0,5% за період з 21.04.2025 по 21.06.2025, 62 дні - проценти в розмірі 2480,00 грн (8000 грн х 0,5% х 62 дні),
а всього процентів за загальний період з 18.01.2025 по 21.06.2025 - 9920,00 грн.
Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення заборгованості по процентах за користування кредитними коштами за кредитним договором, матеріали справи не містять.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025 в сумі 9920,00 грн
Щодо стягнення сум комісії.
Позивачем, в якості заборгованості за кредитним договором, заявлена сума комісії в загальному розмірі 2160,00 грн.
В розділі IV цього судового рішення викладені позиції Верховного Суду щодо можливості/підставності нарахування та стягнення кредитором сум комісії за кредитним договором.
Враховуючи такі висновки Верховного Суду в аспекті обставин цієї справи, суд доходить висновку, що оскільки надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов'язком кредитодавця, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Така дія як надання фінансового інструменту, не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція відповідає економічним потребам лише самого кредитодавця та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії останнього не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Що стосується комісії за обслуговування кредиту, суд зазначає, що в кредитному договорі хоч і зазначений перелік послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які кредитодавцем встановлена комісія за надання кредиту, ознак суд не вважає такі послуги такими, що є необхідними та належними для обслуговування кредиту,
З матеріалів цієї справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги кредитодавця (позивача), пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням; позивачем не надано доказів необхідності таких послуг при укладенні/виконанні кредитного договору.
Відтак, суд доходить висновку про нікчемність відповідних положень кредитного договору щодо сплати позичальником (відповідачем) додаткових платежів у вигляді сум комісії, зважаючи на що суд доходить висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача сум комісії на загальну суму 2160,00 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення неустойки.
Найперше суд зазначає, що з розрахунку заборгованості за кредитним договором №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025 не вбачається, який саме порядок обчислення та строк прострочення були застосовані позивачем при розрахунку неустойки в сумі 4000,00 грн.
Водночас, безвідносно до означеного, з огляду на імперативні приписи п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, зважаючи на воєнний стан в Україні, неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, вимоги про стягнення із відповідача неустойки за кредитним договором №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025 задоволенню не підлягають.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, з огляду та на підставі ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, а також зважаючи на приписи ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджені докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку пояснення, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею.
За результатами, суд, оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи все вищевикладене, прийшов до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025 в розмірі 17920,00 грн, що складається із сум: основного боргу - 8000,00 грн, процентів - 9920,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в сумі 4000,00 грн та комісії у розмірі 2160,00 грн за кредитним договором слід відмовити, оскільки такі вимоги, з огляду на вищевикладені висновки суду, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає таке.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2422,40 грн (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00029984 від 01.08.2025 (а.с. 16).
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1802,75 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (17920,00 грн х 100 % : 24080,00 грн = 74,42 %. 2422,40 грн х 74,42 % = 1802,75 грн).
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Враховуючи все вищевикладене, керуючись положеннями Законів України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», ст. 1, 3, 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 638, 639, 641, 642, 1046, 1048 - 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №14.01.2025-100000745 від 18.01.2025 в розмірі 17920,00 грн (сімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять гривень 00 копійок), з яких: 8000,00 грн основного боргу, 9920,00 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача комісії у розмірі 2160,00 грн та неустойки в сумі 4000,00 грн, - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1802,75 грн (одна тисяча вісімсот дві гривні 75 копійок).
Відповідачу направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 17.11.2025.
Дані відносно позивача:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
код за ЄДРПОУ: 37356833
р/р НОМЕР_2 , МФО 305299
вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032.
Дані відносно відповідача:
ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1
РНОКПП: НОМЕР_3
АДРЕСА_1 .
Суддя
Баришівського районного суду
Київської області Марина ЦИРУЛЕВСЬКА