Коростенський міськрайонний суд Житомирської області
провадження №2/279/2161/25
Справа № 279/4826/25
18 листопада 2025 року м.Коростень Житомирської області
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Волкової Н.Я., з секретарем Ковальчук Х.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №279/4826/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборогованості за кредитним договором,
Позивач звернувся з позовом до відповідача зазначивши, що 09.12.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 укладено Договір №4204968 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. На умовах, встановлених Договором, ТОВ "Лінеура Україна" зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: Відповідно до п.1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 24000 грн. Згідно із п.1.3 Договору строк кредиту 360 днів: з 09.12.2023 року по 03.12.2024 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. На підставі погоджених умов, викладених в п.2.1. Договору ТОВ "Лінеура Україна" надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання Договору. Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ "Лінеура Україна" свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 24000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану Банком АТ КБ "ПриватБанк", що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ "Пейтек Україна". В подальшому позичальником було підписано додатковий договір та кошти в розмірі 4000 грн. від первісного кредитора згідно договору були наділані платіжною системою ТОВ "Універсальні платіжні рішення" на карту споживача.
Відповідно до реквізитів Договору №4204968 від 09.12.2023 року, укладеного між сторонами, відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором "73681". За інформацією в листі ТОВ "Пейтек Україна", відповідно до зазначеного договору №4204968 від 09.12.2023 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 24000 грн. на платіжну карту НОМЕР_1 . В подальшому позичальником було підписано додатковий договір та кошти в розмірі 4000 грн. від первісного кредитора згідно договору були наділані платіжною системою ТОВ "Універсальні платіжні рішення" на карту споживача.
Пунктом 1.4.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 Договору.
За даними поденного розрахунку заборгованості за Договором №4204968 від 09.12.2023 року у період з 09.12.2023 року по 25.11.2024 року включно первісним кредитором було нараховано проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 79104 грн. 25.11.2024 року ТОВ "Лінеура Україна" на підставі Договору факторингу №25/11/2024 за плату відступило, а ТОВ "Українські фінансові операції" набуло право грошової вимоги до відповідача. Враховуючи зазначене, до позивача відповідно до укладеного Договору факторингу від 25.11.2024 року №25/11/2024 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором №4204968 від 09.12.2024 року загальна сума заборгованості склала 98304 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту - 19200 грн., заборгованості за процентами - 79104 грн..
Отже, за Договором факторингу №25/11/2024 від 25.11.2024 року до Позивача перейшло право грошової вимоги заборгованості до відповідача, вимоги Позивача до Відповідача є доведеними та обґрунтованими, а отже заборгованість за тілом кредиту підлягає стягненню у сумі 19200 грн.. Відповідно до умов строк дії п.1.3 оговору №4204968 строк кредиту 360 днів, з 09.12.2023 року по 03.12.2024 року. Станом на дату уклаення договору факторингу від 25.11.2024 року №45621, строк дії договору №4204968 від 09.12.2023 року не закінчився, тому за 7 днів донараховано відсотки в розмірі 2688 грн..
Всупереч умовам договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до позивача, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ "Українські фінансові операції", ані на рахунки первісного кредитора. Отже, відповідач має заборгованість перед позивачем за договором 100992 грн..
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Українські фінансові операції" заборгованість загальною сумою 100992 грн., сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн. Також просив в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3% річних з ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції". Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
Справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник позивача просив проводити розгляд без участі позивача, про що зазначив в поданій позовній заяві.
Відповідач належним чином повідомлявся про судовий розгляд справи (копію ухвали про відкриття провадження у справі отримав 06.09.2025 року), відзив на позов, клопотань, заперечень не подав, подав лише заяву про долучення військових документів, що є доказом того, що йому відомо про розгляд справи.
Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку про наступне:
Судом встановлено, що 09.12.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4204968 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, та 09.12.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору №4204968 про надання коштів на умовах споживчого кредиту .
На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура України» зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Відповідно до п. 1.2. (договорів) тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 20 000 грн., та 4000 грн.. Відповідно до п.1.4 Додаткового договору сума кредиту на дату укладення цього Додаткового договору, з урахуванням платежів, здійснених клієнтом за договором складає 24000 грн..
Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Відповідно до п.3.1. договору, проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Пунктом 1.4.1. договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору.
Відповідно до п. 4.1. договору, сторони домовилися, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з графіком платежів, крім випадку, визначеного в п.4.3. договору.
На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору.
Відповідно до зазначених вище умов договору та додаткового договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 20000 грн., та 4000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № № НОМЕР_2 , емітовану банком АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується інформацією АТ КБ «ПриватБанк» .
Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Відповідно до реквізитів договору № 4204968 від 09.12.2023 року, укладеного між сторонами, відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису 73681, та додатковий договір за допомогою електронного підпису 42232 .
Таким чином, відповідач має примірники оригіналів кредитних договорів та паспорту споживчого кредиту. Доступ до особистого кабінету клієнта має тільки відповідач.
Згідно інформації ТОВ «Пейтек Україна» адресованій ТОВ «Лінеура Україна» 09.12.2023 року було успішно перераховано грошові кошти у сумі 20000 грн. на платіжну карту № НОМЕР_1 .
Згідно інформації ТОВ «Універсальні платіжні рішення'ТОВ"УПР" адресованій ТОВ «Лінеура Україна» 09.12.2023 року було успішно перераховано грошові кошти у сумі 4000 грн. на платіжну карту № НОМЕР_1 .
25.11.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу №25/11/2024 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 25/11/2024 від 25.11.2024 року ТОВ «Лінеура України» зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит фактору, повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних Фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про Фактора, шляхом повідомлення в особистому кабінеті Боржника, та/або відправлення текстового повідомлення (sms-повідомлення) на зазначену в анкеті Боржника електронну адресу та/або телефонний номер.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за договором № 4204968 про надання коштів на умовах споживчого кредиту позивачем нарахована заборгованість за кредитом у загальному розмірі 100992 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 19200 грн., нарахованих процентів первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» - 79104 грн., нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» за 7 календарних днів 2688 грн..
За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання споживчого кредиту, як і договору факторингу. Зазначені договори недійсними не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до статті 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості та витяги з реєстру боржників у сукупності є належними та допустимими доказами у справі, відповідають вищенаведеним вимогам та підтверджують факт передачі кредитних прав позичальнику та заборгованість за кредитними договорами. Натомість відповідачем наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано, будь-яких доказів щодо погашення ним боргу за кредитними договорами суду не надано.
Отже, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав в повному обсязі, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов'язанням, яка складається із суми тіла кредиту 19200 грн. (сплачено 4800 грн.). Таким чином, вимога позивача в частині стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості є доведеною.
Щодо стягнення процентів нарахованими первісним кредитором та ТОВ "Українські фінансові операції".
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Однак, розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації за користування коштами.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК Українизасадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
З огляду на зазначене, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками за договором №4204968 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в розмірі 79104 грн. не є співрозмірною сумі кредиту за вказаними договором в розмірі 24000 грн., а на день подачі позову 19200 грн., є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, тому суд дійшов висновку про те, що розмір процентів за вказаними договорами необхідно зменшити до 35000 грн..
З урахуванням вищевикладеного, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 54200 грн., яка складається з заборгованість за тілом кредиту 19200 грн., заборгованість за відсотками 35000 грн..
Стосовно вимог про зазначення в рішенні суду про стягнення в порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України з відповідача інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконанняним грошового зобов'язання та у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.10 ст.265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу (ч.11 ст.265 ЦПК України).
Відповідно ч.11 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у рішенні суду. Зокрема врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Правила частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.
Формулювання вказаних норм процесуального права визначають право, а не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідачки, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великою Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22.
З огляду на викладене, а також у зв'язку із обмеженнями щодо нарахування та стягнення інфляційних витрат і 3% річних в період дії воєнного стану, встановлених п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, судом не встановлено підстав для застосування ч.10 та 11 ЦПК України, у зв'язку з чим, позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача відповідно до ст.141 ЦПК України (0,54%). Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми в рахунок відшкодування за правничу допомогу суд зазначає наступне.
Статтею 133 ЦПК України визначено види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст. 141 ЦПК України).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір №01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01.08.2024 року, акт №4204968 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 20.07.2025 року згідно Договору №01/08/2024-А від 01.08.2024 р., детальний опис робіт (наданих послуг) №4204968 від 20.07.2025 року, заявка №4204968 від 21.04.2025 року на виконання доручення до Договору №01/08/2024-А від 01.08.2024 р..
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».
Також у постанові від 12.02.2020 року у справі №648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Так, з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи у даній справі, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу до розміру 5000 грн. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Враховуючи вищевикладене позовна заява в частині стягнення судових витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.263-265 ЦПК України, ст.509, 512, 514, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 628-629, 634, 638, 1048-1049, 1050, 1054, 1055-1056, 1077-1078 ЦК України,
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" 54200 (п'ятдест чотири тисячі двісті) гривень заборгованості за договором №4204968 від 09.12.2023 року, яка складається з суми заборгованості за основним боргом у розмірі 19200 (дев'ятнадцять тисяч двісті) гривень, суми заборгованості за процентами у розмірі 35000 (тридцять п'ять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" судові витрати в сумі 1300 (одна тисяча триста) гривень 05 копійок зі сплати судового збору та 5000 (п'ять тисяч) гривень за надання професійної правничої допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.
Сторони:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції", місце знаходження: 03045, м.Київ, вул.Набережна-Корчуватська, буд.27, приміщення 2, код ЄДРПОУ 40966896.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя Волкова Н.Я.