Справа № 162/1163/25
Провадження № 2-а/162/156/2025
про залишення позову без руху
21 листопада 2025 року селище Любешів
Суддя Любешівського районного суду Волинської області Цибень О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення
Від представника позивача - адвоката Кудрявцевої В.М. до суду 20.11.2025 надійшов вказаний позов, у якому просить скасувати постанову серії ВН №450 від 31.07.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення в розмірі 17000 гривень. Також до позову додано заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, оскільки про існування оскаржуваної постанови позивач дізнався 06.11.2025, коли адвокат отримала відповідь на адвокатський запит.
Дослідивши матеріали позову, суд дійшов таких висновків.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Як вбачається зі змісту позовної заяви позивач оскаржує постанову про накладення адміністративного стягнення в порядку ст.287-289 КУпАП.
Згідно з п.3 ч.1 ст.288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ст. 289 КУпАП Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Як вбачається із матеріалів справи, оскаржувана постанова винесена 31.07.2025.
Представник позивача стверджує, що ОСОБА_1 про існування оскаржуваної постанови дізнався 06.11.2025.
Разом з тим, зі змісту документів, наданих у відповідь на адвокатський запит, судом встановлено, що повідомлення про розгляд справи №3015 від 12.05.2025 було направлено позивачу через АТ «Укрпошта», номер поштового відправлення «0601145261043», та вручено одержувачу 22.05.2025 у с. Бихів.
Отож позивачу було достовірно відомо про розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо нього, на який він не з'явився.
Не зважаючи на те, що особа зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, ОСОБА_1 не вжив заходів, щоб дізнатись про стан розгляду його справи та отримання копії ухваленого по ній рішення.
Відповідно до ст. 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Частиною 1 ст. 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд зазначає, що встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного процесу та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Так, у п.45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
За висновком ЄСПЛ, викладеним в його рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України», право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2019 року по справі №9901/82/19.
Верховний Суд у постанові від 22.12.2022 у справі №360/4485/19 сформував правовий висновок, про те, що «поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами».
Тобто, поважними причинами пропуску строку для вчинення певної процесуальної дії можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
З огляду на наведене, суд не вважає наведені позивачем обставини пропуску встановленого строку поважними, а тому у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку слід відмовити, а позов залишити без руху.
Керуючись ст. 160, 161, 169 КАС України, суд
У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення процесуального строку - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишити без руху.
Надати строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити позивачу, що згідно ч.2 ст.123 КАС України якщо вказані підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Любешівського районного суду Волинської області Ольга ЦИБЕНЬ