Справа № 161/23745/25
Провадження № 1-кс/161/6872/25
про відмову в арешті майна
м. Луцьк 19 листопада 2025 року
Слідчий суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 про арешт майна,
Слідчий СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 звернулася до суду з клопотанням про арешт майна, яке вилучене 16.11.2025 в ході огляду місця події за адресою: м.Луцьк Волинської області, вул.Наливайка, поруч будинку №4, а саме: дві одиниці бруківки (сейф-пакети NPU5980135, NPU5980135), з позбавленням права на користування, відчуження та розпорядження вказаним майном.
Клопотання мотивує тим, що у провадженні СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській областіперебуває кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені 16.11.2025 до ЄРДР за №12025030580002825 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України.
Вказане у клопотанні майно постановою слідчого від 17.11.2025 визнано речовими доказами, оскільки є предметом вчинення кримінального правопорушення та зберігає на собі сліди вчинення кримінального правопорушення.
Оскільки вказане майно, на думку слідчого та прокурора, має важливе значення у вказаному кримінальному провадженні, з метою його дослідження органом досудового розслідування, та в зв'язку з тим, що воно відповідає критеріям, визначеним ст.98 КПК України, тому звернулися з даним клопотанням до суду.
В судове засідання прокурор та слідчий не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання, водночас, подали суду клопотання про проведення судового засідання за їх відсутності, подане клопотання підтримують повністю, а тому, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 107 КПК України, судове засідання проводиться за їх відсутності, а також не здійснюється фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді.
Перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши додані докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні клопотання слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до ч.2 цієї ж статті арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів, за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до вимог чинного КПК України клопотання має відповідати вимогам, визначеним ст.171 КПК України.
Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України визначено, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.
Як вбачається з матеріалів клопотання, слідчий та прокурор просять накласти арешт на дві одиниці бруківки (сейф-пакети NPU5980135, NPU5980135), які, як вказано у клопотанні, вилучені 16.11.2025 в ході проведення огляду місця події за адресою: м.Луцьк Волинської області, вул.Наливайка, поруч будинку №4.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
З наведених приписів кримінального процесуального закону випливає, що вилучені речі та предмети мають статус тимчасово вилученого майна тільки в тому випадку, якщо осіб (законних володільців) позбавлено можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном.
Як вказано вище, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Таким чином, клопотання слідчого в частині накладення арешту на дві одиниці бруківки (сейф-пакети NPU5980135, NPU5980135), що вилучені слідчим 16.11.2025 в ході проведення огляду місця події за адресою: м.Луцьк Волинської області, вул.Наливайка, поруч будинку №4, не відповідає вимогам кримінально-процесуального закону, зокрема меті арешту.
Тобто, слідчим та прокурором не доведена така мета арешту, як забезпечення збереження речових доказів, оскільки вказані вище предмети отримано в ході проведення огляду місця події, вони перебувають в розпорядженні органу досудового розслідування, не являються власністю будь-яких осіб і фактично є частиною матеріалів кримінального провадження, що виключає можливість їх приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Сам факт визнання об'єктів речовими доказами, за відсутності досягнення конкретних завдань арешту майна, визначених ст. 170 КПК України, не є безумовною підставою для накладення арешту.
За таких обставин, враховуючи наведене, слідчий суддя не вбачає підстав для накладення арешту на зазначені дві одиниці бруківки (сейф-пакети NPU5980135, NPU5980135).
На підставі викладеного, керуючись ст. 131, 170-173 КПК України, суд,
У клопотанні слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 про арешт майна - відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя Луцького міськрайонного суду ОСОБА_1