Справа № 161/9849/25
Провадження № 2/161/3721/25
11 листопада 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого - судді Смоковича М.В., при секретарі судового засідання - Хилько О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
21.05.2025 року позивач, ТОВ «ФК «ЄАПБ», звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свій позов мотивує тим, що 30.05.2024 року ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір позики № 79948878, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти, які зобов'язався повернути та сплатити відсотки за користування ними.
14.06.2021 року між ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого до позивача перейшло право майнової вимоги за договором позики № 79948878 від 30.05.2024 року.
На підставі викладеного позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики № 79948878 від 30.05.2024 року в розмірі 31230,00 грн., а також стягнути на його користь судові витрати по справі.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
04 червня 2025 на адресу суду від представника, ОСОБА_1 , адвоката Жуковського В.В., надійшов відзив на позовну заяву, у якому сторона відповідача вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними і допустимими доказами, а також суперечать вимогам чинного законодавства України. Зокрема, відповідач заперечує щодо нарахування процентів за понадстрокове користування позикою посилаючись на приписи ст. 1048, ст. 1054 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року. Також вказує на відсутність доказів щодо переходу права вимоги від позикодавця до позивача, у зв'язку з тим, що у ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів», на момент укладення договору факторингу, було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 . Вказує на відсутність доказів надання фінансування за договором факторингу, як істотної умови його дійсності, зокрема сторона відповідача зазначає, що позивачем не подано доказів, щодо переходу права вимоги, та не додано додатків до договору факторингу, що є невід'ємною частиною договору факторингу. Також зазначає, що позивачем не надано доказів щодо укладення договору позики, а витяг з реєстру боржників, є неналежним доказом, адже не містить підпису посадової особи і відтиску печатки ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». У зв'язку з вищенаведеним сторона відповідача, просить відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
19.08.2025 року ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області роз'яснено позивачу, Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», право подати до суду належні докази на підтвердження перерахування коштів первісним кредитором, "Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агенство необхідних кредитів», позичальнику ОСОБА_1 , за укладеним кредитним договором; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» для дослідження в судовому засіданні оригінали або ж належним чином завірену копію реєстру боржників до договору факторингу, із інформацією щодо боржника, ОСОБА_1 , які є невід'ємною частиною до договору факторингу, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів».
Станом на дату ухвалення рішення позивачем вказану інформацію та відповідь на відзив суду не надано.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, так як розгляд справи, відповідно до вимог ст. 279 ЦПК України, здійснювався судом за відсутності учасників справи, що не суперечить вимогам ч. 2ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з матеріалами справи 30 травня 2024 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» і ОСОБА_1 було укладено договір № 79948878 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого предметом договору є надання кредиту у розмірі 18 000 грн строком на 30 днів, тобто до 28.06.2024, зі сплатою 0,83 % за кожен день користування кредитом, у безготівковій формі на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (п. п. 1., 2.1., 2.2., 2.3.).
Відповідачем у розділі «Реквізити сторін» зазначено реквізити платіжної банківської картки.
У п. 5.5. передбачено право товариства відступити право вимоги за договором третій особі без згоди клієнта.
14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників за договорами позики, до якого вносилися зміни та доповнення додатковими угодами № 2 від 28.07.2021, №7 від 13.06.2022, №42 від 28.10.2024.
Дослідивши кредитний договір, суд приходить до висновку про його укладення, шляхом його підписання відповідачем електронним підписом, відтвореним використанням одноразового ідентифікатора, який було надіслано на його номер мобільного телефону.
Разом із тим, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження перерахування коштів кредитором після укладення кредитного договору, хоча про цю обставину відповідач зазначав у відзиві на позовну заяву.
З урахуванням вимог ст. 12 ЦПК України суд ухвалою від 19.08.2025 роз'яснив позивачу його право подати такі докази та наслідки їх неподання, яка залишилася позивачем без реагування.
Крім того, позивачем до позовної заяви приєднано як додатки до договорів факторингу копії актів прийому-передачі реєстру боржників та витяги з реєстрів боржників, які не є письмовими доказами у розумінні ст. 95 ЦПК України.
Жоден з актів не містить повного його тексту.
Не надано жодного саме витягу з реєстру боржників, а приєднано самостійно створений документ під назвою «Витяг», який не містить необхідних реквізитів, та у якому не зазначено порядкового номера боржника ОСОБА_1 у цьому реєстрі.
Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивачем усупереч вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України не надано належних, достовірних і допустимих доказів на підтвердження наявності у позивача права вимоги за кредитним договором та наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором у заявлених розмірах та підстав для її стягнення, у зв'язку із чим у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України у зв'язку із відмовою у задоволенні позову судовий збір до стягнення з відповідача на користь позивача не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 273, 284, 354-355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складений 17 листопада 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області М.В. Смокович