Справа № 161/16423/25
Провадження № 2/161/5430/25
(заочне)
06 листопада 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Мазур Д.Г.,
при секретарі - Дручок О.М.,
розглянувши в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підприємства ПІК (Пошук, Ініціатива, Контакт) про стягнення заборгованості по заробітній платі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Підприємства ПІК(Пошук, Ініціатива, Контакт) про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що з 02.09.2019 року по 14.05.2025 працював на підприємстві ПІК на посаді юриста з оплатою праці згідно штатного розпису. Також в період з 02.09.2019 по листопад 2022 року працював на підприємстві ПІК на посаді заступника директора з юридичних питань. Позивач вказує, що підприємство здійснювало виплату по заробітній платі на платіжну карту АТ «УКРГАЗБАНК» з листопада 2019 року. У відповідач, здійснював виплату по заробітній платі нерегулярно, а також у сумах менших ніж йому нараховані, згідно відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків. Позивач неодноразово звертався до директора підприємства ПІК з усною вимогою про виплату заборгованості із заробітної плати, проте заборгованість гасилася частково та не в повній мірі. З 23 серпня 2023 року по 01 квітня 2025 року трудові відносини із підприємством ПІК призупинені у зв'язку з його мобілізацією. Однак у квітні 2025 року його трудові відносини із Підприємством ПІК були поновлені та 14 травня 2025 року його було звільнено.
Позивач зазначає, що відповідно до розрахунку нарахованої, але невиплаченої заробітної плати позивачу за весь час роботи, розмір невиплаченої заробітної плати становить 64357,27 грн, а тому вважає, що на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» з відповідача слід стягнути суму індексації заробітної плати у розмірі 122 855,49 грн, розрахунок якої наведено у позовній заяві. Позивач вказує, що внаслідок протиправних дій відповідача, які полягали у невиплаті його заробітної плати та повному розрахунку при звільненні, останній зазнав значних душевних страждань, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду, яку ОСОБА_1 оцінює у розмірі 50000,00 грн. Окрім того, просить стягнути з Підприємства ПІК середній заробіток за час затримки в розрахунку в сумі 25308,80 грн. Вважає, що відповідач безпідставно та незаконно не виплачує ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої та невиплаченої заробітної плати, а також вказані дії з боку відповідача є порушенням законних прав ОСОБА_1 , у зв'язку з чим позивача звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.08.2025 року відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін. Окрім того, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій вказав, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просить справу розглянути без його участі, а також збільшити розмір середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати пропорційно кількості днів на момент ухвалення рішення.
Відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. На адресу суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою поштового відправлення «повертається за закінченням терміну зберігання». Будь-яких заяв/клопотань до суду не подавав. Суд вважає за можливе слухати справу у відсутності сторін по наявним матеріалам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав, жодних заяв та клопотань до суду не надіслав та враховуючи, що представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд доходить висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Згідно п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця. Заробітна плата-це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов'язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.
Судом встановлено, згідно наказу №27 підприємством ПІК ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора з юридичних питань, відповідний запис зроблено у трудовій книжці НОМЕР_1 (а.с. 67).
Згідно з записів трудової книжки 14 травня 2025 року наказом № 6 ОСОБА_1 , звільнено згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до розрахунку нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за період з вересня 2019 року по червень 2025 року, складеного позивачем на підставі даних, отриманих з Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату, позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 194289,73 грн (з вирахуванням податків на доходи фізичних осіб та військового збору у розмірі), фактичний розмір заробітної плати виплачений у розмірі 117839,19 грн, розмір невиплаченої заробітної плати становить 64357,27 грн (а.с. 41).
Згідно наданих відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків на ухвалу суду від 13 жовтня 2025 про витребування доказів, Підприємство ПІК здійснило нарахування ОСОБА_1 заробітної плати у розмірі 6000,00 грн за березень 2021 року, проте ними цієї суми не сплачено, в даній графі зазначена сума 0, також за квітень 2021 року здійснено нарахування у розмірі 6300,00 грн, проте сума, яка була сплачена та оподаткована складає 6000,00 грн, таким чином Підприємством ПІК не було сплачено 300,00 грн, згідно наданої інформації.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем не здійснено повний розрахунок із ОСОБА_1 при звільненні та не виплачено йому всі суми.
Судом встановлено, що розмір заборгованості із заробітної плати, невиплаченої позивачу відповідно до його розрахунку, становить 64357,27 грн (заробітна плата, яка була фактично не доплачена).
При цьому, позивачем надано розрахунок нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за травень 2025 року, що становить 3954,50 грн.
З цих же даних позивачем зроблений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, який складає 25308,80 грн (395,45 грн*64 дні затримки).
Однак, суд здійснив власний розрахунок таких сум, вказавши, що розмір невиплаченої заробітної плати за травень 2025 року і по день звільнення, тобто 14 травня 2025 року, становить 3772,27 грн, а не 3954,50 грн, як вирахував позивач.
Так, з наданого позивачем розрахунку за період з грудня 2019 року по травень 2025 року, складеного позивачем на підставі даних, отриманих з Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату, розмір невиплаченої заробітньої плати становить 64257,27 грн.
Однак, згідно з даними, отриманими з Державної податкової служби про нараховану заробітну плату у період з вересня 2019 року по квітень 2025 року включно ОСОБА_1 нараховано заробітної плати 234087,41 грн.. З урахуванням того, що позивача звільнено у травні 2025 року, суд приходить до висновку, що за травень 2025 року нарахувань не відбувалось, а тому потрібно додати суму заробітньої плати за цей місяць в розмірі 3772,72 грн.
Отже, загальна сума нарахувань заробітньої плати з врахування вирахуваної суми податків у період з вересня 2019 року по травень 2025 року становить 237860,13 грн та є більшою за розраховану позивачем, так як в наданому розрахунку немає відомостей за нарахування заробітної плати за 2022 рік (194289,73).
Суд ставиться критично до розрахунку наданого позивачем, адже як вже було зазначено, позивач у своєму розрахунку не зазначає нарахування заробітної плати за 2022, а також і зарахування заробітної плати за цей період.
Водночас, позивачем в позовній заяві було зазначено, що відповідач, на прохання ОСОБА_1 здійснював погашення заборгованості по заробітній платі протягом 2022 року.
Згідно з випискою за банківським рахунком на ім'я ОСОБА_1 , на його картковий рахунок, відкритий в АБ «Укргазбанк», відповідачем були перераховані суми коштів на протязі періоду з вересня 2019 року по травень 2025 року із призначенням платежу заробітна плата (а.с. 8-35).
Отже, за наданим рахунком виплачена позивачу заробітна плата становить 192028,62 грн..
Відтак, розмір фактично виплаченої позивачу заробітної плати не співпадає з нарахуваннями отриманими з Пенсійного фонду України, та її різниця становить 45 831,51 грн (237860,13 - 192028,62), у зв'язку з чим наданий позивачем розрахунок невиплаченої йому заробітної плати (у розмірі 64357,27) в цій частині є невірним.
Тому, оскільки докази повного розрахунку відповідача з позивачем відсутні, то слід вважати, що невиплачена позивачу заробітна плата становить 45 831,51 грн та саме вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Позивач подав заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку на час затримки розрахунку, суд зазначає наступне
Відповідно до пункту 8 розділу ІV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).
Отже, згідно зазначених норм середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати, отриманої за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, на число цих відпрацьованих робочих днів.
Як було зазначено вище, середній заробіток працівника визначається відповідно до вимог ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3, 4 пункту 2 Порядку, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Судом встановлено, що позивач був звільнений 14.05.2025 року, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, відповідачем повинно було виплачено ОСОБА_1 за весь час затримки, тобто з 14.05.2025 року - день звільнення, по 19.02.2023 року 6-ти місячна межа виплати середнього заробітку за весь час затримки.
Середньоденна заробітна плата складає 377,22 грн, таким чином середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по 06.11.2025 року складає 47906,94 грн (з 14.05.2025 року по 06.11.2025 та становить 127 робочих днів, 377,22 грн * 127 днів = 47906,94 грн).
Таким чином, суд дійшов до висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 47906,94 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо стягнення компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Позивачем наведено розрахунок і вирахувано загальну суму індексації у розмірі 122855,49 грн
Водночас, суд зазначає, що розрахунок проведений позивачем суд не може брати до уваги, адже позивачем не вірно прорахована сума заборгованості, а тому суд вважає необхідним здійснити власний розрахунок індексу інфляції.
Здійснюється розрахунок індексу за період з грудня 2019 по серпень 2025. У результаті розрахунків отримано індекс 1,79%.
Зазначена сума з урахуванням інфляції становитиме: 36206, 89 грн (45831,51 грн *1,79- 45831,51 = 36206, 89 грн)
Отже, надаючи оцінку дослідженим доказам, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача суму індексації грошових доходів, розраховану станом на серпень 2025 в розмірі 36206, 89 грн.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сферах трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 роз'яснено, що відповідно дост. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
При цьому конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Позивач вказує, що внаслідок протиправних дій відповідача зазнав душевних страждань.
Суд вважає, що позивачем не доведено перенесення ОСОБА_1 душевних страждань, не конкретизовано в чому саме полягали ці страждання, натомість позивачем лише узагальнено зазначено посилання на норми Закону без зазначення конкретних обставин, тому у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене вище, дослідивши матеріали справи, їх належність та допустимість, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої суми заробітної плати у розмірі 45 831,51 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку з травня 2025 по листопад 2025 року у розмірі 47906,94 грн та суму індексації грошових доходів в розмірі 36206, 89 грн без утримання із зазначених сум податків та зборів (податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів).
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави.
Беручи до уваги те, що згідно з п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, судовий збір за подання до суду позову немайнового (майнового) характеру у розмірі 1211,20 грн за одну вимогу, а позивачем заявлено чотири вимоги, три з яких задоволені, тому з відповідача підлягає стягненню на користь держави 3 633,60 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 279, 430 ЦПК України, ст. ст. 115, 116, 117, 232, 233, 237-1 КЗпП України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Підприємства ПІК (Пошук, Ініціатива, Контакт) про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.
Стягнути з Підприємства ПІК (Пошук, Ініціатива, Контакт) на користь ОСОБА_1 не виплачену суму заробітної плати у розмірі 45 831,51 (сорок п'ять тисяч вісімсот тридцять одну) гривню 51 копійку.
Стягнути з Підприємства ПІК (Пошук, Ініціатива, Контакт) на користь ОСОБА_1 не виплачену суму заробітної плати із урахуванням індексації за період несвоєчасної її виплати у розмірі 36 206 (тридцять шість тисяч двісті шість) гривень 89 копійок.
Стягнути з Підприємства ПІК (Пошук, Ініціатива, Контакт) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 47 906 (сорок сім тисяч дев'ятсот шість) гривень 94 копійки.
Рішення суду в частині виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Підприємства ПІК (Пошук, Ініціатива, Контакт) на користь держави судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивачем заочне рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення.
Згідно ст. 289 ЦПК України заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Підприємство ПІК (Пошук, Ініціатива, Контакт) (код ЄДРПОУ 13347739, яке знаходиться за адресою: 43016, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кафедральна, б. 14).
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області Д.Г. Мазур