Справа № 2-1446/12
Провадження № 4-с/752/91/25
Іменем України
18 листопада 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого судді - Слободянюк А.В.,
за участю секретаря - Пулинець Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на дії головного державного виконавця,
скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії (бездіяльність) Голосіївського ВДВС у місті Київ ЦМУ МЮ (м.Київ).
В обґрунтування вимог зазначає, що 02.04.2012 Голосіївський районний суду м. Києва ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» грошові кошти в сумі 946 698,73 грн солідарно, на підставі якого видано виконавчий лист № 2-1446/12.
На виконанні Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 33251602 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1446/12 від 22.05.2012 Голосіївського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» 943 398,73 грн.
Так, 06.07.2012 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 30.05.2016, керуючись п. 7 ст. 47 (в редакції Закону від 21 квітня 1999 року № 606 XIV) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Листом від 09.08.2024 № 33251602 Голосіївський ВДВС у м. Києві повідомив, що надати більш детальну інформацію та копії документів по зазначеному виконавчому провадженню не виявляється можливим, оскільки виконавче провадження у зв'язку із закінченням строку зберігання було знищено.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено обтяження «арешт нерухомого майна зареєстрований 09.07.2012», за № 12713617 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, 33251602, 06.07.2012, ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві.
Відтак, станом на дату отримання інформаційної довідки, вбачається, що виконавче провадження завершене, виконавчі дії не здійснюються (та не можуть здійснюватися в силу закону), матеріали виконавчого провадженні знищені, але арешт, накладений у 2012 році не знятий.
01.05.2025 адвокат Сітарчук О. О., діючи в інтересах ОСОБА_1 , направила до Голосіївського ВДВС у м. Києві заяву про зняття арешту з нерухомого майна (ВП № 33251602), на яку отримала лист Голосіївського ВДВС у м. Києві від 15.05.2025 № 33251602, у якому повідомлено про знищення виконавчого провадження, наявність заборгованості, надано реквізити Голосіївського ВДВС у м. Києві.
Таким чином, Голосіївський ВДВС у м. Києві по суті заяви рішення не прийняв, арешт, накладений на майно боржника в межах завершеного та знищеного виконавчого провадження не зняв, чим допустив протиправну бездіяльність, яка є предметом цієї скарги.
Повідомляє, що враховуючи те, що виконавчий лист № 2-1446/12 від 22.05.2012, на виконання якого накладений арешт на майно боржника, повернуто стягувачу (виконавче провадження завершене та знищене), з урахуванням закінчення строків пред'явлення виконавчого листа до виконання неможливістю проведення жодних виконавчих дій та в межах такого виконавчого провадження, відсутня необхідність у подальшому застосуванні такого арешту, бездіяльність виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном.
У зв'язку з наведеним просила визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у незнятті арешту (обтяження) з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчого провадження № 33251602; зобов'язати посадових осіб Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , який зареєстрований 09.07.2012 Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за № 12713617 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, 33251602 від 06.07.2012.
Скаржник у судове засідання не з'явився, представник скаржника - Марчук Н.А. подала заяву про розгляд скарги за її відсутності, заявлені вимоги у скарзі підтримує у повному обсязі.
Представники заінтересованих осіб: ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс", Голосіївський ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце були повідомлені належним чином.
Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося
Суд, дослідивши матеріали скарги, матеріали цивільної справи № 2-1446/12, які були передані з архіву суду 07.11.2025, дійшов висновку про обґрунтованість скарги та її задоволення відповідно до такого.
Відповідно до статті 447ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Судом в судовому засідання встановлено, що 02.04.2012 Голосіївський районний суд міста Києва ухвалив рішення про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» грошові кошти в сумі 946 698,73 грн.
28.05.2012 представником ПАТ «Дельта Банк» отримано три виконавчі листи, у тому числі виконавчий лист № 2-1445/12, виданий 22.05.2012, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
01.05.2025 року представник ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) про зняття арешту, накладеного на нерухоме майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 33251602.
Листом в.о. начальника відділу Голосіївського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) Танащук О. від 15.05.2025 № 33251602 скаржника було повідомлено, що перевіркою Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 33251602 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1446/12 від 22.05.2012 Голосіївського районного суду міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» грошові кошти в сумі 946 698,73 грн. 06.07.2012 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно боржника. Також 12.06.2013 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 30.05.2016, керуючись п. 7 ст. 47 Закону України (в редакції Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Надати більш детальну інформацію не виявляється можливим у зв'язку із закінченням строків зберігання виконавчих проваджень. Повідомлено, що станом на момент надання відповіді борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження ОСОБА_1 не сплачені, кошти на рахунок та облік депозитних сум не надходили, та надано реквізити для сплати заборгованості за судовим рішенням.
Відповідно до Акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 19.02.2019 проведено знищення виконавчих проваджень, завершених у 2016 році, через закінчення строків їх зберігання.
Наявність арешту на нерухомому майні ОСОБА_1 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 33251602 від 06.07.2012, підтверджується також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно № 424201812 від 25.04.2025.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 2-1446/12 замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» за виконавчими листами, виданими Голосіївським районним судом м. Києва на підставі рішення суду від 02.04.2012 у цивільній справі №2-1446/12 за позовом ПАТ «Дельта Банк» (правонаступника ПАТ «УкрСиббанк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.
Станом на дату звернення скаржника до суду, за даними Єдиного державного реєстру боржників інформація щодо боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня. Також за результатами пошуку виконавчих проваджень в АСВП, відсутні відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа, пред'явлення його до виконання та повернення стягувачу були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Так, відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності з 05 жовтня 2016року.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999року) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 2016року).
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999року) як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999року) державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно з статтею 48 цього Закону.
У Законі України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999року). Закон України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи) не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.
У пункті 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) зазначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню
підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів,
відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням
здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі
документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких
здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом
року з дня оголошення розшуку.
Підстави для закінчення виконавчого провадження визначені у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи).
Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) (частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинний на момент розгляду цієї справи)).
У частині п'ятій статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п'ятій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинний на момент розгляду цієї справи).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Водночас повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Законодавець передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи)).
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи)).
Зазначені висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025року у справі № 2/1522/11652/11.
Як встановлено, 30.05.2016 державним виконавцем Голосіївського ВДВС у м. Києві у ВП № 33251602 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку).
Отже, враховуючи підставу повернення виконавчого документа стягувачу, він має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Стаття 22 Закону № 606-ХІV визначала, що за виконавчі документи, окрім посвідчення комісій по трудових спорах, постанов судів у справах про адміністративні правопорушення та постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 24 Закону № 606-ХІV було визначено, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку.
05.10.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження», згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05.10.2016 виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Статтею 12 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Разом з тим, встановлено, що строки для пред'явлення виконавчого документа до виконання, які були перервані у зв'язку із пред'явленням його до виконання та встановлені з дня повернення виконавчого документа стягувачу - з 30.05.2016, сплинули.
Матеріали скарги, а також справи № 2-1446/12 не містять доказів звернення нового стягувача ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» до суду із заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа № 2-1446/12 від 22.05.2012 до виконання.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України(частини друга статті 19 Конституції України).
Конституційний Суд України виходить із того, що держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини - та підтримуючи дієвість принципу верховенства права (правовладдя), повинна не лише утриматись від застосування надмірних засобів втручання у право власності та інше добросовісне володіння, але й ужити належних заходів для забезпечення можливості вільно та на власний розсуд здійснювати їх кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, з урахуванням меж здійснення таких прав, що їх установлено законом, приписи якого відповідають принципу юридичної визначеності, спрямовані на досягнення правомірної мети та є домірними (абзац другий підпункту 4.9 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16 листопада 2022 року № 9-р(ІІ)/2022).
Держава, втручаючись у право власності має враховувати потребу забезпечення під час такого втручання «справедливого балансу» в захисті зазначеного публічного інтересу та захисті права власності як одного з фундаментальних прав та зобов'язана досягти домірності в застосуванні юридичних засобів, за допомогою яких власника для задоволення певного публічного інтересу або позбавляють, або обмежують у здійсненні належного йому права власності (абзац третій підпункту 4.10 пункту 4 мотивувальної частини вказаного вище Рішення).
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає:
«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
За практикою Європейського суду з прав людини втручання у право власності повинно не лише бути законним і переслідувати за фактами та у принципі «законну мету» «відповідно до загальних інтересів», але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державою, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичної особи. Ця вимога виражена у понятті «справедливий баланс», який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Водночас суд вважає, що арешт майна без строку дії, що продовжує діяти навіть, якщо виконавче провадження вже знищено, не може вважатися «необхідними у демократичному суспільстві» для досягнення зазначених цілей. На момент звернення скаржника до державного виконавця про зняття арешту були відсутні чіткі і передбачувані положення законодавства, які б дозволяли державному виконавцю утримувати майно під арештом.
Суд вважає, що знищення матеріалів виконавчого провадження, строк зберігання яких закінчився, без вирішення питання про зняття арешту з майна боржника, і наступні дії державного виконавця щодо пред'явлення у листі вимоги про сплату боргу за відсутності відкритого виконавчого провадження і постанов про стягнення виконавчого збору та витрат, виконавчих витрат суперечить таким засадам, як: верховенство права (частина перша статті 8 Конституції України),справедливості; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Такі дії державного виконавця є неправомірними.
Незняття арешту з майна боржника, що був накладений у 2012 році, зважаючи на знищення матеріалів виконавчого провадження, відсутність відкритого виконавчого провадження, закінчення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, є непропорційним втручанням у право власності скаржника.
У постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 зазначено, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження. У постановах від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21), від 17 квітня 2024 року у справі № 442/5495/13-ц, від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21 Верховний Суд дійшов висновку, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Частиною другою статті 451 ЦПК України визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
З огляду на встановлення обставин обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувану бездіяльність неправомірною і зобов'язує орган державної виконавчої служби усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом зняття арешту з майна боржника.
Керуючись статтями 259 -261,268, 447 - 450 ЦПК України, суд -
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на дії головного державного виконавця, - задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо незняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчого провадження № 33251602.
Зобов'язати посадових осіб Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 33251602 від 06 липня 2012 року ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, зареєстрований 09 липня 2012 року Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; реєстраційний номер обтяження: 12713617; обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, код 34999976.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складений 18 листопада 2025 року.
Суддя Слободянюк А.В.