Справа № 752/20478/25
Провадження № 2/752/9798/25
іменем України
18 листопада 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація, в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,-
у серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути з держави рф в особі міністерства юстиції рф 1 000 000,00 євро на відшкодування завданої моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що 23.08.2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил рф.
При цьому, зауважує, що до 13.05.2014 року він проживав у м. Луганську, однак перед початком збройної агресії ситуація в місті загострювалася, незаконні збройні формування викрадали людей, проукраїнським громадянам постійно погрожували смертю та каліцтвом, а також йому почали погрожувати знайомі через соціальні мережі, в зв'язку із чим після початку бойових дій зі сторони рф і загрози життю він вимушено покинув домівку та переїхав проживати до м. Києва, де йому довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя, адже він був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості повернення додому.
Також позивач вказує, що в 2022 році в зв'язку з бойовими діями в м. Києві суттєво погіршилася гуманітарна ситуація, транспортне сполучення фактично припинилось, заробітні та соціальні виплати затримувалися, зменшилась кількість робочих місць, в результаті чого він втратив роботу і стабільний заробіток.
Також ОСОБА_1 зазначає, що з 23.06.2022 року він був призваний на військову службу до Збройних Сил України та направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , а 15.07.2025 року внаслідок отриманого пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби захворювання, його звільнено з військової служби.
Позивач, посилаючись на те, що він зазнав фізичного болю та душевних страждань внаслідок збройної агресії рф як щодо себе, так і родини, та у зв'язку із знищенням і пошкодженням його майна, оскільки на забезпечення перебування його на війні пішли значні кошти, він припинив трудові відносини, а постійні обстріли, ведення бойових дій та пережиті обставини тяжко вплинули на його моральний стан, просить позов задовольнити та стягнути компенсацію завданої моральної шкоди з відповідача в розмірі 965 000,00 євро або еквівалент 46 484 050,00 грн на день подання позову згідно з офіційним курсом НБУ, а також 35 000,00 євро, еквівалент 1 685 950,00 грн на день подання позову згідно з офіційним курсом НБУ через незаконну окупацію та вимушене переселення.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.08.2025 рокувідкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання (а.с. 53).
Ухвалою від 16.10.2025 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с. 56).
В судове засідання позивач не з'явився про день, час і місце розгляду справи повідомлений в установленому законом поряду. У позовній заяві позивач просив справу слухати без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений, шляхом розміщення інформації про розгляд справи на офіційному веб-сайті судової влади.
Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19 вказав, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема рф, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Верховний Суд також встановив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з рф у зв'язку з повномасштабною збройною агресією.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти України, чим порушено суверенітет України, отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Зупинення провадження у справі призведе до безпідставного зволікання з розглядом справи, що не сприятиме якнайкращому захисту інтересів позивача.
Враховуючи те, що відповідач не забезпечив участь свого представника у судовому розгляді даної справи, відзиву на позов не подав, заперечення позивача щодо продовження розгляду справи за відсутності сторони відповідача та постановлення за результатом розгляду справи рішення на підставі доказів, які знаходяться у матеріалах справи відсутні, суд дійшов висновку щодо проведення судового розгляду відповідно до положень Глави 11 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач народився у м. Луганську та є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 28.03.2015 року Шевченківським РВ УДМС України в м. Києві та зареєстрованим місцем його проживання є: АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).
21.12.2019 року між позивачем та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб (а.с. 13).
13.05.2014 року ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу та з 07.02.2024 року він фактично проживає/перебуває на АДРЕСА_2 (а.с. 41, 48).
Також судом з'ясовано, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с. 47), та з 23.06.2022 року по 15.07.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України забезпечення безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, якому наказом № 78 від 23.06.2022 року встановлено виплату надбавки за виконання особливо важливих завдань (а.с. 14-23, 36).
Протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії № 2025-0501-1714-1334-0 від 01.05.2025 року Центральної ВЛК ЗСУ (м. Київ) затверджено постанову гарнізонної ВЛК № 1 НВМКЦ «ГВКГ», оформлену Свідоцтвом про хворобу № 2025-0501-0900-2840-7 від 01.05.2025 року щодо ОСОБА_1 , молодшого сержанта, у Збройних Силах України з червня 2022 року, військова частина НОМЕР_1 , якого за наслідками наявності низки захворювань визнано непридатним до військової служби (а.с. 27, 28-30).
З виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 44 ОСОБА_1 , вбачається, що він знаходився в стаціонарі з 03.02.2025 року по 06.02.2025 року. Основний діагноз: ускладнений остеохондроз поперекового відділу хребта, гостра радикулопатія L5 праворуч на фоні парамедіанної грижі L4-L5 м/х диску, нестабільність поперекового відділу хребта в ХРС L4-S1, виражений больовий синдром та статико-динамічні порушення хребта (а.с. 32).
Відповідно до наказу № 252-РС від 02.07.2025 року командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України, ОСОБА_1 звільнено з військової служби за станом здоров'я (а.с. 34), та згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 229 від 15.07.2025 року позивача виключено з особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с. 35).
Згідно з Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 80/25/2653/В, дата прийняття рішення 01.07.2025 року, рішення № 80/25/2653/Р, причиною інвалідності ОСОБА_1 зазначено захворювання, одержані в період проходження військової служби. Дата повторного оцінювання 01.07.2026 року (а.с. 37-40).
З Витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, вбачається, що позивач з 22.04.2022 року по 22.06.2022 року отримував допомогу по безробіттю, а сума нарахованої йому заробітної плати в 2021 році склала 958 676,68 грн, в 2022 році -565 634,40 грн, в 2023 році - 523 892,17 грн, в 2024 році - 317 188,90 грн та у 2025 році - 160 215,86 грн (а.с. 43-46).
Також з наявних скріншотів із соціальної мережі вбачаються погрози позивачу за проукраїнську позицію (а.с. 24-26).
Відповідно до ч. 1ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина 4 статті 41 Конституції України).
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування немайнової шкоди.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 35).
Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
27.04.2014 року набув чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України. Цей закон прийнято, зокрема, виходячи з того, що відповідно до пунктів "а","b","c","d"та"g"статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 року застосування рф збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року та істотно порушило чинний на момент початку збройної агресії Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф від 31.05.1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року одним із наслідків збройної агресії рф проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги Резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Агресія проти України» A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022 року, якою визнається, що рф вчинила агресію проти України, порушивши базові норми ООН, і якою від рф вимагається припинити збройну агресію проти України, включаючи також деокупацію Криму та Донбасу, негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів, враховуючи проміжне рішення Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй від 16.03.2022 року, відповідно до якого на найвищому юридичному рівні констатовано факт вторгнення рф на територію України. Відзначено, що збройна агресія рф розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24.02.2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України.
Датою початку тимчасової окупації рф окремих територій України є 19.02.2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими рф з 20.02.2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими рф (у тому числі окупаційною адміністрацією рф), починаючи з 07.04.2014 року.
Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областяхз цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України (стаття 1 вказаного Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди рф.
24.02.2022 року рф здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення на території України з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Дана обставина не підлягає доказуванню згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Силові дії рф, що тривають з початку вторгнення рф до України 24.02.2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
За приписами ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» рф як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Згідно переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 року № 376 року, Луганський район тимчасово окуповано із 07.04.2014 року.
Сам факт збройної агресії рф проти України є причиною виникнення ситуації, за якої ОСОБА_1 поніс моральну шкоду та змушений відстоювати своє порушене відповідачем право в судовому порядку.
Здійснивши збройну агресію відносно України, рф порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф.
Зокрема, п.1 Будапештського меморандуму передбачено, що рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Наслідком саме збройної агресії рф відносно України є те, що на території України ведуться бойові дії та відбулася окупація частини території України.
Таким чином, рф є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме рф є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Згідно ч.2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом до рф в особі міністерства юстиції рф про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії рф на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом, оскільки рф вийшла за межі суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, тому що будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну, і суди України, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.
Таким чином, рф, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.
Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
Загальновідомим є той факт, що датою початку тимчасової окупації рф окремих територій України є 19.02.2014 року, а 24.02.2022 року рф здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року воєнного стану на всій території України, а тому вказані обставини не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Судом встановлено, що в результаті збройної агресії рф проти України та проживаючи в зоні проведення бойових дій, і з моменту окупації м. Луганська ОСОБА_1 зазнав моральних страждань у зв'язку з погрозами та втратою майна і звичайного ритму життя. Нанесена позивачу моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного стану та продовжує йому завдавати чималих моральних страждань, внаслідок негативного впливу наслідків військової агресії рф, саме через дії відповідача змушений був покинути власне житло та рідне місто, в якому народився та проживав, в якому проживали його рідні, друзі та знайомі, а відповідно були сформовані довготривалі сталі соціальні та родинні зв'язки, налагоджений побут.
Крім того, згідно з матеріалами справи, в період з 23.06.2022 року по 15.07.2025 року позивач був мобілізований та безпосередньо брав участь у бойових діях, які мали істотний вплив на його психічний, фізичний та моральний стан, оскільки він неодноразово був свідком загибелі та поранення своїх товаришів, особисто постійно піддавався ризику поранення та загибелі, був змушений використовувати зброю та зазнав інших порушень його конституційних прав, зокрема, гарантованого Конституцією України права на життя, адже, він постійно реально сприймав загрозу бути вбитим або пораненим, і отримав захворювання, пов'язане з виконанням ним обов'язків військової служби, та проходив лікування в закладах охорони здоров'я.
Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 ЦК України.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Водночас, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 своєї постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до п. 9 вищезазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
В пункті 10 зазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України вказано, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст.12та ст.81 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в п. 49 постанови від 01.09.2020 року у справі № 216/3521/16-ц зазначила, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 року).
Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти рф» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Беззаперечним є те, що у зв'язку зі збройною агресією рф проти України, позивач як громадянин України, безпосередньо брав участь в заходах, необхідних для забезпечення оборони України забезпечення безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, внаслідок чого отримав захворювання,пов'язане з виконанням ним обов'язків військової службита в подальшому був визнаний непридатним до військової служби. Також він був позбавлений звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України спричинив йому душевного болю, безпосередня участь в бойових діях мала істотний вплив на його психічний, фізичний та моральний стан.
Внаслідок збройної агресії рф позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у погіршенні стану здоров'я та морально-психологічного стану,
Позивач просив стягнути з рф в якості відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 965 000,00 євро або еквівалент 46 484 050,00 грн на день подання позову згідно з офіційним курсом НБУ.
Також ОСОБА_1 просив стягнути в якості компенсації завданої моральної шкоди в розмірі 35 000,00 євро, еквівалент 1 685 950,00 грн на день подання позову згідно з офіційним курсом НБУ, в зв'язку з тим, що він втратив житло, налагоджений побут, сталі довготривалі соціальні зв'язки, безпосередній зв'язок із рідною землею, друзями та через те, що змушений був покинути все, розпочинати життя в новому місці, налагоджувати новий побут та нові соціальні зв'язки, пристосовуватись до нових реалій, що вимушено виникли в житті. У зв'язку з цим, він змушений був вживати додаткових заходів для організації свого життя.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду позивачем доведено, що внаслідок саме збройної агресії рф проти України він відчуває фізичні болі та душевні страждання, що не дають йому можливості проживати повноцінним життям та життям, яким він проживав до збройної агресії та окупації м. Луганська та до отримання захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошову еквіваленті. Натомість спори зі схожими правовідносинами були предметом розгляду ЄСПЛ.
Зокрема, суд бере до увагу рішення ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (ІІ)» ((заява № 38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023), яким ЄСПЛ зобов'язав Росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році, зокрема, ЄСПЛ присудив 8 240 000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20000 євро на одну особу.
З урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин, характеру спричиненої йому моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що визначений позивачем розмір грошової компенсації моральної шкоди є непропорційним засадам справедливості та розумності.
Враховуючи характер душевних страждань, яких позивач зазнав у зв'язку зі збройною агресією рф проти України та, в першу чергу, з його безпосередньою участю в бойових діях, пов'язаною із ризиком для життя та здоров'я, приймаючи до уваги факт отримання захворювання, що пов'язано із захистом Батьківщини, суд, здійснюючи свою оцінку на основі справедливості, вважає розумним присудити позивачу в якості відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 65 000,00 євро, що на день звернення до суду із вказаним позовом еквівалентно 3 131 050,00 грн за офіційним курсом Національного Банку України.
Також, враховуючи доведений характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій відповідача в зв'язку з вимушеним переселенням через окупацію агресором території України, виходячи із засад розумності, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у заявленому ОСОБА_1 в цій частині розмірі в сумі 35 000,00 євро, еквівалент 1 685 950,00 грн на день подання позову згідно з офіційним курсом НБУ.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На переконання суду, відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 100 000,00 євро, еквівалент 4 817000,00 грн на день подання позову згідно з офіційним курсом НБУ, відповідатиме заподіяним позивачу фізичним і моральним стражданням і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 22 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора рф про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Зважаючи на те, що позивач згідно приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду цим позовом, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261,265, 273, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до держави російська федерація, в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди- задовольнити частково.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 100 000,00 (сто тисяч) євро, еквівалент 4 817 000,00 грн (чотири мільйони вісімсот сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) на день подання позову згідно з офіційним курсом НБУ.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації в дохід держави Україна судовий збір в розмірі 15 140,00 грн (п'ятнадцять тисяч сто сорок гривень 00 копійок).
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації, адреса: вул. Житня, 14/1, м. москва, російська федерація.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко