Справа №752/3420/25
Провадження №2/752/4227/25
18 листопада 2025 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Кордюкової Ж.І.,
за участю секретаря Дураєвої А.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_14. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Уп Медіа Плюс» про захист честі, гідності та стягнення моральної шкоди,-
Адвокат Лопушанський Ігор Богданович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Уп Медіа Плюс» про захист честі, гідності та стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 04.07.2018 ОСОБА_4 стало відомо про поширення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом розміщення на інтернет - ресурсах (власних сторінках):
ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_4 допису наступного змісту: «Дякую однопартійцю ОСОБА_2 за анатомічний розтин ницості. Яскравих персонажів ... ІНФОРМАЦІЯ_6».
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 на інтернет - ресурсах (власних сторінках):
ІНФОРМАЦІЯ_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_7 було розміщено допис наступного змісту: «... известный луганский провокатор ОСОБА_4 , до войны работавший на Партию регионов. Ныне он почему-то считается "военным экспертом", хотя к ВСУ не имеет никакого отношения и в АТО участия не принимал.... Так бы и довольствовался он ролью мелкого местечкового провокатора, если бы не война. Она, к сожалению, вынесла на всеукраинский уровень множество разнообразных проходимцев, которые на волне патриотического подъема объявили себя "военными экспертами" и "волонтерами", и теперь стараются всячески монетизировать этот социальный капитал.».
При вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації забезпечується баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Вказані дописи поширені відповідачами в мережі Інтернет, у соціальних мережах, та з використанням засобів масової інформації, тобто інформація доведена до відома невизначеного кола осіб і є поширеною.
Поширена інформація є недостовірною, оскільки не відповідає дійсності.
Також інформація, поширювана відповідачами щодо позивача, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення позивачем прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо і вимог чинного законодавства України, такою, що, порушує немайнові права позивача, та не є оціночним судженням, а обов'язок доказування її достовірності покладається на відповідачів.
В даній ситуації поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідачів до позивача, що в свою чергу впливає на зниження цінності особи позивача - приниження гідності. Поширена інформація є негативною для позивача, оскільки створює негативні наслідки у вигляді приниження позитивної соціальної оцінки в очах оточуючих, а також приниження суспільної оцінки його ділових і професійних якостей, здобутих протягом багатьох років, що порушує його честь.
Наведена у публікаціях інформація не відповідає дійсності, не підтверджена будь-якими доказами, а її поширення призвело до порушення особистих немайнових прав, зокрема, право на повагу до честі та гідності, недоторканість ділової репутації.
Позивачу було завдану моральну шкоду, яка полягає у приниженні честі, гідності, престижу та ділової репутації, яку позивач оцінює у 3 грн.
Попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які поніс позивач, складається з суми судового збору у розмірі 5450,40 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 30000 грн.
Просив:
визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_4 , інформацію поширену відповідачем 1 - ОСОБА_2 , шляхом розміщення ІНФОРМАЦІЯ_5 на інтернет-ресурсах (власних сторінках):
ІНФОРМАЦІЯ_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_7 ,
наступного змісту: «…известный луганский провокатор ОСОБА_4 , до войны работавший на Партию регионов. Ныне он почему-то считается "военным экспертом", хотя к ВСУ не имеет никакого отношения и в АТО участия не принимал.... Так бы и довольствовался он ролью мелкого местечкового провокатора, если бы не война. Она, к сожалению, вынесла на всеукраинский уровень множество разнообразных проходимцев, которые на волне патриотического подъема объявили себя "военными экспертами" и "волонтерами", и теперь стараются всячески монетизировать этот социальный капитал.», та зобов'язати ОСОБА_2 спростувати дану недостовірну інформацію;
визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_4 , інформацію поширену відповідачем 2 - ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) шляхом розміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет-ресурсах (власних сторінках):
ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_4 , наступного змісту: Дякую однопартійцю ОСОБА_2 за анатомічний розтин ницості. Яскравих персонажів ... ІНФОРМАЦІЯ_6 .... известный луганский провокатор ОСОБА_4 , до войны работавший на Партию регионов. Ныне он почему-то считается "военным экспертом", хотя к ВСУ не имеет никакого отношения и в АТО участия не принимал.... Так бы и довольствовался он ролью мелкого местечкового провокатора, если бы не война. Она, к сожалению, вынесла на всеукраинский уровень множество разнообразных проходимцев, которые на волне патриотического подъема объявили себя "военными экспертами" и "волонтерами", и теперь стараются всячески монетизировать этот социальный капитал», та зобов?язати ОСОБА_3 спростувати дану недостовірну інформацію;
стягнути солідарно в рівних частках по 1,50 грн. з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3 грн. моральної шкоди;
судові витрати покласти на відповідачів.
11.02.2025 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
01.05.2025 постановлено ухвалу про зміну порядку розгляду цивільної справи, призначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засідання з повідомлення (викликом) сторін.
06.11.2025 постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Відповідачі своїм правом на подачу відзиву не скористались.
Позивач підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник позивача підтримав заявлений позов частково, не підтримав позовні вимоги щодо солідарного стягнення моральної шкоди.
Інші учасники справі в судове засідання не з'явились.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті «Facebook» у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 було опубліковано допис, в якому зазначено (мова оригіналу): «… Решил посмотреть, что же это за «активисты», которые вдруг перед выборами срочно «озаботились» бывшими Министрами обороны (интересно, почему не действующим)? А там знакомые все лица - известный луганский провокатор ОСОБА_4 , до войны работавший на Партию регионов. Ныне он почему-то считается «военным экспертом», хотя к ВСУ не имеет никакого отношения, и в АТО участия не принимал. … Так бы и довольствовался он ролью мелкого местечкового провокатора, если бы не война. Она, к сожалению, вынесла на всеукраинский уровень множество разнообразных проходимцев, которые на волне патриотического подъёма объявили себя «военными экспертами» и «волонтерами», а теперь стараются всячески монетезировать этот социальный капитал.».
Під зазначеним дописом містяться коментарі користувачів.
ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті «Українська правда. Блоги.» у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 , опубліковано допис, в якому зазначено (мова оригіналу): «… Решил посмотреть, что же это за «активисты», которые вдруг перед выборами срочно «озаботились» бывшими Министрами обороны (интересно, почему не действующим)? А там знакомые все лица - известный луганский провокатор ОСОБА_4 , до войны работавший на Партию регионов. Ныне он почему-то считается «военным экспертом», хотя к ВСУ не имеет никакого отношения, и в АТО участия не принимал. … Так бы и довольствовался он ролью мелкого местечкового провокатора, если бы не война. Она, к сожалению, вынесла на всеукраинский уровень множество разнообразных проходимцев, которые на волне патриотического подъёма объявили себя «военными экспертами» и «волонтерами», а теперь стараются всячески монетезировать этот социальный капитал.».
ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Персональний сайт ОСОБА_3 » у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 , опубліковано допис, в якому зазначено: «Дякую однопартійцю ОСОБА_2 за анатомічний розтин ницості. Яскравих персонажів вивів на прес-конференцію ОСОБА_10 … ІНФОРМАЦІЯ_6 ».
Зазначена публікація не була доступною до перегляду станом на день розгляду справи.
ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Facebook» за посиланням у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 , користувачем ОСОБА_3 опубліковано допис, в якому зазначено: «Дякую однопартійцю ОСОБА_2 за анатомічний розтин ницості. Яскравих персонажів вивів на прес-конференцію ОСОБА_10 », шляхом репосту допису користувача « ОСОБА_2 » від ІНФОРМАЦІЯ_5, в якому зазначено (мова оригіналу): «… Решил посмотреть, что же это за «активисты», которые вдруг перед выборами срочно «озаботились» бывшими Министрами обороны (интересно, почему не действующим)? А там знакомые все лица - известный луганский провокатор ОСОБА_4 , до войны работавший на Партию регионов. Ныне он почему-то считается «военным экспертом», хотя к ВСУ не имеет никакого отношения, и в АТО участия не принимал. … Так бы и довольствовался он ролью мелкого местечкового провокатора, если бы не война. Она, к сожалению, вынесла на всеукраинский уровень множество разнообразных проходимцев, которые на волне патриотического подъёма объявили себя «военными экспертами» и «волонтерами», а теперь стараются всячески монетезировать этот социальный капитал. К самому ОСОБА_4 у меня вопросов нет. Печально другое - нынешняя власть пользуется его услугами, чтобы «мочить» своих оппонентов.».
Під зазначеним дописом містяться коментарі користувачів.
ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Twitter» за посиланням у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 , користувачем ОСОБА_3 було опубліковано допис, в якому зазначено: «Дякую однопартійцю ОСОБА_2 за анатомічний розтин ницості. Яскравих персонажів вивів на прес-конференцію ОСОБА_10 …ІНФОРМАЦІЯ_6 ».
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Частиною 1 ст. 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Книга друга ЦК України регулює особисті немайнові права фізичної особи. За загальними положеннями особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно (ст. 269 названого Кодексу).
Згідно зі ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
У ст. 270 ЦК України передбачено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.
За правилами ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
У рішенні ЄСПЛ від 22.10.2007 у справі «Ліндон, Очаковський, Лоуренс і Джулай проти Франції» і «Педерсен і Баадсгаард проти Данії» зазначено, що ...зрештою всі, хто реалізують свободу висловлювання, несуть обов'язки та відповідальність. За пунктом 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів пов'язана з «обов'язками та відповідальністю», які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення. Більше того, ці «обов'язки та відповідальність» мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення «прав інших осіб»
Відповідно до ч 2. ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.
Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.
Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
Відповідно до пункту 91 рішення ЄСПЛ Axel Springer AG v. Germany [GC], № 39954/08, від 07 лютого 2012 року, суд наголошує, що в той час як приватна особа, яка невідома спільноті, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, вказане не стосується до громадських діячів (див. Minelli v. Switzerland (dec.), no. 14991/02, 14 червня 2005, і Petrenco, § 55). Принципове розрізнення має бути застосоване між фактами публікації, здатними запровадити дискусію в демократичному суспільстві, пов'язану, наприклад з політиками при виконанні ними службових обов'язків і відомостями про приватне життя особи, яка не виконує таких обов'язків (див. Von Hannover, § 63, и Standard Verlags GmbH, § 47).
Статтею 11 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Частиною 2 ст. 29 Закону України «Про інформацію» встановлено, що суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Слід врахувати, що, відповідно до статті 275 ЦК України, захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права» власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу; веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об'єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов'язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009, позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.
Верховним Судом України, Верховним Судом щодо визначення належного відповідача у разі поширення інформації в мережі Інтернет сформовано сталу судову практику, у тому числі щодо фіксації (збір, надання) доказів, їх допустимість та достовірність, експертизи у сфері телекомунікаційних систем, дослідження змісту веб-сторінок, оцінки електронних доказів (копій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52 гс 21, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18).
Власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, зобов'язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірну інформацію про себе. Фізичні особи, які не є суб'єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом «в» цієї частини (частина одинадцята статті 52-1 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.
У частині четвертій статті 277 ЦК України передбачено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа під час виконання своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Відповідно до частини четвертої статті 277 ЦК України в разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи й не під час виконання посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона
Під час розгляду справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Верховний Суд у постанові від 29.08.2018 у справі № 761/29315/16-ц зробив висновок, що в разі поширення інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи й не під час виконання посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 203/3104/15-ц зробив висновок, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції. У разі коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.
У поданій заяві представник позивача зазначає, що інформація, поширювана щодо останнього, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення позивачем прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо і вимог чинного законодавства України та порушує немайнові права позивача.
Позивач просить суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_4 , інформацію поширену ОСОБА_2 , шляхом розміщення ІНФОРМАЦІЯ_5 на інтернет-ресурсах (власних сторінках): ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та інформацію поширену ОСОБА_3 на інтернет-ресурсах (власних сторінках): ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 , та зобов?язати їх спростувати дану недостовірну інформацію.
Суд зазначає, що належним відповідачем у справах слід вважати автора відповідного інформаційного матеріалу та власника веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Однак, у позовній заяві позивач не зазначив власників веб-сайтів ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_2, які створили технологічну можливість та умови для поширення відповідачами інформації про позивача, з використанням власного імені останнього.
Матеріали цивільної справи не містять доказів та інформації щодо того, що для уточнення зазначеної інформації, позивач або його представник зверталися з адвокатськими запитами до хостинг - провайдерів веб-сайтів ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_2 або до відповідних реєстрантів доменного імені «Персональний сайт ОСОБА_3» та «Українська права».
Позивач не був позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням про витребування відповідних доказів для підтвердження належності зазначених відповідачів, однак таким правом не скористався, а суд у відповідності до положень ст.ст. 13, 81 ЦПК України не збирає докази самостійно.
У даному випадку, з процесуальної точки зору, неможливо вважати відповідачів власниками вищезазначених веб-сайтів, адже докази для належного підтвердження власників веб-сайтів відсутні не у зв'язку із тим, що таких даних взагалі не існує, а у зв'язку із тим, що сторона позивача не вжила усіх необхідних дій для витребування таких доказів.
Також суд звертає, що позивачем не надано доказів, що відповідачі, пошируючи інформацію про позивача на веб-сайтах ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_2 були чи не були посадовими чи службовими особами відповідних власників зазначених веб-сайтів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 509/4966/17.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_4 , інформацію поширену ОСОБА_2 шляхом розміщення ІНФОРМАЦІЯ_5 на інтернет-ресурсі (власних сторінках) ІНФОРМАЦІЯ_7 , та інформацію поширену ОСОБА_3 на інтернет-ресурсі (власних сторінках): ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов?язати їх спростувати дану недостовірну інформацію задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про визнання недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_4 , інформацію поширену ОСОБА_2 , шляхом розміщення ІНФОРМАЦІЯ_5 на інтернет-ресурсах (власних сторінках): ІНФОРМАЦІЯ_6 , та інформацію поширену ОСОБА_3 на інтернет-ресурсах (власних сторінках): ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та зобов?язати їх спростувати дану недостовірну інформацію, суд зазначає наступне.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті «Facebook» за посиланням у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 було опубліковано допис, в якому зазначено (мова оригіналу): «… Решил посмотреть, что же это за «активисты», которые вдруг перед выборами срочно «озаботились» бывшими Министрами обороны (интересно, почему не действующим)? А там знакомые все лица - известный луганский провокатор ОСОБА_4 , до войны работавший на Партию регионов. Ныне он почему-то считается «военным экспертом», хотя к ВСУ не имеет никакого отношения, и в АТО участия не принимал. … Так бы и довольствовался он ролью мелкого местечкового провокатора, если бы не война. Она, к сожалению, вынесла на всеукраинский уровень множество разнообразных проходимцев, которые на волне патриотического подъёма объявили себя «военными экспертами» и «волонтерами», а теперь стараются всячески монетезировать этот социальный капитал.».
ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Facebook» за посиланням у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 було опубліковано допис, в якому зазначено: «Дякую однопартійцю ОСОБА_2 за анатомічний розтин ницості. Яскравих персонажів вивів на прес-конференцію ОСОБА_10 », шляхом репосту допису « ОСОБА_2 » від ІНФОРМАЦІЯ_5, в якому зазначено (мова оригіналу): «… Решил посмотреть, что же это за «активисты», которые вдруг перед выборами срочно «озаботились» бывшими Министрами обороны (интересно, почему не действующим)? А там знакомые все лица - известный луганский провокатор ОСОБА_4 , до войны работавший на Партию регионов. Ныне он почему-то считается «военным экспертом», хотя к ВСУ не имеет никакого отношения, и в АТО участия не принимал. … Так бы и довольствовался он ролью мелкого местечкового провокатора, если бы не война. Она, к сожалению, вынесла на всеукраинский уровень множество разнообразных проходимцев, которые на волне патриотического подъёма объявили себя «военными экспертами» и «волонтерами», а теперь стараются всячески монетезировать этот социальный капитал. К самому ОСОБА_4 у меня вопросов нет. Печально другое - нынешняя власть пользуется его услугами, чтобы «мочить» своих оппонентов.».
ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Twitter» за посиланням у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 було опубліковано допис: «Дякую однопартійцю ОСОБА_2 за анатомічний розтин ницості. Яскравих персонажів вивів на прес-конференцію ОСОБА_10 …ІНФОРМАЦІЯ_6 ».
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Оціночне судження, як стверджує практика Європейського суду з прав людини (справа «Лінгенс проти Австрії»), є висновком, отриманим в результаті інтелектуальної, логічної обробки і узагальнення фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними джерелами інформації.
Вимога щодо доведення правдивості оціночного судження є неможливою та порушує свободу вираження поглядів та думки. Люди мають право мати думки та висловлювати їх вільно з питань, які становлять їх інтерес, думки, які дехто чи навіть усі можуть вважати перебільшеними, обмеженими або упередженими, але думки, яких вони чесно дотримуються.
Європейський Суд у своїй судовій практиці дотримується підходу щодо захисту свободи вираження, вказуючи, що свобода висловлювати свої погляди є правом людини, визнаним у світі, мабуть, найбільш широко. Свобода слова визнається цінною, оскільки публічні обговорення є можливим інструментом досягнення суспільних цілей та вираження особистих поглядів саме по собі є людським благом - благом пошуку істини, досягнення справедливості, викриття негативних тенденцій у суспільстві і взаємовідносинах між людьми.
Вільне передавання почуттів, поглядів та ідей є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, так само, як і здатність людини сприймати заперечення, спонукання, заохочення через ідеї, висловлені іншими людьми, яка є також важливою для формування особистих переконань.
В § 188 рішення від 06 жовтня 2015 року «Карпюк та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства».
Тобто, з урахуванням викладеного вище аналізу фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Здійснення цих свобод,оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.
Суб'єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.
Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності, на відміну від перевірки дійсності фактів.
Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Суд зазначає, що хоча опублікована ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті «Facebook» ОСОБА_2 спірна інформація (мова оригіналу): «… Решил посмотреть, что же это за «активисты», которые вдруг перед выборами срочно «озаботились» бывшими Министрами обороны (интересно, почему не действующим)? А там знакомые все лица - известный луганский провокатор ОСОБА_4 , до войны работавший на Партию регионов. Ныне он почему-то считается «военным экспертом», хотя к ВСУ не имеет никакого отношения, и в АТО участия не принимал. … Так бы и довольствовался он ролью мелкого местечкового провокатора, если бы не война. Она, к сожалению, вынесла на всеукраинский уровень множество разнообразных проходимцев, которые на волне патриотического подъёма объявили себя «военными экспертами» и «волонтерами», а теперь стараются всячески монетезировать этот социальный капитал.» й містить елементи провокативного характеру, однак вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями автора.
Суд вважає, що позивачем не доведено, що вся поширена відповідачами інформація порушує особисті немайнові права позивача, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, або перешкоджає займатись будь-якою діяльністю, завдала шкоди його діловій репутації, або стала наслідком звільнення позивача із займаної посади, а оціночні судження спростуванню не підлягають.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №398/4136/15-ц зробив висновок, що відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки й поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 8 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - ні. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Верховний Суд у постанові від 04.07.2018 у справі №761/7795/17 зробив висновок, що доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачами та її недостовірності, має відбуватися в загальному порядку.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 758/14324/15-ц зазначив, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що суд першої інстанції, визнавши поширену інформацію недостовірною та зобов'язавши відповідачів її спростувати, не узяв до уваги відсутність достатнього балансу для необхідності втручання суду в процес реалізації особою права на свободу вираження поглядів. Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов'язана доводити їхню правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції.
Також суд звертає увагу, що відповідачем ОСОБА_3 поширення та оцінка спірної інформації була опублікована на його особистих сторінках на веб-сайтах «Facebook» та «Twitter» з посиланням на публікацію відповідного допису ОСОБА_2 на його особистій сторінці на веб-сайті «Facebook» та є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації, а не твердженням.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо вимог про солідарне стягнення в рівних частках по 1,50 грн. з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3 грн. моральної шкоди, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
За змістом ч. 6 ст. 1176 ЦК України вказана шкода відшкодовується на загальних підставах, що передбачає наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до у п. 5 зазначеної постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Так, відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих позивачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків, через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до частини першох статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
З огляду на викладене, враховуючи те, що вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від первісної вимоги, а суд не встановив порушень немайнових прав позивача шляхом розміщення відповідачами спірної інформації, то моральна шкода не підлягає відшкодуванню.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідачів не відшкодовуються, оскільки в задоволенні позову відмовлено.
Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 188, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Уп Медіа Плюс», місцезнаходження: м. Київ, вул. Жилянська, буд. 48,50А, код ЄДРПОУУ 44172411.
Рішення складено 18.11.2025.
Суддя Ж. І. Кордюкова