Справа № 709/2096/25
14 листопада 2025 року селище Чорнобай
Суддя Чорнобаївського районного суду Черкаської області Левченко В. В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту утримання дітей,
ОСОБА_1 (далі - заявник) звернувся до Чорнобаївського районного суду Черкаської області із заявою про встановлення факту утримання дітей.
В обґрунтування заяви зазначив, що 20 вересня 2016 року заявник уклав шлюб із ОСОБА_2 . Від даного шлюбу у нього є двоє малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 02 листопада 2023 року даний шлюб було розірвано. Рішенням Чорнобаївського районного суду від
13 листопада 2023 року стягнуто із заявника аліменти на утримання дітей. 15 жовтня 2024 року рішенням виконавчого комітету Іркліївської сільської ради затверджено висновок про спроби участі у вихованні дітей батька, що проживає окремо. 06 вересня 2024 року заявник уклав шлюб з ОСОБА_4 , у шлюбі народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Заявник зазначив, що йому стало відомо про відсутність відстрочки від мобілізації, яка була надана йому на підставі того, що у нього на утриманні перебуває 2-є рідних дітей і дитина від попереднього шлюбу колишньої дружини ОСОБА_2 . При спробі отримання відстрочки від мобілізвції через застосунок "Резерв+", йому прийшла відмова: "схоже у актових записах є некоректна інформація про батьків або шлюб, тому не вдається підтягнути відстрочку". Тому встановлення факту утримання трьох дітей віком до 18 років, має для заявника юридичне значення, оскільки породжує право на отримання відстрочки від мобілізації під час дії правового режиму воєнного стану відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону україни "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі
№ 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.
Заявник звертаючись до суду із заявою про встановлення факту утримання ним трьох дітей, зазначає, що встановлення даного факту необхідне йому для отримання відстрочки від мобілізації під час дії правового режиму воєнного стану, відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України.
Частиною першою ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст. 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою ст. 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст.ст. 150, 151 СК України.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, необхідні для виховання дитини.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Згідно зі ст. 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Так, ухилення від утримання дитини є самостійною підставою для стягнення аліментів за рішенням суду.
За таких обставин, із настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самосійного утримання дітей батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
ОСОБА_1 просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, але встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері цих дітей.
Із огляду на зазначене вбачається, що наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманні) дітей, та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Частиною першою ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Доведення факту одноосібного утримання дітей батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного утримання дітей одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків дітей, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дітей.
Отже, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право.
Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дітей одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з утримання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Аналогічна позиція викладена Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 та в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 20214 року в справі №344/18112/24.
Відповідно до ч. 4 ст.315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Із заяви про встановлення факту вбачається, що ОСОБА_1 має право на отримання відстрочки від мобілізації під час дії правового режиму воєнного стану відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону україни "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і йому необхідне рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні, між заявником та матір'ю дітей може виникнути спір про право щодо участі одного з батьків в утриманні дітей, саме по собі встановлення судом факту перебування на утриманні заявника дітей не породжує для нього юридичних наслідків, що мають значення для здійснення особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, а тому така заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки наявний спір про право, в зв'язку з чим у відкритті провадження слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись 258-261, 263, 268, 294, 315, 353 ЦПК України, суд
У відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту утримання дітей - відмовити.
Роз'яснити заявнику право на звернення до суду з позовною заявою в загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суд
Суддя В. В. Левченко