21 листопада 2025 р. Справа № 440/5189/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2025, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, м. Полтава, повний текст складено 17.06.25 по справі № 440/5189/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 21.12.2018 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4085 гривень 15 копійок щомісячно за період з 01.03.2018 по 21.12.2018 включно відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року N 1078 у частині розрахунку індексації як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, та здійснити виплату індексації різниці з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо незастосування при обрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.03.2018 по 21.12.2018 норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" у редакції від 15.12.2015 (далі - Порядок № 1078).
Переконував, що у період з 01.03.2018 (дата набрання законної сили постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начального складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова № 704), якою підвищено посадові оклади військовослужбовців, по 21.12.2018 відповідачем має бути нарахована та виплачена індексація - різниця грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 440/5189/25 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 21 грудня 2018 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити суми індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 21 грудня 2018 року включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 по справі № 440/5189/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що Постановою № 704 було затверджено новий порядок нарахування грошового забезпечення, що стало підставою збільшення розміру доходу військовослужбовців в цілому, у тому числі за рахунок збільшення посадових окладів, внаслідок чого обчислення індексу для проведення індексації необхідно здійснювати з квітня 2018 року. При цьому, порівняння підвищення грошового забезпечення із сумою індексації здійснюється в умовах березня 2018 року, тобто береться грошове забезпечення березня до підвищення посадових окладів та грошове забезпечення березня після підвищення посадових окладів з урахуванням усіх складових, які не мають разового характеру.
Оскільки розмір підвищення грошових доходів позивача у березні 2018 року (1051,64 грн) перевищив суму індексації, яка склалась у зазначеному місяці (422,88 грн), стверджував про відсутність підстав для нарахування позивачу індексації - різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2018, у зв'язку з чим, вважав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Також стверджував про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки грошове забезпечення позивач отримував в кінці кожного місяця, у зв'язку з чим, в момент отримання такої виплати мав дізнатися про порушення свої прав.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 , що по 21.12.2018 включно перебувала на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 16).
Наказом т.в.о. командира ВЧ НОМЕР_4 від 15.04.2019 № 72 (по стройовій частині) з 15.04.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення начальника станції фельд'єгерсько-поштового зв'язку майора ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 18.01.2019 № 12 у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с. 8).
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 27.02.2025 із вимогами здійснити нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 21.12.2018, яка не була задоволена відповідачем.
Вважаючи протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 21 грудня 2018 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки з 1 березня 2018 року набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, а грошовий дохід позивача у березні 2018 року підвищився на 413,24 грн, у зв'язку з чим, відповідно до приписів абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року, яка розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, дорівнювала 4049,91 грн (4463,15 грн - 413,24 грн), однак відповідачем не виплачена.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважав за необхідне зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити суми індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 21 грудня 2018 року включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням висновків суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити індексацію - різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4085,15 грн, суд першої інстанції виходив з помилковості здійснених позивачем обрахунків, з огляду на встановлені судом обставини щодо розмірів його грошового забезпечення за лютий-березень 2018 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).
У статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації Закону № 1282-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, який, відповідно до пункту 1 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
За визначенням, наведеним у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №120/6277/22, Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці. Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078), що було вище розглянуто судом апеляційної інстанції.
Водночас щодо фіксованої суми індексації, то Верховний Суд зазначає, що Закон № 1282-XII і Порядок № 1078 такого поняття не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте, постановою Уряду від 09.12.2015 № 1013 цей Додаток викладено у новій редакції і з 01.12.2015 у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 01.12.2015 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 15.03.2018 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Згідно з абзацом 6 пункту 5 Порядку № 1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Беручи до уваги, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу ОСОБА_1 , за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
З системного тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 слідує, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача суду належить вирішити питання, чи має ОСОБА_1 право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21 із подібними правовідносинами, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню під час апеляційного перегляду справи.
Тобто, з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) з 01.03.2018 має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Для вирішення питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 21.12.2018, розрахованої із застосуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, враховуючи висновки суду касаційної інстанції у вищевказаних постановах, необхідно встановити наступні обставини: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається, як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
За визначенням, наведеним у пункті 2 Порядку № 704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Так, з досліджених колегією суддів витягів з розрахунково-платіжних відомостей (а.с. 58-59) встановлено, що грошове забезпечення позивача склало:
- у лютому 2018 року - 12415,20 грн.
- у березні 2018 року - 12828,44.
Таким чином, дохід позивача у березні 2018 року підвищився на 413,24 грн (12828,44 грн - 12415,20 грн).
Визначаючи суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) необхідно встановити величину приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в березні 2018 року, яка з урахуванням положень Порядку №1078 та додатків до нього, а також даних з офіційного сайту Держстату України про індекс інфляції у 2008-2018 роках (за посиланням https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) розраховується наступним шляхом:
лютий 2008 року - 102,7% (індекс споживчих цін до попереднього місяця згідно даних Держстата) = 1,027; березень 2008 року - 103,8% = 1,038; квітень 2008 року - 103,1% - 1,031; травень 2008 року - 101,3% = 1,013; вересень 2008 року - 101,3% = 1,013 (розраховано за наростаючим підсумком - 100,8% (червень 2008) х 99,5% (липень 2008) X 99,9% (серпень 2008) х 101,1% (вересень 2008)); жовтень 2008 року - 101,7% = 1,017; листопад 2008 року - 101,5% = 1,015; грудень 2008 року - 102,1% = 1,021; січень 2009 року - 102,9% = 1,029; лютий 2009 року - 101,5% = 1,015; березень 2009 року - 101,4% = 1,014; травень 2009 року - 101,4% = 1,014 ( розраховано за наростаючим підсумком 100,9% (квітень 2009) х 100,5% (травень 2009); червень 2009 року - 101,1% = 1,011; жовтень 2009 року - 101,4% = 1,014 ( розраховано за наростаючим підсумком - 99,9% (липень 2009) х 99,8% (серпень 2009) х 100,8 (вересень 2009) х 100,9% (жовтень 2009); листопад 2009 року - 101.1% = 1,011; січень 2010 - 102,7% = 1,027 (розраховано за наростаючим підсумком = 100,9% (грудень 2009) х 101,8% (січень 2010); лютий 2010 року - 101.9% = 1,019; вересень 2010 - 103,5% = 1,035 ( розраховано за наростаючим підсумком - 100.9% (березень 2010) х 99,7% (квітень 2010) х 99,4% (травень 2010) х 99,6% (червень 2010) х 99,8% (липень 2010) х 101,2% (серпень 2010) х 102,9% (вересень 2010); грудень 2010 року - 101,6% = 1,016 ( 100,5% (жовтень 2010) х 100.3% (листопад 2010) х 100,8% (грудень 2010); березень 2011 року - 103,3%= 1,033 (101,0% (січень 2011) х 100,9% (лютий 2011) х 101,4% (березень 2011); квітень 2011 року - 101,3% = 1,013; червень 2011 року - 101,2% = 1,012 (100,8% (травень 2011) х 100,4% (червень 2011); березень 2014 року - 101,98% = 1,020 (98,7% (липень 2011) х 99,6% (серпень 2011) х 100,1% (вересень 2011) х 100,0% (жовтень 2011) х 100,1% (листопад 2011) х 100.2% (грудень 2011) х 100,2% (січень 2012) х 100,2% (лютий 2012) х 100,3% (березень 2012) х 100,0% (квітень 2012) х 99,7% (травень 2012) х 99,7% ( червень 2012) х 99,8% (липень 2012) х 99,7% (серпень 2012) х 100,
Шляхом множення вищевказаних показників (1,027 х 1,038 х 1,031 х 1,013 х 1,013 х 1,017 х 1,015 х 1.021 х 1,029 х 1,015 х 1,014 х 1,014 х 1,011 х 1,014 х 1,011 х 1,027 х 1.019 х 1,035 х 1,016 х 1,033 х 1,013 х 1,012 х 1,020 х 1,033 х 1.038 х 1.014 х 1,037 х 1,024 х 1,019 х 1,030 х 1,031 х 1,053 х 1,108 х 1.140 х 1.022 х 1,016 х 1,058 х 1.040 х 1,038 х 1.037 х 1.031 х 1,031 х 1,034 = 3,533) отримуємо наростаючий індекс споживчих цін - 353,3%.
Керуючись формулою розрахунку величини приросту індексу споживчих цін, наведеною у додатку 1 до Порядку № 1078, розраховуємо величину приросту індексу споживчих цін з січня 2008 року по березень 2018 року: 353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100% = 253,3%.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.
Отже, у березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величину приросту індексу споживчих цін та поділити на 100.
Керуючись вищенаведеними положеннями отримуємо суму можливої індексації у березні 2018 року: 1762,00 грн * 253,30%/ 100 = 4463,15 грн.
Оскільки у березні 2018 року сума на яку збільшилось грошове забезпечення позивача у березні 2018 року (413,24 грн ) порівняно з лютим 2018 року є меншою ніж 4463,15 грн, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання індексації - різниці за період з 01.03.2018 по 21.12.2018.
При цьому, сума індексації-різниці, що належить до виплати позивачу складає 4049,91 грн щомісячно (4463,15 грн - 413,24 грн). А відтак позивачу підлягала до виплати індексація - різниця за період з 01.03.2018 по 21.12.2018 у розмірі 35142,72 грн (4039,31 грн х 8 місяців + 2743,44 грн за 21 день грудня 2018 року).
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Однак, відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем.
Враховуючи, що під час апеляційного перегляду справи підтвердилось безпідставне незастосування відповідачем норм абзаців 4-6 пункту 5 Порядку № 1078 при вирішенні питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), колегія суддів вважає наявними підстави для визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 21 грудня 2018 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, що зумовлює задоволення позовних вимог в цій частині.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Враховуючи не оскарження позивачем обраного судом першої інстанції способу захисту порушених прав ОСОБА_1 , колегія суддів не вбачає підстав для його зміни.
З приводу доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належної працівнику заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів вважає застосовними до спірних правовідносин положення Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення указаного позивачем періоду нарахувань, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України. До того ж на військовослужбовців поширюється дія КЗпП України, у тому числі вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.
Така правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом при вирішенні подібних правовідносин, а саме, у постановах від 24 вересня 2020 року (справа №806/2883/17), від 11 липня 2019 року (справа №814/2789/16), від 01 грудня 2019 року (справа №823/726/16), від 13 січня 2020 року (справа №814/1007/16), від 29 вересня 2021 року (справа №160/8332/20).
Колегія суддів звертає увагу, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 16.04.2025, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
З огляду на вищенаведені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про не поширення дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX на спірні правовідносини, оскільки на час проходження служби позивачем та здійснення спірних виплат відповідачем (01.03.2018-21.12.2018), частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. А відтак, посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставними та підлягають відхиленню.
Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 по справі № 440/5189/25 в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій