Справа № 420/20142/25
21 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду у Львівської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності;
- скасувати рішення № 154950006367 від 14.05.2025 р. Головного управління Пенсійного фонду у Львівської області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду у Львівської області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 01.07.2000 р. по 30.03.2004 р.;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду у Львівської області призначити, нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 05.05.2025 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 05.05.2025 р. звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівської області від 14.05.2025 р. № 154950006367 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку із недостатнім страховим стажем. До страхового стажу не зараховано період проходження військової служби з 01.07.2020 р. по 30.03.2004 р. згідно військового квитка НОМЕР_1 , оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків. Позивач вважає відмову у зарахування до страхового стажу періоду військової служби з 01.07.2000 р. по 30.03.2004 р. згідно військового квитка НОМЕР_1 протиправною, так як вважає, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника. Крім того, позивач зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Отже, позивач вважає, що у відповідача не було законних підстав не зараховувати спірні періоди до його страхового стажу. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 26.06.2025 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
14.07.2025 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що за результатами розгляду заяви прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період проходження військової служби з 01.07.2020 р. по 30.03.2004 р. згідно військового квитка НОМЕР_1 , оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків. Страховий стаж позивача на дату звернення становить 06 років 05 місяців 05 днів, що є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності. З посиланням на норми Закону № 1058-IV вказує, що у випадку не сплати страхових внесків, період роботи не зараховується до страхового стажу. Персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 р. є обов'язковим. Тому для підтвердження страхового стажу, зокрема у період з 01.07.2020 р. по 30.03.2004 р. за записами військового квитка, підтверджується також відомостями з системи персоніфікованого обліку. Всі періоди роботи позивача, починаючи з 01.07.2000 р. зараховані згідно довідки Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), відповідно до сплати страхових внесків. Оскільки система персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України не містить даних про перерахування страхових внесків із сум доходів, виплачених на користь позивача за період проходження військової служби з 01.07.2020 р. по 30.03.2004 р., то спірний період не може бути зарахований до страхового стажу позивача. Вважає, що дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог відсутні.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 18.03.2025 р. № 10474/25/579/В
05.05.2025 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
За принципом екстериторіальності дана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівської області, за рішенням якого від 14.05.2025 р. № 154950006367 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку із недостатнім страховим стажем.
На наданими документами страховий стаж позивача на дату звернення становить 06 років 05 місяців 05 днів. До страхового стажу не зараховано період з 01.07.2020 р. по 30.03.2004 р. згідно військового квитка НОМЕР_1 , оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків.
Згідно із записами військового квитка НОМЕР_1 від 28.11.1996 р. позивач у період з 29.11.1996 р. по 30.03.2004 р. проходив військову службу у Збройних Силах України.
Зі змісту архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 23.05.2025 р., ОСОБА_2 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , зарахований до списків особового складу частини у званні прапорщик на посаді інструктора батальйону забезпечення навчального процесу з 18.06.1998 р. (наказ від 18.06.1998 р. № 146) та звільнений в запас й виключений із списків особового складу частини з 30.03.2004 р. (наказ від 09.02.2004 р. № 9-ПМ). В перевірних роздавальних відомостях на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.07.2020 р. по 30.03.2004 р. ОСОБА_1 не значиться / утримання страхових внесків не відображено.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії по інвалідності та не зарахування спірного стажу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Згідно ст.1 Закону №1788-XII, зокрема, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
За ст.30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Приписами ч.1 ст.32 № 1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Приписами ч.2,3 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, позивачу як особі, яка в 2025 році досягла віку в 47 років для призначення пенсії по інвалідності необхідно мати страховий стаж не менше 11 років.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається п.6 із Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС.
Судом встановлено, що згідно військового квитка НОМЕР_1 від 28.11.1996 р. та архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 23.05.2025 р., ОСОБА_2 проходив військову службу у період з 29.11.1996 р. по 30.03.2004 р.
Суд бере до уваги, що відповідач не заперечується факт проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України, а також не ставиться під сумнів достовірність записів військового квитка та архівної довідки. Разом з тим, відповідачем до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 30.03.2004 р., оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків.
Відповідно до ст.1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із ст.20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст.106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Крім того, п.1 ст.12 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що саме Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до цього Закону. Пенсійний фонд України забезпечує ведення Реєстру застрахованих осіб відповідно до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 р. № 8-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.04.2018 р. за № 476/31928 (далі - Положення).
Джерелом формування Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, дані якого використовуються при призначенні пенсії та всіх видів державної соціальної допомоги, є персоніфіковані відомості про застрахованих осіб, інформація про нарахування та сплату страхових внесків, що подаються страхувальниками та фізичними особами - підприємцями у складі звітності до органів Державної податкової служби України та за період 1998-2010 роки до органів Пенсійного фонду України. Відповідно до Положення відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником. У разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.
Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 р. у справі №144/669/17 дійшов висновку, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 01.07.2004 р. по 01.04.2005 р. не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
В подальшому цей правовий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 р. у справі № 535/1031/16-а, від 09.10.2020 р. у справі № 341/460/17, від 30.12.2021 р. у справі № 348/1249/17 та від 11.10.2023 р. по справі № 340/1454/21.
Суд наголошує, що право особи на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, є її конституційним правом, що гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України. Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ч.ч.1, 3 ст.46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Таким чином, відповідачем під час прийняття рішення від 14.05.2025 р. № 154950006367, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії по інвалідності, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії по інвалідності.
Отже, рішення від 14.05.2025 р. № 154950006367 є протиправними та таким, що підлягає скасуванню, а порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання Головного управління ПФУ у Львівській області зарахувати до страхового стажу позивача період проходження військової служби з 01.07.2000 р. по 30.03.2004 р.
При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду у Львівської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності, оскільки останні реалізовано шляхом прийняття оскаржуваного рішення, яке визнано судом протиправним та скасовано.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію по інвалідності, починаючи з 05.05.2025 р. , суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву позивача від 05.05.2025 р. про призначення пенсії по інвалідності та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат не поніс, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79000, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, буд.10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дії, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79000, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, буд.10, код ЄДРПОУ 13814885) від 14.05.2025 р. № 154950006367 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) в призначенні пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79000, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, буд.10, код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) до страхового стажу період проходження військової служби з 01.07.2000 р. по 30.03.2004 р. та повторно розглянути заяву від 05.05.2025 р. про призначення пенсії по інвалідності й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко