21 листопада 2025 року м. Київ справа №320/23425/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві(далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 262940008057 від 22.04.2024 року, щодо відмови ОСОБА_1 , у переведенні на пенсію за віком за нормами Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та перерахунку пенсії з урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 14.09.2023 року № 124;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести ОСОБА_1 , на пенсію за віком державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та перерахувати пенсію з урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 14.09.2023 року № 124 з дня звернення із заявою від 13.04.2024 року.
В позовній заяві позивач вказує, що після набуття права на отримання пенсії згідно із Законом України «Про державну службу» звернувся до відповідача із відповідною заявою про переведення на інший вид пенсії як державному службовцю, однак, йому було відмовлено у призначенні пенсії. Позивач наполягає на наявності у нього необхідного стажу здобутого в митних органах, просить оскаржувану відмову визнати протиправною та зобов'язати відповідача перевести на спірну пенсію.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву вказав про відсутність правових підстав для переведення позивача на пенсії за віком, згідно Закону України «Про державну службу».
Відповідач 2 письмового відзиву на позов не надав.
Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
13.04.2024 позивач звернувся до територіального управління ПФУ за місцем проживання із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ, який набув чинності 01.05.2016.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за принципом екстериторіальності його документи для призначення пенсії були направлені на розгляд до ГУ ПФУ у Чернігівській області.
ГУ ПФУ у Чернігівській області 22.04.2024 прийняло рішення № 262940008057 про відмову у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», так як відповідно до ст.25 Закону №3723 визначені категорії посад державних службовців, посади працівників державної митниці (які мають спеціальні звання) даною статтею не передбачені.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону № 1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Положеннями ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачений порядок переведення з одного виду пенсії, передбаченої саме цим Законом, на інший.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року визначалися Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За ст. 25 Закону № 3723-ХІІ основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Зазначеною нормою установлені категорії посад державних службовців та віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.
До 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01 травня 2016 року, відповідно до ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак, 01 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» №889-VIII, та згідно з частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
За приписами п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш, як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ та мають, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, вік і страховий стаж.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у рішенні від 04.04.2018 у справі №822/524/18 та у постановах від 26.06.2018 у справі № 676/4235/17, від 13.02.2019 у справі №822/524/18, від 10.04.2019 у справі №607/2474/17, від 02.04.2020 у справі №687/545/17, від 16.12.2021 у справі № 538/804/17.
При цьому, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Як встановлено та зазначено судом, позивач перебуває на пенсії за віком за Законом №1058-IV, звернувся до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію державного службовця за Законом № 889-VІІІ.
Однак, відповідач відмовив вказуючи на те, що позивач на час набрання чинності Законом № 889-VІІІ не перебував на посаді державної служби.
Суд зазначає, що на момент звернення до відповідача із заявою позивач досяг необхідного пенсійного віку - 62 роки.
Спеціальним законом, що визначає статус працівників митної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності є Митний кодекс України.
Стаття 156 Митного кодексу України 1991 року (набув чинності 1 січня 1992 року) передбачала, що працівник митного органу України є представником державного органу.
Стаття 154 Митного кодексу України 1991 року передбачала, що службовим особам митних органів України присвоюються персональні звання відповідно до займаних посад і стажу роботи.
Статтею 430 Митного кодексу України 2002 року (набув чинності 1 січня 2004 року) визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення.
Частиною 1 статті 569 Митного кодексу України 2012 року (набула чинності 1 червня 2012 року) встановлено, що працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.
Відповідно до статті 588 Митного кодексу України 2012 року, пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Частиною 2 статті 588 Митного кодексу України 2012 року визначено, що пенсійне забезпечення працівників органів доходів і зборів, які не є посадовими особами, здійснюється на підставах та у порядку, встановлених законом.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах установлених на той час законодавством.
Згідно з частиною 18 статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу» період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
До набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (до 1 травня 2016 року) посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби, визначалися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року №283 (далі - Порядок №283).
Згідно з пунктом 2 Порядку №283 (чинним до набрання законної сили Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10 грудня 2015 року) до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
3 наведених норм частини 18 статті 37 Закону №3723-ХІІ, Порядку №283 та Митного кодексу України вбачається, що перебування на посадах митної служби, які передбачають присвоєння спеціального звання, перебування на посадах керівних працівників і спеціалістів органів, зокрема, митного контролю зараховується до стажу державної служби, який відповідно дає право на отримання пенсії державного службовця.
Крім того, чинним пунктом 7 частини 2 статті 46 Закону №899-VIII передбачено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Згідно з чинним на час звернення із заявою пунктом 4 «Порядку обчислення стажу державної служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229, встановлено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Враховуючи вищезазначене, в даній справі також слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283, чинним до 01 травня 2016 року, тобто, у період проходження позивачем служби (далі - Порядок №283).
Відповідно до п. 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед інших, на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах зараховується до стажу державної служби, який дає право на набуття пенсії державного службовця згідно чинної ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 822/524/18 та постанові Верховного Суду від 10.07.2018 справа № 591/6970/16-а.
Згідно пункту 4 Порядку №283, документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Суд зазначає, що згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 та записів у ній, вбачається, що позивач працював на різних посадах в органах митної служби, а тому суд вважає, що період роботи (служби) позивача в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Відтак, позивачем дотримано всі умови, які визначені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, пунктом 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII для переходу на пенсію державного службовця за Законом № 889-VIII.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення (ч. 3 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Таким чином, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмови відповідача у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV на пенсію за віком відповідно п. 12 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 889-VIII.
Суд зазначає, що в цій справі відсутні дискреційні повноваження відповідача щодо переведення позивача на спірний вид пенсії, оскільки судом встановлено порушення відповідачем норм діючого законодавства під час отримання заяви позивача та перевірки доданих до неї документів, з'ясування стажу роботи згідно записів трудової книжки, перевірки отримання ним відповідного звання ІІ рангу, що є обов'язком пенсійного органу.
Рішення за наслідками отриманої заяви та документів має бути прийнято на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію, що визначено затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 25.11.2005 № 22-1 Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тому, встановивши такі порушення суд не вбачає підстав для зобов'язання пенсійного органу повторно перевіряти надані позивачем при первинному зверненні документів.
Також з метою відновлення порушеного права позивача, враховуючи вищезгадане положення ч. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", необхідним є зобов'язання відповідача перевести позивача на спірний вид пенсії за заявою - з 13.04.2024.
Щодо обраного способу захисту, суд зазначає таке.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Разом з цим, ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань.
Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, яке й прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 2422,40 грн, тобто пропорційно задоволеним вимогам, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 262940008057 від 22.04.2024 року, щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком за нормами Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та перерахунку пенсії з урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 14.09.2023 року № 124.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та перерахувати пенсію з урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 14.09.2023 року № 124 з дня звернення із заявою від 13.04.2024 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Чернігівській області (код ЄДРПОУ: 21390940, 14005, м. Чернігів, вул. П'ятницька, буд. 83-а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати с удового збору в розмірі 2 422, 40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.