21 листопада 2025 року м. Київ справа №320/51868/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період її роботи з 01.12.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 31.08.2003 та здійснити з 23.05.2024 перерахунок основної та додаткової пенсії як особі потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи (2 категорія) в розмірі 30 % мінімальної заробітної плати.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 2), з 25.03.2024 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримає пенсію за віком призначену зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір якої обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Проте при визначенні розміру пенсії позивача відповідачем протиправно не враховано весь період її страхового стажу та заробітної плани, що вплинуло на розмір пенсії.
Зокрема, відповідач не зараховує до трудового стажу позивача період її роботи з 01.12.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 31.08.2003.
Крім того, відповідач на звернення позивача відмовляється здійснити з 23.05.2024 перерахунок основної та додаткової пенсії як особі потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи (2 категорія) в розмірі 30 % мінімальної заробітної плати.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Стверджує, що ГУ ПФУ в м. Києві діяло у відповідності до чинного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 .
Позивач має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 2), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 26.06.2010., виданим Київською міською державною адміністрацією.
З 25.03.2024 позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримає пенсію за віком призначену зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, розмір якої обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.
Однак як зазначає позивач, при визначенні розміру його пенсії відповідачем протиправно не враховано весь період її страхового стажу та заробітної плани, що вплинуло на розмір пенсії. Зокрема, відповідач не зараховує до трудового стажу позивача період роботи з 01.12.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 31.08.2003.
На звернення позивача від 30.04.2024 та від 23.05.2024 відповідачем були надані відповіді від 23.05.2024 № 21228-19588/Ч-02/8-2600/24 та від 13.06.2024 № 24350-23271/Ч-02/8-2600/24, в яких містяться періоди трудового стажу позивача, які враховані при розрахунку пенсії. Зокрема, пенсія позивача призначена з урахуванням наступних періодів його трудової діяльності: 01.09.1991 - 30.06.1996; 17.09.1996 - 30.06.2000; 01.07.2000 - 31.03.2002; 01.04.2002 - 30.04.2002; 01.05.2002 - 30.09.2002; 01.10.2002 - 13.10.2002; 01.11.2002 - 30.11.2002; 01.02.2003 - 16.02.2003; 01.09.2003 - 23.09.2003; 01.10.2003 - 31.12.2003; 01.01.2004 - 30.08.2004; 04.08.2004 - 29.12.2006; 02.01.2007 - 31.12.2009; 01.01.2010 - 31.03.2015; 05.05.2015 - 30.09.2016; 03.10.2016 - 31.01.2017; 01.02.2017 - 30.03.2018; 02.04.2018 - 31.05.2021; 01.07.2021 - 28.02.2022; 26.07.2022 - 31.12.2023; 01.01.2024 - 29.02.2024. Зазначено, що страховий стаж обчислено на підставі наданих позивачем документів та за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. За інший період сплата внесків відсутня.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у не зарахуванні до трудового стажу позивача період роботи з 01.12.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 31.08.2003, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Так, спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV) та Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи евакуйовані з 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році - 10 років
Згідно із статтею 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як вбачається матеріалів справи предметом спору у даному випадку є неврахуванням відповідачем до загального трудового стажу позивача період роботи з 01.12.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 31.08.2003, оскільки на думку відповідача за вказані періоди відсутня сплата страхових внесків.
Згідно листів відповідача від 23.05.2024 № 21228-19588/Ч-02/8-2600/24 та від 13.06.2024 № 24350-23271/Ч-02/8-2600/24 позивачу за вказані періоди враховано до трудового стажу наступні періоди:
01.11.2002 - 30.11.2002;
01.02.2003 - 16.02.2003;
01.09.2003 - 23.09.2003.
В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія трудової книжки позивача НОМЕР_3 від 17.09.1996.
Згідно запису з трудової книжки позивача під № 8 - 01.02.2002 позивача призначено в порядку переводу на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу документальних перевірок галузей економіки управління податкового аудиту та валютного контролю Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (наказ № 11-о від 01.01.2002).
Згідно запису з трудової книжки позивача під № 9 - 03.11.2023 позивачу присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби 2 рангу» (наказ № 512-о від 21.10.2003).
Згідно запису з трудової книжки позивача під № 10 - 03.08.2004 позивача звільнено з займаної посади за власним бажанням (наказ № 224-о від 03.08.2004, печатка ДПІ, підпис відповідальної особи).
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Аналіз встановлених обставин справи та наведених вище норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу період роботи позивача з 01.12.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 31.08.2003. Даний період підтверджується записами в трудовій книжці, а тому має бути врахований при обчисленні коефіцієнту стажу.
В силу статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
У даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийняття спірного рішення, яким позивачу не зараховано до трудового стажу періоди роботи з 01.12.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 31.08.2003 в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м. Києва, який там працював безперервно у період з 01.02.2002 по 03.08.2004.
За наведених обставин позовній вимоги в частині зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 01.12.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 31.08.2003 підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача в частині здійснення з 23.05.2024 перерахунок основної та додаткової пенсії як особі потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи (2 категорія) в розмірі 30 % мінімальної заробітної плати, суд зазначає наступне.
З наявних в матеріалах справи листів-відповідей від 23.05.2024 № 21228-19588/Ч-02/8-2600/24 та від 13.06.2024 № 24350-23271/Ч-02/8-2600/24 вбачається, що ГУ ПФУ в м. Києві не відмовляє позивачу у перерахунку основної та додаткової пенсії як особі потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи (2 категорія) в розмірі 30 % мінімальної заробітної плати.
Відповідних доказів позивачем також до матеріалів справи не подано.
Тобто, відсутнє як таке порушене право позивача з боку відповідача.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
У пункті 8 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
Таким чином позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Щодо інших доводів сторін то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.
Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до страхового стажу період роботи з 01.12.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 31.08.2003.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.