21 листопада 2025 року Справа № 280/6949/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, м.Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд. 9; код ЄДРПОУ 21782461),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012),
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо відмови ОСОБА_2 в зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи з 01.11.1993 по 17.02.1999;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 період його роботи з 01.11.1993 по 17.02.1999, у зв'язку з чим перерахувати розмір його пенсію по інвалідності з часу її призначення.
Позовна заява та додатки до неї сформовані з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Вельможко А.І., яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 06.08.2025 серія АР №1256861.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що з 19.11.2024 позивач перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області) та отримує пенсію по інвалідності. При призначенні пенсії позивачу до страхового стажу позивача не було включено період її роботи з 01.11.1993 по 17.02.1999, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач не погоджується з цим та вважає, що оскільки спірні періоди стажу позивачем було набуто у період дії Угод, вони мають враховуватись пенсійним органом при призначенні позивачу пенсії. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 13.08.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 22.09.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ГУ ПФУ в Запорізькій області; витребувано від ГУ ПФУ в Запорізькій області докази по справі.
07.10.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 23.12.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Вказана заява опрацьовувалася за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів ГУ ПФУ в Луганській області. До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 01.11.1993 по 17.02.1999. За записами трудової книжки позивача в період роботи з 01.11.1993 по 17.02.1999 працював у Акціонерному товаристві «Ноябрьськие електрические сети», яке розташовано в Тюменській області Ямало - Ненецького автономного округу Російської Федерації. Питання призначення пенсій громадянам, які проживали/працювали на території держав учасниць Співдружності незалежних держав було врегульовано Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода). З 01 січня 2023 року Російською Федерацією припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди, міжнародний договір припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Вважає, що відповідач у своїй діяльності діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, жодних прав позивача не порушував. Просить у задоволенні позову відмовити
08.10.2025 третя особа надала витребувані докази та пояснення, в яких заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 23.12.2024 року ОСОБА_1 , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за по інвалідності. За матеріалами електронної пенсійної справи, позивач з 19.11.2024 отримує пенсію по інвалідності (3 група, загальне захворювання), призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). З 19.06.2023 Україна припинила участь в наведеній Угоді відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення». Відтак, принципи та засади пенсійного забезпечення, що раніше передбачалися вказаною Угодою для осіб, які набули певні періоди страхового стажу на територіях держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав та бажають призначити пенсію у одній із таких держав є нечинними. 23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12. 2022 № 2783-ІХ. Отже з 23 грудня 2022 року дія Конвенції про правову допомогу у правовідносинах з Російською Федерацією не застосовується. Отже, для зарахування спірних періодів роботи на території Російської Федерації з 01.01.1992 немає правових підстав, оскільки з 19.06.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Враховуючи вищевикладене, вважає, що відповідачем правомірно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії даного виду пенсії. Просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23.12.2024 звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі-Порядок 22-1), з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Заява позивача від 23.12.2025 про призначення пенсії по інвалідності в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Луганській області.
З 19.11.2024 позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до статті 32 Закону №1058-IV.
До матеріалів справи надано рішення 084050020450 від 25.02.2025 про перерахунок пенсії, з якого вбачається, що страховий стаж позивача розраховано в розмірі 38 років 8 місяців 22 дні, при цьому, спірний період з 01.11.1993 по 17.02.1999 до розрахунку страхового стажу не включено.
На відповідне звернення представника позивача, ГУ ПФУ в Запорізькій області листом від 11.07.2025 №0800-0204-8/69330 повідомило, що з 01.01.2023 Російська Федерація в односторонньому порядку припинила учать в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховується період роботи на території РСФСР по 31.12.1991 року.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.11.1993 по 17.02.1999 при призначенні пенсії по інвалідності, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 1 статті 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), який був чинним у період трудової діяльності позивача, що є спірним, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. (Угода припинила дію для України 19 червня 2023 року), зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація.
При цьому метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Так, відповідно до ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно зі ст. 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності даною Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі № 174/421/17(2-а/174/64/2017), від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20, від 06.11.2023 у справі № 560/764/21, від 14.08.2025 у справі №300/2075/23 тощо.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності даною Угодою, до часу припинення дії даної Угоди.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі - Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м.Москві.
Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Постанови №1328 підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання нею чинності.
Незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
Отже, загальним правилом припинення участі України в Угоді не є підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу, який враховується для призначення пенсії, періодів роботи на території інших держав - учасниць Угоди, якщо відповідний страховий стаж набутий в період чинності Угоди для України та до прийняття відповідних нормативних актів.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22.
Окрім цього, Верховним Судом у справі №620/3530/22 було сформовано наступний висновок: «… відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки».
Вказаний висновок підтримано в постанові Верховного Суду від 30.10.2025 у справі №300/6020/23.
Враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.11.1993 по 17.02.1999 на території російської федерації з підстав припинення дії міжнародної Угоди у галузі пенсійного забезпечення.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Враховуючи наведене, належним та ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.11.1993 по 17.02.1999, у зв'язку з чим здійснити перерахунок пенсії по інвалідності позивачу пенсію по інвалідності з дати призначення, тобто з 19.11.2024.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Інші доводи і аргументи сторін, викладені в заявах по суті справи, не впливають на оцінку спірних правовідносин судом з огляду на наявну правову позицію Верховного Суду, яка враховується судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн, інших судових витрат не заявлено.
З урахуванням положень статті 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 968,96 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 77, 132, 139, 143, 241- 246, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 при призначенні пенсії по інвалідності періоду роботи з 01.11.1993 по 17.02.1999 згідно з записами його трудової книжки серії НОМЕР_2 від 28.07.1986.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.1993 по 17.02.1999 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 28.07.1986, у зв'язку із чим здійснити перерахунок пенсії по інвалідності, призначеної ОСОБА_1 , з 19.11.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, місцезнаходження: 93404, м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд. 9; код ЄДРПОУ 21782461.
Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158Б; код ЄДРПОУ 20490012.
Повне судове рішення складено 21.11.2025.
Суддя М.О. Семененко