21 листопада 2025 рокуСправа №160/8780/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43; ЄДРПОУ 21108013), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
25.03.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 12.03.2025 року за №056650011160 про відмову у призначенні пенсії відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за №1058-IV ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , від 05.03.2025 року про призначення пенсії відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за №1058-IV відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за №1058-IV та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за №1058-IV відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за №1058-IV з 04.03.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 05.03.2025, досягнувши пенсійного віку звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до п.3 ч.3 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте за принципом екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 12.03.2025 №056650011160 відмовлено у призначенні пенсії. Вказує, що є матір'ю ОСОБА_2 , яка є інвалідом з дитинства. Зазначене підтверджується пенсійним посвідченням на ім'я позивача, яке було видано 07.10.2000 терміном дії по 31.10.2005 (з 4-річного до 9-річного віку дитини). В подальшому ОСОБА_2 після досягнення 16-річного віку було встановлено 3 групу інвалідності до 31.03.2018, що підтверджується відомостями Пенсійного фонду України. Згідно з вказаних відомостей, донька позивачки отримувала соціальну пенсію як дитина-інвалід та інвалід з дитинства. Вказане підтверджується також копіями медичних висновків від 04.10.2000, від 13.10.2005 та від 16.09.2020 на дитину-інваліда. Зазначені документи відповідачі відмовилися приймати. Інших документів для підтвердження інвалідності доньки позивач не може надати у зв'язку з тим, що через активні бойові дії на території Покровського району Донецької області через військову агресію російської федерації неможливо зробити копії з архівної паперової справи ОСОБА_1 , а відомості в базі 1441 АСОПД-КОМТЕХ не знайдені.
Позивач вважає, що оскільки досягла пенсійного віку, є матір'ю інваліда з дитинства, має право на отримання пенсію за віком, як матері інваліда з дитинства.
Ухвалою суду від 31.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
Однак, відповідачі правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися. Обґрунтувань неможливості подання відзиву у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на подання відзиву надано не було.
За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 21.11.2025.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою згідно довідки від 20.05.2024 №1210-5003292419 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 05.03.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства.
Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 12.03.2025 №056650011160 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії з підстави відсутності висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.03.2025 №0400-010219-8/51962 вказане рішення направлено ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94) (стаття 17 Закону України Про пенсійне забезпечення).
Згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Слід зазначити, що визначення терміну «осіб з інвалідністю з дитинства» не міститься ні в Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».
Зі змісту п.14 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317, вбачається, що причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
В п.26 Положення №1317 визначено, що причиною інвалідності є інвалідність з дитинства.
Відповідно до п.п.5 п.2.1 Постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документи, які засвідчують особливий статус особи - це документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону).
Відповідно до п.2.18 Порядку №22-1, визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Таким чином, з наведених норм права вбачається, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність дитини інваліда з дитинства повинна настати саме до 6 років, також не передбачена вимога для призначення пенсії, як обов'язковість визнання дитини інвалідом до 6-ти річного віку. В законі визначена лише вимога про виховання такої дитини до шести років.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2018 року у справі № 501/2838/16-а (провадження №К/9901/23238/18), у постанові від 14.02.2019 року у справі №216/2437/16-а (провадження №К/9901/20559/18).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 досягла 50 річного віку, має загальний страховий стаж роботи 31 рік 06 місяців 10 днів, що не заперечується відповідачем, є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 25.03.1996.
Згідно медичного висновку від 04.10.2000 №867, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має захворювання - уроджений вивих обох стегон (виявлений у 2000 році), не лікований, зі значним порушенням функції тазостегнових суглобів. Заключення: наявне захворювання відповідає розділу II пункту 6/3 списку медичних показань та порядку видачі медичних висновків дітям-інвалідам з дитинства віком до 16 років, затвердженого наказом МОЗ України від 05.12.1991 №175. Висновок дійсний до 31.10.2005.
Згідно медичного висновку №1139 на дитину-інваліда віком до 18 років ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має захворювання- уроджений вивих обох стегон. Висновок: існуюче захворювання та паталогічний стан відповідають розділу II пункту 2 підпункту 2.25Я65 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, затвердженому наказом МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 №454/471/516. Висновок дійсний до 01.10.2010.
Згідно медичного заключення від 16.09.2010 на дитину-інваліда віком до 18 років ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має захворювання- уроджений вивих обох стегон. Заключення: наявне захворювання та паталогічний стан відповідають розділу VI пункту 2 підпункту 2.25 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, затвердженого наказом МОЗ України від 08.11.2001 №454/47/516. Висновок дійсний до 05.02.2014.
Згідно форми індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда, що видається лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів від 26.08.2009, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має захворювання - уроджений вивих обох стегон.
Згідно роздруківки ППВП ПФУ, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має третю групу інвалідності, інвалід з дитинства. Дата встановлення інвалідності 05.02.2014.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діагноз встановлено у 4-річному віці.
Тобто, вказані документи підтверджують той факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю з дитинства.
Отже, позивачем набуто право на призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи, що позивачем було надано належні та допустимі докази, якими підтверджується, що її донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за медичними показаннями визнана особою з інвалідністю з дитинства, позивачка досягла 50-річного віку та має достатній страховий стаж для призначення дострокової пенсії, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 12.03.2025 №056650011160 про відмову у призначенні пенсії, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії з підстави відсутності висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи, що права позивача порушено саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області рішенням, яке визнано протиправним, суд вважає необхідним з метою ефективного захисту прав позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , як матері особи з інвалідністю із дитинства, пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дня звернення з заявою з 05.03.2025.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За частинами 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43; ЄДРПОУ 21108013), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 12.03.2025 року за №056650011160 про відмову у призначенні пенсії відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за №1058-IV ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за №1058-IV відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за №1058-IV з 05.03.2025 року.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43; ЄДРПОУ 21108013) понесені витрати з оплати судового збору в сумі 908, 40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 21.11.2025.
Суддя О.В. Царікова