Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/4678/25
Номер провадження2/711/2252/25
11 листопада 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі головуючого судді Демчика Р.В., секретаря судового засідання Бутовської Д.О., за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача Лінніка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліннік Микола Сергійович до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням за місцем реєстрації,-
встановив:
ОСОБА_1 , діючи в інтересах свого представника адвоката Лінніка М.С, звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням за місцем реєстрації.
Позов обгрунтовує тим, що вона є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 . В квартирі окрім неї зареєстровані її рідна донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з неповнолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також в квартирі зареєстрований її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який фактично в 2011 році залишив за власним бажанням місце реєстрації та виїхав на постійне проживання в Вінницьку область, де фактично проживає в АДРЕСА_2 без реєстрації.
Добровільно знятися з реєстрації проживанням в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не бажає. Позивачка не веде з відповідачем спільного господарства, їх сім'я фактично розпалась ще в 2011 році.
На запит адвоката за місцем проживання в с. Удич Гайсинського району Вінницької області ОСОБА_2 підтвердив факт залишення ним квартири АДРЕСА_1 в 2011 році та вказав, що він зніметься з реєстрації тільки після реєстрації факту припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 , хоч дані правовідносини і не пов'язані між собою.
Таким чином ОСОБА_2 не проживає в житловому приміщенні квартири АДРЕСА_1 понад чотирнадцять років без поважних причин, що він сам фактично визнає в своєму поясненні, яке він надав 15.04.2025 року на запит адвоката, яке засвідчене старостою Удицького старостинського округу №9 Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.
Даний факт підтверджується також актом опитування сусідів від 06.05.2025 року, згідно якого також підтверджено факт відсутності безпідставно за місцем реєестрації ОСОБА_2 з 2011 року по даний час.
Отже відповідач ОСОБА_2 являється тільки зареєстрованим, але фактично не проживає у вище вказаній квартирі більше року, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі не має і взагалі квартирою він не цікавиться та втратив з нею бідь-який зв'язок.
Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивачка, ні інші члени сім'ї відповідачу не чинили, залишив він квартиру за власним бажанням і вона його не цікавить на протязі досить тривалого часу.
Факт реєстрації в вище вказаній квартирі відповідача порушує право позивачки ОСОБА_1 на вільне розпорядження і користування майном, вона позбавлена можливості оформити субсидію, вирішити питання з приватизацією квартири на проживаючих осіб. Сам же ОСОБА_2 фактично виїхав на постійне проживання до іншого населеного пункту і навіть не має наміру повертатися в м. Черкаси.
Просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.06.2025 року відкрите спрощене позовне провадження у справі.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх повністю.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про дату. час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності.
Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, заслухавши доводи позивача, яка не заперечувала проти розгляду справи у заочному порядку, постановив розглянути справу заочно, згідно із статтями 223 та 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Судом встановлено, що 30.08.1974 року ОСОБА_6 (матері позивачки) був виданий ордер №2323 на право зайняття квартири з 3 кімнат і 1 кухні по АДРЕСА_3 . Склад сім'ї: ОСОБА_7 -чоловік, ОСОБА_8 - дочка, ОСОБА_9 - син.
Як вбачається з копії паспорта позивача, 25.04.1991 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 , після чого змінила прізвище на ОСОБА_10 .
Рішенням Придніпровського райнарсуда м. Черкаси від 15.04.1992 року виділено ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_11 в користування кімнату площею 17,3 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 , а в користування ОСОБА_7 та ОСОБА_9 кімнати, площею 17.1 кв.м. і 10,5 кв.м. Всі підсобні приміщення залишені в загальному користуванні.
Як вбачається з свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.05.2022 року, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 є його сестра ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з: 29/50 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Як вбачається з листа Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради від 30.05.2025 року, зареєстрованим місце проживання ОСОБА_2 з 03.03.1993 року є АДРЕСА_3 .
За змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім'ї наймача в установленому законом порядку.
Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Відповідно до статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем.
Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло (04 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 520/7767/19, провадження № 61-3153св22 (ЄДРСРУ № 114187334).
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.
Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17.
У постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно враховувати причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
З акту опитування сусідів від 06.05.2025 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , але не проживає за вказаною адресою з січня 2011 року.
З листа Теплицької селищної ради Гайсинського районну Вінницької області від 14.04.2025 року вбачається, що згідно погосподарського обліку сіл Удич та Червоний Кут Удицького старостинського округу №9 Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області на території громади за адресою: АДРЕСА_2 проживає без реєстрації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На території громади проживає з січня 2011 року.
В особистих пояснення відповідача від 15.04.2025 року, які були направлені на адресу представника позивача адвоката Лінніка М.С., ОСОБА_2 зазначив, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . На даний час проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 2011 року. Причиною не проживання за місцем реєстрації були постійні сімейні скандали та не бажання дружини спільно проживати за даною адресою В той час категорично відмовлялася розлучатися. На підставі викладеного зазначає, що наступна згода на зняття з реєстрації за адресою АДРЕСА_3 буде ним наданий ОСОБА_1 тільки після отримання ним свідоцтва про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_1 .
Справжність підпису ОСОБА_2 в поясненні засвідчений 14.10.2025 року ОСОБА_12 старостою Удицького старостинського округу №9 Теплицької селищної ради Гайсинського районну Вінницької області.
Жодних доказів, які б підтверджували, що відповідач цікавиться житловою площею, сплачує комунальні послуги та намагається вселитися у спірну квартиру, суду не надано.
Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що наявність реєстрації відповідача у квартирі тягне для позивача додаткові витрати з оплати комунальних послуг. При цьому, позивач є пенсіонеркою та інвалідом 2 групи, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.04.2002 року.
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - підлягають задоволенню, оскільки як встановлено судом відповідач більше одного року у спірній квартирі не проживає, за комунальні послуги не сплачує, не несе інших витрат по утриманню житла, а отже є підстави для визнання відповідача такою, що втратила право користування житлом.
Оскільки позивач є інвалідом 2 групи та звільнена від сплати судового збору при подачі позовної заяви, його у відповідності до ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь держави в сумі 1211,20 грн.
На підставі наведеного, ст.ст. 71,72 ЖК України, керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 263, 264, 265, 273, 280-282 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліннік Микола Сергійович до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням за місцем реєстрації - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1211,20 грн. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий: Р. В. Демчик