Справа № 697/2948/25
Провадження № 1-кп/697/250/2025
17 листопада 2025 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників справи кримінальне провадження № 12025255340000181 від 03.11.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Ольгине, Високопільського району, Херсонської області, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, з середньою спеціальною освітою, не працюючої, одруженої, маючої на утриманні двох неповнолітніх дітей, особою з інвалідністю не являється, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, -
ОСОБА_3 , 01.11.2025 близько 08 год. 00 хв., перебуваючи в будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час сварки із матір'ю свого чоловіка ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , з метою завдання фізичного болю останній, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, підійшла до потерпілої та, перебуваючи перед ОСОБА_3 , нанесла їй один удар долонею правої руки в область обличчя зліва і таким чином своїми діями завдала ОСОБА_5 удару, який завдав фізичного болю і не спричинив при цьому тілесних ушкоджень.
Так своїми діями, ОСОБА_3 відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вчинила кримінальне правопорушення пов'язане із домашнім насильством.
Обвинувачена ОСОБА_3 в присутності захисника - ОСОБА_6 , беззаперечно визнала свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, згідна із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлена з обмеженими правами на апеляційне оскарження, та згідна з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні, що підтверджується її заявою від 11.11.2025 на ім'я прокурора щодо визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.
Судом шляхом дослідження відповідної заяви встановлено, що обвинувачена ОСОБА_3 обізнана зі своїми правами, правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності її позиції.
Потерпіла ОСОБА_5 під час досудового розслідування надала заяву, згідно якої не заперечувала проти розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні, згідна із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлена з обмеженням права на апеляційне оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України.
Враховуючи викладене, суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, на підставі вивчення обвинувального акта та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України.
Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, доведена.
Суд кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 126 КК України, як умисне завдання удару, який завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень.
Призначаючи покарання обвинуваченій, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого, особу обвинуваченої, тяжкість скоєного кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 12 КК України, зазначене кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КК України відноситься до кримінальних проступків.
Обвинувачена ОСОБА_3 вину визнала повністю, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_3 , передбаченою ст. 66 КК України, суд відносить щире каяття.
Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , які передбачені ст. 67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_3 , покарання, суд враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
Згідно з приписами ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.
Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Враховуючи викладене вище, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є умисним, закінченим кримінальним проступком, обставини вчинення кримінального правопорушення, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків правопорушення, відомості про особу обвинуваченої, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій міру покарання у виді штрафу.
Зазначене узгоджується з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Крім того, відповідно до частини першої статті 91-1 КК України в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених Кримінальним кодексом України, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників.
Такі заходи застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.
Вирішуючи питання щодо необхідності застосування до обвинуваченого обмежувальних заходів, суд враховує, що захист від домашнього насильства є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням, вирішення якого носить важливий характер, оскільки домашнє насильство починається з «незначних дрібниць», а потерпілим від нього здебільшого стають жінки та діти.
У свою чергу, програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидії домашньому насильству").
Метою корекційної програми є допомога особі, яка вчинила насильство, в осмисленні власної насильницької поведінки, усвідомленні її витоків, проявів, наслідків для особистого життя та життя оточуючих, налагодженні гармонійного життя з родиною та в суспільстві, а також в усвідомленні того, що домашнє насильство - це порушення прав людини, яке карається відповідно до чинного законодавства.
Завданнями програми є: сприяння зміні насильницької поведінки кривдника; сприяння засвоєнню кривдником моделі сімейного життя на засадах гендерної рівності, взаєморозуміння:, взаємоповаги і дотримання прав усіх членів родини, формування у кривдника конструктивної моделі поведінки у приватних стосунках; сприяння оволодінню кривдником знаннями про основні норми законодавства в сфері запобігання та протидії домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі, а також про види відповідальності за його вчинення; формування у кривдника відповідального ставлення до власної поведінки та її наслідків для себе та оточуючих; сприяння розвитку у кривдника емоційного інтелекту та самосвідомості; розвиток навичок кривдника до конструктивного безконфліктного спілкування, ефективної та ненасильницької комунікації; розвиток здатності кривдника виявляти, аналізувати та усвідомлювати свої негативні думки, когнітивні фільтри, помилки, емоції, керувати ними, розуміти їх наслідки.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що застосування обмежувального заходу у виді направлення для проходження програми для кривдників щодо ОСОБА_3 строком на 3 місяці, є доречним та необхідним.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченої ОСОБА_3 не застосовувалися і обранню не підлягають.
Речові докази по кримінальному провадженню відсутні.
На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 370-371, 373-374, 376, 381, 382 КПК України, суд -
Визнати ОСОБА_3 винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, і призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України застосувати до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обмежувальний захід у вигляді направлення для проходження програми для кривдників строком на 3 (три) місяці.
Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення.
На підставі ч. 1 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст. ст. 381 та 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Головуючий ОСОБА_1