Справа № 569/20222/25
18 листопада 2025 року
Рівненський міський суд Рівненської області
в особі головуючої судді Панас О.В.
при секретарі судового засідання Алексейчук Ю.М.
з участю :
представника позивача адвоката Федоркова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Рівному у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Українська геологічна компанія" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду з позовом до Державного підприємства "Українська геологічна компанія" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди.
Просила стягнути з Державного підприємства "Українська геологічна компанія" на користь ОСОБА_1 167 833 грн 55 коп., з яких 116 521 гривні 83 коп. - сума заборгованості із заробітної плати, 33 311,82 грн. - сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, 20 000 грн. - сума моральної шкоди
Згідно уточненої заяви від 06.11.2025 № 69106,25-вх., просила : стягнути 174 150,38 грн., з яких 108 131 гривні 64 коп. - сума заборгованості із заробітної плати, 46 018,74 грн. - середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, 20 000 грн - моральної шкоди.
Стягнути з Державного підприємства "Українська геологічна компанія" на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 17 391,36 грн., в тому числі 14 000,00 грн. відшкодування витрат на правову допомогу та 3 391,36 грн. судовий збір.
Зобов'язати Державне підприємство "Українська геологічна компанія" у 30 денний строк подати Рівненському міському суду Рівненської області та ОСОБА_1 звіт про виконання судового рішення у даній справі.
Свох вимоги обґрунтувала наступними доводами.
01 січня 2015 року ОСОБА_1 (надалі Позивачка) була прийнята на роботу на посаду техніка-гідрогеолога ДП «Українська геологічна компанія»(надалі Відповідач) .
30 червня 2025 року Позивачку було звільнено із займаної посади на підставі ст.38 КЗпП України (за власним бажанням).
01.08.2025 року Відповідач надав їй офіційну довідку №15 про доходи Позивачки за 12 місяців (з червня 2024 року по червень 2025 року) у якій зазначив заборгованість із заробітної плати в сумі 117 743,98 грн.. Після 01.08.2025 року Відповідач 11.09.2025 року двома платіжками частково перерахував заборгованість із заробітної плати в сумі 1 222,15 грн. (564,07 та 658,02), внаслідок чого заборгованість зменшилася до 116 521,83 грн.. До даного часу остаточний розрахунок з Позивачем не проведено. Порушення Відповідачем вказаних вище положень ст. 47, 115, 116 КЗпП України щодо не проведення з працівником остаточного розрахунку в строки, передбачені законом, також підтверджується розрахунковим листком наданим у липні 2025 року Відповідачем для Позивача за червень 2025 року, у якому також відображена заборгованість по заробітній платі в сумі 117 743,98 грн.
Згідно уточненої позовної заяви, вказала, що станом на 30 вересня 2025 року у позовній заяві до відшкодування була визначена сума середнього заробітку за період прострочки розрахунку при звільнення в розмірі 31 311 грн., 72 коп. ( 66 днів х 474,42 грн/день ). Сума середньоденної заробітної плати Позивачки відповідно до Довідки Відповідача №15 від 01.08.2025 року, розрахункового листка за червень 2025 року та форми ОК-5 ПФУ складає: 474,42 грн. (20 400грн./41день=474,42 грн.). Відтак, із врахуванням відсутності повного розрахунку з Позивачкою після подання позову за період 01.10.2025 року - 12.11.2025 року (протягом 31 робочого дня), сума відшкодування середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні збільшилася на 31 робочий день (жовтень 23р.д +листопад 8 р.д.), внаслідок чого становить 46 018,74 грн. (Сорок шість тисяч вісімнадцять ) грн. 74 коп.. ( (66+31) днів х 474,42 грн. = 46 018,74 гривні). Таким чином загальна сума заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за прострочення розрахунку при звільненні буде становити 154 150,38 грн.
Крім того, внаслідок неправомірних дій Відповідача, що призвели до затримки виплати заробітної плати та розрахунку при звільненні, Позивачка зазнала моральних страждань, не маючи можливості розпорядитися заробленими коштами в інтересах своєї сім'ї, до складу якої входять двоє дітей шкільного та студентського віку, шукаючи джерела додаткових доходів та отримання коштів в борг у своїх батьків, родичів, сусідів та знайомих. Внаслідок зазначеного Позивачка втратила нормальні життєві зв'язки з оточуючими, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди Позивачка оцінює у 20 000,00 грн.
Просила стягнути понесені судові витрати за оплату судового збору 3391,36 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 14000,00 грн.
Позивач в судове засідання не з'явилася.
Представник позивачки адвокат Федорков В.І. ,який діє згідно ордеру Серія ВК № 1190172 від 18.09.2025, у судовому засіданні підтримав позов у межах доводів позовної заяви, просив позов задовольнити.
Представник відповідача ДП «УГК» в судове засідання не з'явився, подав відзив на позовну заяву відповідно до якого зазначили, що позивач приховала від суду ту обставину, що ще до моменту подання позову (22.09.2025 року) їй було перераховано частину заборгованості по заробітній платі:- 12.09.2025 року сплачено 658,07 грн. (платіжна відомість №344 від 12.09.2025 року, платіжна інструкція №0324-1-0-1 від 12.09.2025 року)(копії додаються, оригінали знаходяться у Відповідача);- 12.09.2025 року сплачено 1317,35 грн. (платіжна відомість №345 від 12.09.2025 року, платіжна інструкція №0325-1-0-1 від 12.09.2025 року)(копії додаються, оригінали знаходяться у Відповідача);- 17.09.2025 року сплачено 263,47 грн. (платіжна відомість №354 від 17.09.2025 року, платіжна інструкція №0334-1-0-1 від 17.09.2025 року)(копії додаються, оригінали знаходяться у Відповідача). І частину заборгованості по заробітній платі було Відповідачем сплачено після подання позову до суду:- 25.09.2025 року сплачено 300,36 грн. (платіжна відомість №366 від 25.09.2025 року, платіжна інструкція №3391 від 25.09.2025 року)(копії додаються, оригінали знаходяться у Відповідача);- 26.09.2025 року сплачено 282,34 грн. (платіжна відомість №369 від 26.09.2025 року, платіжна інструкція №3436 від 26.09.2025 року)(копії додаються, оригінали знаходяться у Відповідача);- 26.09.2025 року сплачено 265,40 грн. (платіжна відомість №371 від 26.09.2025 року, платіжна інструкція №0348-1-0-1 від 26.09.2025 року)(копії додаються, оригінали знаходяться у Відповідача). Тобто Позивач безпідставно просить стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 3086,99 грн.
Вважають, що позивачем жодним чином не було доведено розмір нібито спричиненої їй моральної шкоди.
Просили ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У поданій до суду відповіді на відзив представник позивачки підтримав вимоги та обґрунтування поданого до суду позову повністю та просив його задовольнитти.
Ухвалою суду від 26.09.2025 відкрите провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , призначений судовий розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, та оцінивши докази у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.
Згідно ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 вказаного Закону, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, належних йому від підприємства, установи, організації здійснюється в день звільнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З оглянутої судом трудової книжки на ім'я ОСОБА_1 встановлено, що 01 січня 2015 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду техніка-гідрогеолога ДП «Українська геологічна компанія» згідно наказу № 1-к від05.01.2015.
30 червня 2025 року Позивачку було звільнено із займаної посади на підставі ст.38 КЗпП України (за власним бажанням) згідно наказу №48/к/тр від 30 червня 2025 року.
Згідно довідки про доходи №14 від 01.08.2025 за 12 місяців (з червня 2024 року по червень 2025 року) заборгованість підприємства перед позивачкою із заробітної плати становить - 117 743,98 грн.
Як встановлено судом, після 01.08.2025 року відповідач частково погашав заборгованість з заробітної плати.
Зокрема: 11.09.2025 року двома платіжками частково перерахував заборгованість із заробітної плати в сумі 1 222,15 грн. (564,07 та 658,02) згідно інформації по транзакціях по рахунку ОСОБА_1 .
Окрім того, судом встановлено, що у вересні 2025 року відповідачем проводилися перерахування ОСОБА_1 коштів в рахунок погашення боргу з заробітної плати.
Так, з оглянутих судом платіжних відомостей про перерахування коштів встановлено наступне:
12.09.2025 року сплачено 658,07 грн., платіжна відомість №344 від 12.09.2025 року, платіжна інструкція №0324-1-0-1 від 12.09.2025 року; - 12.09.2025 року сплачено 1317,35 грн., платіжна відомість №345 від 12.09.2025 року, платіжна інструкція №0325-1-0-1 від 12.09.2025 року; - 17.09.2025 року сплачено 263,47 грн., платіжна відомість №354 від 17.09.2025 року, платіжна інструкція №0334-1-0-1 від 17.09.2025 року.
Частина заборгованості по заробітній платі було Відповідачем сплачено після подання позову до суду:- 25.09.2025 року сплачено 300,36 грн., платіжна відомість №366 від 25.09.2025 року, платіжна інструкція №3391 від 25.09.2025 року;- 26.09.2025 року сплачено 282,34 грн., платіжна відомість №369 від 26.09.2025 року, платіжна інструкція №3436 від 26.09.2025 року;- 26.09.2025 року сплачено 265,40 грн., платіжна відомість №371 від 26.09.2025 року, платіжна інструкція №0348-1-0-1 від 26.09.2025 року. У загальному відповідачем було погашено борг на суму - 3086,99 грн.
До даного часу остаточний розрахунок з Позивачем не проведено.
Отже, суд вважає, що сукупністю достовірно встановлених доказів підтверджується борг підприємства перед ОСОБА_1 в сумі 114 656,99 грн. без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів, з розрахунку: 117 743,98 грн.(борг станом на 01.18.2025) - 3086,99 грн. ( сума погашеного боргу у вересні 2025 року) = 114 656,99 грн., який виник у зв'язку з не проведенням з працівником остаточного рох-рахунку в строки, визначені ст.ст. 47, 115, 116 КЗпП України, тому підлягає до стягнення рішенням суду.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженим Постановою КМ України від 08.02.1995 року за № 100, для розрахунку вихідної допомоги і середнього заробітку за весь час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за № 100, з наступними змінами.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За змістом абз. 2 п. 3 Порядку суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року за № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
За положеннями Постанови КМУ №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
ОСОБА_1 звільнена з ДП «УГК» за власним бажанням 30.06.2025 року, відтак два місяці, що передували звільненню відповідно є квітень, травень 2025 року.
Згідно довідки про доходи № 14 від 01.08.2025, заробітна плата позивачки у квітні та травні 2025 року становила по 10400 грн.
Робочі дні за ці два місяці складають 44 дні - з розрахунку 22 (робочих дні в квітні та + 22 дні в травні) = 44, відтак середньоденна заробітна плата становить: 472,73 грн. (з розрахунку 10400,00 грн. заробітна плата за один місяць) х 2 ( місяці) = 20800,00 грн. : 44 (дні) = 472,73 грн.
За ст. 117 КЗпП установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Окрім зазначеного судом відзначається, що згідно з правовим висновком Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (Постанова Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-60цс133), - відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Аналіз зазначених правових норм (ст.ст.116, 117 КЗпП України) дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
При цьому, судом відзначається, що відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні, тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Метою законодавчого регулювання умов відшкодування працівнику за час затримки усіх виплат при звільненні є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16. Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Тому, Верховний Суд зазначив, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.
На думку Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таку точку зору у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Верховний Суд вважає, що метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Велика Палата Верховного Суду також погодилась з тим, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а тому суд, беручи до уваги правові позиції Великої Палати, викладені в постанові від 26 червня 2019 року, вважає за необхідне зменшити суму компенсаційних виплат позивачу ОСОБА_1 ..
Аналогічна правова позиція підтверджена і у Постанові ВП ВС від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 .
Враховуючи те що під час звільнення позивача ОСОБА_1 відповідачем як роботодавцем з останнім не було проведено у день звільнення розрахунок у повному обсязі, при цьому, взявши до уваги, що сума невиплаченої заробітної плати складала 117743,98 грн., яка у подальшому була зменшена до у зв'язку з частковою добровільною сплатою заборгованості з заробітної плати, довідку про заборгованість з заробітної плати позивачка отримала 01.08.2025, до суду звернулася лише 23.09.2025 року, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат в сумі 23 000,00 гривень при цьому, зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі та періоду затримки розрахунку.
При вирішенні питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 20 000 гривень моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В силу ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача. Невиплата заробітної плати встановлена та доведена в ході судового розгляду. Сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 року у цивільній справі №362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Дійсно, невиплатою відповідачем належних позивачу коштів, йому спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні його прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань. Ситуація, яка склалася, вимагала від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
А тому з урахуванням вимог розумності та справедливості, часу затримки проведення розрахунку та те, що до даного часу роботодавцем не здійснено виплату належних позивачу сум, його моральних страждань у зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яку суд оцінює в 5 000,00 гривень.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір", при зверненні до суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем з позовною заявою майнового характеру, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При зверненні до суду фізичною особою з позовною заявою майнового характеру ставка судового збору має становити 1 відсоток ціни позову, тобто 1211, 20 гривень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Тобто, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком вимог про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.
Згідно ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 1 частини 2 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі та вимогою щодо стягнення заборгованості за середній заробіток за весь час затримки розрахунку, відповідно до вимог ч. 1 ст. Закону України "Про судовий збір".
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір за позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 1211, 20 гривень та вимогою щодо стягнення заборгованості за середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 1211, 20 гривень.
При пред'явленні позову що суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 3391,36 гривень.
Суд прийшов до висновку щодо стягнення на користь позивачки з відповідача кошти за порушення її трудових прав на загальну суму - 142 656,99 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 2713,09 грн., що становить 80% так як позов подано через електронний суд.
Щодо вимоги позивачки про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне. Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу. Відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Статтею 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду мають бути надані такі документи: договір про надання правової допомоги; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги; детальний опис вчинених дій (наданих послуг). Надання суду вказаних документів є базовою та необхідною умовою для розподілу витрат на правничу допомогу.
Для підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надані наступні докази: договір № 51 про надання правничої (адвоктської) допомоги від 18.09.2025 року про надання правничої допомоги адвокатом Федорковим В.І. та акт пр виконання умов договору № 51 від 18.09.2025 про надання правничої допомоги від 06.11.2025 р., квитанція № 496 на суму 14000 грн.
При визначенні розміру компенсації за правничу допомогу адвокатом Федорковим В.І., суд
суд вважає, що дана вимога може бути задоволена частково, виходячи з оцінки реальних затрат на надання правничої допомоги: консультація, підготовка та написання позову до суду.
З врахуванням вищевикладеного, фактично витраченого часу в судовому засіданні, суд зменшує розмір правничої допомоги наданої адвокатом Федорковим В.І., який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивачки до 3000,00 грн., оскільки написання позову протягом 8 годин ніякими доказами не доводиться.
Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК, понесені позивачкою судові витрати на загальну суму 5713,09 грн. підлягають до стягнення з відповідача на користь позивачки, які складаються з судового збору за пред'явлення позову - 2713,09 грн. та 3000,00 грн. витрати на правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-268, 273, 354, 355 ЦПК України,суд -
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства "Українська геологічна компанія" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Українська геологічна компанія" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 114 656,99 грн., 23000,00 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; 5000,00грн. - моральної шкоди, а всього стягнути - 142 656 (сто сорок дві тисячі шістсот п'ятдесят шість) грн. 99 коп.
Стягнути з Державного підприємства "Українська геологічна компанія" на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 5713 (п'ять тисяч сімсот тринадцять) грн. 09 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Державне підприємство "Українська геологічна компанія", місцезнаходження: 02088, м.Київ, провул. Геофізиків, буд. 10, код ЄДРПОУ 38078094.
Повне рішення виготовлене: 18.11.2025.
Суддя О.В.Панас