Справа № 569/24583/25
14 листопада 2025 року
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі головуючої судді Панас О.В.
присяжних Німчук А.М., Хлевної О.В.
при секретарі судового засідання Алексейчук Ю.М.
з участю: прокурора Прокопчук О.В.
представників заявника Арістової К.В., лікаря-психіатра ОСОБА_1
заінтересованої особи ОСОБА_2 особи відносно якої розглядається заява ОСОБА_3 представника особи стосовно якої розглядається заява адвоката - Теперика О.В.
розглянувши у відкритому судовому засiданнi в мiстi Рiвному цивільну справу за заявою Комунального підприємства "Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення" Рівненської обласної ради заінтересована особа ОСОБА_2 про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, -
в с т а н о в и в: До Рівненського міського суду надійшла заява Комунального підприємства «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради, заінтересована особа ОСОБА_2 про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Свої вимоги обґрунтовують тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , поступила ургентно, доставлена екстреною медичною допомогою з дому за викликом дітей в комунальне підприємство «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення", у зв'язку з неадекватною поведінкою, агресією до рідних.
Згідно комісійного огляду лікарів-психіатрів комунального підприємства «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» від 13.11.2025 р. є достатні підстави вважати, що ОСОБА_3 страждає на тяжкий психічний розлад, через який вона виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї та оточуючих. Зі слів рідних агресивна в поведінці до оточуючих, з'явилися візуальні галюцинації та слухові галюцинації, погрожувала, що скоїть суїцид. Протягом тривалого часу бачить неіснуючі пошкодження будинку, сліди крові, механічні пошкодження. Погрожує та морально знущається над сусідами. 13.11.2025 року викликано бригаду ЕМД та поліцію, у супроводі яких родичами доставлена в приймальне відділення КП «РОЦПЗН». При поступленні метушлива, дратівлива, внутрішньо напружена, підозріла. В розмовний контакт вступає, на запитання відповідає не завжди по суті із зісковзуванням з теми бесіди, багатослівно, постійно перебиває лікаря, розповідає про те, що «мені не потрібно тут лікуватись, я здорова». Виказує маячні ідеї переслідування, впливу, відношення. Суїцидальні думки та наміри заперечує, зі слів доньки, погрожувала, що «можу скоїти суїцид». Критика до власного стану відсутня. ОСОБА_3 страждає на тяжкий психічний розлад, через який вона виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї та оточуючих. Враховуючи це, а також те, що її лікування можливе лише в стаціонарних умовах, виникла необхідність примусової госпіталізації пацієнтки ОСОБА_3 в заклад з надання психіатричної допомоги в Комунальне підприємство «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради.
У судовому засіданні представники комунального підприємства «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради Арістова К.В., лікар-психіатр ОСОБА_1 підтримали заяву, яку просили задовольнити. Заінтересована особа ОСОБА_2 в судовому засіданні заяву КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради підтримав. Просив примусово госпіталізувати матір ОСОБА_3 до медичного закладу для лікування, яке необхідне для її безпеки та безпеки оточуючих. ОСОБА_3 в судовому засіданні поводила себе спокійно, адекватно, відповідала на запитання, не проявляла жодних агресивних дій, не вважає себе хворою та просила відмовити у задоволенні заяви про її примусову госпіталізацію.
Представник ОСОБА_3 адвокат Теперик О.В. , який діє згідно доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги № 017/05.2-7/10619 від 13.11.2025 р. у судовому засіданні заперечив проти задоволення заяви КП "Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення" Рівненської обласної ради про госпіталізацію в примусовому порядку ОСОБА_3 , оскільки не вбачає в її поведінці ознаків психічної хвороби.
Прокурор Прокопчук О.В. в судовому засіданні заяву КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради підтримала і вважає, що є достатні підстави для її задоволення.
Ухвалою суду від 13.11.2025 відкрите провадження у справі за заявою, поданою в порядку окремого провадження, призначене судове засідання з викликом сторін. Доручено Західному міжрегіональному центру з надання безоплатної правничої допомоги призначити адвоката для здійснення захисту прав ОСОБА_3 та забезпечити прибуття адвоката в судове засідання, призначене на 14.11.2025 року на 10-30 год. в приміщенні Рівненського міського суду Рівненської області (м.Рівне, вул.Шкільна, 1) . Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , поступила ургентно, доставлена екстреною медичною допомогою з дому за викликом дітей в комунальне підприємство «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення", у зв'язку з неадекватною поведінкою, агресією до рідних.
Згідно заяви ОСОБА_2 вбачається, що він 13.11.2025 р. звернувся до КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради з проханням госпіталізувати його матір ОСОБА_3 до психіатричної лікарні у зв'язку з погіршенням її психічного стану, неадекватною поведінкою та агресією.
Відповідно дост. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
13.11.2025 р. ОСОБА_3 була оглянута комісією лікарів-психіатрів КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради, на підставі огляду складено висновок лікарсько-консультативної комісії, згідно якого встановлено діагноз :Параноїдна шизофренія, безперевний перебіг, галюцинаторно-параноїдний синдром. ОСОБА_3 страждає на тяжкий психічний розлад, через який вона виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї та оточуючих. У зв'язку із тим, що її лікування можливе лише в стаціонарних умовах, потребує госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку.
На думку суду, заява про госпіталізацію та висновок комісії лікарів-психіатрів не містить безумовних підстав, передбаченихст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», які б давали суду право надати згоду на госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного закладу в примусовому порядку без її усвідомленої згоди, оскільки заявник не надав достатніх доказів на підтвердження обставин вчинення чи виявлення наміру вчинити нею дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або доказів того, що ОСОБА_3 неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
У судовому засіданні також не доведено будь-яким чином, що поведінка чи дії ОСОБА_3 становлять небезпеку для неї самої чи для оточуючих, а також що вона неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Встановлення судового контролю за процедурою примусової госпіталізації передбачає дослідження та оцінку судом висновку лікарів-психіатрів КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» про доцільність госпіталізації особи у відділення стаціонару лікарні без її усвідомленої згоди у сукупності з іншими доказами, що підтверджують такий стан особи, який дає підстави саме для примусової госпіталізації.
Сама по собі наявність вищезазначеного висновку лікарів-психіатрів при відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи, на думку суду є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію до психіатричного закладу без усвідомленої згоди.
Згідно зст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу»встановлено презумпцію психічного здоров'я, тобто, кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставі та у порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Правова позиція щодо презумпції психічного здоров'я людини та неможливості незаконного втручання держави в її особисту свободу внаслідок нічим не підтвердженого припущення щодо наявності у неї психічного захворювання викладена у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є обов'язковою для застосування національними судами.
Так, прикладом реалізації права на здоров'я в контексті положень п.п. «е» п. 1ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що стосується позбавлення (обмеження) волі психічнохворих шляхом поміщення їх у психіатричний заклад, є рішення у справі Вінтерверп проти Нідерландів від 24 жовтня 1979 року. У вказаній справі ЄСПЛ звернув увагу на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічно хворої особи. Зокрема, особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об'єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком.
До заяви не надано, а в судовому засіданні не встановлено, наявність об'єктивної медичної експертизи щодо психічного захворювання ОСОБА_3 , не встановлено рівня психічного захворювання, який виправдовує примусові дії щодо неї, та не визначено час на який необхідно застосувати примусові заходи.
Окрім того, відповідно до положень принципу 15 «Принципи госпіталізації» додатку до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 18 лютого 1992 року №46/119 «Захист осіб із психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги» передбачено, що «…Коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації…». Це є неприпустимим порушенням прав та свобод особи, оскільки метою примусового лікування є надання своєчасної допомоги за наявності виключних підстав (наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку, нездатність самостійно задовольняти основні свої потреби, можливість завдання значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги), наявність психічного захворювання як такого за відсутності відповідних підстав та їх доказів не може виправдовувати обмеження свободи особи.
Стаття 25 Закону України "Про психіатричну допомогу" передбачає, що особи, яким надається психіатрична допомога, мають права і свободи громадян, передбачені Конституцією України( 254к/96-ВР ) та законами України. Обмеження їх прав і свобод допускається лише у випадках, передбачених Конституцією України, відповідно до законів України.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).
Заява Комунального підприємства "Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення" Рівненської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_3 не підлягає до задоволення, оскільки судом не встановлено, що остання становить небезпеку для себе і оточуючих та може завдати суттєвої шкоди своєму здоров'ю або життю чи здоров'ю інших осіб внаслідок погіршення її психічного стану, а також, що не має можливості самостійно задовольняти свої основні життєві потреби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 127/25395/18, де залишаючи без змін судові рішення про відмову КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» у задоволенні заяви про примусову госпіталізацію громадянина, Верховний Суд погодивсяя з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сама по собі наявність висновку лікарів-психіатрів про ознаки психічного розладу у особи, за відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи, є недостатньою для ухвалення рішення про його примусову госпіталізацію. При цьому Верховний Суд вказав, що як вбачається із матеріалів справи, дані про поведінку особи зазначені лише у заяві його дружини, а тому судами не встановлено, що він становить небезпеку для себе і оточуючих та може завдати суттєвої шкоди своєму здоров'ю та життю чи здоров'ю інших осіб внаслідок погіршення його психічного стану, окрім того має можливість самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, на час розгляду справи не проявляє агресію.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в задоволенні заяви необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258,259,264,265,273,293,339-342,352, 354,355 ЦПК України, суд, - в и р і ш и в :
Заяву Комунального підприємства "Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення" Рівненської обласної ради, заінтересована особа ОСОБА_2 про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, залишити без задоволення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Рівненської області або через Рівненський міський суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заявник: Комунальне підприємство «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради, місцезнаходження: 33010 , м.Рівне, вул.Дубенська, 64, код ЄДРПОУ 22563423.
Заінтересована особа: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлено 17.11.2025.
Головуюча суддя О.В. Панас
Присяжні А.М. Німчук
О.В. Хлевна