Справа № 569/19634/24
10 листопада 2025 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Гордійчук І.О.
секретар судового засідання Баланович М.В.
державний виконавець Білозуб І.С.
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням відділу ДВС у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи,
07 листопада 2025 року до Рівненського міського суду Рівненської області надійшло подання подання відділу ДВС у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про примусове проникнення до нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 та у якому знаходиться належне їй майно.
На обґрунтування заяви зазначив, що на примусовому виконанні у відділі ДВС у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,перебуває виконавче провадження №78872314 з примусового виконання виконавчого листа № 569/19634/24, виданого 12.08.2025 Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики в розмірі 65000 євро 75 євроцентів та судових витрат у розмірі 15140 грн.
18.08.2025 року винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження.
19.09.2025 року на прийом до державного виконавця з"явився стягувач ОСОБА_2 , який повідомив, що в забезпечення виконання договору позики укладено договір застави рухового майна від 05.02.2024 року, а саме Високочастотного електрохірургічного генератора Рен"ювіон/Джей-Плазма, який знаходиться в косметологічній клініці Медікал Телейос, за адресою м.Рівне вул.Перпший Промінь,7Б приміщення 4. Стягувачем долучено до матеріалів виконавчого провадження копію договору застави від 05.02.2024.
19.08.2025 з метою забезпечення виконання рішення суду винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за боржником зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 , в якому згідно повідомлення стягувача знаходиться заставне майно.
ОСОБА_1 03.09.2025 року не допустила виконавця до приміщення за адресою АДРЕСА_1 , що є перешкодою для примусового виконання виконавчого документа, про що складено акт державного виконавця від 03 вересня 2025 року.
04.09.2025 року ОСОБА_1 звернулася до державного виконавця на прийом, з нею узгоджено дату проведення опису майна, а саме 10.09.2025, про що складено акт. Додатково на адресу боржника направлено вимогу державного виконавця із зобов"язанням бути присутнім при проведенні виконавчих дій 10.09.2025.
10.09.2025 року двері до приміщення за адресою АДРЕСА_1 , були зачинені. ОСОБА_1 , на вказану у вимозі та попередньо узгоджену дату не з"явилася, про що складено акт державного виконавця від 10 вересня 2025 року.
Виходячи з наведеного, боржник повідомлявся про намір виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту майна, однак жодним чином не реагував, чим чинив цьому перешкоди.
На підставі викладеного, з урахуванням положень статей 12, 13, 18 Закону України «Про виконавче провадження», статті 439 ЦПК України, просив подання задовольнити та постановити вмотивоване рішення про примусове проникнення до нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 та у якому знаходиться належне їй майно.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11. 2025 року подання передано на розгляд судді Гордійчук І.О.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 10.11.2025 подання відділу ДВС у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про примусове проникнення до нежитлового приміщення прийнято до провадження, призначено судове засідання з розгляду подання на 10.11.2025 року на 16-00 год.
У судовому засіданні державний виконавець подання підтримав у повному обсязі, просив задоволити.
Відповідно до частини першої статті 439 ЦПК України, питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Суд розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, негайно, але не пізніше наступного дня з дня його надходження до суду, без повідомлення (виклику) сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного чи приватного виконавця.
Дослідивши матеріали заяви, встановивши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, суд дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що у провадженні Рівненського міського суду Рівненської областві перебувала справа № 569/19634/24, 12.08.2025 Рівненським міським судом Рівненської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики в розмірі 65000 євро 75 євроцентів та судових витрат у розмірі 15140 грн.
На примусовому виконанні у відділі ДВС у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, перебуває виконавче провадження №78872314 з примусового виконання виконавчого листа № 569/19634/24, виданого 12.08.2025 Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики в розмірі 65000 євро 75 євроцентів та судових витрат у розмірі 15140 грн.
18.08.2025 року винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження.
19.09.2025 року стягувачем долучено до матеріалів виконавчого провадження копію договору застави від 05.02.2024., а саме Високочастотного електрохірургічного генератора Рен"ювіон/Джей-Плазма.
19.08.2025 винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за боржником ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 , в якому згідно повідомлення стягувача знаходиться заставне майно.
До матеріалів подання долучено Акт державного виконавця від 03 вересня 2025 року , вказано що ОСОБА_1 03.09.2025 року не допустила виконавця до приміщення за адресою АДРЕСА_1 .
04.09.2025 року ОСОБА_1 звернулася до державного виконавця на прийом, з нею узгоджено дату проведення опису майна, а саме 10.09.2025, про що складено акт. Додатково на адресу боржника направлено вимогу державного виконавця із зобов"язанням бути присутнім при проведенні виконавчих дій 10.09.2025.
Згідно акт державного виконавця від 10 вересня 2025 року, 10.09.2025 року двері до приміщення за адресою м.Рівне вул.Перпший Промінь,7Б приміщення 4, були зачинені. ОСОБА_1 , на вказану у вимозі та попередньо узгоджену дату не з"явилася.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно із статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Порядок примусового виконання судових рішень регламентовано Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої-третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Суд враховує, що матеріали подання не містять доказів направлення постанови про відкриття виконавчого провадження №78872314 рекомендованим поштовим відправленням.
Згідно із частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження.
У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій.
Недоторканність житла є однією з конституційних гарантій громадян. Як зазначено у статті 30 Конституції України, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Статтею 311 ЦК України передбачено право на недоторканність житла.
У частинах першій, другій статті 311 ЦК України зазначено, що житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення у ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.
Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.
Зазначені міжнародні акти згідно із частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.
Відповідно до пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.
Одним із судових рішень, що допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, є ухвала суду про примусове проникнення до житла під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).
Таким чином, рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи має бути вмотивованим і ґрунтуватися на доказах, які підтверджують перешкоджання боржника вільному доступу державного виконавця до цього житла чи іншого володіння особи та ухилення його від виконання судового рішення.
Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права.
Отже, за змістом наведених норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло чи іншого володіння боржника, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим.
Рішення суду про проникнення в житло боржника має бути вмотивоване. Це свідчить про те, що суду мають бути надані переконливі докази, які б свідчили про те, що державний виконавець (приватний виконавець) вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла чи іншого володіння боржника, проте це не дало результатів.
Юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/41727/19-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 761/37339/19.
При цьому, суд зауважує, що акти приватного виконавця про відсутність доступу до житла, не можуть бути єдиними доказами по справі.
Суд також враховує, що в матеріалах виконавчого провадження немає доказів направлення постанови про відкриття виконавчого провадження №78872314 рекомендованим поштовим відправленням, відсутня інформація про відсутність у боржника рахунків/електронних гаманців та/або їх стану.
Крім того, п.15 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.
До подання надано акти, де є підписи понятих, проте вказані особи не ідентифіковані. Для ідентифікації понятих в акті потрібно вказати їхні повні ПІБ, дату народження, місце проживання та реквізити документа, що посвідчує особу(наприклад, паспорт або ідентифікаційний код). Також важливо зазначити, що вони не є заінтересованими особами, родичами учасників справи та працівниками правоохоронних органів.
Таким чином, рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи має ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, однак матеріали подання не містять достатніх доказів для його задоволення з вищенаведеного, а відповідно і фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього зобов'язань, тому суд вважає подання про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника таким, що не підлягає задоволенню.
Напідставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення подання про примусове проникнення до житла.
Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», статтями 260, 353, 354, 439 ЦПК України, суд, -
У задоволенні подання відділу ДВС у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено протягом п'ятнадцяти днів до Рівненського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 14 листопада 2025 року.
Суддя І.О.Гордійчук