Справа 556/2959/25
Номер провадження 2/556/1003/2025
17.11.2025 Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Котик Л.О.
при секретарі Басик Г.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, в селищі Володимирець цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 17.03.2021, Попов Д.В., з використанням одноразового ідентифікатора в якості підпису, подав та підписав в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» заявку на отримання кредиту № 102397300 та підтвердив прийняття умов кредитного договору. Таким чином, відповідач уклав Договір про споживчий кредит № 102397300 від 17.03.2021. ТОВ «Мілоан» зобов'язання за вищевказаним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти у розмірі, передбаченому умовами договору, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача в сумі 8000 грн.
В подальшому, 08.07.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення права вимоги №04Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» право грошової вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 в розмірі - 31960, 8 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 7760 грн.; заборгованість за відсотками становить 24200,8 грн.
Після відступлення на користь позивача права грошової вимоги до ОСОБА_1 , останній не виконав зобов'язання з повернення кредиту, відсотків за його користування ні на користь позивача, ні на користь первісного кредитора (ТОВ «Мілоан»), внаслідок чого допустив виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 31960, 8 грн.
За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 31960, 80 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Вказана цивільна справа надійшла до суду 29 вересня 2025 року.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують повністю.
Належним чином повідомлений відповідач, в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомила.
Згідно п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі, приходить до висновку про часткове задоволення позову з таких підстав:
Судом встановлено, що 17.03.2021 в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» (https://miloan.ua) ОСОБА_1 подав заявку на отримання кредиту. Дана заявка знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті https://miloan.ua/. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов Договору про споживчий кредит № 102397300 від 17.03.2021, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача.
Таким чином, між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 102397300 від 17.03.2021, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 8 000 грн., строком на 15 днів, до 01.04.2021.
Відповідно до п.1.5.2 кредитного договору проценти за користування кредитом становлять 1200,00 грн., які нараховуються за ставкою 1.00 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом.
Разом з тим, згідно п.п.1.6, 1.7 кредитного договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом; тип процентної ставки за цим договором фіксована.
Відповідач прийняв умови кредитного договору та підписав зазначений кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора (пароля-смс) та отримав кредит в сумі 8000 грн. на свою банківську платіжну картку, що підтверджується платіжним дорученням 26049697 від 17.03.2021.
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.
Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.
Згідно ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.
Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Одноразовий ідентифікатор, яким підписаний договір, складається з комбінації цифр і літер, що відповідає нормам Закону України «Про електронну комерцію», а тому належними й допустимими доказами підтверджено факт укладення договору між сторонами.
Згідно розрахунку, складеного ТОВ "МІЛОАН", заборгованість за кредитним договором становить - 31960,80 грн., з них: 7760,00 грн. - борг по тілу кредиту, 24200,80 грн. - заборгованість по відсотках.
Судом встановлено, що вищевказаний договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного правочину відповідачем не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.
Враховуючи, що згідно з п.п.6.4, 6.5 Договору про надання споживчого кредиту № 102397300 від 17.03.2021, з його укладенням сторони домовились, що укладення товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
З доводів позивача встановлено, що ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов'язання та надало відповідачу кредитні кошти у розмірі, вказаному у кредитному договорі, шляхом перерахування коштів на банківську карту відповідача, що відповідачем не спростовано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ «Мілоан».
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями п.3.2.6 кредитного договору передбачено, що ТОВ «Мілоан» має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати заставу, делегувати (доручати здійснення) свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
Судом встановлено, що 08.07.2021 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Мілоан» було укладено Договір відступлення прав вимоги № 04Т, згідно якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь позивача право грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, яке виникли на підставі кредитних договорів, згідно реєстру прав вимог, в тому числі відносно відповідача ОСОБА_1 в розмірі - 31960,80 грн., з них: 7760,00 грн. - борг по тілу кредиту, 24200,80 грн. - борг по відстоках, що підтверджується договором відступлення прав вимоги № 04Т від 08.07.2021 та витягом з реєстру прав вимог до вищевказаного договору Договір відступлення прав вимоги № 04Т від 08.07.2021.
Згідно ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст.1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, божник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Позивачем ТОВ «Діджи Фінанс» на адресу відповідача ОСОБА_1 було направлено досудову вимогу, в якій останньому повідомлено про відступлення права грошової вимоги за Договором про надання споживчого кредиту № 102397300 від 17.03.2021.
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як зазначено в ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно до статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань своєчасно не здійснила погашення основної суми заборгованості та не повернула грошові кошти, отримані в кредит.
З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного з ТОВ «Мілоан» договору взяв на себе зобов'язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов'язок ним був порушений, що підтверджується випискою по рахунку та розрахунком заборгованості за договором, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення позики.
Водночас, суд критично оцінює розмір заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача по вищезазначеному договору в частині нарахованих відсотків за користування кредитом.
Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.
Суд враховує, що Договором про надання споживчого кредиту № 102397300 від 17.03.2021 визначено, що кредит надано строком на 15 днів - з 17. 03.2021 до 01.04.2021, розмір відсотків згідно п.1.5.2 договору та додатку №1 до цього договору встановлено в розмірі 1.00 % за кожен день строку користування кредитом, в сумі 1200,00 грн., а відтак саме у вказаному розмірі підлягають до стягнення відсотки за користування кредитом.
При цьому суд враховує, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку кредитування відповідно до умов кредитного договору та доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів, передбачених п.п.4.1., 4.2. договору, та в матеріалах справи такі докази, подані в порядку ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, відсутні.
Отже, позивачем здійснювалось нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення 15-денного строку кредитування, передбаченого договором про споживчий кредит№ 102397300 від 17.03.2021.
Одночасно суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 згідно якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий правовий висновок підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.
Отже, враховуючи узгоджений сторонами строк кредитування 15 днів, а також враховуючи відсутність належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку кредитування, позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами підлягають частковому задоволенню, в межах строку дії кредитного договору.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та умов кредитування суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами за 15 днів в розмірі 1200 грн. (8000 грн. х 1,00 % х 15 днів = 1200 грн.).
На підстві вищенаведеного з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути тіло кредиту в розмірі - 7760,00 грн; відсотки, нараховані в межах строку дії договору в розмірі - 1200, 00 грн. В решті позовних вимог слід відмовити.
Щодо судових витрат, то судом встановлено наступне.
Стосовно вимоги про стягнення 5000,00 грн витрат на професійну правову допомогу суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Так, згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст.141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження факту понесених судових витрат та підтвердження повноважень адвоката, стороною позивача були надані для суду такі докази: договір про надання правової (правничої) допомоги від 05 травня 2025 року №01-05/05; додаткову угоду №449 від 31 липня 2025 року; Детальний опис робіт, виконаних адвокатом від 31.07.2025; Акт надання послуг №449 на підтвердження факту надання правової допомоги від 31 липня 2025 року; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Так, в Акті надання послуг №449 на підтвердження факту надання правової допомоги від 31 липня 2025 року вказано, що адвокатом надано позивачу правову допомогу (послуги), які складаються з: правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» в розмірі 1000 грн. за 1 годину; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справ за 2 год. в розмірі - 3000 грн. подання позовної заяви , в розмірі - 500 грн; за формування додатків до позовної заяви за 0,5 год., в розмірі - 500 грн. Загальна сума, яку позивач мав сплатити за надані адвокатом послуги становить - 5000 гривень.
Згідно із ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East\West Alliance Limited про ти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 21 грудня 2001 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертоюстатті 137 ЦПК України.
Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Між тим, надані позивачем до суду докази не були безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є необґрунтованим, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, є непропорційним до складності справи для адвоката і виконаних ним робіт.
Справа, незважаючи на ціну позову, є нескладною, обрання способу захисту порушеного права, аналіз адвокатом законодавства, яке регулює спірні правовідносини, вимагало лише незначного обсягу юридичної й технічної роботи.
Також суд зважає на те, що такі послуги в Акті про надання юридичної допомоги: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справ, формування додатків до позовної заяви, подання позовної заяви - це сукупність адвокатської роботи, вчиненої на досягнення лише однієї процесуальної дії - подання позовної заяви. Натомість адвокат для безпідставного збільшення вартості послуг зайво деталізував кожну дію, яка пов'язана виключно з пред'явленням позову.
Зважаючи на це, суд вважає, що вказана сума в розмірі 5000 гривень є неспівмірною до витраченого адвокатом часу, а тому підлягає зменшенню, оскільки судових засідань у справі не було, а подання позову через систему "Електронний суд", не потребували від адвоката значних зусиль та не потребували витрати значної кількості часу.
Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
Беручи до уваги вищевикладене, а також подані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням складності справи, малозначності спору, враховуючи те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводився у відсутності сторін, зважаючи на час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, ціну позову, значення справи для сторони та співмірність розміру витрат, а також часткове задоволення позовних вимог, суд приходить висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу до 2 000 грн., оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн та заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 31960.80 грн.
Судом задоволено позовні вимоги на суму - 8960,00 грн., що становить 28,03 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі - 679,00 грн., що складає 28,03 % від 2422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 258, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю«ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «ОКСІ БАНК» МФО: 325990) заборгованість за Кредитним договором № 102397300 від 17.03.2021 у розмірі 8960 ( вісім тисяч дев"ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю«ДІДЖИ ФІНАНС» код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «ОКСІ БАНК» МФО: 325990 судовий збір в розмірі 679 (шістсот сімдесят дев"ять) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю«ДІДЖИ ФІНАНС» код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «ОКСІ БАНК» МФО: 325990 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі ) гривень.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Котик Л.О.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» місцезнаходження: 04112, м.Київ, вул. Авіаконструктора І.Сікорського, буд.8, код ЄДРПОУ 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 зареєстроване місце проживання за адресою згідно відповіді з УДМС в Рівненській області: АДРЕСА_1 .