Справа № 545/2621/23
Провадження № 2/545/76/25
14.11.2025 року Полтавський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - Путрі О.Г.,
при секретарі - Литвинову В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, витребування земельної ділянки,-
Представник позивача ОСОБА_3 в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача, в якому прохав усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні власністю, а саме земельною ділянкою площею 0,5 га в АДРЕСА_1 , зобов'язавши ОСОБА_2 демонтувати паркан між земельними ділянками по АДРЕСА_1 і АДРЕСА_1 в частині, що розташований на земельній ділянці ОСОБА_1 .
В обґрунтування вказав, що згідно договору купівлі-продажу від 25.06.1999 позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , державна реєстрація права власності на який проведена в КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району» 21.12.2011р. Також позивач є власником земельної ділянки площею 0,5 га на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія І-ПЛ №048748 від 14.02.2002 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого підсобного господарства, розташованої в с. Куликівка Куликівської сільської ради. Державна реєстрація права на вказану земельну ділянку проведена в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №542.
Власником суміжної земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 5324082701:01:001:0385 по АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу серія 2981 від 05.10.2005, виданого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівецем В.А., право власності на яку зареєстровано в державному реєстрі речових прав 26.04.2023. Згідно Інформації з державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку вказана ділянка зареєстрована 22.12.2022. Технічну документацію із землеустрою виготовив сертифікований інженер землевпорядник ОСОБА_4 (ФОП ОСОБА_5 ).
Вказав, що орієнтовно із 2005 (дата набуття відповідачем власності на ділянку) по 2022 (дата виготовлення технічної документації із землеустрою та набуття права власності) з відповідачем жили із дотриманням правил добросусідства. Однак після реєстрації земельної ділянки по АДРЕСА_2 відповідачем було вчинено дії щодо переміщення межового знаку у вигляді паркана із самовільним зайняттям земельної ділянки, яка знаходиться у власності позивача. Вказана обставина підтверджується кадастровою зйомкою, виготовленою ФОП ОСОБА_6 (кваліфікаційний сертифікат інженера - землевпорядника № 014376 від 10.07.2019), згідно якої ОСОБА_2 здійснив самовільне зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,0035 га. Посилається на те, що відповідач на численні усні заперечення з приводу переміщення паркану на дійсну межу не реагує та погрожує. Тому належним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача демонтувати паркан між домоволодіннями по АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 . Також повідомив суд, що остаточну редакцію прохальної частини позовної заяви буде уточнено після проведення судової експертизи.
Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області ОСОБА_7 від 26.07.2023 року провадження по справі відкрито, призначено підготовче судове засідання.
20.09.2023 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому прохав відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказав, що право власності позивача не порушив. Є наявні ознаки зловживання правом позивача на звернення до суду, оскільки відсутні посилання на обставини та докази порушеного права. Також зазначає, що з позивачем по справі не є первинними власниками земельних ділянок, які є сусідніми, однак прямо не співпадають. Земельні ділянки були оформлені як об'єкти цивільного права в існуючих межах іншими власниками, які не мали претензій один до одного, раніше позивач особисто погоджувався із таким розмежуванням. Його земельна ділянка раніше сформована як об'єкт цивільного приватного права, ніж земельна ділянка позивача (т.1, а.с. 43-44).
Рішенням Вищої ради правосуддя №986/0/15-23 від 19.10.2023 року суддя ОСОБА_7 звільнена з посади судді Полтавського районного суду Полтавської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2023 року справу передано судді Путрі О.Г.
Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області від 15.12.2023 року справу прийнято до провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 30.05.2024 року призначено у справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Полтавського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса».
Ухвалою суду від 07.11.2024 року поновлено провадження по справі, у зв'язку з проведенням експертизи.
12.02.2025 року представник позивача ОСОБА_3 подав до суду заяву про зміну предмету позову (т.1, а.с.221-225). Зазначив, що згідно висновку експерта №705 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі №545/2621/23 від 25.10.2024р., а саме в розділі «висновки» на 2 запитання зазначено, що фактична площа і конфігурація земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не відповідає площі і конфігурації земельної ділянки, яка зазначена в Державному акті на право приватної власності на землю серія І-ПЛ №048748 від 14.02.2002р. Невідповідність полягає у зменшенні площі земельної ділянки за рахунок зміни конфігурації суміжної земельної ділянки відповідача по справі по АДРЕСА_2 (перенесення межі від стіни сараю літ. «Г» на відстань 1,08- 1,00 м. в сторону земельної ділянки власника ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ). В дослідницькій частині висновку (аркуш 24) зазначено, що експертом встановлено фактичну площу земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , що складає 0,4940 га., що на 60 кв.м. (0,500 - 0,4940) менше зазначеної в Державному акті на право приватної власності на землю, серія І-ПЛ №048748 від 14.02.2002р. Також експертом встановлено зміну конфігурації земельної ділянки з чотирикутної на восьмикутну. Виходячи із наведеного, експертом встановлено наявність накладення земельних ділянок по АДРЕСА_2 кадастровим номером 5324082701:01:001:0385 і 5324082701:01:001:0384 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Загальна площа накладення складає 0,0036 га (36 кв.м.). Зазначає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що відповідач по справі ОСОБА_2 незаконно заволодів майном (частиною земельної ділянки площею 36 кв.м.), що належить позивачу ОСОБА_1 . Водночас за період між судовими засіданнями відповідач ОСОБА_2 встановив паркан на самозайнятій земельній ділянці. Посилається на те, що до спірних правовідносин слід застосувати ст.387 ЦК України, згідно якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним та прохає суд витребувати на користь ОСОБА_1 частину земельної ділянки площею 0,0036 га. по АДРЕСА_1 з ділянок із кадастровими номерами5324082701:01:001:0385 і 5324082701:01:001:0384 по АДРЕСА_1 , що перебуває у власності ОСОБА_2 і зображена у висновку експерта №705 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 25.10.2024р. Інститутом судових експертиз ім.засл.проф. М.С. Бокаріуса (Полтавське відділення) та проходить по точках:А-Б-В-Г-Д-Е-А (зображено червоним штрихом рис.8); усунути перешкоди в користуванні власністю, а саме належною позивачу ОСОБА_1 земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , зобов'язавши власника земельної ділянки по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 демонтувати паркан, що розташований на земельній ділянці власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (т.1, а.с. 221-225).
Ухвалою суду від 17.02.2025 року підготовче засідання по справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав, прохав задовольнити, пославшись на підстави та обставини викладені в позові та в заяві про зміну предмету позову. Позивач в судовому засіданні 10.07.2025 повідомив, що при виготовленні інженером-землевпорядником ОСОБА_4 технічної документації на земельну ділянку відповідача, він не встановлював межові знаки та не давав згоду на зміну конфігурації земельної ділянки, належної йому на праві власності.
Представник відповідача Тукало В.І. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позов.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, експерта, свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.12, ст.81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. ст. 79,80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч.1, ч.2,ч.5ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно з частинами першою, другою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно із частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Згідно зі статтею 6 ЗК України 1990 року (чинній на час передачі сільською радою у приватну власність земельних ділянок першим її власникам, позивачеві) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, для ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва. Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.
Відповідно до статті 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Передача у власність земельної ділянки, що раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).
За вимогами статей 22, 23 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
Частиною першою статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрів порядку, встановленому законом (стаття 202 ЗК України).
Частиною першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» яка кореспондується з положеннями статті 193 ЗК України, визначено поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Згідно зі статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації з землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.
Відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про земельний кадастр», відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про земельний кадастр» державний кадастровий реєстратор, зокрема, здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам.
Відповідно до частини другої розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), зокрема за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Щодо земельної ділянки, належної на праві власності позивачеві ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_8 на підставі рішення виконавчого комітету Куликівської сільської Ради народних депутатів за №145 від 29.09.1994 року дозволено приватизацію земельної ділянки площею 0,50 га на території с.Куликове Куликівської сільської ради, що також підтверджується рішенням виконавчого комітету Куликівської сільської Ради народних депутатів за №48 від 04.09.1995 року (т.2, а.с.60,61)
07.12.1995 року ОСОБА_8 видано державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ПЛ №015840 за № 66, на підставі рішення виконкому Куликівської сільської Ради народних депутатів за №145 від 29.09.1994 року, яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,50 га для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства на території с.Куликове Куликівської сільської ради (т.2, а.с. 44).
В подальшому зазначена земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_9 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії I-ПЛ №018593 №93 від 22.02.1996 року, на підставі договору дарування від 24.01.1996 року (т.2, а.с. 45).
Згідно договору купівлі-продажу АВА №668317 від 25.06.1999 року, посвідченого державним нотаріусом Полтавської районної державної нотаріальної контори Замулко Л.В., ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_1 (позивач) купив жилий будинок з надвірними побудовами та приватизовану земельну ділянку розміром 0,50 га, передану для обслуговування жилого будинку та ведення підсобного господарства, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яка належить продавцю на підставі державного акту 1-ПЛ №018593, виданого виконкомом Куликівської сільської Ради22.02.1996 р. за №93 (т.1, а.с. 7).
14.02.2002 року ОСОБА_1 видано Державний акт на право приватної власності на землю І-ПЛ №048748 за №543, на підставі договору купівлі-продажу від 25.06.1999 року (т.1, а.с. 9).
Як вбачається з технічного паспорту, житловий будинок АДРЕСА_1 перебував у власності почергово в наступних осіб: ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 (т.1, а.с. 15-16)
На виконання ухвали суду від 10.07.2025 року, якою витребувано копії із погосподарських книг та інших носіїв із зберігання інформації щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 у період з 1995 року по теперішній час виконавчим комітетом Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області надано витяги з погосподарських книг, з яких вбачається, що по особовому рахунку № НОМЕР_1 , по земельнокадастровій книзі №147, земля в особистому користуванні господарства в загальному розмірі становить 0,50 га (1990 р.- 1992 р.), членом господарства були ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , спадкоємцем - ОСОБА_8 (т.2, а.с. 37-38).
По особовому рахунку № НОМЕР_2 , по земельнокадастровій книзі №436, земля в особистому користуванні господарства в загальному розмірі становить 0,50 га (1995 р.- 2000 р.), членом господарства була ОСОБА_9 , в подальшому ОСОБА_1 (т.2, а.с. 39-41).
Щодо земельної ділянки, належної на праві власності відповідачеві ОСОБА_2 .
Встановлено, що ОСОБА_13 на підставі рішення виконавчого комітету Куликівської сільської Ради народних депутатів за №19 від 21.04.1996 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,51 га для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства (т.2, а.с.19).
30.12.1996 року ОСОБА_13 видано Державний акт на право приватної власності на землю серії III-ПЛ №004445 за № 130, на підставі рішення Куликівської сільської Ради народних депутатів від 21.04.1996 року №19 та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,51 га для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства на території с.Куликове Куликівської сільської ради (т.2, а.с. 46).
Згідно договору купівлі-продажу АВВ №309974 від 23.05.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А. ОСОБА_13 продала, а ОСОБА_14 купила приватизовану земельну ділянку розміром 0,51 га, передану для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства та жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Приватизована земельна ділянка належить продавцю на підставі Державного акта на право приватної власності на землю ІІІ-ПЛ №004445, виданого виконкомом Куликівської сільської ради Полтавського району та області 30.12.1996 року №130 (т.1, а.с. 49-50).
05.10.2005 року ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку розміром 0,51 га, передану для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства та житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Земельна ділянка належала продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А. за №827 від 23.05.2000 року та Державного акта на право приватної власності на землю IV-ПЛ №047876, зареєстрованого за №481 від 26.07.2001 року(т.1, а.с. 55).
22.12.2022 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію об'єктів нерухомого майна №2674410553080, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324082701:01:001:0385 площею 0,25 га (т.1, а.с. 11) та№2674398653080, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324082701:01:001:0384 площею 0,2568 га на ім'я відповідача (т.1, а.с. 11, т.2, а.с.70,71).
Висновком експерта №705 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 25.10.2024 року (т.1, а.с.183-203) встановлено що:
Фактичне місце розташування паркану (металевих стовпчиків) між земельними ділянками по АДРЕСА_2 і
АДРЕСА_1 , відповідає межі земельної ділянки, визначеної в технічній документації із землеустрою на ділянку з кадастровим номером
5324082701:01:001:0385 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га по АДРЕСА_2 .
Фактична площа і конфігурація земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) не відповідає площі конфігурації земельної ділянки, що зазначена в Державному акті на право приватної власності на землю, серія I-ПЛ №048748 від 14.02.2002 року. Невідповідність полягає в зменшенні площі земельної ділянки за рахунок зміни конфігурації суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 (перенесення межі від стіни сараю літ. «Г» на відстань 1,08 - 1,00 м в сторону земельної ділянки власника ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ).
З дослідницької частині висновку експертизи вбачається, що фактична площа земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 складає 0,4940 га., що на 60 кв.м. (0,5000 - 0,4940) менше зазначеної в Державному акті на право приватної власності на землю, серія І-ПЛ №048748 від 14.02.2002р. Також проведеною експертизою встановлено зміну конфігурації земельної ділянки з чотирикутної на восьмикутну.
Виходячи із наведеного, експертом встановлено наявність накладення земельних ділянок по АДРЕСА_2 з кадастровими номерами 5324082701:01:001:0385 і 5324082701:01:001:0384 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Загальна площа накладення складає 0,0036 га (36 кв.м.). Накладання земельних ділянок проходить по точках: А-Б-В-Г-Д-Е-А (зображено червоним штрихом) (рис.8).
У судовому засіданні експерт Рудавка М.С. висновок №705 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, виготовлений ним 25.10.2024 року, підтримав в повному обсязі.
Свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що він є інженером-землевпорядником, займався виготовленням технічної документації на земельну ділянку, власником якої є відповідач. На час виготовлення технічної документації земельна ділянка не була сформована в Державному земельному кадастрі, Державний акт на землю був виданий на ім'я попереднього власника ОСОБА_14 , бо відповідач ОСОБА_2 не отримав Державний акт не землю. У зв'язку з чим, він оформив технічну документацію встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на ім'я попереднього власника, розділив земельну ділянку на дві ділянки з різним цільовим призначенням. Виникали питання в узгодженні меж земельних ділянок сторін, викликалася комісія із сільської ради. Межа земельної ділянки позивача не співпадала з Державним актом, тому було змінено її конфігурацію, на що сторони погодилися. Вказав, що коли змінювалася конфігурація земельної ділянки позивача, межі земельних ділянок сторін та їх площі не перемірялися та не перевірялося чи перебуває у власності позивача площа земельної ділянки, яка зазначена в його Державному акті на землю. Зазначив, що він не переносив відомості з Державного акту в Державний земельний кадастр.
Відповідно ч.2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно п.п. г, е ч.1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані, зокрем а не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок , дотримуватися правил добросусідства.
Згідно ст. 103 ЗК України (зміст добросусідства) власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.
Згідно ст. 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановлення твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках коли вони зникли, перемістились, або стали невиразними.
Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок.
Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.
Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України).
Відповідно до вимог ч.1 статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов ( ст.387 ЦК України) - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння, метою якого є повернення об'єкта права власності у володіння власника.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тлумачення наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод.
Згідно вимого ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правових позицій, викладених у постановах Великої палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 вбачається, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2025 року у справі №541/3303/21 (провадження № 61-10734св24) у правовідносинах, які є подібними, звернув увагу на те, що «метою позову особи є захист, як він вважає, порушених прав володіння земельною ділянкою, щодо якої позивач отримав правовстановлюючі документи та на яку накладаються земельні ділянки відповідачів.
Для правильного вирішення справи правове значення мають обставини суміщення (накладення) спірних земельних ділянок, які відповідно до правовстановлюючих документів належать різним особам. Це питання повинно досліджуватися саме на час надання спірних земельних ділянок у власність приватним особам».
Таким чином, суд прийшов до висновку, що під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, які посвідчують право на земельну ділянку відповідача, було допущено помилки у визначенні меж земельної ділянки, які до звернення позивача до суду не виправлені, що привело до зменшення площі земельної ділянки позивача за рахунок зміни конфігурації суміжної земельної ділянки відповідача та накладання земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача, загальна площа якого становить 0,0036 га (36 кв.м.). При цьому суд враховує, що право власності на земельну ділянку як позивачем, так і першим власником цієї земельної ділянки було набуто раніше, ніж відповідачем та першим власником.
З огляду на вищевказане, проаналізувавши норми права та встановлені юридичні факти, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, а тому необхідно витребувати на користь позивача частину земельної ділянки площею 0,0036 га по АДРЕСА_1 з ділянок із кадастровими номерами 5324082701:01:001:0385 і 5324082701:01:001:0384 по АДРЕСА_1 , що перебуває у власності відповідача і зображена у висновку експерта №705 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 25.10.2024 Інститутом судових експертиз ім.засл.проф. М.С. Бокаріуса (Полтавське відділення) та проходить по точках:А-Б-В-Г-Д-Е-А (зображено червоним штрихом рис.8) та усунути перешкоди в користуванні належною позивачу земельною ділянкою, зобов'язавши відповідача демонтувати паркан, що розташований на земельній ділянці позивача.
Керуючись ст. ст. 12,13,81,259,263-265,352 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Витребувати на користь ОСОБА_1 частину земельної ділянки площею 0,0036 га по АДРЕСА_1 з ділянок із кадастровими номерами 5324082701:01:001:0385 і 5324082701:01:001:0384 по АДРЕСА_1 , що перебуває у власності ОСОБА_2 і зображена у висновку експерта №705 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 25.10.2024 Інститутом судових експертиз ім.засл.проф. М.С. Бокаріуса (Полтавське відділення) та проходить по точках:А-Б-В-Г-Д-Е-А (зображено червоним штрихом рис.8).
Усунути перешкоди в користуванні власністю, а саме належною ОСОБА_1 земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , зобов'язавши власника земельної ділянки по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 демонтувати паркан, що розташований на земельній ділянці власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його оголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О. Г. Путря