Справа № 545/3093/25
Провадження № 2/545/1922/25
"07" листопада 2025 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Любчика О.В., за участю секретаря судового засідання Мамишевої А.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно списаних коштів,
встановив:
представник позивача адвокат Ярошенко С.М. звернулася до суду з позовом до в якому просила визнати незаконними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо автоматичного списання коштів з картки ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору PLEMRK03640414 від 30.01.2006 та стягнути з відповідача безпідставно списані кошти в сумі 70001, 33 грн., а також, витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 грн.
В обґрунтування зазначила, що 15.03.2022 позивачем підписано заяву приєднання до договору SAMDNWFC00075055707 від 15.03.2022 та відкрита картка № НОМЕР_1 , на яку перераховуються заробітна плата позивача. 11.06.2025 він дізнався, що банком було одноособово списано з його карткового рахунку грошові кошти у розмірі 46 992,42 грн. як “автоматичне погашення простроченої заборгованості за рахунком НОМЕР_2 », після чого 12.06.2025 банком вдруге списано грошові кошти у розмірі 23 008,91 грн. знову як “автоматичне погашення простроченої заборгованості за рахунком НОМЕР_2 », що підтверджується випискою по рахунку за період з 11.06.2025 по 12.06.2025. Таким чином, загальна сума безпідставно списаних коштів становить 70001,33 грн. Списання з нового рахунку відбувалося на підставі укладеного кредитного договору №PLEMRK03640414 від 30.01.2006, що стало відомо з листів відповідача. Так, позивачем дійсно 30.01.2006 укладався з відповідачем вказаний кредитний договір, у зв'язку із чим відкрито рахунок НОМЕР_3 для зарахування коштів на погашення кредиту. Згідно банківських виписок, картка № НОМЕР_1 видана на підставі договору SAMDNWFC00075055707 від 15.03.2022 року з якої відбувалось автоматичне списання грошових коштів з карткового рахунку позивача, де зазначений рахунок НОМЕР_2 , а не НОМЕР_3 , який був відкритий під час укладення договору №PLEMRK03640414 від 30.01.2006, на підставі якого на думку відповідача відбуваються списання. Позивач вважає, що банк безпідставно автоматично списав грошові кошти з належного йому поточного карткового рахунку, на якому знаходяться кошти, отримані як заробітна плата, оскільки, можливість такого списання передбачена виключно за розпорядженням клієнта. Позивач стверджує, що не надавав банку будь-якої згоди або розпорядження на списання грошових коштів з його карткового рахунку. Крім того, у нього відсутня будь-яка заборгованість перед банком, відсутні і претензії від відповідача та судові рішення. Ним не було погоджено з відповідачем стягнення неустойки, відсотків, тощо. Крім того, відповідно до законодавства про захист прав споживачів, кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Станом на день списання коштів, минуло вже 19 років з дня укладення договору.
У відзиві на позовну заяву представник позивача заперечує щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Пунктом 2.2.5 кредитного договору №PLEMRK03640414 від 30.01.2006 передбачено, що Позичальник доручає Банку списувати кошти із всіх своїх поточних рахунків у валюті Кредиту або знімати наявні кошти із цих рахунків у валюті, відмінної від валюти Кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у Кредит, у межах сум, які підлягають сплаті Банку за цим Договором, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання). У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 має заборгованість перед АТ КБ “ПриватБанк» за кредитним договором № PLEMRK03640414 від 30.01.2006, зобов'язання з погашення заборгованості належним чином не виконав, тому керуючись ч. 2 статті 1071 ЦК України, з урахуванням погоджених сторонами умов Кредитного договору та Умов та Правил надання банківських послуг, Банк був змушений провести договірне списання і здійснити погашення кредитної заборгованості. Отже, враховуючи вищевикладене, АТ КБ “ПриватБанк» здійснюючи договірне списання коштів на погашення заборгованості за кредитним договором, діяв в межах чинного законодавства та погоджених між сторонами умов договору. В свою чергу позивач не надав доказів про своєчасне та/або повне погашення заборгованості по кредитному договору № PLEMRK03640414 від 30.01.2006, та/або про відсутність боргу за даним договором на дату здійснення договірного списання. Також АТ КБ “ПриватБанк» заперечує проти стягнення з АТ КБ “ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 грн., так як заявлена сума не є пропорційною до складності справи та значно завищена, заявлені витрати не відповідають критерію розумності їхнього розміру. Крім того, АТ КБ “ПриватБанк» просить суд у разі задоволення позовних вимог, в частині стягнення з АТ КБ “ПриватБанк» грошових коштів, зазначити у резолютивній частині рішення про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.
Ухвалою суду від 21.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.72).
У судове засідання представник позивача не з'явився, про час та дату розгляду справи повідомлений відповідно до ст. ст. 128, 129 ЦПК України, у поданій до суду заяві просив проводити розгляд справи у його відсутність.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, надали до суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять задовольнити.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач підписали кредитний договір № PLEMRK03640414 від 30.01.2006, згідно умов якого банк зобов'язується надати Позичальнику кредитні кошти шляхом перерахування на відкритий у ПФ АКіБ УкрСиббанк рахунок на строк до 30.01.2008 включно, у вигляді строкового кредиту у розмірі 8831 грн. на наступні цілі: купівля ТНС, а також у розмірі 0 грн. на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми розрахованої від суми товару за винятком внесеного авансу, щомісяця в Період сплати у розмірі 1,45 % від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 даного договору (а.с.10).
Також згідно заяви про надання кредиту від 30.01.2006, ОСОБА_1 просив надати Строковий кредит у сумі 8831 грн. строком на 24 місяці, відсоткова ставка 1,00% в місяць (зворот а.с.9).
ОСОБА_1 підписав 15.03.2022 заяву про відкриття Поточного рахунка та приєднання до Умов та Правил надання послуги «Картка для виплат» на підставі якої ОСОБА_1 відкрив поточнний рахунок у валюті «гривня» НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) (а.с.13-15).
Заяву про відкриття Поточного рахунка та приєднання до Умов та Правил надання послуги «Картка для виплат» відповідачем підписано власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».
Відповідно до виписки по картці/рахунку НОМЕР_6 ( НОМЕР_5 ), АТ КБ «ПриватБанк» списав кошти з рахунку ОСОБА_1 11.06.2025 у розмірі 46992,42 грн. та 12.06.2025 у розмірі 23008,91 грн., підстава - автоматичне погашення простроченої заборгованості за рахунком НОМЕР_2 (а.с.16).
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правилами частини 1 статті 627, статті 629 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положенням частини 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Частиною першою статті 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.
Відповідно до положень частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно вимог статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставин, за яких банк має здійснити договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявністю договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника тощо). У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.
В силу статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 1074 ЦК України визначено що, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що Банк не може списувати грошові кошти з рахунка клієнта без його розпорядження, крім випадків - наявності рішення суду про таке стягнення, встановлення такого права законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Як було вище зазначено, 30 січня 2006 року між сторонами було укладено кредитний договір № PLEMRK03640414.
Згідно п.2.2.5 Договору передбачено, що позичальник доручає Банку списувати кошти із всіх своїх поточних рахунків у валюті Кредиту або знімати наявні кошти із цих рахунків у валюті, відмінної від валюти Кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у Кредит, у межах сум, які підлягають сплаті Банку за цим Договором, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання).
Банк здійснив списання грошових коштів з банківської картки позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLEMRK03640414 від 30.01.2006, строк дії якого сплив 30.01.2008, при цьому в рахунок правомірності такого списання відповідач не надав розрахунку заборгованості в розмірі 70001, 33 грн. (періоди стягнення, підстави нарахування відсотків, комісій, штрафів), враховуючи, що кредит надавався на суму 8831 грн.
Суд також звертає увагу, що строк дії кредитного договору згідно п.1.1 складає включно до 30.01.2008, а додаткові договори про продовження строку дії договору не укладались.
Отже, банк здійснив списання грошових коштів з банківської картки позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором після спливу строку позовної давності, при не маючи рішення суду про стягнення з позивача на користь банка заборгованості за зазначеним кредитним договором.
Жодних відомостей про те, що банк звертався до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № PLEMRK03640414 від 30.01.2006, суду не надано, а отже відповідне рішення суду, на підставі якого банк міг би списати кошти з рахунку клієнта, також відсутнє.
Факт укладення між ОСОБА_1 та відповідачем кредитного договору, а також те, що він дійсно допустив неналежне виконання своїх зобов'язань за даним договором, що призвело до виникнення простроченої заборгованості не може свідчити про правомірність дій банку щодо списання коштів на погашення заборгованості по даному договору із зарплатної картки позивача.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
У чинній редакції ЦПК законодавець дещо по-іншому відбиває співвідношення функцій сторін та суду під час доказової діяльності. Зокрема, поряд із класичними постулатами про те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов'язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК), суд наділений можливістю у виключних випадках збирати докази за власною ініціативою (ч. 7 ст. 81 ЦПК).
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог не довів правомірність автоматичного списання грошових коштів позивача у загальному розмірі 70001, 33 грн., з огляду на значну різницю між розміром отриманого кредиту та фактично списаними коштами, а також те, що строк дії договору PLEMRK03640414 від 30.01.2006 сплинув 17 років тому і з огляду на відсутність судових рішень про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приват Банк» відповідної заборгованості.
Сума безпідставно утриманих коштів відповідачем не заперечувалася, розрахунку з даного приводу ним представлено не було.
Таким чином, списання коштів з карткового рахунку позивача на погашення заборгованості за кредитом є таким, що здійснене без урахування змісту зазначених вище норм права.
За викладених обставин суд дійшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю.
Стосовно доводів відповідача щодо оподаткування заявлених позивачем сум, суд зазначає, що позивачем ставиться питання про стягнення суми з відповідача, яка є заробітною платою і з якої вже відраховано податки та інші платежі, та не є відсотками на депозитні кошти, неустойкою або будь-яким відшкодуванням збитків, а тому відсутні підстави зазначати у рішенні суду формулювання про відрахування податків і зборів, які у подальшому підлягають утриманню у встановленому законом порядку.
Щодо стягнення витрат позивача на правничу допомогу.
Витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, згідно ст. 141 ЦПК України.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2024року (справа №686/5757/23) зазначила, що у разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витратна професійну правничу допомогу адвоката,які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи,керуючись критеріями,що визначеніч.3ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям, є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Аналізуючи матеріали справи, подані представником позивача, суд вважає, що визначений адвокатом розмір оплати є завищеним, та враховує характер виконаної роботи, принципи співмірності та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи.
Враховуючи наведене та визначені частиною ч. 4 ст. 137 ЦПК України критерії для здійснення розподілу судових витрат, безпосередньо та причинно пов'язаних з розглядом справи, беручи до уваги те, що справа не є складною, малозначною та розглядається в спрощеному позовному провадженні, суд приходить до висновку, що розумним та справедливим у даному випадку буде стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, так як спір у справі стосується захисту прав споживача банківських послуг, у відповідності до ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 263, 265 ЦПК України,
вирішив:
позов задовольнити.
Визнати незаконними дії Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» щодо автоматичного списання коштів з картки ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_7 ) картковий рахунок НОМЕР_1 , IBAN НОМЕР_5 , рахунок отримувача - НОМЕР_4 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № PLEMRK03640414 від 30.01.2006 року.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи - 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_7 ) безпідставно списані грошові кошти в сумі 70001 (сімдесят тисяч одна) гривні 33 коп, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п'яти тисяч) гривень 00 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи - 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) на користь держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 12.11.2025.
Суддя О. В. Любчик