Єдиний унікальний номер №538/1866/25
Провадження по справі №1-кп/538/243/25
18 листопада 2025 року м.Лохвиця
Лохвицький районний суд Полтавської області у складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лохвиця матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань№12025175600000132 від 25 вересня 2025 року про обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Петропавлівка Петропавлівського району Дніпропетровської області, громадянина України, із середньою освітою, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , одруженого, на утриманні неповнолітніх осіб немає, раніше не судимий,-
у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 125 КК України,
учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_4 ,
потерпіла - ОСОБА_5 ,
обвинувачений - ОСОБА_3 ,
1. Історія провадження
1.1. 03 жовтня 2025 року Лохвицьким відділом Миргородської окружної прокуратури скеровано до Лохвицького районного суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025175600000132 від 25 вересня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст.125 КК України.
1.2. Ухвалою Лохвицького районного суду від 06 жовтня 2025 року призначено підготовче судове засідання у вказаному кримінальному провадженні.
1.3. Ухвалою Лохвицького районного суду від 18 листопада 2025 року в цьому кримінальному провадженні призначено судовий розгляд.
2. Формулювання обвинувачення та стаття закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за наступних обставин.
13 вересня 2025 року близько 18 год. 00 хв. ОСОБА_3 , знаходячись у приміщенні гаража за адресою АДРЕСА_2 , вчинив сварку із своєю співмешканкою ОСОБА_5 , із якою співмешкає з 2005 року. Після чого, ОСОБА_3 усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, маючи прямий умисел направлений на спричинення тілесних ушкоджень, стоячи навпроти ОСОБА_5 , наніс їй один удар правою рукою у праву ділянку обличчя останньої, тим самим вчинивши фізичне насильство по відношенню до своєї співмешканки. Внаслідок своїх протиправних дій ОСОБА_3 , згідно висновку експерта № 213 від 26.09.2025, спричинив потерпілій ОСОБА_5 тілесне ушкодження у вигляді: підшкірного крововиливу в ділянці нижнього повіка правого ока, з переходом на праву щічну ділянку, яке може бути оцінене, як таке, що носить ознаки легкого тілесного ушкодження.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились в умисному нанесенні легкого тілесного ушкодження ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення (проступок), передбачений ч.1 ст.125 КК України.
3. Позиції учасників судового провадження.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, визнав повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, викладеного в обвинувальному акті, які відповідають дійсності. При цьому вказав, що, дійсно, в ході конфлікту з ОСОБА_5 заподіяв їй тілесні ушкодження, зокрема, стоячи навпроти останньої, наніс їй один удар правою рукою у праву ділянку її обличчя.
До вчиненого ним кримінального правопорушення ставиться критично, щиро розкаюється у вчиненому, попросив вибачення у потерпілої.
Просив призначити йому покарання на розсуд суду, в межах чинного законодавства.
Зазначив, що вважає недоцільним дослідження інших доказів щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, оскільки такі ним не оспорюються.
Показання обвинуваченого є послідовними та логічними, не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, а тому суд вважає ці показання достовірними.
Потерпіла ОСОБА_5 у судовому засіданні надала суду показання, підтвердивши обставини, а саме час, місце та спосіб вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 , інкримінованого йому кримінального правопорушення, викладеного в обвинувальному акті, які відповідають дійсності. Зазначила, що час та дата відповідної події вказана правильно.
Пояснила, що дійсно під час конфлікту з ОСОБА_3 , останній спричинив їй тілесні ушкодження, нанісши їй один удар правою рукою у праву ділянку її обличчя. Потерпіла претензії матеріального характеру до обвинуваченого не має та пробачила останньому.
Просила призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання згідно вимог чинного законодавства.
Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України. Просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого, здійснювати розгляд, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого. Не оспорив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_3 , йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
4. Мотиви суду.
Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення, а саме: за частиною першою статті 125 КК України відповідно до обвинувального акту, згідно вимог ст.337 КПК України.
Враховуючи те, що обвинувачений свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, він та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності його позиції, заслухавши думку інших учасників судового провадження та роз'яснивши їм положення КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме: про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.
Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Слід зазначити, що роз'яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз'яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз'яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз'яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст.349 КК України (позиція ККС ВС, висловлена у постанові від 02 лютого 2021 року, справа № 640/4713/19, провадження № 51-2155км 20).
У відповідності до сформованого об'єднаною Палатою ККС ВС в постанові від 16 вересня 2024 року (справа № 444/870/22, провадження № 51-2989кмо23) висновку щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК: суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак, дана норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК. Тобто, законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов'язково (постанова ККС ВС від 17 грудня 2020 року, справа № 426/14810/18, провадження № 51-2486км20).
Оскільки, обвинувачений повністю визнав вину у вчиненому, і після роз'яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з'ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні, та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз'яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначених кримінальних правопорушень, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих матеріалів, суд приходить до переконливого висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєному є доведена повністю.
Оцінюючи зібрані по справі докази в сукупності, суд визнає їх допустимими, належними, достатніми та достовірними і такими, які об'єктивно і повно доводять вину обвинуваченого ОСОБА_3 .
Суд переконаний, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 , правильно кваліфіковано: - за ч.1 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.
5. Призначення покарання.
Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинене кримінальне правопорушення.
Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.
При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, особу винного.
Враховується, що за ступенем тяжкості згідно положень ст.12 КК України (в редакції на час вчинення відповідного кримінального правопорушення) вчинене кримінальне правопорушення, передбачене: - ч. 1 ст. 125 КК України, є кримінальним проступком.
Згідно роз'яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.
Питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.
Обставинами, що пом'якшують покарання, передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставиною, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання, є вчинення кримінального правопорушення щодо особи із якою винний перебуває у сімейних відносинах та вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.
За сукупності вище наведених обставин, враховуючи активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення (проступку), та те, що за місцем проживання обвинувачений характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше не судимий, тобто враховуючи наведені вище відомості про особу обвинуваченого та враховуючи наявність пом'якшуючої покарання обставини, незважаючи на обставини, що обтяжують покарання, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити йому покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу.
6. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку
6.1. Щодо речових доказів
Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Долю речових доказів суд вирішує керуючись положеннями ст. 100 КПК України.
Речові докази в цьому кримінальному провадженню відсутні.
6.2. Щодо процесуальних витрат
Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.
Процесуальні витрати у цьому кримінальному відсутні.
Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся.
Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався і підстав для його обрання суд не вбачає.
Керуючись статтями 368, 370-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 ( п'ятсот десять ) гривень 00 копійок.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.
На вирок протягом тридцяти діб з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Лохвицький районний суд Полтавської області.
При цьому, відповідно до положень ч.2 ст. 394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому, прокурору та потерпілому копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, прокурору та потерпілому.
З текстом вироку суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень
за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Суддя ОСОБА_7