Справа № 367/5890/24
Провадження №2/367/2742/2025
Іменем України
10 листопада 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі
судді Карабаза Н.Ф.,
за участі секретаря Зайцевої А.В.,
розглянувши у відритому судовому засіданні в м. Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Кальміуський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполь Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів,
До Ірпінського міського суду Київської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., Кальміуський відділ ДВС у місті Маріуполь Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів. Позов мотивує тим, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем 24 листопада 2020 року було вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за № 25949, про стягнення з неї на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» заборгованості в сумі 47 189,50 грн. На підставі вищевказаного виконавчого напису державним виконавцем Кальміуського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Андрієнко Іриною Анатоліївною 23.03.2021 було відкрите виконавче провадження № 64931612 та здійснювались виконавчі дії щодо примусового виконання виконавчого напису та стягнення з неї заборгованості. Вважає, що, вчиняючи спірний виконавчий напис, нотаріусом було порушено вимоги Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, відсутні докази безспірності заборгованості; не передбачено вчинення виконавчого напису на договорі, який не є нотаріально посвідченим. Крім того, під час примусового виконання зазначеного виконавчого напису вже Кальміуським відділом державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було стягнуто з неї 7 387,90 грн., які після визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню мають бути стягнуті з відповідача на її користь як безпідставно отримані на підставі положень статті 1212 ЦК України. Просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем 24 листопада 2020 року та зареєстрований в реєстрі за № 25949. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» (адреса: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204, код ЄДРПОУ: 43311346) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса; АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти в сумі 7 387 (сім тисяч триста вісімдесят сім) гривень 90 копійок. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
В судове засідання позивач та його представник не з'явились. Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримують, просять задовольнити в повному обсязі.
В судове засідання відповідач не з'явився. Подав до суду заяву в якій просив справу розглядати у відсутності представника товариства. Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., зареєстрованого за № 25949 від 24 листопада 2020 року таким що не підлягає виконанню визнав, просив стягнути з ТОВ «Фінпром маркет» судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 606 грн. (інші 50 відсотків судового збору повертаються позивачу з державного бюджету в порядку ч.1 ст.142 ЦПК України) та у разі подання заяви про забезпечення позову в розмірі 302,80грн.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Третя особа - Кальміуський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполь Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання не забезпечив явку свого представника, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що головним державним виконавцем Кальміуського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполь Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Андрієнко І.А. 23.03.2021 року відкрито виконавче провадження № 64931612 відповідно до виконавчого напису № 25949 виданого 24.11.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет» заборгованості в сумі 47189,50 грн., даний факт підтверджено постановою про відкриття виконавчого провадження головного державного виконавця Андрієнко І.А. від 23.03.2021 року.
Відповідно до ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється Законом України «Про нотаріат», Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, в редакції від 29.11.2001 року, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року з наступними змінами.
Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.
Згідно з ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 року, зі змінами, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.
Частиною 1 статті 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Згідно приписів ч.2 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 3.2, 3.5 Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року. Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року.
Пунктом 2 Розділу 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині п.1 та п.2 зазначеної постанови.
Згідно приписів ч. 2 ст. 265 КАС України у разі визнання рішенням суду нормативно-правового акта протиправним та нечинним, такий нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001 року.
Така позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 січня 2019 року, справа № 910/13233/17.
Пунктом 1 зазначеного Переліку, в редакції від 29.11.2001 року, передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Як встановлено судом, суму заборгованості ОСОБА_1 не визнає та кредитний договір нотаріально засвідчений вона не укладала і на вимогу підпункту (а) п.1 Переліку № 1172, оригінал цього договору, який нотаріально посвідчений, - нотаріусу для вчинення виконавчого напису - не подавався. Приватним нотаріусом при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису, залишено поза увагою, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитних договорах, укладених у простій письмовій формі визнані не чинними, з дня їх прийняття.
Відповідачем не подано до суду жодних доказів, які б спростовували пояснення позивача. Крім того не подано і кредитного договору, нотаріально посвідченого, згідно якого був здійснений спірний виконавчий напис нотаріусом.
Отже, оспорюваний виконавчий напис, вчинений без надання нотаріусу оригіналу нотаріально посвідченого договору, чим порушено вимоги Переліку № 1172, що є порушенням вимог ст.87 Закону «Про нотаріат».
Крім того, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, які також знайшли своє відображення в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 320/8269/15-ц від 16 травня 2018 року, в якій Великою Палатою Верховного Суду наголошено на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст.15, 16, 18 ЦК України, ст.ст.50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат", захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст.ст.87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Отже, на думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Що стосується вимоги про стягнення з ТОВ «Фінпром Маркет» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 7387,90грн.
ОСОБА_1 в своїх позовних вимогах зазначає, що на підставі вищевказаного виконавчого напису третьою особою, Кальміуським відділом державної виконавчої служби у місті Маріуполь Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 64931612 було стягнуто з неї 7387,90грн.
При цьому подає відповідь на адвокатський запит від 12.06.2024 року начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполь Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з якої вбачається, що станом на 12.06.2024 р. стягувачу перерахована загальна сума стягнення у розмірі 6209,70 грн, залишок не стягнутої суми боргу становить 40979,80 грн; до державного бюджету перераховані у повному обсязі витрати виконавчого провадження у розмірі 180,00 грн., виконавчий збір у розмірі 998,20 грн, залишок не стягнутого виконавчого збору становить 3720,75 грн.
Згідно з статтею 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави (глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Верховний Суд за результатами аналізу положень статті 1212 ЦК України дійшов до висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав). Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Як зазначав Верховний Суд, норми ст.ст.1212, 1213 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань. Відповідно, якщо суд встановлював наявність між сторонами договору, то визнавав застосування до таких відносин ст. 1212 неправильним (постанова від 14.10.2014 р. у справі №3-129гс14, постанова від 25.02.2015 р. у справі №3-11гс15, постанова від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 та ін.).
Водночас у постанові ВСУ від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 суд відзначив, що конструкція ст.1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм гл.83, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише у момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Узагальнюючи викладене, можна сказати, що норми ст.ст.1212, 1213 ЦК України, застосовуються у таких випадках: зобов'язання між сторонами виникло не на підставі договору; набуття або збереження майна є абсолютною безпідставним; безпідставне збагачення однієї особи через іншу не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши викладені норми чинного законодавства України та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку що вимога про стягнення з ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» безпідставно набутих коштів в розмірі 7387,90 грн. задоволенню не підлягають через не надання належного підтвердження щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» грошових коштів зазначеної суми, за виконавчим написом, оскільки позивачем не подано жодного належного доказу, про те, що грошові кошти в розмірі 7387,90 грн. були стягнути з неї, як боржника на рахунок ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», таким чином позивачем не надано жодних доказів того, що відповідач володіє безпідставно грошовими коштами, які належать позивачці.
Судом встановлено, що позивачем згідно квитанцій сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. за подання позовної заяви, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір в розмірі 1211,20грн, оскільки, позовні вимоги задоволено частково.
Суд не бере до уваги твердження відповідача щодо вирішення питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, оскільки відповідно до ч. 1 ст.142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, - відповідачем позов визнано лише частково.
На підставі викладеного, керуючись ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 12, 81, 83, 89, 141, 142, 247, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Кальміуський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполь Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, 24 листопада 2020 року та зареєстрований в реєстрі за № 25949.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНПРОМ МАРКЕТ" код ЄДРПОУ: 43311346 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 - 1211,20 грн. сплаченого при подачі позову судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Н.Ф. Карабаза