"19" листопада 2025 р. Справа № 363/5107/25
(ЗАОЧНЕ)
19 листопада 2025 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області у складі:
Головуючого судді - Рукас О.В.;
за участю секретаря судових засідань - Вільчинської Є.Д.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ПАТ «Страхова компанія «АРКС» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Іллінська, 8) до ОСОБА_1 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) про відшкодування шкоди в порядку суброгації, -
До Вишгородського районного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 18.05.2022 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС» та ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 32787Га2кє.
Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Renault», реєстраційний № « НОМЕР_1 ».
У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування.
09.11.2022 р. відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Jawa», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Renault», державний номерний знак « НОМЕР_1 ».
Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва по справі № 755/12515/22 Відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.
До АТ «СК «АРКС» із заявою про настання страхового випадку звернулась потерпіла ОСОБА_2 , надала всі необхідні документи, у зв'язку з чим АТ «СК «АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування згідно страхового акту у розмірі 21 210,71 грн.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Jawa», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » на момент дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована.
Отже, до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача, як до особи відповідальної за нанесену шкоду внаслідок ДТП нанесеної потерпілому.
Відповідач визнав позовні вимоги та частково сплатив кошти за нанесену шкоду в розмірі 11 000,00 грн.
З урахуванням викладеного, ПАТ «Страхова компанія «АРКС» просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 завдані збитки у розмірі 10 210,71 грн., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи головуючим суддею по справі визначено суддю Рукас О.В.
Ухвалою суду від 10.10.2025 року провадження у справі відкрито у порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання, встановлено строк для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, зокрема, на подачу заяв по суті справи.
У судове засідання представник позивача не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання. В позовній заяві представником позивача заявлено клопотання, в якому висловлено прохання щодо проведення судового розгляду за відсутності сторони позивача, а також надано згоду на ухвалення заочного рішення суду.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судових засідань ОСОБА_1 повідомлявся шляхом направлення судової повістки про виклик до суду за його зареєстрованою адресою проживання.
Як встановлено судом за результатами перевірки, всі поштові відправлення на ім'я ОСОБА_1 не були йому вручені за місцем його реєстрації та повернуті до суду з поміткою про неможливість вручення. Станом на момент ухвалення судового рішення від відповідача ані засобами поштового зв'язку, ані на офіційну електронну адресу суду, ані в будь-який інший спосіб не надходило жодних заяв, клопотань, у тому числі відзиву на позовну заяву.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд звертає увагу, що положення чинного процесуального законодавства не передбачають обов'язку суду, в якого відсутні відомості щодо місця проживання чи перебування учасника справи, крім як відомостей про офіційно зареєстроване місце проживання/перебування, повторно направляти судові повістки про виклик до суду. Повернення поштового відправлення з відміткою про закінчення строку зберігання, яке відправлялася за офіційно зареєстрованою адресою проживання відповідача, що є єдиними відомостями про його проживання, які перебувають у володінні суду, є належним виконанням суду свого процесуального обов'язку щодо повідомлення особи про дату, час і місце судового засідання, а відповідно вважається належним чином повідомленням особи про проведення судового розгляду.
У Постанові КЦС ВС від 23.01.2023 року у справі № 496/4633/18 зроблено висновок, що листи, що повернулися з відміткою/довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими, якщо їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або на адресу місця реєстрації фізичної особи чи адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Таким чином, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з'явилися, зважаючи на наявність клопотання сторони позивача про проведення судового розгляду за відсутності представника позивача, зважаючи на відсутність клопотань про відкладення судового розгляду, суд вважає за можливе проводити судове засідання за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Судом встановлено, що позивачем було висловлено згоду на проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, засвідчено обізнаність щодо наслідків ухвалення заочного рішення суду.
З урахуванням вищевикладеного, оскільки ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав, а позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, то суд відповідно до ст. 280, 281 ЦПК України вважає за необхідне провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів з наступним ухваленням заочного рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники справи у судове засідання не з'явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду закріплені у статті 1166 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
З наведеного вбачається, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: протиправне діяння, шкода, причинно-наслідковий зв'язок між ними, а також вина особи у вчиненому діянні.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України предмет доказування становить: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди, яка в силу положень ч. 2 ст. 1166 ЦК України презюмується.
Саме тому у деліктних правовідносинах на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Одним з різновидів цивільно-правової відповідальності за відсутності вини особи, яка своєю поведінкою заподіяла шкоди, є відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, що врегульовується положеннями ст. 1187 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
При цьому відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З наведеного також вбачається, що діяльність з експлуатації транспортного засобу є діяльністю, що пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим завдання шкоди, внаслідок використання транспортного засобу, зумовлює виникнення цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 1187 ЦК України.
Судом встановлено, що 18.05.2022 року Приватним акціонерним товариством «Страхова Компанія "АРКС" укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 32787Га2кє, предметом вказаного договору є страхування транспортного засобу «Renault», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідно до вказаного Договору позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити страхове відшкодування ( а.с. 12-19).
09.11.2022 року о 13 год. 10 хв. в м. Києві на Північному мосту, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Renault», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та ТЗ «Jawa», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 ( а.с. 22).
Внаслідок ДТП застрахованому автомобілю «Renault», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 було завдано механічних ушкоджень.
ДТП сталась внаслідок порушенням водієм ОСОБА_1 пп.2.3 (б), 13.1 ПДР України, що підтверджується постановою Дніпровського районного суду м. Києва по справі 755/12515/22 від 21.12.2022р. ( а.с. 22)
Відповідно до вказаної постанови, відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП; та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (Постанова КЦС ВС від 29.09.2023 року у справі № 573/1/23).
Згідно із висновком Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18), при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено факт протиправної поведінки відповідача ОСОБА_1 щодо порушення вимог ПДР України під час експлуатації транспортного засобу «Jawa», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який, у свою чергу, є джерелом підвищеної небезпеки.
Суд також приходить до висновку про виникнення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 деліктного зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої останнім. Разом з тим, виконання обов'язку у деліктному зобов'язанні з відшкодування шкоди, завданої власником наземного транспортного засобу, має законодавчо визначену специфіку. Вказана специфіка передбачена приписами ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 5, 6 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 вказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 28 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст. 29 вищезазначеного Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Аналіз викладених приписів чинного законодавства дає можливість зробити висновок, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього (Постанова ВП ВС від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц).
Крім того, у Постанові ВП ВС від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17 було зазначено, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Згідно наявної інформації цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент вчинення ДТП не була застрахована у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 39.1 ст. 39 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до пп. а п. 41.1 ст. 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
З наведених приписів законодавства вбачається, що у випадку, коли власник наземного транспортного засобу на момент вчинення ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність шляхом укладення зі страховиком договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, то зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, що зазнав збитків внаслідок ДТП, спричиненого водієм транспортного засобу, чия цивільно-правова відповідальність не застрахована, виступає саме МТСБУ, яке здійснює страхове відшкодування потерпілому у порядку, встановленому законодавством.
Судом встановлено, що відповідно до Договору страхування, власниця пошкодженого автомобіля ТЗ «Renault», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , звернулась до позивача з заявою про настання страхової події (а.с. 9-10).
З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Renault», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , проведено його огляд, про що складено акт огляду транспортного засобу та отримано ремонтну калькуляцію № 1.003.22.0 від 11.11.2022р., відповідно до якої вартість відновлювального ремонту «Renault», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 21 210,71 грн. ( а.с. 23-29).
У зв'язку з вище викладеним, позивачем, на підставі зібраних документів складено розрахунок страхового відшкодування від 20.11.2022 року на суму 21 210,71 грн., яку було виплачено, що підтверджується платіжним дорученням №930780 від 21.11.2022 року ( а.с. 30, 31, 32, 33).
Суд зазначає, що статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Суд вважає, що право вимоги яке виникає в порядку та на умовах передбачених ст. 993 ЦК України, а також ст. 27 Закону України «Про страхування», є суброгаційним, а відповідний обов'язок відшкодування шкоди винною особою, з огляду на положення ст. 1166 ЦК України є деліктним зобов'язанням.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №910/3165/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі №910/2603/17, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого деліктного зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
При вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика, суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Так, у випадку суброгації, відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні, із збереженням самого зобов'язання, на підставі договору страхування, а також ст.993 ЦК України, ст.27 Закону України «Про страхування». У випадку регресу, одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється нормами ст. 1191 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18 (пункти 68-70): вказано, що ст.1191ЦК України та ст.38 Закону № 1961-IV, з одного боку, і ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IVпорядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі ст.993ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
У зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завданням шкоди, в порядку суброгації.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З позовної заяви вбачається, що судові витрата позивача по справі складаються з: витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви (2422 грн. 40 коп.).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням повного задоволення позовних вимог судові витрати, які понесені позивачем та які складаються зі сплати судового збору, підлягають стягненню з ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ст.ст. 11, 526, 610, 612, 626, 1046-1056-1, 1077, 1079 ЦК України, ст. 12, 81, 133, 141, 265 ЦПК України, суд, -
Позов ПАТ «Страхова компанія «АРКС» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Іллінська, 8) до ОСОБА_1 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) про відшкодування шкоди в порядку суброгації - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ПАТ «Страхова компанія «АРКС» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Іллінська, 8) завдані збитки у розмірі 10 210 (десять тисяч двісті десять) гривень 71 копійка.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ПАТ «Страхова компанія «АРКС» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Іллінська, 8) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач:
ПАТ «Страхова компанія «АРКС» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Іллінська, 8; ЄДРПОУ: 20474912) .
Відповідач:
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ).
Головуючий суддя О.В. Рукас