17.11.2025 Справа № 363/5226/25
Іменем України
17 листопада 2025 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., за участю секретаря судового засідання Підопригори Х.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом АТ «ТАСКОМБАНК», що подана представником позивача - Поповим Є.В. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
08.09.2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 кредитну заборгованість за заявою-договором за №002/12317336-СК_SB від 29.10.2021 року, яка становить 39 789,02 грн., а саме: заборгованість по тілу кредиту - 27 021,90 грн. та заборгованість по процентам - 12 767,12 грн., а також понесені позивачем судові витрати. В обґрунтування позову зазначено, що 29.10.2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 підписано Заяву-договір на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування. Заяву-договір на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування від 29.10.2021 року слід розуміти як Кредитний договір за №002/12317336-CK_SB від 29.10.2021 року. Відповідач з 29.10.2021 року є власником поточного рахунку у гривні за № НОМЕР_1 , який відкритий до Заяви-договору на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування з номером Кредитного договору за №002/12317336-CK_SB (Кредитний договір). Умовами Кредитного договору визначено, що ознайомившись з Публічною пропозицією АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, тарифами АТ «ТАСКОМБАНК», позичальник просив відкрити поточний рахунок у гривні, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронних платіжних засобів, на своє ім'я та виявив бажання оформити на своє ім'я платіжну картку Master Card World та встановити кредитний ліміт на суму, вказану в мобільному додатку. Згідно з умовами Заяви-договору на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування відповідач просив відкрити поточний рахунок за № НОМЕР_1 у національній валюті. Таким чином, позичальнику встановлено ліміт кредитування рахунку в межах максимальної суми загального ліміту кредитування для вказаного продукту (що складає 200 000 грн.), а саме надані кредитні кошти в сумі 21 000 грн., з процентною ставкою за встановленим кредитним лімітом - 43,96 %. Строк користування - 12 місяців з автоматичною пролонгацією. Відповідно до умов Заяви-договору на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування, позичальник акцептує Публічну пропозицію АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (розміщеній на сайті Банку за адресою https://tascombank.ua) і беззастережно приєднується до умов останнього. Позичальник згоден, що дана Заява-договір, а також тарифи банку є невід'ємними частинами Договору. Кредитні кошти відповідачу надано у спосіб, зазначений в Кредитному договорі, що підтверджується відповідною випискою. Отже, позивач свої обов'язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а відповідач в подальшому перестав виконувати умови Кредитного договору в повній мірі, а саме, перестав сплачувати заборгованість по кредиту, процентах. Разом із тим, умови вищезазначеного Кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті, що мало наслідком утворення заборгованості, яка станом на дату даного звернення до суду залишається непогашеною. Як наслідок, станом на 13.05.2025 року, заборгованість за договором за №002/12317336-CK_SB від 29.10.2021 року, становить 39 789,02 грн., в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 27 021,90 грн.; заборгованість по процентам (в т. ч. прострочена) - 12 767,12 грн.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02.10.2025 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явився, при цьому в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити за його відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, при цьому 24.10.2025 року подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив врахувати його позицію щодо позовних вимог та розгляд справи проводити без його участі. У зазначеному відзиві ОСОБА_1 визнав частину заборгованості у сумі 27 021,90 грн, що становить основну суму кредиту, однак не погоджується із заявленою 43 596,52 грн, оскільки вона включає неправомірно нараховані відсотки та штрафи, нараховані після лютого 2024 року, коли здійснено останній платіж. Відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій, відповідно до ст. 551 ЦК України, надати розстрочку на виконання рішення суду - по 2 500 грн на місяць, а також зобов'язати позивача надати повний текст кредитного договору та розрахунок заборгованості.
10.11.2025 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких ОСОБА_2 зазначає, що ознайомившись із відзивом на позовну заяву, сторона позивача звертає увагу на те, що по кредитному договору відповідачу нараховувалися лише проценти за користування кредитними коштами, пеня та штрафні санкції, які просить зменшити відповідач, не нараховувались. Даний факт підтверджується наданим розрахунком заборгованості з якого вбачається, що на тіло кредиту нараховувалися лише відсотки за користування кредитними коштами, починаючи з 28.12.2021 року по 29.02.2024 рік. Разом з тим, позивач просить суд не приєднувати відзив до матеріалів справи за №363/5226/25 та залишити його без розгляду, оскільки відповідачем пропущено строк, встановлений ухвалою Вишгородського районного суду Київської області у справі за №363/5226/25 від 02.10.2025 на подання такого.
17.11.2025 року відповідач спрямував до суду клопотання, в якому посилаючись на те, що ухвалу про відкриття провадження по цій справі від 02.10.2025 року ним отримано 09.10.2025 року через за стосунок «Дія», а відзив на позов ним спрямовано до суду 24.10.2025 року, отже подання відзиву ним було здійснено в межах 15-ти денного строку, встановленого ухвалою суду.
17.11.2025 року відповідач спрямував суду клопотання про зменшення розміру позовних вимог, оскільки надані позивачем матеріали, з його точки зору, містять суперечності щодо суми боргу, не зазначена ціна позову та відсутній розрахунок. Відповідач визнає позов лише в частині стягнення з нього на користь позивача 21 000 грн. - тіло кредиту, інші суми не підтверджені доказами.
17.11.2025 року відповідач направив суду клопотання, в якому просив у разі задоволення позову, надати йому розстрочку виконання рішення з щомісячним платежем не більше 2 500 грн. до повного погашення заборгованості, оскільки проживає за кордоном, має нерегулярний дохід, що унеможливлює сплату ним заборгованості одноразово.
17.11.2025 року відповідач направив суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. А відтак, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Що стосується вимоги представника позивача про не прийняття до розгляду відзиву відповідача, оскільки він поданий з пропущенням строку, то суд зазначає наступне.
За змістом ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 178 ЦПК України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а позивачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Суд звертає увагу на те, що відповідач в своєму відзиві виклав всі наявні в нього заперечення на позовну заяву. В свою чергу, представник позивача подав додаткові пояснення, в якому виклав свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.
Крім того, 17.11.2025 року відповідачем спрямована до суду заява, в якій він підтвердив факт подання до суду відзиву протягом строку, встановленого ухвалою суду, а відтак, враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що у задоволенні вказаної вимоги представника позивача слід відмовити.
Суд, розглянувши зазначену справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного:
Так, судом встановлено, що 29.10.2021 року АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 уклали заяву-договір на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування від 29.10.2023 року, яка разом з Публічною пропозицією АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, Тарифами Банку, складають Договір про комплексне банківське обслуговування в мобільному додатку(далі- Заява-договір) (а.с. 6-8).
Згідно Розділу 1 Заяви відповідач просить банк відкрити поточний рахунок у гривні, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронних платіжних засобів, оформити на своє ім'я платіжну картку Master Card World та встановити кредитний ліміт на споживчі цілі на суму 21 000 грн., зі строком користування 12 місяців.
Відповідно до п. 3,4,12 Заяви-договору на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування, позичальник акцептує Публічну пропозицію АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (розміщеній на сайті Банку за адресою https://tascombank.ua) (ДКБО) і беззастережно приєднується до умов останнього. Позичальник згоден, що дана Заява-договір, а також тарифи банку є невід'ємними частинами ДКБО. Позичальник підтверджує, що ознайомлений з умовами Договору, Тарифами, Правилами користування електронним платіжним засобом, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту (згідно з вимогами діючого законодавства) та отримав їх примірники у Мобільному додатку, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Позичальник підтверджує та розуміє встановлену схему погашення кредитного ліміту, що передбачає обов'язковий щомісячний платіж, який складається з частки (5%) від суми поточної заборгованості станом на останній робочий день місяця (у разі наявності заборгованості до суми ОМП включаються/додаються: суми несанкціонованого овердрафту, процентів за користування несанкціонованим овердрафтом, суми прострочених заборгованостей минулих періодів), з урахуванням змін передбачених Тарифами Банку.
До матеріалів справи, також долучені: правила надання послуг фізичним особам з відкриття, обслуговування та використання поточних (в тому числі мультивалютних поточних рахунків), в тому числі операції за якими можуть здійснюватись з використанням електронних платіжних засобів (платіжних карток) та витяг з тарифів відкриття та закриття рахунків, обслуговування картки MasterCard World Contactactless, якими передбачено основні умови кредитування. (а.с.42-61, 95-98)
Як вбачається з довідки АТ «ТАСКОМБАНК» - ОСОБА_1 з 29.10.2021 є власником поточного рахунку у валюті гривня за № НОМЕР_1 , який відкритий до Заяви-Анкети на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування з номером кредитного договору за №002/12317336-CK_SB від 29.10.2021 року, № картки НОМЕР_2 , відкритого в АТ ТАСКОМБАНК». (а.с.9)
До матеріалів справи, також долучено виписку по особовому рахунку за період з 29.10.2021 по 13.05.2025 року, рахунок за № НОМЕР_1 - ОСОБА_1 (а.с. 101-146)
та розрахунок заборгованості по кредитному договору за №002/12317336-CK_SB від 29.10.2021 року, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 станом на 13.05.2025 року становить 39 789,02 грн, з яких: 27 021,90 грн - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) та 12 767,12 грн - заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочені) (а.с. 99-100).
12.06.2025 року позивач звертався до ОСОБА_1 з повідомленням-вимогою про дострокове повернення заборгованості (а.с. 147-148).
Надаючи правову оцінку дослідженим доказам суд звертає увагу на такі положення чинного законодавства України:
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Статтею 2 ЦПК України визначено основні засади цивільного судочинства, серед яких є змагальність сторін та диспозитивність.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з положеннями ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі за №904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі за №129/1033/13-ц, провадження за №14-400цс19; п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі за №904/2104/19, провадження за №12-57гс21).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України - договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» - електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» - електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію).
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.11.2021 року в справі за №243/6552/20, від 09.09.2020 року в справі за №732/670/19, від 23.03.2020 року в справі за №404/502/18, від 07.10.2020 року в справі за №127/33824/19.
Таким чином, з урахуванням доказів, наданих позивачем, суд вважає встановленим, що між сторонами укладений договір, який підписаний з використанням електронного підпису і відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» цей договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі, у зв'язку з чим між сторонами виникли договірні зобов'язання.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позивачем зазначено, що свої зобов'язання за договором позивач виконав у повному обсязі та надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, однак, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частинами 1 та 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі.
Так, звертаючись до суду з цим позовом позивач вказував, що 29.10.2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 укладено Заяву-договір на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування. Позичальнику банком було встановлено кредитний ліміт на споживчі цілі 21 000 грн, з орієнтовною реальною річною ставкою за кредитом - 43,96 %, зі строком користування 12 місяців.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого представником позивача до позову, відповідач свої зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками належним чином не виконав, у зв'язку з чим, станом на 13.05.2025 року заборгованість позичальника за кредитним договором, становить 39 789,02 грн., з яких: 27 021,90 грн. - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) та 12 767,12 грн - заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочені).
З огляду на зазначені правовідносини, судом виявлено порушене право позивача, що підлягає захисту.
Вирішуючи питання про визначення розміру стягнення, суд виходить зі змісту позовних вимог та наданих суду позивачем розрахунків, згідно яких сума заборгованості відповідача перед позивачем в загальному розмірі становить 39 789,02 грн та сумнівів у суду не викликає.
Водночас, суд не приймає до уваги твердження відповідача про неправомірність нарахування заборгованості, через включення позивачем до суми заборгованості відсотків та штрафів, нарахованих після лютого 2024 року, коли здійснено останній платіж, оскільки, як вбачається з долученого до матеріалів справи позивачем розрахунку, сума заборгованості складається з тіла кредиту та нарахованих відсотків, розмір яких було погоджено сторонами.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована.
Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
При цьому договір, укладений між відповідачем ОСОБА_1 та АТ «ТАСКОМБАНК» до моменту звернення до суду не оскаржувався, не визнавався недійсним, тобто, в силу положень ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.
Відповідач не надав суду доказів щодо спростування презумпції правомірності зазначеного укладеного ним з позивачем договору.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 141 ч. 1 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача у розмірі 2 422,40 грн.
Вирішуючи клопотання відповідача про можливість розстрочення виконання судового рішення суд враховує, що цивільний процесуальний кодекс дає можливість надати відстрочення або розстрочення виконання рішення як на етапі розгляду спору по суті, так і на етапі виконання вже прийнятого рішення.
Так, згідно з п. 2 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення також вказується, серед іншого, про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до вимог ч. 3-5 ст. 435 ЦПК України підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим; суд може враховувати, серед іншого, матеріальний стан сторони. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Виконання судового рішення у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» наголошує, що право на звернення до суду, гарантоване ст. 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду, суд повинен виходити із засад доцільності та необхідності захисту інтересів, насамперед стягувача, права якого підтверджені судовим рішенням.
Таким чином, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду може бути застосована судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов'язковому виконанню у повній мірі в строки і порядок, передбачений чинним законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 року за №14 визначено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
В рішенні Конституційного Суду України за №5-пр/2013 від 26.06.2013 року зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Рішенням Суду у справі «Глоба проти України» за №15729/07 від 05.07.2012 року суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки чи розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Також, необхідно звернути увагу на те, що складне матеріальне становище не свідчить ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не може бути підставою для розстрочки виконання рішення суду.
Суд зауважує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Заявляючи вимогу про розстрочення виконання судового рішення відповідач не надав суду доказів на підтвердження своєї неспроможності погашення заборгованості. Таким чином, враховуючи положення процесуального законодавства, суд прийшов до переконання про необхідність відмови відповідачу в задоволенні його клопотання про розстрочку виконання рішення.
Керуючись ст. ст. 526, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 223, 259, 264, 268, 273, 280, 284, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за Договором про комплексне банківське обслуговування за №002/12317336-CK_SB від 29.10.2021 року у загальному розмірі - 39 789 (тридцять дев'ять тисяч сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 02 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення,
має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: АТ «ТАКСОМБАНК», код ЄДРПОУ: 09806443, адреса: 02094, м. Київ, пр-т Леоніда Каденюка, 23.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуюча суддя О.П. Дьоміна