Справа № 362/4487/25
Провадження № 2/362/2849/25
17 листопада 2025 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі головуючої судді Мартинцової І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
18.06.2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 200132337 від 15.03.2018 року в розмірі 46142,64 грн., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.03.2018 року між Акціонерним товариством «БАНК ФОРВАРД» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 200132337, відповідно до умов якого Відповідачу було випущено на його ім'я платіжну картку, відкрито поточний рахунок та встановлено ліміт, в межах якого позичальник має право здійснювати операції з використанням картки за рахунок наданого банком кредиту, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору. Відповідно до паспорту споживчого кредиту позичальнику було надано кредит строком на 13 місяців на суму 50000,00 грн, який може бути збільшений згідно з умовами надання та обслуговування платіжних карток. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору шляхом встановлення ліміту на рахунку позичальника.
Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв'язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» вимушене звернутись із даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язання за кредитним договором.
25.07.2024 року АТ «БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали Договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги. Згідно вищевказаного Договору ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «БАНК ФОРВАРД», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200132337 від 15.03.2018 року.
Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість Відповідача перед Позивачем за кредитним договором №200132337 від 15.03.2018 року становить 46142,64 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 31646,54 грн; заборгованість за відсотками 4379,02 грн; заборгованість за комісією 10117,08 грн.
На підставі вищевикладеного позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №200132337 від 15.03.2018 року у розмірі 46142,64 грн. та судові витрати.
Процесуальні дії:
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2025 року визначено головуючого суддю Мартинцову І.О.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2025 року відкрито провадження, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Представник ТОВ ФК «Кредит-Капітал» у позовній заяві просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
Від відповідача 08.08.2025 року в порядку ст. 187 ЦПК України надійшов відзив на позов, в якому остання не погоджується з позовними вимогами, заявленими до неї та просить відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, завищено витрати на правову допомогу та включено до кредитного договору умови про нарахування комісії, які суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
15.08.2025 року, представник позивача, користуючись своїм правом передбаченим ст. 179 ЦПК України, подав відповідь на відзив, в якому заперечує всі обставини заявлені відповідачем та просить задовольнивши вимоги позову в повному обсязі.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного висновку.
Фактичні обставини справи встановлені судом.
Судом встановлено, що 15.03.2018 року відповідач ОСОБА_1 підписала заяву оферту №200132337 в АТ «Банк Форвард» та заяву про відкриття поточного рахунку, за умовами яких між Акціонерним товариством «БАНК ФОРВАРД» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №200132337, випущено на ім'я відповідача платіжну картку, відкрито поточний рахунок та встановлено ліміт, в межах якого позичальник має право здійснювати операції з використанням картки за рахунок наданого банком кредиту, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору.
Основні умови кредитування додатково погоджено сторонами в паспорті споживчого кредиту (продукт кредитна картка), за яким погоджено: тип кредиту - відновлювальна кредитна лінія, сума кредиту - 50000 грн, строк кредитування -13 місяців, мета - на споживчі цілі; процентна ставка - 24 % річних.
Факт отримання кредитної картки № 5168222050138616 зі строком дії до 31.01.2023 року підтверджується розпискою про отримання картки від 15.03.2018 року.
Доказом фактів встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок та користування відповідачем кредитними коштами є виписка по рахунку, яка є належним доказом надання кредитних коштів. Відповідний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20.10.2020р. справа № 456/3643/17 провадження № 61-9882 св20.
В свою чергу, факт отримання кредитних коштів не оспорюється відповідачем, а отже дані обставини не потребують додаткового доказування.
Крім того, судом достовірно встановлено, що 25.07.2024 року АТ «БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали Договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги. Згідно вищевказаного Договору ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «БАНК ФОРВАРД», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200132337 від 15.03.2018 року в сумі 46142,64 грн. (згідно витягу із реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, додаток № 1 до Договору №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги).
Загальна сума заборгованості на момент подання позовної заяви за Кредитним договором № 200132337 від 15.03.2018 року становить 46142,64 грн, яка складається з наступного: 31646,54 грн. - заборгованість по кредиту; 4379,02 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам, 10117,08 грн. - заборгованість за комісією.
09.06.2025 року позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором № 200132337 від 15.03.2018 року в сумі 46142,64 грн., однак остання залишилася без задоволення.
Нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до змісту частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк і в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Відповідно до положень частини статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимст. 12 цього Законує оригіналом такого документа.
Відповідно до частини 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином (відступлення права вимоги).
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина 3 статті 512 ЦК України).
Жодних обмежень щодо заміни кредитодавця у зобов'язанні, що випливає з кредитного договору, закон не містить, таких обмежень не встановлено.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень статтей 1077,1079 цього ж Кодексу за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор), яким може бути лише банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частина 1 статті 1078 ЦК України визначає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога) а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Оцінка суду.
Отже, матеріалами справи підтверджено неналежне виконання позичальником умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів (тіла кредиту), сплати відсотків та комісії.
ТОВ ФК «Кредит Капітал» надано належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором №200132337 від 15.03.2018.
Відповідачем не надано доказів сплати заборгованості ні первісному кредитору, ні позивачу у справі, а також не надано доказів відсутності заборгованості перед позивачем.
Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 200132337 від 15.03.2018 року в сумі 36025,56 грн., яка складається з наступного: 31646,54 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 4379,02грн. - заборгованість по відсоткам.
Щодо вимог позивача про стягнення комісії в сумі 10117,08 грн. суд звертає увагу на наступне.
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Положеннями ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
За положеннями ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
У постанові Велика Палата Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 зазначила, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону N 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьоїстатті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
У цій справі суд встановив, що позивач та відповідач уклали договір про споживчий кредит, згідно з якою банк надав відповідачу кредит на споживчі потреби у розмірі 50000, 00 грн. строком на 13 місяців зі сплатою фіксованої процентної ставки: 24 % річних.
Відповідно до умов кредитування, які містяться в паспорті споживчого кредиту, встановлено сплату щомісячної комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 2,25 % (щомісячно).
Згідно паспорту споживчого кредиту та інших долучених до матеріалів справи доказів, вбачається, що банком при укладенні кредитного договору з відповідачем не деталізовано за що саме нараховується комісія за обслуговування кредитної заборгованості.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті11, частиною 5 статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що до змісту складової частини кредитного договору № 200132337 від 15.03.2018 року було закладено умови зі сплати позичальником комісії, зокрема за обслуговування кредитної заборгованості, як за дії, вчинювані на власну користь Банком, що є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.11, ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, суд правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої комісії в сумі 10117,08 не вбачає.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Вказаний правовий висновок щодо строку позовної давності наведено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).
Відповідач у відзиві на позовну заяву вважає, що строк позовної давності сплив 15.04.2022 року.
Суд зазначає, що оскільки відповідачем укладено договір про надання та використання платіжної карти з поновлюваним кредитним лімітом, то строк позовної давності слід відраховувати щодо кожного невнесеного платежу, який не було повернуто банку у строк встановлений договором.
Разом з тим, суд бере до уваги, що згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлений карантин.
Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 до 30.06.2023.
Крім того, п. 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
З урахуванням вказаних «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, а також того факту, що станом на день розгляду вказаної справи термін дії воєнного стану продовжений, суд приходить до висновку, що підстави для застосування строків позовної давності щодо вимог позивача відсутні.
Згідно ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених вимог в сумі 1891,27 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Так, на підтвердження понесених витрат на надання правової (правничої) допомоги позивачем подано договір № 0206 від 02.06.2025, акт наданих послуг № 565 від 09.06.2025 , детальний опис наданих послуг від 09.06.2025.
Відповідач подавав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до 1000 грн, вважаючи її розмір завищеним.
Проаналізувавши зміст наданих позивачем документів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, суд, враховуючи предмет спору, обсяг досліджених адвокатом документів, сталу практику даної категорії справ та часткове задоволення позову дійшов висновку, що за даних обставин наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Кредит Капітал» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Такий розмір витрат суд вважає співмірним із складністю вказаної справи.
Керуючись ст.ст. 2,4,11,12,13,76,77,81,89,133,141,263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 200132337 від 15.03.2018 року у розмірі 36025 (тридцять шість тисяч двадцять п'ять) грн. 56 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1891 (одна тисяча вісімсот дев'яносто один) грн 27 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 ( три тисячі) грн 00 коп.
В решті вимог позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 4 поверх, код ЄДРПОУ 35234236.
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Повний текст рішення складено 17.11.2025.
Суддя Мартинцова І.О.