21 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 500/7006/24
адміністративне провадження № К/990/18014/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Єресько Л.О.,
Жука А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 (головуючий суддя - Баб'юк П.М.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2025 (головуючий суддя - Шавель Р.М., судді - Довга О.І., Хобор Р.Б.)
у справі № 500/7006/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ № 11о/с від 14.10.2024 про звільнення ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Тернопільській області поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого, або у разі неможливості, поновити на рівнозначній посаді в Головному управлінні Національної поліції в Тернопільській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказані у заяві від 06.01.2025. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду.
3. При прийнятті рішення суд першої інстанції керувався тим, що у спірних правовідносинах строк звернення до адміністративного суду урегульовано спеціальним законом, а саме Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», яким визначено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення. Суд установив, що 14.10.2024 позивач ознайомився з оскаржуваним наказом. Разом з тим, до суду з позовом позивач звернувся 14.11.2024, тобто з пропуском строку, установленого спеціальним законом. Причини пропуску строку звернення до суду, наведені позивачем, суд першої інстанції вважав неповажними.
4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду, установленого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», не наведення позивачем поважних причин пропуску такого, та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2025 апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, скаржник просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду та відкриття провадження.
6. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник підкреслює, що позивач має право на звернення до суду з позовом про оскарження наказу про звільнення зі служби в поліції у межах строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не а частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII. Зауважує і на те, що позивачем вказувалося про поважність причин пропуску строку, установленого у частині четвертій статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII. Такими причинами позивач зазначає про перебування на лікарняному та те, що лише 21.10.2024 між позивачем та адвокатом укладено договір про надання правової допомоги. За позицією позивача, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку, що такі причини пропуску строку не є поважними. Наголошує позивач і на тому, що відсутня єдина позиція Верховного Суду щодо питання поважності причин пропуску строку звернення до суду на період дії воєнного стану на території України та можливості їх поновлення.
Позиція інших учасників справи
7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить у задоволені касаційної скарги позивача відмовити та залишити без змін оскаржувані судові рішення.
Рух касаційної скарги
8. Ухвалою від 12.05.2025 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М., суддів: Жука А.В., Мартинюк Н.М. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
9. Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2025 адміністративну справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
10. Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12.11.2025 № 1435/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 500/7006/24 у зв'язку з відпусткою судді Мартинюк Н.М., яка входить до складу постійної колегії суддів.
11. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Мельник-Томенко Ж.М., суддів: Жука А.В., Єресько Л.О. для розгляду судової справи № 500/7006/24.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
12. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, колегія суддів виходить із такого.
14. За приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
15. Відповідно до частин другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
16. У частині п'ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
17. У цій справі спірні правовідносини виникли у зв'язку із звільненням позивача зі служби в поліції у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення.
18. Суди попередніх дійшли висновку, що до правовідносин, які склались у цій справі необхідно застосовувати положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), які передбачають оскарження наказу про звільнення протягом 15 днів з дня ознайомлення з відповідним наказом.
19. За позицією позивача, до спірних правовідносин підлягає застосування частина п'ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює місячний строк звернення до суду в відносинах публічної служби.
20. Вирішуючи питання застосування строків звернення до суду з позовами про оскарження застосованих до поліцейських дисциплінарних стягнень, Верховний Суд зазначає таке.
21. Так, відповідно до частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
22. Верховний Суд зазначає, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут Національної поліції України.
23. При цьому при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для цієї справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
24. У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
25. Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29.01.2019 у справі № 807/257/14.
26. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (пункт 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» № 7888/03 тощо).
27. У свою чергу, під темпоральними (часовими) колізіями слід розуміти такі колізії, що виникають внаслідок видання в різний час з того ж самого питання принаймні двох норм права.
28. Правила конкуренції, крім вищезазначеного, можуть випливати з часової послідовності прийняття норм. За загальним правилом, нова норма припиняє дію старої норми, якщо вони суперечать одна одній (lex posterior derogat legi priori). У співвідношенні між звичайними законами, які суперечать один одному, «молодша норма» припиняє суперечливу до неї «старшу»: цей підхід виходить з того, що існуюче право при виданні нової норми може бути змінене без особливих проблем.
29. Тобто у контексті цієї справи застосуванню підлягає Дисциплінарний статут Національної поліції України, що затверджений Законом України і яким передбачені порядок та строки оскарження дисциплінарного стягнення.
30. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 08.02.2023 у справі № 120/7567/22, від 31.10.2023 у справі № 400/5692/22, від 31.10.2023 у справі № 340/4394/22, від 30.11.2023 у справі № 500/1224/23.
31. Відповідно, доводи позивача, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є помилковими.
32. Отже, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що до правовідносин, які склались у цій справі необхідно застосовувати положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту, які передбачають оскарження наказу про звільнення у 15-ти денний термін з дня ознайомлення з відповідним наказом.
33. При цьому як установили суди попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду з цим позовом з пропуском 15 денного строку на оскарження, встановленого частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту, належних та достатніх доводів на обґрунтування поважності причин такого пропуску не навів.
34. У контексті доводів касаційної скарги про поважність причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, колегія суддів зазначає таке.
35. Так, за приписами частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
36. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
37. Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
38. При цьому поновлення строку не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
39. Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
40. Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
41. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документа повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
42. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
43. Обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
44. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
45. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
46. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
47. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
48. Позивач, як на поважність причин пропуску строку звернення до суду, посилається на те, що у період з 28.09.2024 по 19.10.2024 позивач перебував на лікарняному та лише 21.10.204 уклав договір з адвокатом про надання правової допомоги.
49. Так, Верховний Суд у постанові від 22.11.2019 у справі № 120/4137/18-а зазначив, що перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.
50. Тому Верховний Суд поділяє висновок судів попередніх інстанцій, що перебування позивача на лікарняному у період з 28.09.2024 по 19.10.2024 не може вважатися поважними причинами пропуску строку звернення до суду. Більше того, за встановлених обставин у цій справі, факи перебування на лікарняному не перешкодив позивачу ознайомитись зі змістом оскаржуваного наказу 14.10.2024.
51. Звернення позивача до адвоката за наданням правової допомоги не змінює моменту, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав щодо застосування дисциплінарного стягнення, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на звернення до суду і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку на звернення до суду.
52. Щодо посилань позивача у касаційній скарзі на відсутність позиції Верховного Суду щодо питання поважності причин пропуску строку звернення до суду на період дії воєнного стану на території України та можливості їх поновлення, суд касаційної інстанції зазначає таке.
53. Насамперед, Верховний Суд зауважує, що позивачем у суді першої інстанції не заявлялось про поважність причин пропуску строку звернення до суду з підстав запровадження воєнного стану в Україні.
54. Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
55. За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
56. У постанові від 28.11.2022 у справі № 140/11951/21 Верховний Суд вказав, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
57. Тож саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку.
58. За приписами пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
59. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
60. Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, що є підставою для залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
61. Отже, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
62. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2025 у справі № 500/7006/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Л.О. Єресько
А.В. Жук