Справа № 640/32368/20 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.
19 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочко Є.О,, Коротких А.Ю.
при секретарі Сови Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Координаційно - моніторингової митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Координаційно - моніторингової митниці, Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Координаційно - моніторингової митниці, Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 18 квітня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби від 17.11.2020 №339-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновив ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил Управління протидії митним правопорушенням Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби з 18.11.2020. Стягнув на користь ОСОБА_1 з Координаційно-моніторингової митниці середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 914 260,40 грн. (дев'ятсот чотирнадцять тисяч двісті шістдесят гривень, сорок копійок). У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апелянт зазначив, що не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки:
- Митницею виключно в межах та у спосіб визначений законодавством прийнято наказ про звільнення;
- Митницею правомірно не використано право на пропозицію позивачці вакантної посади при її звільненні;
- право позивачки на переведення на роботу до іншого органу не було реалізовано, адже позивачкою не подавалась керівництву Митниці відповідна заява;
- обставини непереведення позивачки на роботу до іншого органу жодним чином не спростовують правомірність звільнення позивачки з роботи;
- звільнення позивачки відбулось з дотриманням процедури, визначеної Законом № 889-VIII, а отже гарантоване право на працю Митницею жодним чином не було порушено;
- враховуючи правомірність звільнення позивачки з роботи є неправомірним її поновлення на роботі Митниці та стягнення з Митниці середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивачка зазначила, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам і ухвалив законне й обґрунтоване рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 з 14.02.2020 призначена в порядку переведення з Державної фіскальної служби України на посаду головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил Управління координації заходів протидії контрабанді і порушення митних правил та оперативного реагування Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби, а з 30.07.2020 - у зв'язку зі зміною організаційної структури та штатного розпису переведена на посаду головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил Управління протидії митним правопорушенням Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби.
23.09.2020 позивача ознайомлено з попередженням про наступне звільнення у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності державних службовців.
Наказом Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби від 17.11.2020 № 339-о звільнено ОСОБА_1 з 17.11.2020 з посади головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил Управління протидії митним правопорушенням Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури і штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Підстава: наказ Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби від 16.09.2020 №100 «Про введення в дію Структури Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби та штатного розпису Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби на 2020 рік»; попередження від 23.09.2020.
Позивача не погоджуючись з вказаним наказом та звільненням з посади, звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі також - Закон №889-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин 1, 3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (стаття 1 Закону №889-VIII).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Водночас, Закон №889-VIII є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Частина перша статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній до 25.09.2019) визначала, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній до 25.09.2019) передбачали, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
25.09.2019 набрав чинності Закон № 117-IX, яким внесено зміни до деяких законів України, у тому числі до Закону № 889-VIII.
У частині першій статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) закріплено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає КЗпП України, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 якого трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Судом встановлено, що позивачку звільнено з посади з посиланням на пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
З попередження від 23.09.2020 встановлено, що наступне звільнення ОСОБА_1 зумовлене скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби від 24.07.2020 № 60 «Про введення в дію структури та штатного розпису митниці» на 2020 рік затверджено штат у кількості 202 штатних одиниць, у тому числі, у Відділі провадження у справах про порушення митних правил Управління протидії митним правопорушенням - 6 штатних посад, з яких: 1 заступник начальника управління - начальник відділу; 1 заступник начальника відділу; 4 головних державних інспекторів.
При цьому наказом Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби від 16.09.2020 №100 «Про введення в дію структури та штатного розпису» введено в дію Структуру та Штатний розпис Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби на 2020 рік.
Вказаним наказом у Структуру митниці введено Управління протидії митним правопорушенням та контрабанді, у складі якого визначено, зокрема, Відділ провадження у справах про порушення митних правил.
Штатним розписом затверджено штат у кількості 202 штатних одиниць, у тому числі, у Відділі провадження у справах про порушення митних правил Управління протидії митним правопорушенням та контрабанді - 8 штатних посад, з яких: 1 начальник відділу; 1 заступник начальника відділу; 6 головних державних інспекторів.
Вказані обставини свідчать про те, що в даному випадку не відбулося скорочення посади державної служби, яку обіймала позивачка, а навпаки - збільшилось на дві штатні одиниці.
Апелянт не заперечує вказаних обставин, а зазначає, що обставини фактичного скорочення чи не скорочення посади державної служби, яку займала позивачка, не можуть бути підставою для визнання протиправним її звільнення з роботи за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, у редакції чинній на час звільнення. Відповідач зазначив, що у попередженні про наступне звільнення Митницею цілком правомірно використано закріплене у частині третій статті 87 Закону право і вирішено не пропонувати позивачці посаду у новій структурі. Використання зазначеного права роботодавцем жодним чином не порушує права та інтереси позивачки, у зв'язку з тим, що позивачу звільнено після спливу 30-ти денного строку та виплачена компенсація.
З приводу наведених доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX (далі - Закон № 117-IX) були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX, що діє з 25 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Наведене свідчить, насамперед, про можливість суб'єкта призначення розірвати трудовий договір з будь-яким державним службовцем у разі настання однієї з таких підстав: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців; 2) скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; 3) реорганізації державного органу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 та у подальшому підтримана, зокрема, у постановах від 29 грудня 2021 року у справі № 420/3825/20, від 02 червня 2022 року у справі №420/3541/20, від 07 липня 2022 року у справі №640/9691/20 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
Слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX (далі - № 440-IX), який набрав чинності 13 лютого 2020 року), суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Слід зазначити, що Верховним Судом вже неодноразово, зокрема, у постановах від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, від 02 червня 2022 року, від 07 липня 2022 року у справі № 640/9691/20, від 10 серпня 2022 року у справі №560/586/21, досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX).
Так, у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 Верховний Суд дійшов висновку про те, що частина перша статті 87 Закону № 889-VIIІ пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Крім того, у наведених постановах у справах № 640/11024/20, № 640/9691/20, № 560/586/21 Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Також Верховний Суд неодноразово наголошував, що для висновку про дотримання відповідачем порядку та процедури припинення державної служби з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, судам необхідно не лише встановити наявність підстави звільнення (зокрема, у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців), а й пересвідчитися у дотриманні суб'єктом призначення або керівником державної служби вимог частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у частині попередження державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що відповідачем хоча і було дотримано процедуру попередження позивача про наступне звільнення, проте не доведено факту скорочення посади державної служби, яку займала позивачка.
Зокрема відповідачем не доведено, що введенні в дію нові структура та штатний розпис стосувалися правового статусу відділу, у якому працювала позивачка, чи обсягу завдань i основних функцій цього відділу, чи можливого розширення функціонального призначення відділу. Відповідачем не надано належних доказів, які підтверджували б, що введенні в дію структура та штатний розпис стосувалися обсягу чи зміни функціональних обов'язків між працівниками вказаного відділу, а саме що службові обов'язки головних державних інспекторів, які введенні у штат наказом від 16.09.2020 №100 не відповідають тим службовим посадовим обов'язкам за посадою, яку займала позивачка.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 22.10.2020 на адресу Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби надійшов лист Київської митниці Держмитслужби від 22.10.2020 № 7.8-1/12/7/20866 (вх. № 1819/7), у якому Київська митниця Держмитслужби зверталася з проханням звільнити ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил Управління протидії митним правопорушенням Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби в порядку переведення до Київської митниці Держмитслужби відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу» та пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Згідно пункту 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця (частина 2 статті 41 вказаного вище Закону).
Згідно з пунктом 5 статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є: переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
Отже, підставою (умовою) для переведення державного службовця є не лише наявність його згоди, а ще обов'язковість прийнятих рішень щодо такого переведення керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що оскільки позивачкою не надано заяву (згоду) на її переведення до Київської митниці Держмитслужби у Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби були відсутні законні підстави на таке переведення.
Крім того, апелянт зазначив, що у листі Київської митниці Держмитслужби від 22.12.2020 № 7.8-1/12/7/20866 не вказано строку, в який необхідно звільнити працівника, реквізитів розпорядчих документів щодо переведення ОСОБА_1 , згоди останньої на таке переведення.
У свою чергу позивачка у відзиві на апеляційну скаргу пояснила, що нею було подано відповідні заяви на ім'я керівництва Київської митниці Держмитслужби та Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби.
Колегія суддів враховує те, що у матеріалах справи відсутні заяви ОСОБА_1 про переведення її до Київської митниці.
Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, не зважаючи на те, що по суті, ініціатором звільнення в порядку переведення на інше підприємство, установу, організацію, завжди виступає працівник, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, він лише дає свою згоду, а переведення здійснюється за погодженням між керівниками роботодавців.
В даному випадку саме Київською митницею Держмитслужби на адресу Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби було надіслано лист від 22.10.2020 № 78-1/12/7/20866 про переведення ОСОБА_1 .
Вказаний лист отримано Координаційно-моніторинговою митницею та зареєстровано за вх. № 1819/7 від 22.10.2020.
При цьому відповідачем не надано до суду доказів щодо розгляду вказаного листа, у тому числі, відмови у переведенні ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідачем не наведено жодних обґрунтувань з приводу надання переваги звільненню позивача у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури і штатного розпису, а не звільненню в порядку переведення до іншої установи.
З огляду на викладене у сукупності, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби від 17.11.2020 № 339-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та наявність підстав для його скасування.
Згідно статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного наказу про припинення державної служби позивача, наявні підстави для поновлення позивачки на тій посаді та у тому органі, з якого її було звільнено, а саме - на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил Управління протидії митним правопорушенням Координаційно-моніторингової митниці Держмитслужби з 18.11.2020, а також про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки апеляційна скарга не містить жодних підстав оскарження рішення суду першої інстанції безпосередньо в частині визначення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які підлягають виплаті позивачу, з огляду на приписи статті 308 КАС України, останні не підлягають перевірці судом апеляційної інстанції.
В частині відмовлених позовних вимог рішення суду не оскаржується, а тому не підлягає перегляду апеляційним судом.
В даному випадку доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Координаційно - моніторингової митниці залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 19.11.2025.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких