Справа № 640/7048/22 Суддя (судді) першої інстанції: Галатіна О.О.
19 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочко Є.О,, Коротких А.Ю.
при секретарі Сови Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Ера-Енергетична Група" на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Мале приватне підприємство "ВПК", Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Ера - Енергетична група", Товариства з обмеженою відповідальністю "Міос", Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотранс" до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Приватне підприємство "Мале приватне підприємство "ВПК", Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова ера енергетична група", Товариство з обмеженою відповідальністю "МІОС", Товариство з обмеженою відповідальністю "БІОТРАНС" звернулися до суду з позовом до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) в якому просили:
-визнати незаконним і протиправним розрахунок та публікацію середньозважених тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету (п. 26 по м. Київ) від 24 грудня 2021 року;
- визнати недостовірними та такими, що не відповідають вимогам Порядку №679 та Закону України "Про теплопостачання" дані, що подано Департаментом економіки та інвестицій КМДА у листі №050/21-6982 від 26.11.2021 до Держенергоефективності для розрахунку середньозважених тарифів від 24.12.2021;
- зобов'язати відповідачів привести у відповідність до вимог чинного законодавства п.26 ( м.Київ) середньозважених тарифів від 24.12.2021.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотань представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова ера енергетична група" про зупинення провадження у адміністративній справі № 640/7048/22 та про витребування доказів. Задоволено клопотання представника Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про закриття провадження по адміністративній справі № 640/7048/22 та закрито провадження у адміністративній справі.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ "Нова ера енергетична група" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування скаргу апелянт зазначив, що такої підстави для закриття провадження у справі, як "невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством", чинним процесуальним законодавством (статтею 238 КАС України) не передбачено.
На переконання апелянта висновок про відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством, не може бути зроблений під час підготовчого судового засідання, оскільки судом не досліджувалися письмові та інші докази по справі, зокрема, не досліджувалися розрахунок та публікація Держенергоефективності середньозважених тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету та Лист Департаменту економіки та інвестицій КМДА за №050/21-6982 від 26.11.2021, в якому викладені дані, що стали підставою для розрахунку Держенергоефективності.
Апелянт вказав, що оскаржуючи "розрахунок та публікацію Держенергоефективності середньозважених тарифів на теплову енергію" позивачі оскаржують не рішення, а активну поведінку (дії) суб'єкта владних повноважень, яка полягає в проведенні розрахунку та публікації середньозважених тарифів, які були проведені суб'єктом владних повноважень на виконання статті 20 Закону України "Про теплопостачання" (далі - Закон) та відповідно до Порядку розрахунку середньозважених тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, її транспортування та постачання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 № 679.
Позивач зазначив, що у зв'язку з даною публікацією він та інші ліцензіати опинилися у дискримінаційній та безвихідній ситуації, оскільки було встановлено необґрунтовано низькі тарифи на виробництво теплової енергії, розраховані на підставі середньозважених тарифів, опублікованих 24.12.2021 Держенергоефективності. Вказана ситуація склалася через те, що КМДА було подано інформацію до Держенергоефективності для розрахунку середньозваженого тарифу, яка не відповідає вимогам Порядку №679 та ст. 20 Закону, а також через те, що ринок виробництва теплової енергії з використанням природного газу в місті Києві відсутній, а тарифи на виробництво теплової енергії з альтернативних джерел прямо залежні від тарифів на виробництво теплової енергії з використанням природного газу (відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону).
На думку апелянта, друга позовна вимога щодо визнання недостовірними та такими, що не відповідають вимогам Порядку №679 та Закону України "Про теплопостачання" дані, що подано Департаментом економіки та інвестицій КМДА у листі №050/21-6982 від 26.11.2021 до Держенергоефективності для розрахунку середньозважених тарифів від 24.12.2021, також підлягає розгляду в порядку адміністративному судочинства, оскільки оскаржує активні дії КМДА, які полягають в наданні даних, що є частиною владних повноважень органу місцевого самоврядування, у процесі формування тарифів і впливають на їх розрахунок. Тобто, в даному випадку, варто розглядати лист №050/21-6982 від 26.11.2021 не як рішення суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, а як матеріальну фіксацію дій відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу Державне агентства з енергоефективності та енергозбереження України просило залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач зазначив, що розрахунок та публікація Держенергоефективності середньозважених тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету для м. Києва від 24 грудня 2021 року не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС, напряму не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивачів, тому воно не може бути предметом спору. Обраний позивачами спосіб захисту прав самі по собі не сприяють ефективному відновленню порушеного права.
Крім того відповідач вказав, що оскарження розрахунку та публікації Держенергоефективності середньозважених тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету м. Києва від 24 грудня 2021 року (IV квартал 2021 року) не надасть можливості апелянту (позивачу) їх використати для розрахунку тарифу на теплову енергію, тарифу на виробництво теплової енергії на наступний квартал, тобто І квартал 2022 року, оскільки цей час вже минув.
Виконавчий орган Київської міської ради (КМДА) у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що «дані» які зазначені в листі Департаменту економіки та інвестицій м. Києва від 26.11.2021 № 050/21-6982 не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків позивачів, тому вони не можуть бути предметом спору. Так само публікація Держенергоефективності не є рішенням суб'єкта владних інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19- рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетятка та Шереметьєв проти України").
ЄСПЛ у пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" констатував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28.05.1985 у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити у передбачений процесуальним законом спосіб.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини 1 статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб'єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність повинні безпосередньо стосуватися правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов'язків) цієї особи.
Як підсумок, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (такі ж висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно статті 16 Закону України "Про теплопостачання" до повноважень НКРЕКП належать встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.
Розрахунок середньозважених тарифів на теплову енергію вироблену з використанням природного газу, для бюджетних установ та населення здійснюється відповідно до статті 20 Закону України "Про теплопостачання" та вимог Порядку розрахунку середньозважених тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, її транспортування та постачання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 № 679.
Відповідно до частини 8 статті 20 Закону України "Про теплопостачання" органи місцевого самоврядування та НКРЕКП надають Держенергоефективності інформацію, необхідну для розрахунку середньозважених тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу для потреб бюджетних установ та населення, а також тарифів на транспортування та постачання теплової енергії.
Держенергоефективності щоквартально направляє до органів місцевого самоврядування та НКРЕКП лист з затвердженими формами додатків відповідно до вимог Порядку та рекомендації щодо надання ОМС та НКРЕКП інформації, необхідної для розрахунку середньозважених тарифів на теплову енергію.
Згідно частини 9 статті 20 Закону України "Про теплопостачання" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, щокварталу, до 25 числа останнього місяця кожного кварталу, розраховує та оприлюднює середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифи на транспортування та постачання теплової енергії.
Судом встановлено, що станом на 24 грудня 2021 року Держенергоефективності відповідно до частини 9 статті 20 Закону України "Про теплопостачання" було розраховано та оприлюднено середньозважені тарифи на теплову енергію із природного газу для потреб бюджетних установ та населення її транспортування та постачання, за четвертий квартал 2021 року.
Інформація на підставі якої були розраховані середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу для міста Києва надана листом Київської міської ради від 26.11.2021 №050/21-6982.
Колегія суддів вважає, що опублікована Держенергоефективності інформація та лист Київської міської ради від 26.11.2021 №050/21-6982, не породжує правових наслідків для позивачів, а тому не можуть бути самостійним предметом судового оскарження.
Листи - це службова кореспонденція, а не нормативно-правові акти. Вони мають інформаційний, роз'яснювальний або рекомендаційний характер і не можуть встановлювати нові правові норми, які б впливали на права громадян або мали міжвідомчий характер. Нові правові норми викладаються виключно у нормативно-правових актах, які затверджуються відповідними суб'єктами, погоджуються із заінтересованими органами та реєструються у встановленому порядку.
Лист з інформацією на підставі якої в подальшому розраховуються середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу для міста Києва, не може бути самостійним предметом судового оскарження, оскільки не порушує права учасників цих відносин і, відповідно, не породжує для них права на судовий захист. Воно носить суто інформаційно-рекомендаційний характер для забезпечення виконання основних завдань та функцій Держенергоефективності.
Такі рішення можуть бути оцінені судом лише після прийняття Національним агентством відповідного рішення та у межах розгляду справи, предметом якої є оскарження такого рішення особою, чиїх прав воно стосується.
В апеляційній скарзі позивач вказав, що він фактично оскаржує не лист відповідача, а активні дії КМДА, які полягають в наданні даних, що є частиною владних повноважень органу місцевого самоврядування, у процесі формування тарифів і впливають на їх розрахунок. Тобто, в даному випадку, варто розглядати лист №050/21-6982 від 26.11.2021 не як рішення суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, а як матеріальну фіксацію дій відповідача.
У розрізі сформульованих позовних вимог варто зазначити, що дії відповідача так само не можуть бути предметом судового розгляду як такі, що не несуть жодних наслідків для позивача.
ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У контексті цих конституційних норм поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду.
Підхід до визначення спорів, що не підлягають судовому розгляду, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала, зокрема в постановах від 22.09.2021 у справі № 9901/144/21, від 18.08.2022 у справі № 990/94/22, від 17.11.2022 у справі № 990/116/22, від 20.07.2023 у справі № 990/80/23, від 25.04.2024 у справі № 990/27/24.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки розгляд спору, заявленого в позовній заяві перебуває поза межами юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що провадження у цій справі слід закрити.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Ера-Енергетична Група"- залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 19.11.2025.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю.Коротких