Справа № 320/36718/24 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.
19 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Інвест" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ТОВ "Трейд Інвест" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2023 №0555560707.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позлву. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно скасувати, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 07.08.2023 Головним управлінням ДПС у м. Києві було видано наказ №3885-п про проведення фактичної перевірки.
На підставі вказаного наказу контролюючим органом проведено фактичну перевірку господарської одиниці магазин-кафе, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Кульженків Сім'ї, буд.31-Б, нежитл.прим.№6, який належить ТОВ "Трейд Інвестленд".
Результати перевірки оформлені Актом від 14.08.2023 №53515/26/15/07/42573473, у висновках якого зазначено, що ТОВ "Трейд Інвестленд" порушено п.1, п.2, п.11 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 № 265/95-ВР.
На підставі Акту перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 30.08.2023 №0555560707, яким до позивача на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.7 ст.17, ст.20 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 № 265/95-ВР застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 8163,15 грн.
Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України);
- у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3 (підпункт 80.2.6 пункту 80.2 статті 80 ПК України).
Відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки у випадках передбачених пунктом 81.1 статті 81 ПК України.
Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов'язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.
Незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 та від 04 вересня 2020 року у справі №821/1274/18.
Як зазначалось судом вище, 07.08.2023 Головним управлінням ДПС у м. Києві було видано наказ №3885-п про проведення фактичної перевірки.
Із вищевказаного наказу вбачається, що правовою підставою для проведення фактичної перевірки податковим органом зазначено, зокрема, п.п. 80.2.2., п.п.80.2.6 п.80.2, п.80.6 ст.80, п.69.27 підрозділу 10 розділу "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України, Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 № 265/95-ВР, Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 21.06.2012 №5007-VI, також інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС.
Обґрунтування: доповідна записка управління фактичних перевірок від 04.08.2023 №1385/26-15-07-07-00-12.
У постанові від 04.12.2018 у справі №820/4894/18 Верховний Суд дійшов висновку, що доповідна записка не може обґрунтовувати правомірність наказу (про призначення перевірки), оскільки, як встановлено судами, податковим органом не доведено, що саме ця доповідна записка та наявна в ній інформація, слугували підставою для прийняття спірного наказу. Так відсутня інформація, що в даному випадку податковий контроль необхідно було здійснювати саме в формі фактичної перевірки.
З огляду на зазначене, доповідна записка Департаменту аудиту податкового органу не містить інформацію, яка була б підставою для проведення фактичної перевірки, відповідно до норм статті 80 ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі 804/8921/13-а, від 07.02.2020 у справі 640/15241/19.
Колегія суддів зазначає, що підстави проведення перевірки, зазначені в документах на перевірку, повинні бути очевидними і зрозумілими не лише для контролюючого органу, але й для платника податків, що безпосередньо пов'язано з реалізацією останнім права на захист своїх інтересів.
В даному випадку доповідна записка податковим органом до матеріалів справи не долучена, що позбавляє колегію суддів можливості дослідити її зміст на предмет наявності підстав для проведення спірної перевірки.
В тексті позову позивач також вказує, що можливості ознайомитися з такою запискою в нього не було.
Відповідачем відносно даних обставин жодних пояснень не надано.
Крім того, колегія суддів зазначає, що в наказі від 07.08.2023 року №3885-п не вказано, яка інформація була отримана відповідачем щодо порушень з боку позивача, коли та ким така інформація була надана.
Контролюючим органом, окрім загальних посилань, взагалі не надано жодного документального доказу на підтвердження підстав проведення фактичної перевірки позивача, яка стала підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Слід зазначити, що фактична перевірка, що здійснюється за наявності підстави, визначеної у пп. 80.2.6, може бути проведена для контролю щодо припинення порушення законодавства з питань, визначених у пп. 75.1.3, одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки (п. 80.3 ст. 80 ПК України).
Верховний Суд у постанові від 04 березня 2021 року у справі №803/1171/17 зазначив, що підпунктом 80.2.6 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України закріплено таку підставу проведення фактичної перевірки як виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, тобто фактична перевірка повинна проводитись лише щодо тих фактів (порушень), які встановлені попередньою перевіркою.
Однак, до матеріалів справи відповідачем не додано доказів на підтвердження порушення позивачем вимог законодавства з питань, визначених у підпункті 75.1.3, що зафіксовано результатами попередньої перевірки (акт перевірки тощо), які слугували б підставою для призначення повторної фактичної перевірки.
Судом встановлено, що Наказ на перевірку не містить будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, не відображено в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності, сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом та які факти (порушення), встановлені попередньою перевіркою.
Видаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, зокрема, пп. 80.2.6 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, однак не обґрунтував, які саме фактичні підстави (обставини) зумовлюють необхідність проведення фактичної перевірки ТОВ "Трейд Інвестленд".
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наказ про проведення фактичної перевірки прийнятий за відсутності підстав для його прийняття.
Колегія суддів враховує правову позицію, неодноразово висловлену як Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14, так і у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі №821/1157/16, від 05 лютого 2019 року у справі №2а-10138/12/2670, від 04 лютого 2019 року у справі №807/242/14, згідно з якою, лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №804/12558/14, де зазначив, що у випадку незаконності перевірки прийнятий за результатами її проведення акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 30.08.2023 №0555560707 прийняте відповідачем з порушенням норм податкового законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О. Сорочко
А.Ю. Коротких