Справа № 640/24763/19
19 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Черпака Ю.К. та суддів Кобаля М.І., Штульман І.В., перевіривши матеріали заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії №1 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії № 1, в якому просив:
- визнати протиправним рішення Кадрової комісії №1 від 04 листопада 2019 року № 226 про неуспішне проходження атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 15 листопада 2019 року № 1514ц про його звільнення з 25 листопада 2019 року з посади заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;
- поновити його з 25 листопада 2019 року на роботі в Офісі Генерального прокурора на посаді заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України та органів прокуратури або на рівнозначній посаді;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 листопада 2019 року по день фактичного поновлення на посаді;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2021 року скасовано.
Прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії №1 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі - відмовлено.
16 липня 2025 року до апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами, в якій він просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 640/24763/19 та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою судді Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року залишено без руху з підстав пропуску встановленого пунктом 4 частини першої статті 363 КАС України тридцятиденного строку звернення до суду та відсутності у поданій заяві клопотання про його поновлення. Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 офіційно оприлюднено в день його ухвалення, відтак перебіг процесуального строку розпочався 19 грудня 2024 року та завершився 20 січня 2025 року, тоді як заява подана лише 16 липня 2025 року.
На виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_1 подано заяву про поновлення строку на звернення з заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, в якій зазначив, що запровадження та тривала дія воєнного стану в Україні створюють об'єктивні перешкоди для своєчасного звернення до суду, оскільки умови небезпеки та обмеження конституційних прав у цей період впливають на можливість реалізації права доступу до правосуддя. Заявник посилається на гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику ЄСПЛ щодо необхідності забезпечення ефективного доступу до суду та недопущення надмірного формалізму при застосуванні процесуальних строків. Також він наголошує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» утратив чинність не з дати його оприлюднення, а через шість місяців - 19 червня 2025 року, про що йому стало відомо зі ЗМІ, і саме ця дата, на його переконання, є моментом виникнення виключної обставини. Заявник посилався на низку ухвал Верховного Суду, в яких касаційний суд зазначав, що до моменту фактичної втрати чинності відповідною нормою підстави для перегляду судового рішення за виключними обставинами були відсутні. Тому, початок перебігу 30-денного строку повинен пов'язуватися саме з датою фактичного припинення дії норми, що була визнана неконституційною, а суворе застосування строків у період воєнного стану може призвести до невиправданого обмеження права на доступ до суду.
Разом із цим наведені заявником доводи не підтверджують наявності об'єктивних та непереборних причин пропуску строку звернення до суду та не спростовують обставин, установлених судом в ухвалі від 22 липня 2025 року про залишення заяви без руху.
Подані ОСОБА_1 пояснення мають загальний характер і не містять жодного доказу того, що в період з 19 грудня 2024 року по 20 січня 2025 року він був позбавлений можливості ознайомитися з рішенням Конституційного Суду України та подати до суду відповідну заяву.
Звернення ж до суду у липні 2025 року свідчить, що заявник протягом значного часу після завершення строку не вчиняв жодних процесуальних дій, спрямованих на захист своїх прав.
Посилання на затяжну дію воєнного стану також не можуть бути визнані такими, що об'єктивно унеможливлювали подання заяви у встановлений законом строк. Сам по собі воєнний стан не є достатньою підставою для поновлення процесуальних строків.
Заявник не навів конкретних обставин або доказів, які б підтверджували, що у період перебігу строку на подання заяви він перебував у ситуації, що реально унеможливлювала доступ до правосуддя.
Загальні твердження про складність умов в Україні не можуть визнаватися такими, що свідчать про існування непереборних перешкод для реалізації права на подання заяви.
При цьому варто зазначити, що суди України у вказаний період здійснювали правосуддя, приймали процесуальні документи та забезпечували доступ до суду, у тому числі шляхом функціонування підсистеми «Електронний суд». Будь-яких доказів того, що заявник був позбавлений можливості подати заяву в електронній формі або іншим доступним способом, до суду не подано.
Безпідставним є довід заявника про те, що початок перебігу тридцятиденного строку слід пов'язувати з датою фактичної втрати чинності пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Положення пункту 4 частини першої статті 363 КАС України містять чітку та імперативну норму: строк обчислюється з дня офіційного оприлюднення рішення Конституційного Суду України.
Закон не допускає застосування іншого критерію. Про це також зазначено в постанові Верховного Суду від 30 червня 2025 року у справі № 420/1255/21.
Тому посилання заявника на шестимісячне відтермінування втрати чинності зазначеної норми не впливає на порядок обчислення строку, який визначено процесуальним законом.
Твердження заявника щодо ухвал Верховного Суду, в яких констатовано чинність відповідної норми на час звернення інших осіб, не змінюють наведеної правової оцінки, оскільки зміст таких ухвал не містить висновків про інший момент початку перебігу строку та не скасовує імперативного припису статті 363 КАС України.
Тлумачення заявником висновків касаційного суду не стосуються питання процесуальних строків і використовуються ним довільно, поза фактичним контекстом.
Пропуск строку може бути поновлений лише за наявності поважних причин, які не залежали від волевиявлення особи та підтверджені належними доказами.
ОСОБА_1 таких доказів суду не надано.
Слід зауважити, що дотримання процесуальних строків є проявом принципу правової визначеності, який вимагає передбачуваності та стабільності правовідносин. Надання можливості відновлювати пропущені строки без наявності переконливих та підтверджених доказами причин суперечило б цьому принципу та створювало б ризик необґрунтованого продовження стану юридичної невизначеності у справі.
Факт того, що заявник ознайомився з рішенням КСУ зі ЗМІ через декілька місяців після його оприлюднення, свідчить не про наявність перешкод, а про відсутність належної процесуальної уважності. Особа, яка бере участь у справі та зацікавлена у поновленні своїх прав, повинна самостійно та своєчасно відстежувати правові зміни, які стосуються предмета спору.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що заявник не довів існування поважних причин пропуску строку подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, визначених статтею 363 КАС України, та не виконав вимоги ухвали про залишення заяви без руху у частині надання належного підтвердження.
Тому заява про поновлення строку не підлягає задоволенню.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 та частиною четвертою статті 366 КАС України заява про перегляд судового рішення підлягає поверненню заявнику без розгляду.
Керуючись статтями 361, 364, 366, 369 КАС України, суд -
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до апеляційного суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року.
Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 640/24763/19 - повернути без розгляду заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Черпак Ю.К.
Судді Кобаль М.І.
Штульман І.В.