Справа № 320/5234/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.
19 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмову відповідача щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром; зобов'язання відповідача провести позивачу з 01.12.2022, з 01.03.2023 перерахунок пенсії та виплатити нараховану пенсію з урахуванням індексації пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром з урахуванням вже проведених виплат.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 25 березня 2024 року позов задовольнив.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), що підтверджується посвідченням.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області здійснено перерахунок належної позивачу пенсії та під проведення перерахунку до розміру пенсії позивача застосовано обмеження максимального розміру виплати десятьма прожитковими мінімумами.
Позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою в якій просив вплачувати пенсію без обмежень її максимальним розміром.
Листом від 19.01.2024 №1000-0202-8/12706 відповідач відмовив у перерахунку та виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром. Відповідач вказав, що відсутні законні підстави для виплати пенсії без обмеження максимального розміру, оскільки відповідно до ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
З огляду на положення статті 1 Закону № 796-XII, останній спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною першою статті 54 Закону № 796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Порядок призначення та перерахунку пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області з 01.12.2022 здійснено перерахунок належної позивачу пенсії, а з 01.03.2023 проведено індексацію чорнобильських пенсій.
Однак, виплату цієї пенсії відповідач обмежив максимальним розміром, який становив 20 930 грн.
Колегія суддів зазначає, що обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VІ (далі - Закон № 3668-VІ).
За положеннями статті 2 Закону №3668-VI, який набрав чинності 1 жовтня 2011 року, (в редакції, чинній на час здійснення перерахунку пенсії позивача) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 2 травня 2018 року у справі №704/87/17, від 3 квітня 2018 року у справі №361/4922/17, від 15 травня 2019 року у справі №554/4191/17, від 21 листопада 2019 року у справі №161/14321/16-а, від 10 грудня 2020 року у справі №580/492/19 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції.
Згідно з абзацами 1, 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Аналізуючи норми абзаців 1, 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону №3668-VI, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що вказані норми Закону №3668-VI стосуються виплат пенсії, призначеної до 1 жовтня 2011 року, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.
Як було зазначено вище, згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
При цьому абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону № 3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
Колегія суддів зазначає, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли бути звужені. У зв'язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI, застосовуються у системному зв'язку між собою.
Отже пункт 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 1 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №580/5962/20 відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі №589/3997/16-а та вказав, що пункт 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом №3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, а з 14 жовтня 2014 року - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII.
Подібні висновки висловлені також Верховним Судом у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 380/10419/21.
Таким чином, текстуальний аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
Аналогічного висновку щодо застосування пункту 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22 грудня 2022 року у справі №440/4371/18, від 25 січня 2023 року у справі № 380/12268/20.
Разом з тим, тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 6 вересня 2012 року №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Колегія суддів, враховуючи висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 380/12268/20, зазначає, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності Закону №3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI).
Норми статті 2 Закону №3668-VI також кореспондуються з положеннями частини третьої статті 67 Закону № 796-XII.
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Як вбачається з матеріалів справи внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зазначені положення Закону №3668-VI та частини третьої статті 67 Закону № 796-XII неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування. Крім того, останні відповідають критерію якості закону, є чіткими та однозначними, а також мають легітимну мету. Практика Верховного Суду у цій категорії спорів є сталою та відповідає критерію єдності практики.
Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 05.09.2023 по справі №120/1602/23, від 15.11.2023 по справі № 120/6735/23.
Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, за результатом апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, відповідали критеріям, які наведені у ч. 2 ст. 2 КАС України, а відтак, приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача.
Колегія суддів враховує рішення Конституційного Суду від 20 березня 2024 №2-р(ІІ)/2024, проте зазначає наступне.
Конституційний Суд України, в рамках розгляду справи №3-123/2023(229/23), у рішенні від 20 березня 2024 року №2-р(ІІ)/2024 дійшов висновку, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
У пункті 2 рішення Конституційного Суду України зазначено, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином правова позиція КСУ щодо неконституційності припису статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 20 березня 2024 року.
Враховуюче зазначене вище, колегія суддів зазначає, що у період з 01.12.2022 та з 01.03.2023 по 20.03.2024 положення статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон №796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем.
Водночас, враховуючи висновки КСУ, викладені у рішенні №2-р(II)/2024, колегія суддів наголошує, що з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 04.07.2024 (справа № 580/7744/23).
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.3 ст.242 КАСУ).
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких